ГЕНОЦИД, ЕКОЦИД ТА ЕТНОЦИД

ГІПОТЕТИЧНА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬСЯ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ

УДК 344.122  кримінально-процесуальне право та криміналістика

Саінчин Олександр Сергійович
Міжрегіональна Академія управління персоналом, професор кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності Інституту права ім. Князя Володимира Великого МАУ, доктор юридичних наук, професор
https://orcid.org/0000-0003-0243-7524
e-mail: sainshin@ukr.net

Тимошенко Юрій Петрович
Міжрегіональна Академія управління персоналом, Заступник директора навчально-наукового інституту права ім. Князя Володимира, кандидат юридичних наук, доцент
https://orcid.org/0000-0002-9200-8792
e-mail: yuripetrtym@gmail.com

Сиводєд Іван Сергійович
кандидат юридичних наук, докторант, доцент кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності Інституту права ім. Князя Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом, начальник управління Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора України
https//orcid.org/0000-0002-2057-9609
e-mail: sivoded1986@ukr.net

Анотація. У статті розглядаються проблеми геноциду, екоциду та етноциду як гіпотетична можливість і необхідність створення кримінально-правової моделі правопорушень, що вчиняються на окупованих територіях України, для розслідування вказаних правопорушень. Ст. 441 КК України розглядає екоцид як масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. В міжнародному праві екоцид сприймається як вплив на біосферу, літосферу, гідросферу та атмосферу Землі з метою зміни їх динаміки, складу чи структури, вплив на (або через) космічний простір, що може потягнути чи потягнуло масове знищення наповнення сфер Землі, інші тяжкі наслідки. Особливо тяжкою формою екоциду є воєнний екоцид — порушення екосистем середовища проживання людини в результаті бойових дій, які мають військову і політичну ціль.

Крім цього кримінальне законодавство України у ст. 442 розглядає геноцид як діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.

До таких дій належать: а) вбивство членів цієї групи; б) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи; в) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи; г) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; д) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

Ключові слова: геноцид, екоцид, етноцид, кримінальні правопорушення, окуповані території, військові дії.

Sainchyn Oleksandr Serhiyovych
Tymoshenko Yuriy Petrovich
Syvodyed Ivan Serhiyovych

GENOCIDE, ECOCIDE AND ETHNOCIDE, HYPOTHETICAL CRIMINAL LAW MODEL FOR INVESTIGATION OF OFFENSES COMMITTED IN THE OCCUPIED TERRITORIES OF UKRAINE

Summary. The article deals with the problems of genocide, ecocide and ethnocide as a hypothetical opportunity and the need to create a criminal law model of offenses committed in the occupied territories of Ukraine for investigation of these offenses. Article 441 of the Criminal Code of Ukraine considers ecocide as a mass destruction of flora or fauna, poisoning of the atmosphere or water resources, as well as committing other actions that can cause environmental catastrophe. In international law, ecocide is perceived as an impact on the biosphere, the lithosphere, the hydrosphere and the Earth’s atmosphere in order to change their dynamics, composition or structure, the impact on (or through) outer space, which can pull or pull mass destruction of filling the spheres of the Earth, other serious consequences. Particularly difficult form of ecocide is military ecocide – a violation of ecosystems of human habitat as a result of hostilities that have a military and political goal.

In addition, the criminal legislation of Ukraine in Article 442 considers genocide as an act intentionally committed with the purpose of complete or partial destruction of any national, ethnic, racial or religious group by depriving the lives living conditions designed for full or partial physical destruction, reduction of childbirth or prevention in such a group or by violent transfer of children from one group to another.

Such actions include: a) the murder of members of this group; b) causing grievous bodily or mental damage to members of such a group; c) deliberate creation to members of a group of living conditions, which are designed for complete or partial destruction of the group; d) actions designed to prevent the birth of children in the group; e) violent transfer of children in this group to another group.

Key words: genocide, ecocide, ethnocide, criminal offenses, occupied territories, military actions.

Вступ. У преамбулі до Конвенції про геноцид («CPPCG») зазначається, що випадки геноциду мали місце протягом всієї історії, але терміну «геноцид» не існувало, доки Лемкін, польський та американський науковець-правник єврейського походження, фундатор дослідження геноциду, відомий насамперед своїми дослідженнями з історії трагедій вірмен та євреїв і запровадженням уперше слова геноцид як правового поняття, наукову розробку якого здійснив та ввів на Нюрнберзькому судовому процесі, де почалося переслідування осіб, винних у Голокості, який Організація Об’єднаних Націй визначила як злочин геноциду в рамках міжнародного права в Конвенції про геноцид [1, 2].

Лемкін був першим із фахівців міжнародного права, який визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародного права. У 1953 році в своєму зверненні «Радянський геноцид в Україні» до тритисячної аудиторії, що зібралася в Мангеттен Центрів Нью-Йорку, американці вшанувати 20-у річницю Великого Голоду в України як геноцид українського народу [3]. 20 листопада 2015 року стаття Лемкіна «Радянський геноцид в Україні» внесена в Росії у Федеральний список екстремістських матеріалів.

За міжнародно-правовими нормами суть геноциду полягає в умислі злочинців будь-яким способом знищити окремі групи населення чи цілих народів за расовими, національними, політичними або релігійними мотивами, від інших масових вбивств людей це поняття відрізняє саме наявність зазначених мотивів злочинців. Існує й інше розуміння геноциду, яке відрізняється від попереднього тим, що не надає такого великого значення мотивам геноцидодіїв, а спирається на дії та їхні наслідки — знищення спільноти чи її частини. Зазначається, що геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп [4].

Різнобій у тлумаченні геноциду призводить до застосування інших термінів на позначення реальних історичних подій. Одним з них є етноцид. Етноцид, як різновид етнонаціональної політики (політичної поведінки), розглядається, як дії, які спрямовані на знищення ідентичності й культури конкретного народу (етносу) та розглядається, як складова геноциду. Як самостійна парадигма геноциду розглядається лінгвоци́д – свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу. Існують також відмінності тлумачення геноциду між різними країнами, особливо між тими, що є правонаступниками держав, влада яких вчиняла геноцид, та тими, людність яких зазнала геноциду [5, 6]. Крім цього, існують суттєві відмінності в оцінці певних дій та їхніх наслідків з погляду історичних наук і з погляду юридичного [7, 8].

Постановка завдання. Науковим підґрунтям даної роботи стали праці таких українських науковців, як М.М. Антонович, Б.М. Ажнюк Б.М., Н.О. Гавдида Н. О., К.А. Важна, Герасименко М.М., К.О. Савчук, а також інших дослідників, які вивчали питання нормативно-правового забезпечення процедурного механізму розслідування такого злочину, як геноцид. Формування уявлення про геноцид як злочин, його розслідування не оминули праці науковців, які досліджували історичну складову. Доцільно зазначити, що вказаний аспект досліджували наступні науковці: С.В. Кульчицький, Г.Г. Єфіменко. При цьому низка проблемних питань потребує розгляду та більш детального вивчення [9- 12].

Виклад основного матеріалу. До категорії злочинів, за розслідуванням яких стежить вся країна, належить геноцид народу України, який вчиняється внаслідок проведення активних бойових дій з лютого 2022 року на окупованих територіях держави. Вказане діяння є злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. М.М.Антонович висловив думку, що важливим питанням у визначенні «геноциду» є поняття «наміру» саме для встановлення того, чи держава порушила свої зобов’язання згідно з Конвенцією про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього [11]. К.О. Савчук наголосив на тому, що Голодомор 1932–1934 рр. визнано геноцидом українського народу на рівні національного та міжнародного законодавства і є дискусія з науковцями та політиками, які заперечують сам факт штучно організованого голоду в Україні 1932–1933 рр. [12].

К.А.Важна, розглядаючи геноцид як суспільно негативне явище не тільки за національним, а й міжнародним законодавством, дійшла висновку, що для уможливлення реалізації справедливого й ефективного міжнародного судочинства і міжнародно-правової відповідальності необхідно чітко встановити, як вчиняється геноцид (способи вчинення геноциду), які інструменти і механізми є необхідними для вчинення геноциду в сучасних реаліях державної організації життя суспільства, хто є суб’єктом злочину геноциду [4]. Ми погоджуємось з цими думками науковців, які тільки підтверджують масштабність проблеми вчинення геноциду, його визнання міжнародної спільнотою та розслідування.

Відповідно до Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор 1932–1933 рр. визнано геноцидом Українського народу [13]. У свою чергу, постановою Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до держав – партнерів України щодо визнання Голодомору 1932–1933 років в Україні злочином геноциду Українського народу» Верховна Рада України звернулась до держав – партнерів України з метою визнання Голодомору 1932–1933 рр. в Україні злочином геноциду Українського народу [14]. В описовій частині постанови зазначено, що Україна у 1932–1933 рр. пережила страшну трагедію – Голодомор, який забрав мільйони людських життів. Злочинний комуністичний тоталітарний режим шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл та цілих районів, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій щодо незгодних зумисне створив для українців такі життєві умови, що були розраховані на їх фізичне знищення.

Служба безпеки України порушила справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України, за фактом здійснення посадовими особами геноциду в Україні 1932–1933 рр. [15]. Осіб, які є фігурантами вказаної справи, притягнуто до кримінальної відповідальності. Серед них комуністичні лідери, які очолювали СРСР та УРСР на той період. Аналогічною є ситуація визнання геноцидом кримськотатарського народу депортації з Криму кримських татар у 1944 р., яка визнана постановою Верховної Ради України геноцидом [16]. У подальшому винесена постанова Верховної Ради України «Про звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, світових лідерів та всіх членів міжнародного співтовариства щодо вшанування жертв геноциду кримськотатарського народу та засудження порушень Російською Федерацією прав і свобод кримськотатарського народу», в якій передбачено закликати міжнародну спільноту визнати депортацію з Криму кримських татар у 1944 р. геноцидом кримськотатарського народу [17]. У зв’язку з цим на офіційній інтернет-сторінці прокуратури Автономної Республіки Крим з’явилася інформація, що проводиться розслідування кримінального провадження за ст. 442 КК. Фабула розслідування наступна: упродовж травня-липня 1944 р. за вказівкою колишніх керівників органів державної влади СРСР з території Кримської АРСР насильно виселено понад 225 тис. кримських татар та осіб інших національних груп для проживання до непристосованих районів Узбецької РСР, Казахської РСР, Башкирської АРСР та областей Російської РФСР.

У світовій історії існують достатньо прикладів геноциду. Це геноцид індіанців (від кінця XV ст. — часу відкриття європейцями Америки), геноцид черкеського народу (1763—1864) в ході Кавказьких воєн, геноцид гереро і нама (1904–1907), геноцид ассирійців у Туреччині (1914—1925), геноцид вірмен в Туреччині (1915—1923) під час та після Першої світової війни, геноцид понтійських греків у Туреччині (1914—1923), геноцид українців (1932—1933) тоталітарним комуністичним режимом в СРСР, голокост (1939—1945) — геноцид євреїв нацистами Німеччини під час Другої світової війни, геноцид циган (1935—1945) під час Другої світової війни, геноцид сербів (1941—1945) під час Другої світової війни, масові вбивства мирного населення комуністичним режимом червоних кхмерів Камбоджі (1975–1979), геноцид у Руанді (тутсі та хуту) (1994) — найважчий після світових війн, геноцид у Сребрениці (1995) — злочин сербських сил проти боснійського мирного населення, дарфурський конфлікт (Судан, 2004, 2007) — міжетнічний конфлікт в суданському регіоні Дарфур з проявами геноциду.

За 13 місяців війни російська агресія завдала збитків довкіллю України на суму понад 1 трлн 743 млрд грн. Зазначається, що ці цифри розраховано відповідно до методик, які визначають розмір збитків, завданих земельним, водним ресурсам та атмосферному повітрю. Сума збитків забруднення ґрунтів та засмічення земель становить понад 688 млрд грн. Забруднення атмосферного повітря оцінюють у 998 млрд грн, а забруднення та засмічення водних ресурсів – більше ніж у 56 млн грн. Територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції України з 24 лютого 2022 до 24 березня 2023 року повномасштабного вторгнення зафіксували й розрахували кількісний показник збитків, завданих окупантами. Розрахунки показали, що 280 904 м² ґрунту забруднено небезпечними речовинами, 12 277 512 м² землі засмічено залишками знищених об’єктів та боєприпасів, 686816 тон нафтопродуктів згоріло під час обстрілів, забруднивши атмосферне повітря небезпечними речовинами, 33132 га лісів та інших насаджень випалено ракетами та снарядами. Деякі з них, можливо, будуть відновлюватися протягом 10 років, і це за найоптимістичніших розрахунків, інші втрачено назавжди, 1063947 м² об’єктів, зокрема критичної інфраструктури, знищено, їхні залишки завдали шкоди довкіллю.
У водні об’єкти України потрапило 1597 тон забруднювальних речовин, 2903513 кг сторонніх предметів, матеріалів, відходів та/або інших речовин, 410 млн 150 тис. м³ становить об’єм самовільно забраної/використаної води. За час повномасштабної війни в Чорному морі загинуло понад 50000 дельфінів. Російські окупанти знищили щонайменше 553 об’єкти української культурної спадщини. 30% території України потребує очищення від вибухівки. Територія забрудненої частини України на сьогодні — це чотири такі країни, як Швейцарія.      

Кримінальне право України у статті 441 розглядає екоцид, як масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу та розглядаються як правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Крім цього у енциклопедичних виданнях існує таке поняття, як етноцид (від грецьк. ethnos — народ і лат. caedo — вбиваю) — різновид етнонаціональної політики (політичної поведінки) [5, 6]. Джерела визначають етноцид як дії, які спрямовані на знищення ідентичності й культури конкретного народу (етносу) та розглядають етноцид, як складову частину поняття геноциду. На відміну від геноциду, який досягає тієї самої мети шляхом фізичного винищення людей, належних до етносу, етноцид може проводитися комплексом заходів, що руйнують системні зв’язки всередині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість. Головна лінія в політиці етноциду — знищення основних ознак етносу (етнічної території, мови, культури, історичної пам’яті, самосвідомості) [5].

Наймасовішими наслідками етноциду українців у XX ст. є такі: 1) у період 1929—1987 рр. — уневиразнення, «розмивання», «затуманення» етнічної самосвідомості, так зване «зближення» її з російською в усіх територіальних і соціальних групах українців (це явище часто називають денаціоналізацією, що є невдалим терміном); 2) перетворення великої частини українців на етнічних росіян; 3) перетворення значної частини українців на поляків; 4) перетворення певних частин територіальних груп українців на білорусів (Берестейщина), румунів (Добруджа, Південна Буковина, Мараморощина), словаків (Східна Словаччина), угорців.

Через масовані бомбардування та обстріли збройними силами РФ пошкоджено 3126 закладів освіти, 438 з них зруйновано повністю. Станом на ранок 30 квітня 2023 року більше ніж 1409 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ. За офіційною інформацією ювенальних прокурорів 466 дітей загинуло та понад 943 отримали поранення різного ступеню тяжкості.

Вкрай небезпечними наслідками війни є депортація дітей з України. За офіційною статистикою, на 30 квітня 2023 року 366 дітей вважаються зниклими безвісти. Крім того, згідно з останніми даними Національного інформаційного бюро, наразі депортованими з України вважаються 19514 українських дітей. Точну кількість постраждалих встановити неможливо через активні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України. За даними, озвученими Росією у відкритих джерелах, депортованих маленьких українців набагато більше — до 733 тисяч. За даними ОГП вдалося повернути 307 із них.

Російська Федерація насильно паспортизує українських дітей. У них відбирають документи, особисті речі та засоби зв’язку. Вивозять до найвіддаленіших та депресивних регіонів — у Сибір, Чечню, на Сахалін. Більше півтори тисячі дітей вже передано до російських сімей для усиновлення. Відомі факти, коли росіяни викрадають українських дітей і знімають з ними відео сексуального характеру, пропонуючи їх за гроші для сексуальних розваг. Постає велике питання повернення вивезених дітей на батьківщину після закінчення війни. Нами вважається, що насильницьке вивезення дітей з батьківщини необхідно треба розглядати як етноцид, а дії осіб, причетних до цього вважати, як кримінально каранами у національному та міжнародному праві.

17 березня Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт очільника Кремля Путіна та дитячого омбудсмена при президенті Росії Львової-Бєлової. На думку міжнародного суду адже саме вони несуть кримінальну відповідальність за примусове вивезення дітей з України. 

Найбільше зусиль у здійсненні політики етноциду докладається для знищення національних мов (лінгвоцид). Світове співтовариство, міжнародне право й гуманістична мораль рішуче засуджують будь-які прояви етноциду й розглядають його як злочин проти людства.

Висновки. Вважається, що у сучасній війні між Україною та Росією етноцид та лінгвоцид повинні розглядатися на рівні геноциду, екоциду у сучасному кримінальному праві України та міжнародному праві, як правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. На жаль, етноцид та гінгвоцид не відображені у кримінально-правових нормах національного законодавств, що потребує наукового та практичного осмислення.

Розслідування вказаних правопорушень являє собою послідовну логічну структуру проведення досудового розслідування, яка містить значний обсяг процесуальних дій. Особи, які здійснюють розслідування, мають володіти необхідними знаннями та бути висококваліфікованим у цій галузі. Вказані правопорушення не мають строків давності, а тому потрібно бути готовими досліджувати історичні події, виявляючи винних.

Література:

1. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього: Нью-Йорк, 9 грудня 1948 г. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/995_155
2. R. Lemkin. Genocide as a Crime Under International Law // The American J. of International Law. 1947. № 41
3. Рафаель Лемкін: радянський геноцид в Україні (стаття 28 мовами) / Міжнародний благодійний Фонд «Україна 3000», в рамках програми «Уроки історії» ; редактор Роман Сербин ; упорядник Олеся Стасюк. – Київ : Майстерня книги, 2009. – 208 сторінок. – ISBN 978-966-2260-15-1
4. Важна К.А. Сутність геноциду відповідно до чинного міжнародного права та міжнародно-правової практики. Науковий журнал «Підприємництво, господарство і право». Міжнародне право. 2017. № 8. С. 193–197.
5. Етноцид // Етнічність: енциклопедичний довідник / В. Б. Євтух; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, Центр етноглобалістики. К.: Фенікс, 2012. С. 144.
6. Майборода О., Шкляр Л. Етноцид // Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького; Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. К.: Довіра; Генеза, 1996. С. 694.
7. Герасименко М.М. Особливості розслідування геноциду. Часопис Київського університету права. 2020/2. 399 с.
8. Ажнюк Б.М. Лінгвоцид // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. К. : Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9.
9. Гавдида Н.О. / Н. Гавдида, Л. Назаревич // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мовознавство. 2014. № 2. С. 76—79.
10. Важна К.А. Проблеми реалізації відповідальності держави за геноцид в сучасному міжнародному праві : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. «Україна і світ: теоретичні та практичні аспекти діяльності у сфері міжнародних відносин» (Київ, 19-20 квітня 2017 р.). – Ч. 1. – К. : КНУКіМ, 2017. – С. 365-376.
11. Антонович М.М. Проблема визначення злочину геноциду в міжнародному праві та його застосування до Голодомору 1932–1934 рр. в Україні. Наукові записки. 2008. Т. 77. Юридичні науки. С. 62–65.
12.  Савчук К.О. Голодомор – український геноцид. Вісник Львівського університету. 2015. Вип. 37. Ч. 2. С. 58–64 (Серія «Міжнародні відносини»).
13. Про Голодомор 1932–1933 років в Україні: Закон України від 28 листопада 2006 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2006. № 50. Ст. 504. URL : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/376-16
14. Про Звернення Верховної Ради України до держав – партнерів України щодо визнання Голодомору 1932–1933 років в Україні злочином геноциду Українського народу: постанова Верховної Ради України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2017. № 1. Ст. 16. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1777-19
15. Кримінальний кодекс України: Верховна Рада України. : веб-сайт. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14 (дата звернення 30.10.2022).
16. Про визнання геноциду кримськотатарського народу: постанова Верховної Ради України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2015. № 49–50. Ст. 469. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792-19
17. Про звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, світових лідерів та всіх членів міжнародного співтовариства щодо вшанування жертв геноциду кримськотатарського народу та засудження порушень Російською Федерацією прав і свобод кримськотатарського народу: постанова Верховної Ради України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2016. № 22. Ст. 471. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1348-19

Підписуйтеся на наші ресурси:

Facebook:   www.facebook.com/odhislit/

Telegram канал:   https://t.me/lnvistnik

Пошта редакції:   info@lnvistnik.com.ua