Наприкінці осені цього року відбулося чергове засідання Історико-літературного товариства Української Академії наук. Чергове воно й справді, у свою чергу. Проте – незвичайне. І навіть – історичне. Головним пунктом порядку денного було народження журналу «Вісник Грушевського». Взагалі кажучи, сам термінологічний оборот «Вісник Грушевського» для нашого читача не новий. Простим натисканням на кнопочку ноутбука перегортаються ці журнальні сторінки з 2019-го року. І ось – справжнісінька поліграфія! Класична та сучасна. Про те й мова…
Отже, день народження журналу. Якби час не змінювало в деталях традиційні ритуали, на зустрічі з такого приводу неодмінно говориться про те, що… ні-ні, «Він пройшов великий шлях…» для іншої події та ритуалу. Хоча й справді – шлях пройдено величезний. Зазвичай тамада, сьогодні звертаючись до винуватця урочистості, як і в минулому, позаминулому та інших століттях, неодмінно говорить про витоки, про його місце народження та батьків. Чудовий звичай. Не нами заведено, не нам його й скасовувати. Тим більше, у новонародженого «Вісника Грушевського» – могутнє генеалогічне древо. І спорідненість, що робить йому честь. Це, можна й потрібно сказати, ланка у золотому ланцюзі біографії української, європейської та світової журналістики, літератури, мистецтва, науки та національної культури. І в цьому немає ніякого перебільшення: саме видання було засноване… 1898 року, у Львові. Заснував його майбутній перший в історії Президент незалежної України Михайло Сергійович Грушевський – за наукового товариства імені Т.Г. Шевченка. Це був перший в історії всеукраїнський художньо-літературний, науковий та науково-популярний журнал.
«… Як і та подія далекого 1897 року, цю нинішню нашу зустріч можемо й маємо назвати історичною – без перебільшення. Журнал «Вісник Грушевського», електронна версія якого, як уже сказано, відроджена нами у 2019 році, за цей час стала явищем цілком звичним. Навколо редакції згуртувалися серйозні та заслужено відомі автори. Прийшов і свій читач, який швидко став для нас своїм. І ось вийшов журнал у світ виданий поліграфічно. Та мало сказати – чудово підготовлений та виготовлений журнал. І це – вперше після 1932 року, коли його – з тих чи інших причин – закрили. Здебільшого, з інших, звісно. Такі тоді були роки. Чули, мабуть? А сьогодні, а зараз я тримаю в руках цю сучасну і водночас класичну пишність. Зрозуміло, тут – плід зусиль та заслуга всіх, хто ініціював видання, працював над ним і привів таке свято на нашу вулицю. Усіх їх і себе, звісно, вітаю – в особі головного редактора Кіма Борисовича Каневського. Зі святом, дорогі друзі!».
з виступу Олега Вікторовича Мальцева, голови Одеського регіонального відділення Української Академії наук, академіка, письменника, керівника Експедиційного корпусу та ініціатора створення нашого журналу.
Тоді, від початку (у сенсі – у ХIХ столітті), у цьому виданні публікувалися літературні твори, критика, статті на наукові теми, а також висвітлювалися соціально-політичні питання. Воно поєднало навколо себе українську літературну еліту свого часу – поетів, письменників, публіцистів та критиків. За весь час існування журналу в ньому також публікувалися переклади творів багатьох європейських авторів – зокрема Дж. Байрона, Й. Гете, Т. Готьє, Д. Аліг’єрі, Е. Золя, Г. Ібсена, Р. Кіплінга, Б. Пруса та багато інших. Серед вітчизняних письменників на сторінках журналу читачі зустрічалися із творами Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Антона Чехова, Максима Горького та інших. Що називається – Імена!
Видавничу біографію журналу «Літературно-науковий вісник» історики поділяють на окремі періоди та класифікують за місцем друкування, за головним редактором та соціальною спрямованістю. Багато дослідників вважають за краще класифікувати періоди за місцем друкування журналу: перший львівський, київський, другий львівський та німецький.
«Я досить довго, докладно і всерйоз розмовляла з головним редактором «Вісника Грушевського» Кімом Борисовичем Канівським. І була дуже рада цьому знайомству та спілкуванню. Вдячна вашому журналу, Історико-Літературному Товариству та Українській Академії Наук, що видає його. Це справді цікаво. Дуже сподіваюся на інші наші зустрічі та спілкування – попри всі політичні труднощі, які не повинні заважати плідній співпраці діячів науки та культури. Ми нероздільні. Дякую Любі!»
Рита Джуліані, найбільший у Європі фахівець з російської мови та літератури Римського Університету Ла Сапієнца, професор, автор книги «Рим у житті та творчості Гоголя, або Втрачений рай», лауреат Премії ім. Н. В. Гоголя
Перший львівський період: січень 1989 – грудень 1906. А згодом видання було перенесено до Києва. Михайло Грушевський став першим в історії головним редактором журналу; з ним тісно співпрацював Іван Франко, який зробив значний внесок у розвиток видання. Деякі історики навіть називають перший львівський період «франківським».
Київський період: січень 1907 – вересень 1919. У цей період провідну роль у редакційній роботі над журналом знову взяв він – Михайло Грушевський, оскільки Іван Франко через хворобу не міг приділяти уваги роботі. Структура видання не змінилася, але збільшився обсяг. А 1914 року випуск видання «Літературно-науковий вісник», як і всієї української преси та низки інших видань, було припинено через Першу світову війну.
«…Я дійсно думаю: і взагалі, і особливо при світовій драмі пандемії, наука і література – єдиний світ. При всьому своєму розмаїтті шляхів розумного та переконливого переосмислення життя Література – безліч дверей, які відкривають доступ до вигинів людських душ, до того, як люди мислять, відчувають, сприймають інших людей. І до того, як вони йдуть життям. Це – доступ до таємниць їхніх взаємин і в особистому, і соціальному пластах. Це прямий та ясний погляд на драматичні, часто трагедійні, катастрофічні протиріччя нашого життя. І рецепт – як це попереджати та як із цим справлятися. Тому я бажаю вам, вашому журналу та його видавцеві довгих щасливих років. Звичайно, всього доброго і вашому читачеві. Переконана: не можна бути вченим, не можна бути письменником, не можна бути журналістом і навіть просто громадянином – не будучи добрим читачем. Отже, і само собою, добрих вам творів і добрих читачів».
Марина Ворнер, журналіст, історик, міфограф, професор Лондонського університету. Президент Британського королівського літературного товариства. Член Британської академії. Кавалер багатьох англійських орденів. Відомий письменник, автор художніх та науково-популярних видань.
У 1915 році редакція планувала відновити випуск журналу, проте це вдалося зробити лише у липні 1917. І вже у грудні 1919 року випуск журналу було зупинено за наказом більшовицької влади. Другий львівський період: травень 1922 – липня 1932. І у липні 1932 року через фінансові (та інші, скажімо так) проблеми видання журналу припинилося.
Цікаво: Німецький період датований 1948-1949 роками. До 50-річчя заснування «Літературно – наукового вісника» в еміграції була спроба відновити журнал під редакцією В. Шульги. До співпраці з оновленим виданням були залучені вчені, письменники та художники. Однак знову-таки через фінансові проблеми та переїзд більшої частини авторів журналу видавництво довелося зупинити. За німецький період вийшло лише два випуски, у Мюнхені та в Регенсбурзі.
Загалом за весь час існування «Літературно – наукового вісника» вийшло 109 томів. Проте визнано: видання зробило колосальний внесок у розвиток українського суспільства.
«Дуже радий познайомитися з вашим чудовим журналом та з тими, хто його створює. Сподіваюся на подальшу співпрацю. Для чого, мабуть, навіть засяду за вивчення вашої мови. Користуючись нагодою, зізнаюся у своєму особливому інтересі – дізнатися про те, які початкові та етнічні варіації були у літературі в Україні та Центральній Європі. Тому що у всьому світі існує думка, що це – однорідні місця. Адже це не так. Я цілком погоджуюсь з вашою позицією: думаю, велич кожної цивілізації – і в різноманітності всередині спільнот, і в розумному обміні досвідом, знаннями, іншими справжніми цінностями. Згоден також із тим, що сказав Кім Каневський про історію України: це не лише географічний центр Європейського субконтиненту. Це центр, це – вузол багатьох тенденцій та впливів. На жаль, це стосується і конфліктів. Тому вважаю наше спілкування винятково важливим. І зроблю для цього все, що в моїх силах».
Джером Крас, Президент Європейської Академії Наук України, Почесний професор соціології Бізнес-школи Мюррей Коппельман, професор Школи гуманітарних та соціальних наук, Почесний член редакційної ради “Візуальні дослідження”, експерт у галузі соціології та джентрифікації. Консультант державних та приватних організацій з питань міських спільнот.
Основне завдання поновленого видання – популяризація української науки в Україні та за кордоном. За відчутної тенденції непомірних симпатій до життя Європи та Нового Світу, будь-який свідомий громадянин України беззастережно визнає це завдання високим та благородним. Тим більше, наукова практика переконливо демонструє величезний інтерес зарубіжної науки до праць вчених нашої країни. Яскраві свідчення цього – міжнародні зустрічі людей науки у нас і за кордоном.
«…Вірю в те, що за цим, першим друкованим випуском «Вісника Грушевського» будуть й інші. І згодом вони стануть такими ж яскравими, святковими та звичними, як це склалося з електронними випусками. І все-таки цей перший! Ось кажуть, перший млинець – комом. Наше свято заперечує цю приказку. Коли мені принесли перший екземпляр, подумав: «Так, варто було працювати й чекати!». Це видання виправдовує своє високе звання Журналу. Насамперед, тому що це – справжня журналістика. На жаль, далеко не всі журнали саме Журнали. Як далеко не всі володарі різноманітних журналістських посвідчень саме журналісти. «Вісник Грушевського» – зовсім інша річ. Тут нема чого й тлумачити про авторську і головноредакторську роботу Кіма Борисовича Каневського. Він у моєму розумінні – світило журналістики. І журналістська робота – чудова! Не можна не відзначити блискучу роботу художника Олексія Вікторовича Самсонова та колективу його співробітників. Дякую!».
З виступу Олега Вікторовича Мальцева, голови Одеського регіонального відділення Української Академії наук, академіка, письменника, керівника Експедиційного корпусу
2019 року розпочався новий період в історії видання, який став можливим завдяки ініціативі академіка Олега Вікторовича Мальцева та заслуженого журналіста України Кіма Борисовича Каневського. І звичайно ж – невипадково саме в Одеському регіональному відділенні Української Академії Наук відновлено видання під назвою «Літературний вісник Грушевського», на честь головного ідейного натхненника журналу.
«…У журналістиці (якщо мати на увазі власне професію, а не підробки та плоди працевлаштування випадкових людей), образність має таку ж постійну прописку, як і в мистецтві та художній літературі. У чому можна вкотре переконатися, погортавши сторінки нашого друкованого «Вісника». З чим асоціюється у мене цей журнал – новонароджений і при тому, що пов’язує нас зі старовиною? Ось вже, насправді – зв’язок часів! Метафори рояться у безлічі. Зупинюся на одній: айсберг. Так-так, він самий, що так грандіозно і так граціозно височить над життєвим морем-океаном. Прості смертні бачать лише одну сьому-восьму-дев’яту його частину. Вершину. А решта, наймасивніше, найважче – нижче за ватерлінію і поза полем зору. Я це – у тому сенсі, що читачі та критики (не сумніваюся – знайдуться й ті, й інші) уявлення не мають про те, як замишлявся, як починався, як створювався наш друкований «Вісник Грушевського». Хто б знав, яких сил, якого часу і яких нервів зажадав цей красень для того, щоб ось так запросто потрапити у ваші долоні. Так, мабуть, ці знання вам і ні до чого: у кожного – своя справа. Читач нехай читає, критик нехай критикує. Друзі нехай радіють. Але я не можу не знати-розуміти, як все далося. І кому конкретно-персонально історія завдячує цією подією – появою на світ у третьому десятилітті третього тисячоліття нашої ери нового великого журналу, започаткованого самим першим президентом незалежної України Михайлом Сергійовичем Грушевським ще у ХІХ столітті! На відміну від того, кого прийнято називати широким читачем, я маю можливість особисто подякувати і міцно потиснути руки тим, чиї зусилля підсумовувалися в цьому виданні. І звичайно ж, найтепліші слова та думки тут – про академіка Мальцева Олега Вікторовича, ініціатива якого відродила електронну версію нашого журналу у 2019-му році та історично швидко, хоч і не просто, призвела до поліграфічного видання, яке ми сьогодні маємо честь та задоволення гортати. Спасибі друзі. За нашим «Вісником» – не пропаде».
Кім Каневський, письменник, художник-графік, заслужений журналіст України, головний редактор «Вісника Грушевського»
Що ж, читач дорогий, як то кажуть, їдемо далі. Плани – великі, справ достатньо. Що? Наскільки це реально? Судіть самі. Основним завданням відновленого видання, повторимо, залишається популяризація української науки та культури в Україні та за кордоном. Так, завдання – високе і благородне. Тим більше, наукова практика переконливо демонструє величезний інтерес зарубіжної науки до праць вчених нашої країни. Яскраві свідчення цього – міжнародні зустрічі людей науки у нас і за кордоном. Академік О. В. Мальцев при нашій установі висловив сподівання, що українські вчені звернуть найсерйознішу увагу на цей відроджений журнал, згадають про його велике минуле і всіляко сприятимуть його подальшому розвитку. Для чого, природно, потрібні публікації, які готові розміщувати на своїх сторінках «Вісник Грушевського». І це – хоч і далеко не єдине передбачення вченого – для редакції журналу особливо важливо. Тим паче — так воно й сталося.
Серед тих (до речі, перевантажених роботою) вчених, які знаходили інтерес, час і сили для роботи і над матеріалами журналу, ми з Вами зустрінемося з президентом УАН Оніпко Олексієм Федоровичем та головою Одеського регіонального відділення, академіком Мальцевим Олегом Вікторовичем, із заступником головного редактора “Вісника” Слободянюком Костянтином Володимировичем – членом-кореспондентом Української Академії наук, головою наукової ради Інституту інформаційної безпеки, керівником громадського об’єднання “Kavalier”. Охоче відгукнулися на пропозицію співпраці Лепський Максим Анатолійович — доктор філософських наук, професор Запорізького Національного університету, голова дослідницького комітету соціального прогнозування соціологічної Асоціації України, академік УАН та Луньов Віталій Євгенович — Асоційований професор Національного медичного університету імені Богомольця, член американської соціологічної психології, Світової федерації психічного здоров’я, європейської Академії природничих наук, академіка УАН.
З перших кроків з нами були і залишаються Саінчин Олександр Сергійович – професор, доктор юридичних наук, ветеран ОВС, письменник, член Національної спілки журналістів України, академік УАН, та Филипович Людмила Олександрівна – професор Національного університету «Києво-Могилянська Академія», завідувачка Відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, віце-президент Української асоціації релігієзнавства, виконавчий директор Центру релігійної інформації та свободи Української асоціації релігієзнавства. Знову і знову: що називається – Імена!
Яскраві публікації вийшли з-під пір’я генерал-лейтенанта міліції Єпура Володимира Григоровича, кандидата юридичних наук, у минулому — начальника Головного управління МВС України в Одеській області та Лічмана Леоніда Григоровича — судді, голови Малиновського райсуду, Одеси, кандидата юридичних наук, доцента. У нашому правовому тематичному блоці читач зустрічався і з Барвенком Віталієм Костянтиновичем — суддею Комінтернівського районного суду Одеської області, кандидатом юридичних наук. Широко обговорювався нарис Кічмаренка Сергія Миколайовича – судді, голови Приморського райсуду Одеси, кандидата юридичних наук.
Активну участь у цій творчій роботі взяв Заслужений журналіст України, голова Одеської регіональної організації НСЖУ, голова Асоціації спортивних журналістів України в Одеській області Роботін Юрій Анатолійович — член Міжнародного дипломатичного клубу, ініціатор та засновник міжнародного конкурсу «Українська мова-мова єднання» та Семикоп Тетяна Євгенівна — полковник міліції, засновник та лідер громадського руху «Віра, Надія, Любов…». Привертали на себе читацьку увагу публікації Митрофанова Анатолія Анатолійовича — полковника міліції, кандидата юридичних наук, у минулому — начальника Одеського міського управління міліції та відомого письменника Бірштейна Олександра Йосиповича — поета, лауреата літературної премії імені К. Г. Паустовського. Неодноразово читач наш дорогий на сторінках журналу зустрічався з ім’ям Гайдаєнка Валентини Іванівни — публіциста, заступника голови Одеської Обласної Ради Миру. Серед дуже серйозних авторів нам зробила честь Тарасенко Євгенія Василівна – відомий адвокат, директор НДІ «Дослідження світових військових традицій та криміналістичних досліджень застосування зброї», науковий співробітник НДІ «Міжнародна долеаналітична спільнота»; почесний член Психолого-філософського, гуманітарного товариств, член президії Історико-літературного товариства при УАН.
Редакція вдячна за співпрацю Сагайдаку Олександру Миколайовичу – академіку Європейської Академії Наук України, керівнику Асоціації Теурунг™, гіпнологу, викладачеві психології, антропології та соціології, голові Психолого-філософської громади, та Приходьку Володимиру Володимировичу – кандидату філософських наук, доценту Національного університету імені Тараса Шевченка, основним курсом якого є «Філософія культури».
З нами Фертюк Василь Іванович — командор Чорноморського яхт-клуб, один із засновників “Парусної федерації Одеської області”, капітана спортивної вітрильної яхти «Аріель» та інструктор із 50-ти річним досвідом управління яхтами, та Чухаєв Микола Вікторович — директор ТОВ «НДІ МІТ», Директор ТОВ «НМЦ МЕДІНТЕХ», Doctor of Natural Medicine (Німеччина), доктор в галузі медичної психології (МАУП, м. Київ); автор та співавтор 36 монографій з медичної техніки, реабілітації, фізіотерапії та косметології, 65 наукових статей, 67 винаходів та авторських робіт. Так що є, є порох у порохівницях. Звідси й упевненість нашого журналу та його видавця у реальності самих непростих планів. Що, звичайно, багато в чому залежить і від вас, читачу наш дорогий.
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua