Вогняні милі чорноморців

Редакційній колегії журнала ОРО УАН «Вісник Грушевського».

З ЛИСТА ДО РЕДАКЦІЇ. Шановні колеги! Склалося так, що я отримала змогу познайомитися з серією публікацій хроніки оборони Одеси в журналі «Вісник Грушевського» лише нещодавно. Маю зауважити, ви – майже єдине видання, яке організувало і втілило у життя цю історико-журналістську акцію, яку їприсвячено видатній події: 80-річчю оборони нашого міста. Та ще й у такому осязі та на високому рівні. Природно, у щоденних ваших повідомленнях – спочатку до кінця оборони Одеси, з  8-го серпня до 16-го жовтня цього року, – ви приділили увагу діям бійців, командирів та політпрацівників військ Одеського оборонного району та Чорноморського військово-морського флоту. Але є у тих повідомленнях і слова про внесок людей формально не військових – працівників чорноморського морського пароплавства. Для мене це особливо суттєво, бо батько мій – відомий письменик Іван Гайдаєнко – у той трагедійний та героїчний час брав участь у подіях саме у складі невійськового флоту. Хоча ця кваліфікація дуже умовна – всі суда ЧМП, як і бойові кораблі Чорноморського Флоту, робили все для фронту, все для перемоги. Тому думаю, добре було б у розвиток того вашого серіалу, – ознайомити читачів цієї рубрики з матеріалами мого батька, що залишилися після його уходу з життя. Наприклад, цей нарис…

Ваша Валентина Гайдаєнко, журналіст, заступник голови обласної Ради Миру.

ВОГНЯНІ МИЛІ ЧОРНОМОРЦІВ

…На світанку 22 червня в Старостамбульському гирлі Дунаю обстріляно ворожою артилерією пароплав «Каховка». Маскуючись під високим берегом, судно дочекалося вечора. В сутінках воно вийшло в Чорне море.

Під густий ворожий вогонь несподівано потрапив пасажирський пароплав «Северная Буковина». Загинула більшість екіпажу, живими залишилося семеро. Серед них єдиний кочегар Михайло Дига. Один за механіків, за машиністів, за кочегарів. Три доби він підтримує вогонь у топках, стежить за режимом роботи машини, виконує накази містка на реверсах, поки зрешечений корабель не вийшов з Дунаю в море.

Від берега Дунаю до Дністра дороги забиті транспортом: підводи, машини, трактори, череди худоби. Біженці на узбіччях, у посадках, на битих шляхах. Діти, зв’язані наспіх вузли, кошики, пилюка, спека, ревіння літаків, кулеметна тріскотнява, кров… А вчора тут панувала тиша, мирно подзвонювали тронки, перегукуючись із сплесками води. Сьогодні — хаос. Вода і степ сповнені горя й відчаю. Люди, транспорт з хлібом, заводським обладнанням, колгоспним добром, корови, вівці, коні — усе зупинилося перед широким Дністровським лиманом.

Навести переправу на лівий берег наказано чорноморцям. Керує операцією капітан Володимир Баглай. У мирний час пристань на палях, на залізному шпунті будували б місяць чи два. Тепер причал спорудили за 36 годин. І потекло на лівий берег усе живе й рухоме. Все, що має колеса, що навантажене на транспорт. Удень і вночі без перепочинку працюють буксирні катери, вивозять вщерть навантажені баржі. Назад приводять їх із солдатами, військовим майном, зброєю. Над переправою висять літаки з хрестами, ланка змінює ланку, ескадрилья — ескадрилью. У вогні, в диму, в гуркоті розвантажується правий берег.

До переправи дістають ворожі гармати, вибухають снаряди. Туди й назад снують і снують буксири з баржами. Тихше, вільніше на правому березі. Контужений капітан Баглай. Ось-ось роти ворога вийдуть до лиману. Наказано відходити. Капітан Баглай і начальник порту Голубцов висаджують у повітря переправу і відводять флот…

У депо, в тупиках стоять паровози без діла. Шляхи відходу з Одеси відрізані, а в Миколаєві до зарізу потрібні паровози. Стоять навантажені состави, немає локомотивів. Наспіх прокладено колію по Платоновському молу, перші сім паровозів переправлені на борт теплохода «Полина Осипенко», який бере курс на Миколаїв. Складно й довго вантажити їх на судно. Потрібно спростити операцію. Виникла думка використати плавучий док. За перший рейс морський буксир «Тайфун» з допоміжними суднами «Симеиз» і криголамом «Пятерка» доставили в Миколаїв 26 паровозів. Доставили. Це — результат. За час короткого переходу на док одинадцять разів налітала авіація. 78 бомб скинуто на ціль, але жодного прямого влучання. Наступного дня помчали состави із заводським обладнанням, евакуйованими сім’ями на Урал. 84 паровози, 29 тендерів і 44 вагони з різним майном переправили чорноморці з Одеси на вільні залізниці, ще зв’язані з Великою землею. Допомогли миколаївцям відправити вглиб країни багато ешелонів. Не пощастило криголаму «Макаров». Його док з паровозами затонув од бомби за три милі від берега.

Ворожі армії рвуться до Одеси з боку Дністра. Вони змушують відступати наші війська і з боку Бугу. З двох боків в Одесу стікається багато вантажів, і все концентрується в порту. Звідси веде єдина дорога на Велику землю. Море — дорога життя.

«Юнкерси», «мессершмітти», «хейнкелі», торпедоносці «Гамбург-140» полюють за кожним судном. Біля мису Сичавка затоплений «Новороссийск», на Дніро-Бузькому каналі бомба влучила в пароплав «Полина Осипенко», вбито дев’ять чоловік, семеро поранено. На палубі тисяча евакуйованих, у трюмах — зерно і верстати, на буксирі — недобудоване судно. Піти на дно каналу означає закрити фарватер на Миколаїв і Херсон. Капітан Орлов веде пароплав на бровку каналу. Рибалки й катерники знімають пасажирів, перевантажують цінне обладнання.

На судна повертаються ветерани флоту, які свого часу пішли на відпочинок. Не знаходять собі місця на березі. Їхнє місце тільки поряд з братами, тільки на борту рідного судна. У вогняне море з мотористом теплохода «Кубань» Михайлом Линником пішли його дружина Броніслава Гнатівна і дванадцятирічна дочка Галина. Обов’язок честі вів їх на палубу «Кубани», до поранених, до евакуйованих дітей, хворих, старих.

У гарячому чаду, в гуркоті бомбардування почуто крик немовляти. Серед смерті народилася людина. І матроси бігають навшпиньки, намагаються не шуміти. Народилася людина! А канонада — «це не від нас залежить, це — проклята війна».

Війна для чорноморців ставала суворою роботою. Приходять судна в Одеський порт і йдуть звідси, відкриває й закриває бонове загородження буксирний катер «Алупка». Він беззмінно похитується між маяком і хвилерізом, удень і вночі на всіх вітрах, під обстрілом артилерії й бомбардуванням з повітря охороняє ворота дороги життя капітан Борис Бернарчук.

З цінним устаткуванням з Маріуполя вийшов пароплав «Фабрициус». Ворожі війська перерізали залізницю, й унікальні верстати вже не можна вивезти з Маріуполя на схід, углиб країни. Капітан Михайло Григор ризикнув провести морське судно з чотириметровою осадкою вгору по Дону до Ростова. Низовий вітер нагнав води в ріку, збільшив глибину. З цього й скористався капітан. За 180 років існування Ростова його жителі вперше побачили біля своїх стін морський пароплав і прийняли його вантаж. Вода спала, і «Фабрициус» опинився на грунті. Щоб не перекрити шлях річковим пароплавам, не застряти в канаві, Михайло Григор діждався сприятливого рівня води і без пригод спустився вниз по річці до Маріуполя. Верстати відправлено за призначенням.

Парусно-моторна шхуна «Матрос Штепенко» затоплена снарядом на підході до бухти. В трюмі — боєзапас для батареї, яка стримує насідаючого ворога. Матроси пірнають у крижану воду трюму, укладають 125-кілограмові снаряди у шлюпку й доставляють батарейцям. Не змовкають червонофлотські гармати.

Мирні кораблі, вони залишають рідну землю, коли на неї вдирається ворог, і продовжують бойові діла, лишаючись її вільними острівцями. 378 вогненних рейсів в оточену Одесу. З палуб торгових кораблів, що стали воїнами, пішли в бій майже 64 тисячі солдатів і командирів; 300 тисяч людей, врятованих від  окупантів, евакуйовано у тил; 300 тисяч тонн цінних вантажів вивезено з вогню боїв, вантажів, які не стали трофеями Гітлера.

Непомітно, за тиждень 120-тисячна Приморська армія перекинута з Одеси на підмогу воїнам Криму. 70 тисяч тонн бойової техніки і спорядження.

Сирий похмурий світанок 16 жовтня сорок першого. Лоцманський катер «Сиваш» обходить колишні свої володіння. Порожній порт, димлять руїни. Останнім залишають місто на «Сиваше» начальник Одеського порту П. М. Макаренко і керівники підпорядкованих йому служб. Важке мовчання. Коли боролася Одеса, вибухом бомби разом з придонним мулом викинуло на палубу «Сиваша» мідну печатку капітана порту дореволюційного часу. Мабуть, тікаючи під натиском Червоної Армії, її згубив у паніці якийсь військовий чиновник. Викинута печатка — вірна ознака: ще не одну печатку кидатимуть збожеволіли від паніки окупанти.

Пахом Михайлович Макаренко

Двісті п’ятдесят днів б’ється Севастополь, двісті п’ятдесят днів прориваються до позицій транспортні судна. 570 рейсів у Севастополь. Переходи з боями, короткі стоянки — безперервне відбиття атак ворожої авіації й артилерійських батарей. Труд і військова доблесть.

Потрібні танкери на Далекому Сході. Наказ: перегнати з Чорного моря у Владивосток три танкери й криголам. Темної штормової ночі під прикриттям лідера «Ташкент», ескадрених міноносців «Сообразительный» і «Способный» кільватерною колоною вийшли з Батумі курсом на Босфор криголам «Анастас Микоян» і танкери «Варлаам Аванесов», «Сахалин» і «Туапсе». Біля входу в Босфор військові кораблі розпрощалися зі своїми братами, побажали їм щасливої дороги і пішли на свої бази. Суворо конспірована операція по-зрадницькому розголошена турецькими чиновниками. Німецька розвідка в Туреччині сконцентрувала всю свою увагу на радянських суднах у Стамбулі. Поки танкери здають свій вантаж, криголам «Анастас Микоян» уночі знявся з якоря і рушив у свій далекий і небезпечний шлях повз розвідувальні пости в Дарданелах, повз грецькі острови Хіос, Самос, Кос, Родос, захоплені італійським флотом. Кілька разів криголам зустрічали торпедні катери й літаки-торпедоносці, вели кулеметний обстріл і торпедування, але судну вдалося прорватися до баз англійських союзників, втративши у вогні рятівний бот і діставши кілька поранень.

Танкери стоять на якорі біля Принцевих островів. На їхніх палубах прилаштовують високі димарі, продовжують надбудови, змінюють зовнішній вигляд. Першим закінчив камуфляж танкер «Варлаам Аванесов» і вночі пішов слідом за криголамом. Біля мису Баба-Бурну в Егейському морі судно перехопив підводний човен і потопив торпедою. Екіпаж висадився на берег, його інтернували турецькі прикордонні власті.

Танкерам «Сахалин» і «Туапсе» пощастило прорвати блокаду італійських піратів. Притискаючись до берега вночі й відстоюючись у бухтах удень, за власною інтуїцією міняючи часто якорні стоянки, капітани врятовують від загибелі свої кораблі. Танкер «Сахалин» залишив місце стоянки за кілька хвилин до вибуху торпеди.

Разом з військовими кораблями загони торгових суден висаджують десант, беручи участь у Керченсько-Феодосійській операції. Під зливою вогню вони заходять у порти, захоплені гітлерівцями, і, коли на березі нікому приймати швартови, чорноморці самі стрибають у вогненне пекло й закріплюють кінці. Висаджують морську піхоту, вивантажують зброю. Гинуть кораблі, але, навіть загинувши, вони стають причалами. Палають судна і стають світильниками, маяками для своїх братів, що заходять у порт слідом за ними.

Ліквідуються плацдарми — відкриваються інші, окупуються порти — їх заміняють нові. Здано Новоросійськ. Ліквідовано Керченський плацдарм — відкрилася Мала земля. Де широка смуга крижаного припою не дає можливості підійти до берега, матроси вивантажують техніку, боєприпаси просто на кригу і, впрягаючись у волокуші, доставляють терміновий вантаж на берег, фронтові. Пірнають під лід, строплять затонулі тягачі й автомашини.

Фріци прорвали оборону. Важко доводиться нашій піхоті. На позиції виходять матроси транспортів, допомагають відбивати атаки, закривають прориви й повертаються на свої судна. На транспортах не вистачає робочих рук. За роботу беруться евакуйовані пасажири. Вони підносять снаряди, гасять пожежі. Жінки стають медсестрами, санітарками, кухарями і пралями. Наче звичайні вантажі, матроси строплять бомби, що не вибухнули, і викидають їх за борт. Ставлять у червоному кутку новорічну ялинку, не маючи чим її прикрасити.

Не вистачає транспортів. Десантними й транспортними суднами стають баржі, баліндери, ліхтери, вуглеперевантажувачі, землечерпальні шаланди, риболовні сейнери, дубки, байди. Вони забезпечують регулярну переправу Таманрь — Комиш-Бурун — Керч, доставляють на Малу землю міномети й гармати, снаряди й кулемети, бензин і продовольство.

Ще боролася Одеса. Їй на допомогу, щоб вивезти мирних жителів у тил і заразом забрати залишене там рибальське знаряддя, від берегів Кавказу вирушила дерев’яна флотилія рибальських парусних сейнерів у 20 вимпелів. У Севастополі вони взяли на борт командира з морських офіцерів і вступили в діючий Чорноморський військовий флот. По дорозі на Одесу до своєї армади приєднали ще кілька миколаївських бродячих дубків. Ескадра так званого «тюльчиного флоту» зробила не один рейс дорогою життя, вивозячи з Одеси поранених солдатів і матросів, дітей і жінок. Пізніше цю «ескадру», озброєну кулеметами, зустрічали в багатьох десантах, у ворожому тилу, в прибережних ущелинах, куди не зайти морському кораблю.

Теплохід Анатолій Серов

У найтяжчі дні битв в Одесі, Севастополі, Феодосії з’являється теплохід-рудовоз «Анатолий Серов». Видно, з міцної вітчизняної сталі склепали судно золоті руки радянських корабелів. Міцність, живучість корабля подесятерили воля і мужність екіпажу. Й «Анатолий Серов» набув слави невразливого, легендарного. За ним полювали торпедоносці і «юнкерси», підводні рейдери і торпедні катери. В зведеннях німецького командування судно кілька разів оголошувалося потопленим, а воно жило й воювало. Дев’ять комуністів із сорока членів екіпажу на початку війни поклялись не залишити судна до останнього подиху, до дня перемоги. Одинадцять комсомольців поклялися оволодіти всією корабельною зброєю. Присяга комуністів і заклик комсомольців стали бойовим девізом усього екіпажу. З Одеси «Анатолий Серов» вивозив устаткування, виводив на буксирі плавучий док, пошкоджені і недобудовані кораблі. У штормовому, морозяно-туманному грудні сорок першого доставив у Севастополь 1 700 солдатів і матросів. У ці дні загинув танкер «Апшерон». «Анатолий Серов» виконав нове бойове завдання. Наступним рейсом він прийшов у Севастополь з підрозділами дивізії, яка з ходу вступила в бій під стінами чорноморської фортеці. Напередодні Нового, важкого сорок другого року «Анатолий Серов» висадив десант, вивантажив військове спорядження у Феодосії, і десять годин підряд його артилеристи вели бій з ескадрильями пікірувальників. Морозяного вітряного дня жарко було біля його гармат.

На переходах Новоросійськ — Севастополь судно по кілька разів потрапляло під повітряні атаки. Часом корабля не було видно за стіною збуреної води. Але щоразу капітан Третьяков виводив корабель з-під удару.

З 1 травня 1942 року німці щільно й жорстоко блокували морські підходи до Севастополя. Літаки засипали бомбами кожний корабель, що ставав до причалу, по суднах били снарядами німецькі артилеристи. Тут, за сорок миль від маяка, торпедований підводним човном, загинув теплохід «Василий Чапаев». Пряме влучення бомби послало на дно танкер «Громов». У Сухарній балці дев’ятьма бомбами потоплене госпітальне судно «Абхазия».

«Анатолий Серов» пробивається крізь вогняну загороду і стає під вивантаження. Наприкінці травня він замість трьох тисяч тонн військових вантажів привіз захисникам Севастополя 3700 тонн. По п’ять-шість ланок, хвилями скидають бомби пікіруючі бомбардувальники. Під гарячими осколками, під тоннами піднятої в повітря води вдень і вночі іде розвантажування трюмів. Потоплена баржа, що стояла лагом, для приймання вантажів, розбито склади. Мокрі від поту й води чорноморці продовжують роботу. Пряме влучання. Судно заливає вода, воно сідає на грунт. Загинули матроси Коваленко і Древський, моторист Попов, радист Гоцуленко, кухар Семенов. Поранений комісар Володимир Ярошенко, герой десантної операції у Феодосії. Після втрати свого судна він очолює комуністів теплохода «Анатолий Серов».

Друге пряме влучання. Вбиті лікар і два матроси. Чотирьох членів команди поранено. Два прямих влучання. І два збитих «юнкерси» корабельними комендорами. Цього дня судно атакували 77 літаків. За вісім днів стоянки в Севастополі екіпаж відбив 42 масованих нальоти. Нелюдська напруга сил, вантаж на березі, пошкоджені механізми в машинному відділенні відремонтовано. Під пробоїни підведено пластирі. Відкачується вода з трюмів. Корабель знову на плаву.

Повільно, зариваючись носовою частиною у воду, «Анатлий Серов» залишає Севастополь, іде в ніч. Настав новий день. Він привів до зраненого корабля нові зграї ворожих літаків. Нагріваються гарматні жерла, ледь тримаються на ногах матроси. Важко. Помітно порідів екіпаж. І все-таки корабель своїм ходом дістався до Новоросійська і став на ремонт.

Два місяці заліковує свої рани «Анатолий Серов». Фашисти загрожують Новоросійську. Не закінчивши ремонту, корабель змушений підняти якорі і перейти в Поті. Там завершать корпусні роботи.

Це було 12 серпня. Вийшов він у море — й одразу шуліками накинулися з усіх боків «юнкерси». Понад сто бомб розбурхали море, одна влучила. Тоне, тоне «Анатолий Серов». Але ні, ще не все зроблено для Перемоги, ще не закінчена розмова з ворогом. Поранений капітан Третьяков розвертає потопаюче судно і викидає його на мілину. Не припиняється бомбардування нерухомого корабля.

Щоб не привертати ще більшої уваги ворожої авіації, приймається рішення підірвати й затопити судно. Екіпаж відмовляється залишити борт корабля. Вже заведені буксири. Судно намагаються стягнути на глибину, та «Анатолий Серов» опирається, не хоче сповзати з мілини. Там його і залишили на розправу штормам. Екіпаж пішов у прибережні сопки, вкриті чагарником, забравши із собою зброю, частину продовольства, цінні навігаційні прилади. Ворожа авіація більше не звертає уваги на залишений металолом.

День став для моряків перепочинком, а з настанням темряви, побригадно, сєровці ремонтують машину, споруджують пластир, забивають чопами дрібні пробоїни. Сотні разів з важкою кувалдою пірнає під воду матрос Віталій Батюшков. Метр за метром обмацує він корабельне днище та борти, забиває діри дерев’яними заглушками. Удвох з матросом Шевченком вони забили чопами двісті пробоїн. Боцман Єрохін і тесля Яровий виготовили потрібного розміру пластир і підвели його під основну пробоїну. На восьму добу відкачали воду, й «Анатолий Серов» знову захитався на хвилях і своїм ходом дійшов до Поті.

Тільки за рік бойових рейсів «Анатолий Серов» п’ятдесят разів побував в оточеній Одесі, Севастополі, Феодосії, Керчі, Комиш-Буруні, пройшовши понад десять тисяч вогняних миль. По його трапах піднялося і зійшло 15 тисяч озброєних бійців, 11 тисяч поранених солдатів і офіцерів, 7 тисяч цивільного населення. В його трюмах і на палубі перевезено близько 8 тисяч тонн боєприпасів, 74 танки, 55 гармат, 527 автомашин…

Корабель носив ім’я прославленого льотчика-винищувача, героя битв у небі революційної Іспанії Анатолія Сєрова. Теплохід його імені з такою ж відвагою продовжував бойові подвиги повітряного аса: 95 разів атакували судно літаки. На його палубу були націлені 700 бомб, чотири рази сєровці потрапляли під артилерійський обстріл, а корабель вистояв. 9 червня газета «Правда» присвятила свою передову статтю морякам-чорноморцям: «Хіба не викликає загального захоплення робота теплохода «Анатолий Серов», який з перших днів війни здійснює рейси в райони бойових дій? — писалося в ній. — Ні шалені нальоти ворожої авіації, ні артилерійський обстріл не лякають екіпаж цього корабля. Прибуваючи в порт призначення, команда теплохода «Анатолий Серов», дуже часто під вогнем противника, негайно приступає до розвантаження, вивільняючи трюми за п’ять-сім годин замість належних за планом 20–22. Радянський уряд по заслугах нагородив відважних моряків».

Коли побачив світ цей номер «Правды», «Анатолий Серов», зранений, стояв у Новоросійську. У 1943 році в Чорне море знову вийшов капітально відремонтований, помолоділий «Анатолий Серов». Так саме по-морському хвацько він виконував бойові завдання, успішно відбивався від ворога і дожив до радісних днів Перемоги. Як герой-переможець він прийшов першим у визволену гавань Одеси вже з мирними вантажами для будівництва. Побував «Анатолий Серов» у Севастополі, Феодосії, Керчі, Комиш-Буруні. Не раз проходив повз фатальну банку, повз свою могилу, від якої врятував його екіпаж, протяжними гудками віддаючи честь світлій пам’яті тих загиблих чорноморців, які не діждалися щасливих днів миру.

Капітани, капітани… Вони чесно працювали і беззавітно воювали за блакитні дороги морів, за рідні гавані, відважно билися з ворогом і їхні кораблі, і кожен по-своєму гинув: у листопаді сорок першого з усім екіпажем пропав без вісті криголам «Адмирал Макаров». Не дійшов до Севастополя пароплав «Коммунист». У лютневі холоди сорок другого року не пощастило врятуватися жодному членові його команди. На переході Феодосія — Новоросійськ осколком снаряда був смертельно поранений капітан теплохода «Кубань» Георгій Іванович Вислобоков, а пізніше біля причалу Новоросійська згорів і його зранений теплохід «Кубань». На траверсі Новоросійська торпедоносці добили санітарне судно «Сванетия», переповнене пораненими севастопольцями. На бриючому польоті вони розстрілювали людей у морі з кулеметів. Дивом урятувався капітан «Сванетии» Панас Савич Бєляєв, але невдовзі після того загинув від бомбардування на березі. У день Першого травня сорок другого пішов на дно пароплав «Чапаев». До останньої хвилини залишався на містку його капітан Андрій Іванович Чирков. Він загинув, як і сім чоловік екіпажу. 18 червня сорок четвертого року від торпеди підводного човна у відкритому морі затонув 54-річний ветеран-трудівник, ветеран-воїн пароплав «Пестель» і з ним серед вісімнадцяти моряків його капітан Сергій Миколайович Кушнаренко. «Рятувати, рятувати жінок у першу чергу!» — передсмертний його наказ команді. Не пощастило й «Анатолию Серову». Він пройшов усю війну, а в квітні 1949 року біля мису Тарханкут у мирному рейсі наскочив на притоплену міну й затонув одразу ж. З ним загинули його капітан Аваков і більша частина екіпажу.

Воістину меморіальним стало Чорне море — вічний свідок багатьох трагедій і таємниць, мовчазний очевидець безсмертних подвигів чорноморців.

Гранітна плита загиблим морякам теплоходу “Фабриціус”

Імена загиблих кораблів по всьому світу несуть сьогодні сучасні океанські гіганти, воскрешаючи подвиги своїх скромних братів — трудівників і воїнів. Нові кораблі назвали іменами капітанів, які не повернулися з моря, не дійшли до рідної гавані: «Капитан Георгий Вислобоков», «Капитан Сергей Кушнаренко», «Капитан Андрей Чирков». Та багато кораблів-капітанів, які загинули в нерівному бою непереможеними, не спустивши своїх гордих прапорів.

1975 г.

Підписуйтеся на наші ресурси:
Сторінка у Facebook:  www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал:  https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції:  info@lnvistnik.com.ua

Комментировать