ЛЮБО ЧИ НЕ ЛЮБО? З ІСТОРІЇ ОДНІЄЇ ПІСНІ

Чи справді пісню «Любо братці, любо» склав Нестор Махно?

У статті «Хто насправді написав гімн СРСР та інше?» ми обговорили авторство таких відомих радянських пісень як «Священная война», «Там, вдали, за ре кой…», «По долинам и по взгорьям», «Как родная меня мать провожала…», «Смело мы в бой пойдём…». У кожної з них цікава історія перетинань з українськими піснями. Інколи це були запозичення з українських пісень, а іноді – мали місце дуже складні переплетіння авторства, накладені на хід історичних подій тих буремних років.

Не менш захоплюючою є історія пісні «Любо братці, любо», яку вважають улюбленою піснею Батька Махна. Чи справді вона була написана махновськими повстанцями? Пригадаймо її історію.

Пісня стала загальновідомою після того, як пролунала  в радянському фільмі 1942 року «Олександр Пархоменко», знятому на Київській кіностудії (зараз Кіностудія імені Олександра Довженка). У фільмі її заспівав Борис Петрович Чирков, який талановито зіграв роль Батька Махна, зумівши передати у невеликому фрагменті переживання героя, історичної постаті незвичайної долі. Наприкінці громадянській війні він зі сформованою їм же селянською (здебільшого) армією добровільно увійшов до складу робітничо-селянського війська Рад. Брав Перекоп. І, навіть, був нагороджений одним з перших тоді орденів Червого Прапору; а потім був затаврований  «бандитом». Цікаво, що у фільмі пісня звучить без перших двох рядків і текст дещо відрізняється від звичного нам. Чому?

Пісня дуже добре лягала на образ безстрашного Батька Махна і в народній свідомості закріпилась, як «махновська». Щось на зразок його життєвої арії. Навіть багато хто приписував авторство пісні особисто Несторові Махну. Армія отамана Махна, або як вона офіційно називалась «Революційна повстанська армія України», вела на півдні України боротьбу проти австро-угорської та німецької окупаційних армій, директорії, білогвардійців та більшовиків. Складалась армія головним чином з українських селян, які, звісно, розмовляли українською мовою, тому й пісні махновців теж були переважно українські. Тому не дивно, що з підйомом українського національного відродження фольклористами були віднайдені і українські варіанти цієї пісні, один з яких нам відомий у виконанні Тараса Житинського.

Але чим є український текст? Автентичним чи пізнішими народними варіаціями? Ми спробували у цьому розібратись за допомогою пошуку у друкованих джерелах. Добре, що у нашу комп’ютерну добу це можна зробити, не відходячи від робочого столу за допомогою сервісу Гугла пошуку. Пошук показав найдавнішу згадку цієї пісні у автобіографічній повісті уральського письменника Івана Армалієва «Юність Матвія», виданій у журналі «Новий мир» за 1941 рік. Автор розповідає про своє дитинство, яке пройшло на Уралі до Першої світової війни. І наводить пісню, яку співав його дід, що служив у кавалерії і перейняв там козацьку пісню «Любо братці, любо».

Как на Черном Ярике, как на Черном Ярике

Ехали татары — сорок тысяч лошадей.

И покрылся берег, и покрылся берег

Сотнями порубанных, пострелянных людей.

Тело мое смуглое, кости мои белые

Вороны да волки вдоль по степи разнесут.

Очи мои карие, кудри мои русые

Ковылем-травою да бурьяном прорастут.

Жена погорюет, жена потоскует,

Выйдет за товарища, забудет про меня.

Жаль мне только волюшку во широком полюшке,

Матушку-старушку да буланого коня.

Любо, братцы, любо. Любо, братцы, жить.

С нашим атаманом не приходится тужить.

Дід автора, очевидно, був кавалеристом у другій половині 19 століття, задовго до виникнення махновського руху. І на той час ця пісня була вже досить відома. У наш час перші два рядки цієї пісні зазвичай співають так: «Как на буйный Терек, на высокий берег, выгнали казаки сорок тысяч лошадей». Тоді – що ж таке «Чорний Ярик»? Знову ж таки нескладний пошук показав, що так уральський хлопець почув «Чорний єрик». За визначенням з тлумачного словника: «Єрик — відносно вузька протока, що з’єднує озера, затоки, протоки річок між собою, а також з морем». Ця назва поширена в пониззі Волги, Дону, Кубані, Дунаю і Дніпра. Є багато топонімів з такою назвою. За межами цих регіонів слово маловідоме, тому мабуть воно й перетворилось у більш знайоме «Терек» (зовсім близько кубанцям, північний Кавказ- річка Терек), а татари – у козаків. Очевидно, пісня зображує якусь історичну подію, бій з татарським військом у пониззі Кубані, Дону чи Дніпра. Вона містить багато українізмів, що може свідчити про її виникнення на українсько-російському пограниччі, у середовищі кубанських чи донських козаків. І, відповідно, мовна дифузія. Пісня має досить багато текстових варіантів, що свідчить про її народне походження і поширення. Але чи були українські варіанти серед них? У записах українських фольклористів 19 – початку 20 століття такого на цю пісню віднайти не вдалось. Але знайшлась дуже цікава згадка у Ванди Василевської – польської письменниці, яка у 1939 році втекла з окупованої німцями Варшави до СРСР, стала класиком літератури ще за життя, і була тричі обласкана Сталінською премією. Жила в Києві, була дружиною іншого класика радянської української літератури Олександра Корнійчука. Про них навіть ходив віршик «Корнійчук і Ванда— не сім’я, а банда». Дуже любила подорожувати світом, і у книзі спогадів про свої подорожі «Під чужим місяцем» описує прогулянку на човні по єрику, зауважуючи – досі їй єрик був відомий лише з пісні: «Як на чорний єрик, як на чорний єрик гримнули татари, сорок тисяч верхівців!» Так що… хто знає, цілком може знайтись і український варіант цієї пісні з таким текстом, який знала пані Ванда.

Підписуйтеся на наші ресурси:

Facebook:   www.facebook.com/odhislit/

Telegram канал:   https://t.me/lnvistnik

Пошта редакції:   info@lnvistnik.com.ua

Комментировать