ЗАНУРЕННЯ У МОРЕ БІЗНЕСУ…

Серія публікацій під цією назвою – читацька перепустка до Академії APSI. В Академію галузі професійних послуг. Тут до осені 2022 року був задуманий, розроблений і ось уже місяць триває унікальний науково-практичний експеримент. Про нього й мова. Шістьом найрізноманітнішим молодим людям, до того малознайомим або взагалі не знайомим з певними галузями, їх історією, теорією та практикою, за 3 місяці належить занурення на глибину знань-розуміння класичного та сучасного ділового життя. І це нове для них, непізнане і неосвоєне насамперед середовище має стати цілком своєю – обжитою, зрозумілою та професійно освоєною сферою.

Експеримент та його регламент підказані і багато десятирічним досвідом Академії, і динамікою нашої сучасності: за старих часів на подібне доводилося витрачати роки навчання. А потім доучуватися та перевчатися у реальній повсякденній практиці. Пам’ятаєте інтермедію? Приймаючи на підприємство випускників ВНЗ, директор оголосив: забудьте все, мовляв, чому вас навчали в інституті. Все це вам ніколи не знадобиться. Забудьте, мовляв, індукцію та дедукцію – давайте продукцію! І у цьому жарті Аркадія Райкіна, власне, жарту майже немає.

Навчальний курс цієї програми геть-чисто виключає все, що претенденту ніколи не знадобиться. Продуманий і відпрацьований курс, можна сказати, філігранно. І спирається він на наукову базу Академії, її бібліотеку та документацію, досвід вчених та інших спеціалістів. Так, наука! Але завдання зовсім не у тому, щоб прискореним курсом зробити претендентів на світила науки. Потрібно щоб вони вивчали справу, по-перше, енергійно і, по-друге, раціонально, добре розібралися у теоретичній та прикладній сферах сучасного ділового життя.

Цілком очевидно, що ритм нашого часу багатьма трактується надто буквально. Навчаються і працюють у якійсь гарячці. Тим часом, у бізнесі надмірна поспішність не менш шкідлива, ніж лінива тяганина. Справжньому діловому світу взагалі чужа якась надмірність. Ось у спорті, знаєте, грацією називають оптимальне співвідношення витрачених зусиль та отриманих результатів. Справжньому бізнесу також властива грація. Її, по суті, і належить пізнати учасникам експерименту. Вони мають повновмісний мінімум теоретичних знань, удосконалять свої ділові навички. Можна сказати, відбудеться знайомство з галуззю за “бразильською системою”. Раціонально. 3 місяці. Нічого зайвого. З отриманими ключами галузі можна буде йти далі і добиватися більшого. У ході занурення у середовище виявляться нахили здобувачів, їхні ділові перспективи.

Перший місяць позаду – що він показав?

Офіс Академії APSI

1. ЕКОНОМНА ЕКОНОМІКА …

Будьте знайомі: наш співрозмовник – Рублевський В’ячеслав Юрійович. Брокер, фінансист, бухгалтер. Був торговим представником, мерчендайзером. Працював у ресторанній сфері. В Академії APSI вивчає тему «Економіка».

 – Чому саме економіка?

 – З різних причин. Згоден із тими, хто розуміє економіку як основу основ. Мені дуже цікава ця галузь. Давно нею цікавився. Багато читав із цього приводу. Спілкувався з економістами. І ось з’явилася можливість такого поглиблення – вже не аматорськи, а цілком професійно, поєднуючи теорію із практикою. І у контакті з вченими, серйозними авторитетними фахівцями. Я це називаю так: справжня економіка.

– Справжня? Що ж, є несправжня економіка?

 – Та як сказати … Є економіка, про яку підозріло багато і довго говорили. Я ось у старих випусках газети «Вечірня Одеса» натикався на рубрику – «Економіка має бути економною». І під нею – публікації, публікації. Начебто – твереза ​​думка. Але бентежила її азбучність. Ну, а якою ж бути економіці? Неекономною? Витратною? Тоді ж і назвати її треба інакше. Вчитався у матеріали. Ні, до справжньої економіки все це майже не мало відношення. Та й загальний аналіз попередньої формації залишає питання: ну, і що заощадили? І де заощаджене?

 – І сьогодні можна багато всього прочитати про економіку. І у поліграфічному варіанті, і в електронному. Цікаво, а яку рубрику ви запропонували б?

 – Я? Я сказав би так: «Економіка має бути справжньою». А для цього нею мають займатися добре підготовлені люди. Всебічно. Тому я і поринаю у цю сферу. У її історію, у її класику та сучасність, у її географію, якщо хочете.

 – Загалом кажучи, економічна основа – таблиця множення, а вона одна для всіх історій та географій. Чи можна говорити, що є справжня і несправжня таблиці множення?

 – Є різні рівні економіки. Школярськи кажучи «2х2 = 4» – і це правильно. Як правильно і те, що є і вища математика. Елементарною економікою захоплена одеська господиня, вирушаючи на «Привоз» із деякою сумою грошей. Вона, звичайно, намагається точніше підрахувати майбутні витрати. І спланувати-розподілити: які продукти купити, що і скільки їй має вистачити. І чи вдасться щось заощадити. Тобто це не надмірно освічена жінка виступає у ролі економіста. Економіст сім’ї. Старшого економіста.

– До речі, про Одесу та економіку: колись був популярним такий діалог. «Мамо, всі говорять – Карл Маркс! Карл Маркс! Хто це?» «Ну … був такий … економіст», «Як наша тітка Софа?» «Та ні, тітка Софа – старший економіст!».

– Кумедно, звичайно. Але от вам і дві економіки. Рівні різні. Є економічна стратегія та економічна тактика. Щодо географії – специфічна економіка тієї чи іншої компанії, міста та села. Південь та Північ. Багато що пов’язане з дислокацією та масштабністю. При вивчені економіки винятково важливим є досвід і середовище ділових людей.

– Середовище? У сенсі спільнота?

 – Так, насамперед. І у це середовище, у цю спільноту я заглиблююся вже місяць. І чекають ще два, як мінімум. А взагалі у цю сферу слід поринати все життя. Сказано: вік живи – вік поринай…

В’ячеслав Рублевський за дослідною роботою в Академії APSI

– Що приніс цей місяць занурення?

 – Приніс загалом теорію та історію питання. Можна сказати історичний досвід. Власне бізнес – явище не таке вже давнє. А у нашій вітчизні ще менше. Приблизно 150 років.

 – Але сама по собі економіка дещо старша. Якщо вірити давнім, «Економіко» означає буквально: «пошук вигоди». Власне, чи ця тенденція в основі прогресу? І чи цього прагне сучасна економіка? В усякому разі, має прагнути.

 – Зараз важко точно і вичерпно відповісти щодо сучасної економіки, адже я ще тільки вивчаю матеріал. Але немає сумнівів, що тут треба спиратися на досвід науки. Вивчаючи питання, я зустрівся з таким цікавим матеріалом: в одній із книг академіка Мальцева Олега Вікторовича , серед іншого, йдеться про походження бізнес-елементів (компанії, галузі та ринки), витоки природи яких – в історії людства. Дуже багато хто не досягає жодних результатів у бізнесі, тому що вони не розумію природи того, чим займаються. Академік Григорій Семенович Попов глибоко досліджував природу походження багатьох явищ. І ось один із його висновків: «Історично нічого не змінюється, у майбутньому все набуває деяких форм абсурду попереднього». Я вивчаю це питання ще і для того, щоб зрозуміти рух, діалектику економіки: звідки та куди вона рухається.

 – Ви сказали – 150 років. Вважають, що покоління – 25 років. Виходить – 6 поколінь. А витоки, мабуть, ще старші? Де шукати початок початку?

 – Ну, у Європі я шукав би початок у далекому минулому. І можливо, у найнесподіваніших місцях. Наприклад, знаєте де та в кого? У… піратів.

 – Пірати? Для літератури та мистецтва це – романтична екзотика. А по суті вони – злочинці. Економіка належить до сфери правової. У цивілізованих країнах бізнес спирається на право. І законності успішні бізнесмени приділяють багато часу та коштів. А пірати – морський бандитизм, активна колективна злочинність. Формально кажучи, насильницьке відчудження чужої власності. У дужках – пограбування. Як це пов’язано з економікою?

 – Якщо мати на увазі, так би мовити, зовнішній малюнок ролі, серйозні бізнесмени, звичайно, дотримуються відомих норм та законів. Вони й самі вивчають право і підбирають у співробітники добрих правознавців. Але що таке, наприклад, боротьба за нові ринки збуту та сировини? Звичайно, і боротьба буває всяка різна. Але історична практика така, що конкуренти нерідко уподібнюються до піратів. Не кажучи вже про деякі особливості піратства, які давали можливість діяти довго і конкурентно-успішно.

 – Сама собою конкуренція – цілком природне явище. Закон природи – не злочин і правопорушення. Конкур. Між іншим, за великим рахунком дуже корисна у бізнесі річ. Саме конкуренція стимулює бізнесмена – не позіхати, не ловити ворон, бути у формі. І думати, думати, думати.

 – Так воно так. Конкурентоспроможність життєво необхідна у різних сферах. У бізнесі й поготів. У змаганні перемагає найсильніший, найосвідченіший. Найрозумніший. Самий здатний. Самий удачливий. Але у повсякденності буває всяке. І мені хотілося б вивчити різні сторони цього явища. Хто ж не знає, що конкуренція у бізнесі не завжди буває… як би це висловитися… цілком спортивною. Як, зрештою, і у самому спорті. Знаєте, колись був такий популярний, хоч і дитячий кіножурнал «Хочу все знати». Ось і я теж хочу все знати – про бізнес. І добре було б створити такий кінотележурнал: «Хочу все знати про бізнес…». Впевнений – це був би серйозний та популярний проект. А поки він не здійснений, я поринаю…

 – Бог у допомогу! За кілька тижнів занурення на якій ви глибині?

 – Треба сказати, за традицією Академії занурення має бути поступовим. Плавці і водолази знають, чим загрожує швидке занурення на велику глибину. У пізнанні бізнесу також можлива кесонна хвороба. Потрібно на кожному рівні оглядатися та адаптуватися, дивитися на світ крізь призму нової інформації. І у постійному контакті із зрілими фахівцями. Звичайно, хочеться швидше, але відомо: поспішиш – людей насмішиш.

Насамперед намагаюся це робити поступово, осмислювати кожен новий фрагмент, адаптуватися. І дивлюся світ іншими очима крізь призму нової отриманої інформації. Вже вивчено основи маркетингу, математичні дані. Статистика також потрібна. Але, знов-таки, із застереженням: історична практика показує, що офіційна статистика не завжди об’єктивна. Пам’ятаєте популярний серіал «Службовий роман»? Будь-яке випадкове чи навмисне спотворення статистика тяжко відбивається на економіці. Особливо у тоталітарному суспільстві. Пігрунтя тільки на статистичних даних може призвести до чутливих помилок у бізнесі. Щось подібне сталося з пандемією.

– Але без статистики теж не виходить…

– Її, статистику, не можна виключити. Просто до неї потрібно акуратніше ставитись. На неї не можна покладатися повністю. Її облік необхідно поєднувати з іншими даними. Інакше підприємство може просто прогоріти.

– За старих часів фабрики, заводи, комбінати, колгоспи та радгоспи теж, бувало, прогорали. Взяли у держави кредит, а за підсумками не вийшли на заплановані параметри. Але тоді нікого не оголошували банкрутом. Могли покарати керівників. Могли змінити їх. Власником засобів виробництва була сама держава. Отже, навіть коли арбітраж штрафував одне підприємство на користь іншого, то це просто перекладали гроші з однієї кишені до іншої. По суті народ брав такі витрати на себе.

– До речі, про економіку: у цьому одна із причин невисокого рівня життя народу. Безгосподарність. Витратність виробництва. Тому й занепокоєння бізнесменів інше. Бізнесмен може раптово втратити все безповоротно. Хто візьме на себе його витрати? А ось, щоб цього не сталося, і потрібен весь комплекс практики та теорії. І відповідні спеціалісти. Включаючи соціальну та індивідуальну психологію, науку інформації та реклами. Без останнього у бізнесі, який працює на масового споживача, неможливо. Споживача цього потрібно добре поінформувати та переконати придбати вироблене. Тут і бехтерівська наука до речі. Важливими є праці Жанна Бодрійяра. За всієї суттєвості економічної науки бізнес нею однієї ситий не буде. Особливо те, що стосується природи та закономірностей Товариства Споживання.

– Мабуть, у цьому важлива і, так би мовити, технічна, технологічна сторона. Бізнесу потрібно щось відкривати, розробляти та добувати, складувати та зберігати. Транспортувати. Збувати.

 – Звичайно, і цей аспект входить до комплексу вивчення як суттєва частина життєдіяльності ділової людини. Потрібно поринути у знання-розуміння цих принципів та механізмів, щоб ними керувати і не залежати від випадковостей.

– Ну, випадковості, збіг обставин можливі у будь-якій справі. Хтось від них застрахований. Все передбачити – чи можливо?

 – Все не можна. Але багато – можна. Такий досвід бізнесом накопичено. Крім того, комплекс знань і навичок дає можливість за будь-яких поворотів правильно оцінити збіг обставин і прийняти правильне рішення. Життя, звичайно, багате на різні зигзаги. Та воно згодом і змінює дуже багато. І з кожним етапом – все кардинальніше. Але той, хто опанував науку бізнесу, теж не ликом шитий. І сам процес пізнання має супроводжувати бінесмена та його співробітників практично все життя. Чим більше знаєш, тим більше розумієш, як мало насправді знаєш.

– Щодо практики?

 – Я зараз намагаюся пов’язувати пізнане з практикою. Якщо три місяці чи півроку тільки читати та розмірковувати – навряд чи щось серйозно зміниться на краще. Тим більше, один із принципів нашої Академії – зв’язок із практикою. Теоретичні знання повинні сприяти навичкам, мати практичне значення. Що анітрохи не применшує роль теорії. У тому й річ, що багато бізнесменів далекі від нашої науки… Вони знаходять якусь схему, якийсь «шматочок». І заробляють на цьому, доки заробляється. Якісь гроші є, немає знань, немає глибокого розуміння справи. Що якраз і загрожує несподіванками. І фахівці, які накопичили такі знання та навички, дуже доречні сучасному бізнесменові.

 – Як дається вам ця наука?

 – Не скажу, що просто-напросто. Справа дуже серйозна, потрібна зосередженість, терпіння. Зусилля, звісно. Але є відчуття того, що я не витрачаю сили, а вкладаю. І на отримане, на накопичене (адже теж – капітал), житиму. Ноша своя. А вона, як відомо, не тягне. Тим більше, мені це й справді дуже цікаво. І сама атмосфера Академії, саме середовище стимулює процес пізнання. Вивчаю дослідження академіка Мальцева Олега Вікторовича. Консультуюся з його науковим асистентом – Іриною Ігорівною Лопатюк. Мають відбутися робочі зустрічі з іншими авторитетами. Багато можна почерпнути у джерелах бібліотеки Академії, у матеріалах її експертів. І під час наукових та науково-практичних конференцій цього кола.

– І нарешті: чим може це твоє занурення зацікавити читачів? Особливо молодих, які бажають обрати свій шлях у житті?

 – Люди пасивної позиції (як не дивно, у гарячий наш час є й такі), можливо, взагалі не зацікавляться. Але ті, які хочуть чогось у житті досягти, шукають своє власне місце та справу по собі, напевно, цим зацікавляться. Пройти наш курс, самостійно поринути на потрібні глибини просто неможливо. Інша річ – наша Академія. З її авторитетними фахівцями, інструкторами вищого класу, експертами з різних галузей, бібліотекою та архівами. Так, це не швидкий, але справжній фундаментальний шлях.

В’ячеслав Рублевський веде щоденник у Telegram-каналі , де описує хід свого занурення у справжню економіку та викладає матеріали на цю тему .

2. ТАЄМСТВА СУБКУЛЬТУР…

Далі наша співрозмовниця – Вікторія Абуселідзе. Декілька слів про себе.

 – Стосовно нашої теми я розділила б своє життя на дві частини: до і після приходу до Академії APSI. До – загалом, все як зазвичай. Життя як життя. Я не дуже вникала у те, що було і відбувається. І не заглядала за обрій. А потім, точніше під час перебування в Академії, все пішло зовсім інакше. Тут пробудили у мені якусь допитливість, якийсь апетит до пізнання. Звичка вдивлятися у життя, у людей. Не лише дивитися, а й бачити. Не лише слухати, а й чути. Прийшли знання та розуміння того, куди йти, навіщо і чого прагнути. Вже кілька років я здобувач Академії галузі професійних послуг. Тут здобула багато корисних навичок, опанувала журналістську професію. Стала учасником закритої міжнародної бізнес-спільноти. Процес пізнання продовжується завдяки потужній науковій базі, технологічному підходу, авторитетним вченим та досвідченим інструкторам. Це – так, двома словами. Ось уже місяць беру участь у дуже цікавому експерименті, занурююсь у середу субкультур у рамках проекту «Субкультури vs Бізнес».

 – Заглиблюєтесь у сферу субкультур. Яким є Ваш підхід до цього явища?

 – Можна сказати, я йду від субкультур у теперішній час – до витоків цього явища у минулому. Це модель перевернутого дерева, що була показана академіком Мальцевим Олегом Вікторовичем на Міжнародному науковому симпозіумі. І у його методичному посібнику «Намалюй субкультуру». Це видання є основою мого вивчення субкультур. На думку вченого, метод вивчення субкультур за моделлю дерева Лоренса дозволяє занурення зробити наочним і ефективним.

 – Сам термін «субкультура» так чи інакше пов’язаний із культурою взагалі?

 – Слово «культура» вживається досить часто, і всім приблизно зрозуміло у якому сенсі. Проте явище «Культура» настільки багатогранне, що дуже не просто дати йому єдине вичерпне визначення. У різних країнах, у різних народах, у різні епохи і навіть у різних галузях трактували це явище по-різному. Аж до мікробіології та сортів зерна. Ось якийсь нідерландський філософ та історик, дослідник культури, професор Гронінгенського та Лейденського університетів, сформулювати так:

«Культура, як спрямована позиція суспільства, дана тоді, коли підпорядкування природи у галузі матеріальної, моральної та духовної підтримує такий стан суспільства, який вище і краще забезпечується готівковими природними відносинами, відрізняється гармонійною рівновагою духовних та матеріальних цінностей і характеризується певним ідеалом, гомогеним у своїй сутності, куди спрямовані різні форми діяльності суспільства».

 – Дивно…

 – Є, звісно, ​​й інші визначення. Адже ви знаєте, що у світі існують предмети, явища і, відповідно, слова, що не мають чітких однозначних визначень. Їх досить багато. До таких, гадаю, належить і «субкультура».

 – Що є «субкультура» («субкультури») у вашому розумінні – на підставі особистого знайомства з історією та теорією питання?

 – На першому етапі занурення я вивчаю ознаки субкультури, щоб відрізнити їх від інших явищ. Аналізуючи феномен субкультури, вчений Мальцев О.В. виділив десять основних її ознак: 1) наявність у ній ідеї чи легенди; 2) відсутність у її складі священиків, але наявність ієрархії авторитетів; 3) відсутність добору людей; 4) їй властиві місця, але не властиві храми; 5) наявність символіки та атрибутів; 6) наявність у ній блоків-напрямків; 7) більшість субкультур (92%) є продуктом синтезу; 8) наявність ідеї смерті; 9) система «Край» – «Насос» (у ній є способи отримання «швидких грошей» – «насоси», але жодна структура у світі не має обсягу виправдань, рівних субкультурі); 10) перевернуте дерево як модель субкультури (у ній крона дерева є субкультура, коріння – це її витоки, а деякий стовбур, що з людей, з’єднує субкультуру та її витоки).

– Що особливо важливо у цьому явищі?

 – Поки що, на даному етапі занурення, можу сказати так: субкультури вкрай магнетичні та ефективні, із властивою тій чи іншій субкультурі філософією, яка певним чином формує людину, її світогляд. Залучитися, стати прихильником тієї чи іншої субкультури не так уже й складно. Припустимо, ви прочитали книгу, подивилися фільм чи анонс виходу якогось продукту та відчули: вам цей спосіб життя близький чи анонсований автомобіль, мотоцикл чи новий гаджет тощо – це те, що ви все життя шукали. І все… І ви вже потрапили до тієї чи іншої субкультури.

 – Ну, це непряме влучення та приєднання. Так би мовити, у сенсі. А якщо мати на увазі сенс прямий?

– У прямому значенні субкультурі властива самоорганізація. Вона виробляє та підтримує у цьому режимі правила взаємовідносин один з одним. Світогляд субкультури обов’язково має бути ефективним – питання виживання. Звідси у ній так звана насосна функція. Тобто вона постійно потребує грошей. Більшість субкультур матеріально є досить дорогими, що змушує бути ефективним.

 – Наприклад?

 – Ну, наприклад, субкультури, пов’язані з екстремальними видами спорту: дайвінг, спідрайдинг, скайсерфінг, різні стрибки з парашутом (бейсджампінг, параглайдинг чи політ у вінгсьюті тощо) – дуже дороге задоволення. І ті, хто перебуває у цих субкультурах, заробляють гроші, щоб ними мати можливість займатися свохі хоббі. Або візьміть субкультури, пов’язані з мотто- або авторухом. Вже покупка одного байка чи автомобіля виллється у чималу суму. Але вони це роблять, бо хочуть належати до цих субкультур.

 – З цим явищем та поняттям – відображеним у літературі, кіно, театрі, ТБ, насамперед ви зустрічалися у реальному житті? Чи виникав до цього інтерес?

 – Так, зустрічалася. Втім, як і багато хто. До чогось виникав інтерес, до чогось – ні. Пам’ятаю, після виходу у прокат фільму «Хакери» була заінтригована і вирішила поступити на комп’ютерну спеціальність. Але потім намальована, так би мовити, реальність зіткнулася із суворою дійсністю. І виявилось, що у них мало спільного. Відверто кажучи, до цього занурення, як уже сказала, взагалі багато про що не замислювалася. І багато чого не класифікувала як субкультуру. З самим явищем зустрічалася переважно за допомогою кінематографа. Адже безліч було і є фільмів на цю тему. Взяти, наприклад, фільм «На гребені хвилі», на каналі часто використовую його як приклад. Або «Затяжний стрибок». Безліч фільмів знято про альпіністів, стрітрейсерів, гонщиків, хакерів, геймерів тощо. «Таємниця занепалої дитини» Джеррі Шацберга – маловідома кінострічка Нового Голлівуду про супермодель, перемелену системою. Або «Відрив» Мілоша Формана – культовий фільм, що взяв у 1971 році Гран-прі у Каннах – про конфлікт поколінь у Штатах, які тільки-но пережили хіпі-революцію.

 Після початку занурення дізналася, що є навіть окремий напрямок кінематографу, що називається «Байкерське кіно». Найбільшого розвитку «байкерський кінематограф» отримав у другій половині 1960-х – першій половині 1970-х, коли рух байкерів привернув увагу американського суспільства, хоч і раніше, і пізніше виходили кінострічки цієї тематики. Переважно це були низькобюджетні картини. Однак серед фільмів про байкерів є стрічки, які отримали високі оцінки критиків та публіки – «Дикун», «Безпечний їздок» та низка інших. У фільмах про байкерів відображалися ті проблеми, які хвилювали суспільство у різні періоди – від війни у ​​В’єтнамі, расової нерівності, зростання криміналітету до класичної проблеми «батьки та діти».

А скільки фільмів знято про кримінальну субкультуру! Багатьма улюблені серіали «Хрещений батько», «Спрут» – про мафію. «Нуль. Нуль. Нуль» – про калабрійську Ндрангету або «Гоморра» – про неаполітанську Каморру, зняті за однойменними романами Роберто Савіано.

 – Література та кінематограф – звісно, ​​далеко не єдині джерела, які надихають вас на вивчення теми?

– Звичайно. На запрошення академіка Олега Вікторовича Мальцева італійський професор Антоніо Нікассо – автор понад 30 книг – приїжджав до одеського відділення УАН та читав лекції про Ндрангету, Камору та сицилійську Мафію, торкаючись соціологічного, психологічного та економічного аспектів. У співавторстві з калабрійським прокурором Миколою Гратері сеньйор Нікасо написав у 2008 році найвідоміший із шести своїх бестселерів «Брати по крові». За іншою книгою – «Бізнес або кров: Остання війна боса мафії Віто Різзуто», у 2017 році було знято гучний серіал «Bad Blood» («Дурна кров»), що транслювався каналом Netflix.

 – Сам академік Мальцев відомий і науковим інтересом до цього тематичного кола.

– Олег Вікторович не один десяток років займається дослідженнями у цій галузі, видав безліч монографій на тему кримінальних субкультур; «Філософія Півдня Італії» – створена за результатами Калабрійської експедиції 2019 року. На сторінках викладено близько 16 наукових відкриттів. «Оманлива тиша» описує результати наукових досліджень у галузі калабрійської кримінальної традиції. «Вічний двигун» – у книзі представлено унікальне кримінологічне дослідження, яке розглядає Каморру не як тимчасову складову якогось століття чи періоду, а комплексно протягом всієї історії. «Чорна смерть», «Чорна логіка» – про південноафриканську кримінальну традицію. «55», «54» – про цифрові банди. «На ножі», «Ліпка» – про російську кримінальну традицію. «Вічний біль» – про мексиканську кримінальну традицію. Ну і, звичайно, чотирисерійний документальний фільм «Своя релігія», який був знятий за результатами досліджень Експедиційного Корпусу на чолі з Олегом Вікторовичем Мальцевим.

 – Яка (які) із субкультур викликали чи викликають найбільший ваш інтерес – чим і чому?

 – Їх декілька. На каналі наводила приклад еталонного на мій погляд байкерського клубу – MC «Los Honorables». Тому що можна визначити такі його ключові положення: 1) Правильні устремління ведуть людину до ефективної філософії; 2) Діяльність (а не ледарство) робить його сильним; 3) Лицарський статус робить людину здатною долати життєві труднощі; 4) Прагнення до безпеки спонукають його прогнозувати і усвідомлено приймати рішення та залишатися у цілості та безпеці в умовах ризику (що нерідко забувається іншими представниками субкультур, як проксіміті-польоти, серфінг, банджи-джампінг та ін.). Саме до такого клубу прагнуть потрапити люди. Мій інтерес викликають також кримінальні субкультури.

 – Кримінальні?

– Їхній інструментарій вкрай ефективний. Вивчення цього ефекту може бути дуже корисним для бізнесу. Адже сам по собі інструмент – нейтральний, інша справа хто і як його пускає у хід – на благо чи на шкоду. Звісно, ​​злочинність – ворог суспільства та держави. Але й у ворога є чому повчитися. І потім: от, припустимо, у когось у руках ніж – це просто інструмент, ні більше, ні менше. З його допомогою можна комусь зашкодити. А можна нарізати продукти та приготувати якусь страву. Або зістругати дудочку …

– Належність до якоїсь субкультури може бути й неусвідомленою?

 – Ось: телефон та інша техніка у мене фірми Apple. Про що це може казати? Я – прихильник, умовно кажучи, бізнес субкультури «яблучників». Умовно, тому що такої назви субкультури немає. Дивовижно виходить, назви – не має, а субкультура – ​​є. Перевірте ще раз, всі вищеперелічені ознаки вказують на те, що ми більше маємо справу з субкультурою, ніж з чистою бізнес-моделлю. Якщо не всі, то дуже багато людей самі того не усвідомлюючи, є одночасно прихильниками кількох субкультур. І кожен, хто захоче, може самостійно у цьому переконатися. Спробуйте відповісти на запитання: чому без особливої ​​на те потреби людина прагне придбати якусь певну марку? Наприклад, якийсь райдер марить мотоциклом Harley Davidson. І зрештою стає його щасливим володарем. Виникає питання, а інші мотоцикли – що, не їздять? Але людина пристрасно бажає саме Harley, тягнеться до носіїв таких самих тенденцій. Чому? Відповіді на такі питання дуже цікаві.

 – Якими шляхами-дорогами ви пішли для заглиблення у цей матеріал? З яких джерел переважно черпали теоретичні знання? Із ким консультувалися?

 – Я вже називала методичний посібник «Намалюй субкультуру». А для більшого занурення у середовище я маю доступ до наукової бібліотеки Академії APSI. І це не просто наукова бібліотека з безліччю монографій, наукових відкриттів, лекцій та книг. Унікальність її наповнення полягає у тому, що всі матеріали – результати наукових експедицій Експедиційного Корпусу НДІ Пам’яті, який за 8 років своєї життєдіяльності побував на всіх субконтинентах. Тобто вся наукова робота побудована від практики до теорії. А не навпаки, як буває у кабінетних вчених. І у цьому для мене є велика цінність.

З усіх питань консультуюся з Мариною Миколаївною Іллюшею (ученицею академіка Мальцева Олега Вікторовича), за що їй глибоко вдячна. Марина Миколаївна – консультант Академії APSI, вона – керівник НДІ «Міжнародна долеаналітична спільнота» , послідовниця Венеціанської школи.

 – Стоп! Щоб читачеві було зрозуміло, кілька слів про НДІ.

 – Основний напрямок досліджень Інституту – прикладні аспекти долеаналізу, глибинної психології, фундатором чого законно визнано швейцарського психолога, психіатра та психоаналітика Леопольда Сонді. Цей напрямок глибинної психології досліджує родове несвідоме, дозволяє виявити родові програми предків та звільнитися від них. Результати дослідження НДІ «Міжнародна долеаналітична спільнота» висвітлюються у рамках наукових зустрічей, науково-практичних семінарів, а також у форматі міжнародних симпозіумів, що проводяться у Палермо (Сицилія).

 – Субкультури – явище давнє. Можна сказати, давнє, що переходить рік у рік. І деякі – навіть із віку у століття. Як цю сферу вплинули ривки-прориви НТР – науково-технічної революції?

 – Історично зовсім нещодавно важко було уявити, що людина чи команда людей, які сидять за комп’ютером і грають у відеоігри, можуть представляти для когось інтерес, окрім розробників цих ігор та виробників техніки. Але вони збирають стадіони. Я говорю про кіберспорт. Більше того, у деяких країнах його визнано офіційним видом спорту. А комп’ютерні гравці – спортсмени. Геймери – величезна субкультура, яка сьогодні процвітає серед молоді. Вона не потребує особливих витрат: комп’ютер, веб-камера, інтернет, доступ до стрімінгових платформ (наприклад twitch) – а далі створення свого каналу, підключення системи донатів та передплат – і повний вперед! І у цій субкультурі обертаються мільйони доларів: від геймінгових корпорацій, які створюють відеоігри нового покоління, до світових кібертурнірів та планомірного розвитку кіберспорту (наприклад, турніри з CS GO, Overwatch тощо). Є й інші приклади більш прихованих субкультур: комп’ютерні злочинці – хакери, нетранери та ін.- окрема субкультура, воліє не «виходити на поверхню» і живе у своєму тіньовому цифровому світі. Як бачите, простежується ще й така тенденція – треба бути bad boy. «Інакше вам удачі не побачити»…

– Що можете сказати про роль субкультур, їхнє місце у житті сучасних народів, суспільств, країн, держав?

– Є таке явище, як «Вайтаха» – наукове відкриття Експедиційним корпусом феномену відбулося у першій Хорватській експедиції. Дослівно «Вайтаха» – «Невидимий ангел» – по суті, це невидимий механізм, закладений в архітектуру міста, який забезпечує реалізацію основного задуму творців міста, незалежно від рівня сприйняття чи пізнання самого задуму його резидентами. І що особливо важливо, «Вайтаха» як механізм, у тому числі відповідає за формування особистості: він, наче невидимий різець середовища міста, від самого народження виточує особистість, надаючи їй унікальної огранки, що властиво виключно потенціалу та колориту цього міста. Кожен городянин, нехай і несвідомо, сам того не відаючи, вступає у взаємодію з «Вайтахою», і як результат – відбуваються неминучі та незворотні зміни його особистості. А от як «Вайтаха» пов’язана із субкультурами, це ще належить вивчити незабаром.

– Така теоретична робота, звісно, ​​цікава й сама собою: субкультура – ​​завжди ще й екзотика. Але принцип Академії – зв’язок із практикою. Як пов’язані вивчення питань субкультури та самі субкультури зі сферою бізнесу? Просто кажучи: яка тут користь із ділової, практичної точки зору? Що може запропонувати-порекомендувати фахівець, який розібрався у питаннях субкультур, сучасному бізнесменові? Який інтерес може бути для нього?

– Припускаю, багато бізнесменів замислювалися коли-небудь про таке глобальне явище, як нескінченні черги людей, що чекають на купівлю останньої моделі iPhone. Пам’ятаєте, як черга почала шикуватися за два тижні до початку продажів і за п’ять днів до презентації нового смартфона компанії Apple біля фірмового магазину у Нью-Йорку? Люди з наметами та складними стільцями, бійки незнайомців за втрачене місце. І навіть оголошення про продаж місць. Ми всі були свідками цих подій.

І ось мені хочеться розібратися у причині: чому одні компанії мають потік лояльних та відданих клієнтів, а інші насилу можуть залучити їх до бізнесу? Виявляється, ключ до розгадки цієї таємниці можуть надати субкультури. Причиною вивчення подібного роду явища стала для мене ефективність, що кидається в очі, і тривалість існування цих організацій. Я вивчаю, як ідея може вистроїти тисячі людей. Коли ми бачимо субкультуру, маємо розуміти: їх поєднала та об’єднала ідея. І ось як генерувати ці ідеї – у цьому є прикладний аспект.

З іншого боку – у розрізі поточної невизначеності у різних країнах люди будуть знаходитися у пошуках того, що їх може з’єднати. Сьогодні у світі ми маємо дефіцит ідей та концепцій, але не дефіцит грошей. Гроші – це дуже фрагментарний та тимчасовий клей. Лише елемент, який є у субкультурі, а не має бути головною її складовою. І люди у великій кількості будуть шукати до кого приєднатися, щоб знайти певну форму визначеності у своєму житті. І той, хто запропонує першим таку концепцію, претендує на роль лідера ринку.

Вікторія Амбуселідзе веде щоденник у Telegram-каналі , де описує хід свого занурення у світ субкультур та викладає матеріали на цю тему.

3. ІСТОРИЧНА ІСТОРІЯ…

 У розмову нашу вступає здобувач Андрій Францев. Знайомимось із читачем нашого «Вісника». Де вчились?

 – Кілька університетів бачили мене у своїх стінах. Освіту здобував у Європейському університеті фінансів, в Одеському національному університеті.

 – Факультет?

 – Соціології. За мною і Академія управління. Навчався і у Київському національному університеті культури – за спеціальністю «Управління готельно-ресторанним бізнесом». Це був пошук тієї освіти, яка, мені здавалося, буде корисною у житті.

– Знайшли?

– Знайшов відповідь на життєве запитання: мета вищої освіти не так у дипломі, як у впевненості роботодавця у моїй надійності як співробітника. І, зрештою, колишні мої однокурсники, цілком послідовні та успішні студенти, приходили до мене на роботу. Офіціантами.

– А що сказано у дипломі?

 – «Менеджер». Фахівець із управління підприємством.

– Ну от: для першого знайомства з нашим читачем достатньо . А щодо ідейно-тематичного напряму, у якому ви тепер занурюєтеся. Це…

– Напрямок, який називається «Альтернативна історія».

 – Як це перекласти мовою простого смертного? Ну, «історія» – це зрозуміло, історія – це все, що у минулому. А ось «альтернативна» це як?

 – Ще називаю це так: «Фактична історія». Просто кажучи – як воно було насправді. Я вивчаю безпосередньо дослідження фактичної історії минулого. Є офіційна історія, звісно. Історія, так би мовити, загальноприйнята на цьому етапі. І є альтернативна їй. Альтернатива від загальноприйнятої історії. Від офіційного, якщо хочете.

 – Це якась… опозиційна історія?

 – Так мабуть. Адже історія нерідко і неодноразово змінюється. Етапи змінюють одне одного. Недарма перейменовуються міста, вулиці-площі-провулки. Недарма і щось подібне спостерігається з главами історії. Із історичними особистостями. І навіть із цілими підручниками. Було насправді якимось одним чином, а відображається чомусь варіативно. Є така характеристика: непередбачуване минуле. Звідси й потреба у фактичній, альтернативній історії. Хоча, звісно, ​​і з нею все не просто…

 – З позицій науки, у яку ви поринаєте, що означає ця діалектика?

 – Ну, розмова ця теж непроста. Але у принципі – море історії не входить до реєстру явищ природи. Вона не дана людям, як море чи океан, флора та фауна. Пори року. Тобто історія – частина так званої другої натури, природи людського суспільства. Історію спостерігають та описують. Робить це людина, яка і сама по собі сприймає все, що існує по-своєму. А ще є так зване соціальне замовлення, яке виконує історик. Це вже ближче до того, що я вивчав насамперед: до бізнесу. Тому що замовляє замовник. Прикладів в історії безліч.

 – Проілюструйте.

 – Як кажуть, для чистоти експерименту обкладемося кількома підручниками історії та історичними енциклопедіями. Нехай навіть одного видання (скажімо, радянського «Держполітвидаву» та «Учпедгізу»), – але різних часів. Відкриваємо навмання. Перша світова війна, наприклад. Лютнево-березнева революція у Росії. Жовтень – 17-го. Громадянська війна та інтервенція. Друга світова. Адже це писали не випадкові обивателі – історики! Чому ж такі різні позиції? Так, особливо це помітно у виданнях різних років. Різні історичні етапи. Навіть у рамках однієї формації влада хоч якось та змінювалася. Змінювалося і замовлення.

– А що, були часи, коли влада-замовник умивала руки, а історики та публіцисти об’єктивно викладали історичні факти для сучасників та поколінь?

 – Можливо, такі часи й були, але не на моїй пам’яті.

 – На жаль, на моїй були. Коли давно живеш у світі, перестаєш дивуватися таким метаморфозам. Помітна у цьому закономірність: володар за визначенням може бути байдужий до того, як характеризується для нового сучасника і майбутнього. Явище це цілком логічне, хоч і відноситься до деякого пороку суспільного устрою. До його недосконалості. Що тут змінити-переробити?

– Ні-ні, я не ставлю собі за мету переробляти це. Але хочу пізнати. І розібратися у цьому самостійно.

 – З чого почався ваш інтерес до такого занурення?

 – Важко сказати. Можливо, так: кілька років тому я прочитав, що Одеса та Санкт-Петербург – міста дружні, мають тісний зв’язок. Вони –  на одній довготі, тобто прямій лінії. Є схожість і в архітектурі. І один із чинників, який мене зацікавив, – наш пам’ятник Дюку де Рішельє, за офіційною історією, свого часу було замовлено та відлито у Санкт-Петербурзі, і навіщось за тисячі кілометрів привезено та встановлено в Одесі. І мені було не дуже зрозуміло, навіщо проектувати пам’ятник аристократу епохи французької революції у римській тозі, відливати Бог знає де і везти сюди за тисячі кілометрів? Був ще один зв’язок – одна біржа в Одесі та друга – у Пітері. Дуже багато спільного у цих міст. Але, знову ж таки, я думаю, що, напевно, можна було замовити скульптуру десь у Європі, Італії, Іспанії. Чому саме у Пітері? І почав вивчати…

 – Це можна було і в Одесі зробити…

 – Про це вже просто не говорю. Я подумав (з логікою людини XXI століття), що, мабуть, хтось вирішив на цьому заробити, купити подешевше, продати подорожче, замовити це все, привезти…

 – Ну, не без того.

 – Напевно. І почав порівнювати архітектуру. Мене дуже здивував Ісаакіївський собор. Я просто придивився  як був збудований Ісаакій Далматський. Виникло ще більше запитань, бо я зрозумів: є пояснення, як це можна було побудувати, але це явно не доводить, що все було зроблено саме так. Тож говоримо про широко відоме, те, що, напевно, 5000 років тому будувалися піраміди. Зі школи знаємо про це. І немає свідчень про те, як це відбувалося. А Ісаакіївський собор – це не 5000 років тому – і ми все одно не розуміємо. Починаємо розбиратися – знаходимо те, чому начебто 200 років. А як їх зараз повторити люди не знають. Монолітна ванна недалеко від Пітера, вагою 200 тонн. Нинішній професіонал у всеозброєнні сучасних інженерно-технічних споруд визнає: не знає, як це повторити.

 – Сьогодні це не можна зробити…

 – Так, сьогодні не можна. А за старих часів – можна? І коли я побачив масу того, що є і це було створено історично нещодавно, але люди не знають зараз, як це повторити, ось тут на якийсь час мене сильно переклинило, якщо чесно. Я захопився альтернативною історією, вивчаючи ці нестиковки. Дедалі більше їх помічав. Як і недостатність знань.

 – Стільки ВНЗ та ще чогось не вистачає?

 – Ну так. Бракує для того, щоб зробити правильні висновки. Я бачу проблеми, але чи можу робити правильні висновки? Запитання виникають. А ось правильні відповіді одержати було складно. Я вже вивчаю дослідження інших людей – вчених, які мають і методологію, і підхід, і методики, і дослідження. Ті висновки, які роблять вони, перевірені багаторазово, і мені у цьому плані набагато простіше. Я, принаймні, не сумніваюся в цьому, і мені залишається лише можливість знаходити додаткові докази того, що саме так і ніяк інакше. Ну, і уважний погляд в історію, звісно…

– Отже, вдивлятися у минуле, читати, слухати, пізнавати. Адже теж – школа. Штудія. Але ось учні пішли до школи, починаються уроки, підручники та вчителі історії. Фільми про минуле. Так чи інакше, вони формують свої уявлення про минуле, свої історичні уявлення опосередковано. Через чиєсь сприйняття, відчуття, розуміння. Трактування. Адже учні самі тоді не жили. Альтернативно цьому – як пізнавати історію? На підставі чого?

 – Для того, щоб пізнавати альтернативну історію, потрібно мати і деякі природні якості, і певний набір навичок. Без чого навряд можна у цьому розібратися. Школярська наука нерідко живе за принципом «Лопай що дають». «Вивчив-здав-забув». Мало хто у тому не грішний. Але ж не можна все життя бути школяром-недоучкою. Адже є, слава Богу, й інший рівень. Я вивчаю дослідження людей, які, що цілком ясно, набагато вище інтелектуально за рівнем освіченості та навичок. Їхній континентальний… і навіть – міжконтинентальний авторитет у науці, звичайно ж, не випадковий. Я, можна сказати, пожинаю плоди їхньої праці. І те, що вони пережили, відпрацювали і мені передали, зрозуміти і перевіряти ще раз.

 – Інструментарій?

 – Один із головних факторів – безпосередньо присутність на місці. Наприклад, хочемо розібратися в історії якогось міста, якоїсь країни. Сидячи у кабінеті за 1000 кілометрів, підібратися до істини просто неможливо. Але наукова експедиція призводить до об’єктів дослідження, до власне історичних місць. І як би давно не мало там місце-дія, і справді ніщо на Землі не проходить безслідно. Сліди завжди залишаються. Потрібно лише вміти їх знайти, побачити, осмислити. Іноді їх навмисне приховують від нових поколінь. Але якщо і можливість такого камуфляжу мати на увазі – багато що можна виявити. Потрібно не лише дивитися – бачити. І не лише слухати – чути.

 Експедиційний корпус у Португалії

– Навіщо приховують історичні сліди?

 – Ну, з різних причин. У принципі – для того, щоб переписувати історію. Щось підправити, щось треба підігнати, щось округлити. Або, навпаки, загострити. Іноді в екзотичних місцях це робиться для туристів-роззяв, щоб охочіше приїжджали-приходили. І більше платили. Адже тут – не так «Наука і життя», як «Історія та бізнес». Не кажучи вже про ідеологію та політику.

 – Що у цьому сенсі ви вже витягли для себе під час занурення в історію?

 – Винятково важлива у цій справі архітектура. Її важко переписати. Хоча спроби камуфляжу спостерігаються й у цьому. Якщо будівля (або її частина, фасад) не була реконструйована, перебудована, можемо зрозуміти певні речі. Пам’ятайте серіал «Чисто англійське вбивство». З усього, що написано було у туристичному буклеті про старовинний Замок Уорбеков, вчений-історик справжнім виявив… тільки шматочок оббивки на кухні. І ще дуже важливе –  зброя. Адже по-своєму мають рацію військові історики, стверджуючи, що все минуле людства – військова історія. Завжди люди робили зброю. А вона не дурить, як і архітектура – ​​її важко переробити.

 – А джерела? Адже ви їх не заперечуєте?

 – Ні, звичайно. Потрібно тільки мати на увазі: джерело джерелу різниця. Але навіть для того, щоб не прийняти те чи інше першоджерело, з ним потрібно зустрітися, його потрібно вивчити. Дуже корисна навичка читання «між рядками». І ще: джерело мудрості для таких досліджень – джерела нашої академічної бібліотеки. У тому числі й напівзабутими або навіть зовсім забутими, мертвими мовами, які сьогодні звичайна людина без відповідної підготовки не зможе перекласти. Я говорю, наприклад, про давньоіспанську, давньоіталійську мови.

 – Шумерів давно начебто розшифрували. І давніх єгиптян. Хоча деякі вчені вважають, що це неправильне розшифрування.

 – Загалом переклади – штука не надійна. Перекладачі – небезпечні люди, бо вони можуть якось «не так» перекласти. Вони також виконують соціальне замовлення, переводять під певним кутом. Була у науці та публіцистиці галаслива історія про Князя Ігоря… Книга Олжаса Сулейменова «Аз і Я» зробила великий скандал. Одного разу він, добре знаючи тюркську та російську, перечитав «Слово про похід Ігорів» І виявилося, розповідь про інше. А скільки всього раніше було написано про «Слово» і в науковій, і в художній літературі.

 – Ну, взагалі кажучи, буває й навпаки. Російськомовні читачі люблять поезію дагестанського поета Расула Гамзатова. Який ніколи не писав російською мовою. Він казав: «У мене були чудові перекладачі. Так перекладали мої погані вірші, що вони відразу ставали хорошими. Якби не було цих перекладачів, мене ніхто, напевно, ніколи не дізнався б»…

 – Ось-ось, щось таке. Дуже багато читачів перекладеної літератури впевнені у істинності перекладу. Але у науці така віра – недозволена розкіш. Крім того, дуже важливо розуміти тимчасовий контекст. Поза його істини не знайти. Потрібно враховувати філософію, психологію, традиції тієї чи іншої епохи.

Нам, наприклад, важко зрозуміти людей XVII, XVIII і навіть ХІХ століть. У нас  інше світовідчуття та світосприйняття. І нинішня норма на той час потрясла б багатьох. Все постійно змінюється: і до того ж дуже-дуже швидко.

 – Ви згадали про якісь особисті якості, необхідні тим, хто заглиблюється у таку товщу.

 – Крім тих, які я вже навів, потрібно розвивати у собі… як би це точніше висловитися… здорове почуття недовіри до того, що читаєш. Не нігілізм, не апріорне заперечення, а певна пильність. Та й джерел має бути безліч. Їх слід співставляти. Тоді у дослідника більше шансів підібратися до істини. І не сісти у калюжу.

 – А хіба кабінетна робота заперечується?

 – У жодному разі. Це – попередня та наступна за експедицією складова. Плюс сучасні технології. Наприклад, сьогодні існує програма, яка дозволяє, сидячи у кабінеті, повністю пройтися, скажімо, у 3D-просторі всередині піраміди Гізи. Це фотографія та повне занурення в історію всієї піраміди. Цифровий контент. Наскільки він відповідає дійсності? Принаймні максимально близький до неї.

 – Яким би об’єктивним не був об’єктив фотоапарата, це теж дещо, підготовлене суб’єктами – людьми.

 – Звичайно. І там може бути щось замінено, не показано, приховано, чого звичайна людина ніколи не впізнає. Це ті самі підручники, про які ми говорили, тільки більш оновлені. Сам фотограф може чогось не помітити та не зрозуміти. Або щось зафарбувати, прибрати, додати. Є спецефекти. Он, усім показали як космонавти ходять по Місяцю. Де, можливо, їх і близько не було. А сотні мільйонів людей це подивилися. І абсолютно впевнені, що так воно і є. Їм надали як би докази, цей 3D-тур, але ми не знаємо, чи він дійсний чи ні. Або інший момент. Якщо, наприклад, ви на власні очі бачили тисячі храмів у Європі. І за тисячею храмів починаєте помічати певні закономірності, якийсь патерн схожості. Ви усвідомлюєте, що храми XV століття будувалися за певними принципами, правилами. Скажімо, розташування вівтарів, фігури на вході. А у 1001-му храмі, щось не так. А вам кажуть, що це та сама епоха. У вас обов’язково виникнуть сумніви. Нормальне, здорове критичне почуття. І шляхом наукового аналізу розберетеся. Не по одній фотографії – усім комплексом засобів. Є така практика Експедиційного корпусу. І відповідні матеріали у її бібліотеці.

– Бібліотеки з давніх часів вважаються багатством. Академічна теж зберігає капітал?

 – Ще який! Кладезь мудрості. Взяти лише матеріали Експедиційного корпусу, які містять просто сенсаційні висновки. Причому, нерідко у сферах, які нібито давно досліджені вздовж і поперек, і по всіх діагоналях. І широко відомі. А ось приїхали вчені та іншими очима подивилися. І дозволили собі розкіш сумнівів. А чи це так? І з’ясували, і довели: ні, не так. Ці матеріали під час занурення у тему здивували мене своїм нестандартним підходом, несподіваним трактуванням. І з урахуванням тимчасових змін.

 Цілком зрозуміло: живемо у світі комерціалізованому. І історія, яка тягне за собою туризм, – це гроші. І гроші дуже великі. Звичайно, багато хто це розуміє і прагне це розвинути, посилити, заробляти на цьому. Загалом свого роду індустрія. У тому числі промисловість ілюзій. Просто: обману. І, звичайно, не всі задоволені тим, що приїжджають справжні дослідники, бачать зовсім не те, що підсовують обивателю-туристу. І визначають «липу», за яку довірливі відвідувачі платитимуть гроші, і відокремлюють зерна від полови – справжнє від підробки. Тому що вивчили гори літератури та документації. І особисто відвідали-бачили сотні історичних об’єктів. І все, як кажуть, скуштували на зуб.

 – Залишається припустити, що це можливо і з якимись іншими епохами та країнами, зокрема, і з нашою?

 – Україна – не на Марсі і не на Місяці. Ніщо земне їй не чуже. Її історія різними виконавцями та замовниками також тлумачилася по-різному. І у цьому підібратися до істини не просто: історія України писалася-переписувалася неодноразово. Як виключати, що і в цьому плані чекають зміни? Це і є те саме – непередбачуване минуле…

 – Ну от, тепер питання, власне кажучи, можемо вважати ключовим. Адже доктрина Академії – вона насправді складніша, звісно, ​​– але коротко і доступно може бути виражена у трьох словах: «наука та життя». Тобто практичний зміст науки: як вона пов’язана з реальним життям, як відбивається на ньому, як працює на себе? Ось те, у чому ви зараз заглиблюєтеся, у що ви занурюєтеся… По-одеськи скажемо: що воно дає?

 – Релокація бізнесу з України до Європи – це, можна сказати, захоплення нових територій. Якщо ми беремо людей, які працювали в українському офісі, у яких все добре, вони заробили грошей, купили квартири, показали себе досить успішно в Україні, але вони стали цивілізованими. Якщо ми цих людей відправимо туди, у нас нічого не вийде. І навіть така проста інформація говорить про те, що для того, щоб захоплювати ринки, потрібно збирати команду підготовлених людей.

(Читайте статтю « Наше відкриття Румунії »)

 – Але боротьба за території та ринки, варіанти захоплення бувають різними. Безпосередньо, коли треба чоботом стати на землі, за принципом «було ваше – стало наше». Адже сучасний бізнес передбачає мирну, як Олімпіада, боротьбу за ринок збуту, виробництва, сировини; боротьба за ринки може протікати мирним шляхом. Ось із такої точки зору ця наука спрацьовує?

 – Спрацьовує, звісно. Хоча в історії ясно видно: боротьба за ринки збуту далеко не завжди відбувалася у мирному та чесно-конкурентному режимі. Але, повертаючись до Вашого питання, рух з історії у бізнес розглядається ще й вивченням організацій, які успішно присутні на ринку Європи та світу протягом багатьох століть. Тому що, як стверджує Олег Вікторович Мальцев, капітан Експедиційного корпусу, і сьогодні можна спиратися на прийняття рішень лише на ті речі, які пройшли перевірку на історизми, на протофакти. Тобто якщо щось працювало на планеті Земля протягом багатьох років, воно і продовжуватиме працювати. Так, воно, можливо, трохи видозміниться з урахуванням певних сучасних реалій, але суть цього працюючого пристрою все одно залишиться незмінною. Тому краще спиратися на те, як компанії ставали великими чи чомусь знищувалися. Розуміючи цей принціп, використовувати його, додавати його до своєї філософії, свого статусу та до структури своєї компанії, – якщо ви, звичайно, збираєтеся робити компанію, яка працюватиме дуже довго, (Україна незалежна лише протягом останнього 31 року). До цього був, так би мовити, соціалізм і не було жодного бізнесу – тоді як у Європі вже сотні років бізнес був і розвивався. В українському суспільстві бізнес – явище досить нове. І є люди, які готові будувати великі довготривалі компанії. Ось питання: на що їм спиратися, яку філософію приймати, яку структуру їм створювати? Радянізовані шаблони все ще присутні у психології. І у такому разі краще спиратися на справжню історію вітчизняних помилок та історію тих компаній чи організацій, які існують у світі, зокрема у Європі, вже протягом сотень років, ніж на щось тимчасове, що має місце зараз. Ось навіщо вивчати фактичну історію, яку ми називаємо альтернативною.

 – Отже, місяць занурення позаду. Що попереду?

 -У експедиційного корпусу за плечима понад 50 експедицій. Кожна експедиція приносить нові відкриття, нові дослідження, будуть ще нові експедиції. У ході цього експерименту я хотів би зібрати найбільшу кількість переконливих доказів того, що той світ, у якому ми живемо, витканий багато у чому з певних ілюзій. З обману. Заснований на багатьох хибних переконаннях та забобонах.

 – У вас був вибір?

 – Вибір був. І він досі ще дуже великий. Все цікаво. Але все не охопиш. І зараз хотів би сфокусуватися на двох головних експедиціях. Перша – яку ми вже торкнулися, вона пов’язана з Єгиптом. А друга – це все-таки Україна. Мені, як українцю, зараз важливіше розібратися з історією нашої країни. Знову ж таки, тому що війна закінчиться – нам доведеться будувати нашу країну, відбудовувати її наново. І те, якою вона стане, багато у чому залежатиме від нас. І у цей момент дуже важливим є усвідомлення того, хто такий українець. Де наше коріння? Вже всьому світу довели: українці та козаки – не порожні слова, ми вміємо воювати, і це є у крові наших людей. Ми вкотре довели нашу козацьку військову славу на весь світ. Ось і хочеться розібратися у цьому історично, у нашому лицарському минулому.

 – З ким ви консультуєтеся і на які джерела ви послалися б?

 – Мій асистент – це Ганна Філіпова, з якою я консультуюсь. Вона – дійсний член експедиційного корпусу. Працювала саме з першоджерелами, перекладала трактати з давньоіталійської мови, працювала безпосередньо й у бібліотеках і бачила на власні очі безліч цікавих речей. Після кожної експедиції світ з’являється певна кількість монографій. Книги для мене є основним джерелом, журнал «Експедиція» – додатковим: там просто все написано. Загалом роботи більш ніж достатньо…

Андрій Францев веде щоденник у Telegram-каналі , де описує хід свого занурення у фактичну історію та викладає відповідні матеріали.

Далі буде…

_____________________________________________________

Підписуйтеся на наші ресурси:

Facebook:   www.facebook.com/odhislit/

Telegram канал:   https://t.me/lnvistnik

Пошта редакції:   info@lnvistnik.com.ua