Кажуть: на війні – як на війні. Доля взагалі мало рахується з природним бажанням простої людини жити рівно і стабільно. Що вже казати про епоху землетрусу війни. Довго здавалося – таке лише в минулому. Але прийшов час, в якому Україна героїчними зусиллями захищає свою Незалежність. Історія склалася таким чином, що в різні часи українці брали участь у війнах за різні країни: у Першій світовій за Російську і Австро-Угорську імперії, у Другій – за Радянську і Третій Рейх. Воювали українці і за інші армії світу; так Пилип Коновал здобув славу у Першу світову війну у складі війська Британської імперії. Але, мабуть, найбільш унікальною є історія Остапа Стеци – українця, який служив у п’яти, як мінімум, арміях різних країн: Австро-Угорщини, Західно-Української Народної Республіки, Радянської України, Радянського Союзу, Польської Народної Республіки і знову – СРСР.
Остап Стеца народився 18 липня 1900 року на Лемківщині, у селі Команча Сяноцького повіту нині Підкарпаського воєводства Польщі, у родині залізничника. У роки Першої світової війни в шістнадцятирічному віці пішов добровольцем у легіон Українських січових стрільців – українського військового формування армії Австро-Угорщини, 1916 року під час Брусиловського прориву потрапив у російський полон. Після звільнення з полону брав участь в обороні Львова від польського війська в лавах Української галицької армії – війська Західно-Української Народної Республіки. У 1919 році знову потрапляє у полон, цього разу до Білої армії. І після звільнення опиняється у лавах ЧУГА – Червоної української галицької армії, короткочасного військового формування, зібраного більшовиками із залишків УГА, які через вимушені обставини перейшли на бік Червоної армії. Після розформування більшовиками ЧУГА Остап Стеца опиняється у лавах Червоної армії, з якою бере участь у боях проти армії Нестора Махна.
По завершенню громадянської війни залишається у Червоній армії, закінчує Харківську школу червоних старшин, згодом Військову академію РСЧА у Москві. У 1930-х роках – викладач Свердловського піхотно-кулеметного училища. Не оминули його і сталінські репресії, 1938 року Остап Стеца був обвинувачений у шпигунсько-диверсійній діяльності по так званій «Справі» Польської військової організації. У 1937-38 роках в СРСР по цій справі було арештовано більше 140 тисяч осіб, причому не тільки поляків, але й українців і білорусів, які були народжені на польських землях. Більша частина з них були розстріляні. Справу Остапа Стеци розглядали два роки. Спочатку під тортурами він визнав усі звинувачення, але згодом відмовився від них. Після зміщення Наркома внутрішніх справ СРСР Єжова багато справ репресованих були переглянуті. Більш ретельне вивчення всіх обставин його справи військовою прокуратурою показало відсутність у його діях складу злочину. Також було враховано факт застосування до підслідного О. А. Стеца «збоченого методу ведення слідства» і у вересні 1940 р. через 2 роки після арешту О.А. Стецу було звільнено з Нижньотагільської в’язниці. Живий. Боєздатний. Військовозобов’язаний.
Після чого його поновлюють у війську, 1940 року у званні підполковника РСЧА він стає викладачем Вищої штабної школи у Москві, а з березня 1941 року – Військової академії імені Фрунзе.
У Німецько-радянську війну 1943 року Остап Стеца, який народився на території майбутньої Польської Народної Республіки і вільно володів польською мовою, був прикомандирований до Війська Польського, яке Сталін створював на території СРСР для боротьби з Німеччиною. У 1944-1945 роках О. Стеца начальник штабу Першої польської дивізії імені Костюшка. Брав участь у боях, у штурмі Варшави. Був начальником III (Оперативного) відділу Генерального штабу Війська Польського. З 24 грудня 1945 року бригадний генерал.
У 1947 році українець Остап Стеца брав участь у плануванні і підготовці Акції «Вісла» – етнічних чисток і депортації українського населення зі сходу Польщі на землі, що до 1945 року належали Німеччині. Він повідомив Владиславу Ґомулці, генеральному секретарю ЦК Польської робітничої партії, що, оскільки «в майбутньому не можна розраховувати на лояльність цього населення державі», проблема повинна бути вирішена «в першу чергу шляхом примусового переселення в райони відновлених територій, в одну суворо визначену місцевість під суворим контролем органів безпеки». Фактично генерал Стеца, якого Сталін поставив наглядати за польською армією, озвучив думку радянського командування, яке було переконаним, що українське населення в Польщі, в тому числі і лемки, є вірною гвардією ОУН, і надає підтримку діяльності у Польщі загонів УПА.
У польській армії Стеца був начальником III (оперативного) відділу Генерального штабу, заступником начальника Академії Генерального штабу з наукової роботи. У 1954–1955 роках виконував обов’язки командуючого Сілезьким військовим округом. У 1956 році повернувся на постійне проживання до СРСР, де у званні генерал-майора у відставці входив до правління Товариства польско-радянської дружби. Був нагороджений найвищою нагородою ПНР – орденом Virtuti Militari, радянським орденом Леніна та іншими орденами і медалями. Помер у 1978 році, похований у Москві.
Так ким же був Остап Стеца – зрадником Батьківщини? Випадковою жертвою збігу надзвичайних обставин? Людиною, що використала життєві обставини собі на користь? Солдатом, який визнає один критерій істини – точне виконання наказу? Землянин, доля якого схожа з багатьма-багатьма долями простих смертних, з нахилами, бажаннями, прагненнями яких відверто мало цікавиться матінка-історія? Ми утримаємося тут від простої однозначної відповіді. Тому що – чи взагалі є прості відповіді на складні питання? А головним чином – тому, що дуже важливо почути думку (чи думки?) читачів про цю людину. І про епоху, яка відомим чином вплинула на життєвий шлях землянина на іи’я Остап Стеца.
_____________________________________________________
Підписуйтеся на наши ресурсы:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua