Початок першої половини ХХ століття у СРСР був відзначений, серед іншого, вітчизняною сенсацією: прем’єрним кінопоказом стрічки «Кубанські козаки». Кольорова музична комедія, поставлена на “Мосфільмі”, урядовим, можна сказати, режисером Іваном Пир’євим. Блискуче знята з погляду сценарного, режисерського, акторського та операторського мистецтва, стрічка абсолютно точно виконала надзавдання свого соціального замовлення. Окрилений прекрасною музикою І.Дунаєвського (пісні швидко розійшлися у грамзапису та концертному репертуарі по всій країні), фільм і зараз майстерно створює атмосферу мирного-щасливого-дружнього життя післявоєнного колгоспного селянства. Її із задоволенням дивляться навіть серйозні історики, політологи та публіцисти, які добре знають – все це не мало жодного стосунку до реальності.
Ні, звичайно, не так жили села-станиці-селища-хутори наприкінці сорокових, на початку п’ятдесятих. І навіть набагато пізніше. Але не здригнулася рука талановитого драматурга і не менш державної людини, ніж кіношник Пир’єв – Миколи Погодіна, коли він виводив сценарні рядки про продаж на колгоспному ярмарку… автомобілів «Москвич»-кабріолет. І про купівлю там же двома головами колгоспів… роялів для культурного дозвілля своєї молоді. Самі розумієте, тільки цього у сорок дев’ятому нашим годувальникам-колгоспникам і не вистачало.
Кінознавці знають: кіношники тоді здорово заощадили на декораціях: виявляється, зйомки перегонів проводились на іподромі колгоспу-мільйонера. І що особливо цікаво – свідки допрем’єрного перегляду Сталіним розповіли: 1). Вождь був дуже задоволений фільмом, дав йому свою премію. І ніби так резюмував: «Все-таки, непогано у нас із сільським господарством!».2). І особисто дав назву твору : «Кубанські козаки». Коли фільм демонструвався після ХХ з’їзду КПРС, всі дивувалися, що у повнометражній стрічці – ні слова «Сталін», ні портрета, ні скульптури, ні барельєфа вождя. Виявляється, Микита звинуватив фільм у лакуванні дійсності. Це ж Хрущов, права рука Сталіна. І через три роки після його смерті. Тоді, сорок дев’ятого, він був присутній при сталінському перегляді. І, зрозуміло, нічого подібного не помітив. За його влади фільм надовго зник із прокату. І з’явився лише на брежнєвській зорі. Але після цензурного прополювання міжрядь.
Звісно ж, озвучені були «Кубанські козаки» російською мовою. Виконавці ролей корінних кубанців, актори спілкуються підкреслено-нормованою російською. Хоча козацькі діалекти і на Кубані, і на Дону, і на Тереку відмінні від норми. І досі зберігають деяку своєрідність. І вже, принаймні, у величезному тому полотні – ні слова про українське коріння кубанського козацтва.
Матеріал, який ми пропонуємо до вашої уваги, теж адресує нас у минуле і пов’язує його з сучасністю. Інформаційним приводом для нього стала недавня подія…
Редакційна колегія.
230 років з початку заселення українцями Кубані
230 років тому почалося історичне переселення Чорноморського козацького війська на Кубань. З цієї нагоди у Києві 5 вересня 2022 року пройшов круглий стіл під назвою «Російсько-українська війна та козацтво».
Кубанські козаки, станиця Володимирська, 1900 р.
Після руйнування Катериною II Запорозької Січі частина українських козаків переселилась за Дунай на землі турецького султана, утворивши Задунайську Січ. Після чого Катерина II обіцяла «подарувати» козакам землі між Бугом і Дністром, де й було утворене Чорноморське козацьке військо. Проте на ці землі претендували московські вельможі, тому козацькі старшини Антін Головатий, Захарій Чепіга та Сидір Білий відправились до Петербурга, і отримали дозвіл поселення на вільні землі – правобережну Кубань.
7 вересня 1792 року 3847 запорозьких козаків під командуванням полковника Чорноморського козацького війська Сави Білого, прибувши з Південного Бугу на 51 човні, висадилася в Тамані. Всього на Кубань за 1792 рік прибуло 8200 запорожців, а разом з родинами – 25000 осіб. На початку XIX ст. продовжилось переселення на Кубань козаків Задунайської Січі, Катеринославського та Буджацького козацьких військ, реєстрових козаків Полтавської і Чернігівської губернії. До середини XIX ст. на Кубань з України було переселено більше 100 тис. реєстрових козаків з родинами. Під кінець ХІХ ст. українці на Кубані становили близько 50% населення.
У 1918–1920 роках на Кубані була проголошена Кубанська Народна Республіка. 20 січня 1918 року її Законодавча Рада ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, але через агресію Радянської Росії це об’єднання не відбулося. У 1920-ті роки на Кубані, 66% населення якої складали українці, розгорнулись процеси відродження української культури і освіти; відкривались українські школи та вищі навчальні заклади, українські видавництва і газети; розгорталась діяльність українських музикантів і творчих колективів.
Але всі ці процеси були зупинені з початком проведення колективізації, яка супроводжувалась Голодомором і насильницькою русифікацією Кубані. Голод супроводжувався терором, тотальним винищенням козаків і селян, масовими депортаціями, політикою денаціоналізації і боротьби з проявами української і козацької свідомості. У результаті значна частина українського населення Кубані була знищена, а решта записана у офіційних документах як росіяни.
З початком перебудови на Кубані почалось козацьке і українське відродження. Його свідками були учасники кінного і пішого походу «Україна-Дон-Кубань», який проводили 1992 року за ініціативи Генеральної старшина українського козацтва з нагоди 200-річчя заснування кубанського козацтва. Козаки Кальміуської паланки йшли на конях маршрутом: «Донецьк –Новоазовськ – станиця Старомінська». У Старомінській до них приєднались козаки з Києва та інших регіонів України. Похід, який складався з кількох десятків вершників та супроводжуючого транспорту, йшов через станиці Старомінську, Новомінську, Канівську, Павлівську, Тимашевську, Стебліївську, Варениківську, Старотитарівську до Тамані, де їх зустріли майже 3 тисячі козаків з Кубані, Дону, Північного Кавказу та Уралу.
«На Кубані нас зустрічали з радістю та повагою. Мене вразило, що кубанські козаки не забули звичаї, традиції та українську мову», – згадує походний осавул Олексій Невольниченко.
Проте, за 30 років ситуація докорінно помінялась. Щоб обговорити питання, яким чином російському режиму вдалось поставити кубанських козаків на свою службу і використовувати їх у війні проти України, 5 вересня 2022 року учасники походів Українського козацтва по Кубані провели круглий стіл під назвою «Російсько-українська війна та козацтво».
Роман Артюх, учасник походу «Україна – Дон – Кубань», ветеран АТО
«Якщо не можеш перемогти – треба очолити. Російська влада це зробила, створивши так звані «козацькі» формування в рамках збройних сил РФ. А ще один козацький полк на території Луганської області. Взагалі там служить тільки близько 30% власне козаків. Це структура суто збройних сил РФ, яка нічим не відрізняється від звичайних кадрових ЗС. Окрім вивіски там нічого козацького немає», – пояснив учасник походу 1992 року Роман Артюх, ветеран АТО.
У цій війні Росія більш активно використовує козацький факторі, проте й Україна має великий невикористаний потенціал. Підтримку Україні у боротьбі з агресором висловила також російська козацька діаспора у США. Зокрема, В’ячеслав Дьомін, представник Козацького національно-визвольного руху і Ліги вільних націй заявив:
«Поки більша частина козаків чомусь ототожнюють себе з Росією і сподіваються на появу якоїсь нової Росії, вірять, що у Кремль прийде новий «добрий цар», а козаки знову отримають привілеї. Цю тенденцію важко переламувати, але козацький визвольний рух набирає силу і вже є багато прихильників козацької державності. І ми маємо велику надію на перемогу України над агресором, а козаки та інші поневолені народи отримають свободу та незалежність»
На завершення круглого столу один з засновників першого козацького земляцтва, учасник походу 1992 року, Вадим Задунайський звернувся російсько мовою до всіх козаків, які живуть на території РФ:
«Вспомните, кто больше всего принес вам зла. Вспомните, кто использовал вас в своих геополитических интересах и лишал права быть хозяевами на своей земле. Зачем вы берете оружие и идете против нас? Одумайтесь, все те, кому есть чем думать. И бойтесь все те, кому нечем! Казаки, не берите в руки оружия и не воюйте против матери-Украины. Мы будем ее защищать!»
Автор – Анатолій Луцюк.
<iframe width=”680″ height=”383″ src=”https://www.youtube.com/embed/EQ-Bjzynvk0″ title=”Обращение к казакам” frameborder=”0″ allow=”accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture” allowfullscreen></iframe>