Шукай кому вигідно!
Частина 1: РПЦ
Усі імена та прізвища реальні, події не вигадані. Надворі був лютий 2019 року.
— Ви вже знаєте? Ви бачили що затіяв Мальцев цього разу?
На терасу одного зі столичних ресторанів буквально увірвалася куляста постать і зараз же нависла над столиком одного з гостей. На вигляд було дуже складно визначити приналежність «кулястого» до того чи іншого прошарку московського «болота».
— Ви б присіли спочатку, — не відриваючи очей від своєї страви, промовив «інтелігент». Голос при цьому був сталевого відтінку. Інтелігент був 45 років. Одягнений за вищим розрядом, немов за лекалами персонажа фільму «Варшава’21»
— Звичайно, звичайно, вибачте Сергій Миколайович! Це все прокляті нерви.
«Кулястий» був темноволосим чоловіком середніх років з великими залисинами та подвійним підборіддям. Від погляду «інтелігента» не зникли плями на жилеті «кулястого», його брудні пазурі та неохайна хустка, якою той витирав залисини.
— Незвично вас бачити у цивільному одязі. Як до вас звертатись? Максим Костянтинович чи архієрей Яковлєв?
— Ну, я, начебто, не хотів привернути зайвої уваги… Самі розумієте, зустріч церковника та майора держ. безпеки… Та ще й у світському місці. Може бути хибно витлумачена.
— Підполковника, — недбало перебив свого співрозмовника інтелігент.
— Що, вибачте?
— Підполковника держ. безпеки.
— Сергію Миколайовичу, пробачте заради Бога!
— Яковлєв, — різко обірвав священика товариш підполковник. – Що вам від мене треба? Тому, що мені від вас абсолютно нічого не потрібно!
Архієрей Яковлєв користувався доброю репутацією в РПЦ. Ще б пак… Духовну семінарію він закінчив із відзнакою зовсім не через те, що вірив у Бога чи захоплювався богослов’ям. Справа була в іншому: він припав до душі одному з протоієреїв. Виконуючи всі бажання та підкоряючись тілесним утіхам свого покровителя, Яковлєв отримав «перепустку» до церковного середовища. Надалі Яковлєв неодноразово «переходив із рук у руки», здобуваючи нових покровителів. Таким чином, він опинився у святая святих РПЦ — апологетичному департаменті з боротьби з єретиками та інакодумцями. Підполковник усе це знав, ставився до Яковлєва з великою огидою та повністю погоджувався з Невзоровим: «гомосексуалізм — це клей, на якому тримається вся РПЦ».
— Сергію Миколайовичу, вони знову зняли фільм і вже запустили новий анонс в ефір!
— Хто зняв? Про кого йдеться?
— Цей божевільний масон-сектант Мальцев із Одеси! Для них немає нічого святого!
— Продовжуйте, — підполковник, як і раніше, був абсолютно спокійний. Він мало дивився на Яковлєва, активно розбираючись зі своїм обідом.
— «Ліцензія на злочини» називається цього разу! Там знову бруд! Бруд про нас, про нашу церкву, про наших хлопців! Скільки це триватиме? Треба щось робити!
— То у чому проблема? Якщо потрібно, робіть!
— Ви не розумієте Сергій Миколайович…
— Я все розумію, Яковлєв. І навіть більше, ніж ви можете собі уявити!
Цього разу підполковник відірвався від свого свинячого стейка і так подивився на архієрея Яковлєва, що того аж втиснуло в крісло якоюсь невидимою силою.. Погляд, підполковника був важким і стало зрозуміло, що Яковлєву зараз краще заткнутись, ціліше буде…
— Рівно 5 років тому ви, Яковлєв, кричали як різане порося, що Мальцева візьмете на себе. Ви кричали, що ваша інквізиція зламає йому хребет. Ви казали, що він навіть не врятується ціною повної капітуляції. І ось через 5 років ви скиглите як побитий собака з підібганим хвостом. Ви обсралися, Яковлєв. Ви це знаєте?
—Це не так!
—Тоді чому ви тут? – цього разу підполковник подивився на Яковлєва не лише зі зневагою, але й з певною мірою огиди.
— Мені потрібна ваша допомога, — напівпошепки сказав Яковлєв.
— Що? Чи не почув! Повторіть голосніше!
— Я прошу вас, Сергію Миколайовичу, про допомогу…
— Тобто ви визнаєте, що не впоралися зі справою Мальцева?
— Так, визнаю. Не впорався.
— Це вже щось.
Запанувала тиша. Інтелігент продовжив «знищувати» свій стейк у той час, як Яковлєв дивився на підлогу. Він розумів, що його авторитет у церковному середовищі висить на волосині і тепер все залежить від результату цієї розмови. «Бог терпів і нам велів». Головне, щоб Серьога не послав до біса, — думав про себе Яковлєв.
— Спочатку треба розібратися у тому, що ви накоїли, Яковлєв.
— Ми старалися, Сергію Миколайовичу! Клянусь!
— Як писав Костянтинов: «старались со звероподобным рвением»? Навіщо півроку тому ви організували 6 сюжетів про Мальцева на федеральних каналах, аж до НТВ та Росія – 1?
— Я хотів винищити цього сатану! Ви знаєте які у нас втрати та збитки через нього? Невєєв, Олена Мала, Абрамов, купа груп та спільнот, youtube-канали. Архієрей Максимов дуже розлючений. А скільки грошей було вкладено у телеефіри Невєєва? За 5 років це понад 100 мільйонів рублів! У результаті Невєєв неробочий, Олена Мала перелякана до смерті, і відмовляється працювати! Адже ми підтримували її ЖЖ з 2008 року і витратили на неї купу грошей! Мальцев знищує наших спікерів одного за одним! При цьому СК (слідчий комітет) розводять руками і кажуть, що немає жодного складу злочинів у діях Мальцева та К. Як він усе це робить абсолютно незрозуміло. Зрозуміло лише те, що Мальцев – Сатана!
— Мальцев точно не Сатана, – посміхаючись промовив інтелігент. – Він герой! І героєм його зробили ви, Яковлєв!
— Що? Це вже занадто!
— В очах укропів та малоросів він герой! Без допомоги їхньої центральної влади та спецслужб він руйнує ваші плани, викриває вас, обнулює ваших спікер. А ви після цього берете та знімаєте про нього репортажі на наших федеральних телеканалах. Звичайно ж, він — герой! Ви власними руками героїзуєте його за бюджетні гроші, Яковлєве!
— Ну, ні! Ми показували свою силу та владу!
— Яковлєв, звідки у вас сила? Ваша сила – це ми. Такі як я іноді вам люб’язно дають скористатися нашою силою, ви ж постійно про це забуваєте. Забуваєте про тих, хто вас породив.
Сперечатися було безглуздо, та й, відверто кажучи, небезпечно для Яковлєва.
— Що робити, Сергію Миколайовичу? Допоможіть будь ласка!
— Для початку треба об’єктивно зрозуміти, хто такий Мальцев.
Підполковник відставив убік обід (точніше те, що залишилося) і запалив вогонь під сигару.
— Мальцев ніякий не сатана, а тим більше не сектант. Він ідеологічний ворог нашої системи. І це, до речі, теж зробили ви, а точніше — ваші покровителі. Ви розпочали його цькування ще у 2009 році у Севастополі. Згадуйте! Спочатку бруд в інтернеті на нього вилили, потім вигадали зовсім ідіотську кримінальну справу, яка закінчилася його перемогою. Замість того, щоб постаратися зробити його своїм другом, ви спочатку зробили все, щоб він став ворогом. А потім ще й перетворили цього ворога на героя! Ви розумієте, що ви наробили?
Жирне обличчя Яковлєва почервоніло. Він був згоден далеко не з усіма доводами підполковника, але загальний висновок звучав як вирок і цілком очевидний для нього.
— Цей хлопець геній, розумієте, Яковлєве? Чортовий геній, який просто грає за протилежну команду. У нього замість мізків високоточна та супер прагматична комп’ютерна система, яка рахує на 1000 ходів уперед. І навіть коли комусь здається, що він притиснув Мальцева до стіни — це лише ілюзія, частина його плану. Поки, Яковлєв, ви з нам «воювали», він з вами розважався і готував своїх людей, з яких зробив першокласну СБ.
— Що ж нам тепер робити, Сергію Миколайовичу?
— Вам? Вам потрібно забути про нього з цього дня. Забути зовсім, поки я не накажу про нього згадати. Нічого не писати, не говорити і не згадувати його всує. При цьому, за моєю командою вам потрібно буде зробити те, що я скажу. Зрозуміло?
— Цілком зрозуміло!
— Чудово. Тепер скажіть мені, де вони цей свій фільм мають намір презентувати?
— Укрінформ у Києві.
— Чудово, зараз Укрінформ їх прославлятиме. І нехай буде так. Нам же потрібно буде зробити так, щоб той самий Укрінформ через якийсь час надрукував без грошей, що Мальцев є ворогом України. Тоді ми вважатимемо, що рухаємося у правильному напрямку. Наберіться терпіння, буде багато роботи зі своїми українськими колегами. Ви продовжуйте роботу з покровителями по своїй лінії. Далі залишиться почекати відповідного моменту.
— Але ж все це здається неможливим! Ви самі у це вірите, Сергію Миколайовичу?
— Потрібно знищувати єретика не тому, що він чинить опір; поки він нам чинить опір ми його не знищимо. Ми, обернувши його, захопимо його душу аж до дна. Ми його переробимо. Він прийме наш бік — не формально, а щиро, розумом та серцем. Він стане одним із нас, і лише тоді ми його вб’ємо!
— Неймовірно, Сергію Миколайовичу! Ваш задум звучить одночасно божественно і диявольськи зухвало!
— Це не задум, Яковлєв. Це моя улюблена цитата з книги «1984» Джорджа Оруелла, сторінка 227. Раджу звертати увагу на класику. А то ви, Яковлєв, ризикуєте остаточно отупіти зі своїми «святими» писаннями.
Яковлєв мав таке відчуття, що спочатку якась невидима сила підняла його до небес, а потім з такою ж силою впечатала його обличчям в асфальт. «Бог терпів і нам велів», повторював подумки Яковлєв.
— Отже, Яковлєв, замість героя ми створимо ворога… ворога України! І ви у цьому мені допоможете…
***
Цей нарис є логічним продовженням звернення та написаний виключно для тих, кому важливо/цікаво знати позицію другої сторони. У серії таких нарисів буде і хронологія, і мотиви, які будуть одягнені у літературну форму для зручності читачів. Усі імена та прізвищ реальні, так само як і події.
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua