Всесвітній потоп – легенда чи реальність?

Чому Чорне море – саме «чорне»? И на глибині більше 100 метрів у ньому нема життя? Чи його можливий вибух – чутки-плітки?  І чи не вибухне колись Чорне море? І нарешті:  чи був насправді Всесвітній потоп – і до чого тут Чорне море?

Перекази про Великий або Всесвітній потоп присутні у міфології багатьох народів світу. Вважається, найбільш відомі свідчення дійшли до нас з Біблії, які багато в чому збігаються з шумерською, вавилонською і навіть з індуїстською та зороастрійською міфологією. Великі потопи згадуються в міфах Давньої Греції, зрештою, і легендарна Атлантида – за переказами – також зникла під водою. Що  у цих розповідей є щось спільне – очевидно. Чи це – випадковий збіг обставин?  Чи не було дійсно  якоїсь грандіозної катастрофи у минулому, яка увійшла в міфологію багатьох таких різних, різних, різних  народів?

Чорне море на початку VI тисячоліття до н. е. (темно-синій колір) 
Автор: Bogdan, CC BY-SA 3.0, Wikimedia Commons

Коли науковці зацікавились цим питання то було багато версій, особливо стосовно локалізації Атлантиди: її розміщували і в Північній Америці, і в Атлантичному океані, і в Середземному морі. Але обґрунтовані наукові теорії з’явились в кінці XX століття,  лише після детальних досліджень дна Чорного та Середземного морів. З’ясувалось, що 7500 років тому Чорне море було прісноводним озером і мало значно менший за сучасний розмір. Азовського моря ще взагалі не існувало, північний берег Чорного моря, огинаючи Крим, досягав на сході широти нинішнього Новоросійська, а на заході — Ізмаїла. Далі на північ починалася суша, якою до моря текли ріки – Дунай, Дніпро, а також – там де зараз Азовське море – Дін. Таяння льодовиків в останній льодовиковий період призвело до того, що рівень світового океану піднявся приблизно на 120 метрів, відповідно піднявся й рівень Середземного моря. В результаті якоїсь катастрофи, можливо – великого землетрусу, води Середземного моря хлинули у Чорне через Босфорську протоку.

Всі ці факти дозволили 1996 року американськими геологами з Колумбійського університету Вільямом Райаном та Уолтером Пітменом висунути гіпотезу чорноморського потопу. Незалежно від цих досліджень болгарський геолог Петко Димитров висловлював ідею чорноморського потопу ще 1979 року, а український археолог Микола Чмихов на підставі радянських досліджень дна Чорного моря – 1989 року. Відповідно до теорії чорноморського потопу Раяна-Пітмена-Димитрова,  ця катастрофа сталась близько 5500 року до н. е. Рівень Чорного моря піднявся на 140 метрів приблизно за 300 днів, за короткий час були затоплені значні території, заселені людьми.

Цікаво, що це датування збігається з датуванням подій, описаних у Біблії та міфах близьких до Чорного моря країн. Звісно, затоплення за такий короткий час  величезних земель не могло сприйнятись людьми, що їх заселяли,  інакше, як вселенська катастрофа. Прихильники теорії чорноморського потопу поки не дійшли спільної думки стосовно того, чи затоплення було таким катастрофічно швидким, чи більш поступовим впродовж 10-200 років. Але є очевидним факт, що цей потоп призвів до значних міграційних процесів і переселень народів.  Слід врахувати, що у той час ще не було винайдено колесо, і не було жодного іншого транспорту, крім водного. Тому не дивно, що практично у кожному з міфів різних народів фігурує човен-ковчег. Також невідомо, які цивілізації залишись похованими на дні Чорного моря. Дослідження болгарськими археологами причорноморських археологічних культур, зокрема варненського некрополя свідчать, що перед потопом на Причорномор’ї існували високорозвинені цивілізації, в яких вже був розподіл на багатих і бідних, була монументальна архітектура, царська влада – цивілізації давніші за шумерські та єгипетські. Знайдені археологічні культури знаходились на відстані 50-70 км від тогочасної берегової лінії, і поки невідомо, які багатства поглинуло море, бо як сьогодні, так і в минулому населення найбільше концентрувалося навколо морів, океанів і річок. Це забезпечувало врожайність, транспорт та економічне процвітання. Очевидно, що залишки могутньої стародавньої цивілізації, що існувала до Потопу, поховані під потужним шаром морських осадів на великій глибині і чекають на своїх дослідників.

Разом з тим теорія чорноморського потопу дуже добре пояснює іншу загадку Чорного моря – появу сірководню на глибині більше 150 метрів. Через що у глибинних шарах моря майже повністю відсутнє життя, за винятком окремих бактерій. 7500 років тому сталась катастрофа, відома з переказів як Всесвітній потоп. Прорив солоних середземноморських вод у басейн Чорного моря через Босфор призвів до масового цвітіння планктонної біомаси, яка пізніше вимирала та відкладалася на дні, що супроводжувалось загибеллю всього живого з утворенням сірководню. Одразу після потопу сірководень пронизував всю водну товщу від дна до поверхні. Поступово у процесі стабілізації гідродинамічного режиму на поверхні утворилася киснева зона. Вторгнення середземноморських вод, які мають солоність близько 38 ‰, триває і досі через підводну течію з Мармурового моря через Босфор, яку часто називають підводною річкою. Це  призводить до осолонення чорноморських прісних вод. У той же час у море постійно вливаються величезні кількості річкових вод, внаслідок чого на глибині близько 150 метрів – на межі слабо осолонених річкових поверхневих вод та солоної глибинної води виникає різкий стрибок густини, який запобігає вертикальному перемішуванню водних мас.

Років 30 тому навколочорноморські країни будоражило питання, чи піднімається сірководнева зона Чорного моря? Чи станеться найближчим часом екологічна катастрофа, коли сірководень підніметься на поверхню? Чи вибухне Чорне море? Ажіотаж навколо цієї теми дійшов до того, що коли 1992 року в Сочі проходив Міжнародний конгрес із порятунку Чорного моря, екстрасенс Тамара Глоба на запитання: «Чи вибухне Чорне море?» – відповіла: «Вибухне. 93-го року».

Справді, час від часу при згінних явищах, що виникають при тривалих вітрах, особливо влітку, поверхневі теплі води відносяться у відкрите море, і на їх місце виходять глибинні холодні води, насичені сірководнем. Багато хто чув цей запах на Чорному морі, коли посеред спекотного літа несподівано піднімались на поверхню холодні води. Проте, спостереження за вмістом сірководню у воді Чорного моря за останні 50 років показали відносну сталість його концентрації та вертикального розподілу. Середній зміст його, встановлений ще 1891 р., суттєво не відрізняється від сучасного. Екологи заспокоюють, що навіть коли відбудеться значний викид сірководню на поверхню, глобальної катастрофи не буде і Чорне море відновиться. Смертельної загрози для людей це явище не матиме.  

Автор – Леонід В’язович

Комментировать