«Где вьюгу на латынь
Переводил Овидий,
Я пил степную синь
И суп варил из мидий…»
А. Тарковський.
…Дихання рядків цього епіграфу – тихе, легке та повільне. Враження таке, що це – переклад з древнє-римської, що єю висловлювал свої думки та почуття поет, якого надихали наші береги колись, у повільні часи. Немає сумніву в тому, що Арсеній Тарковський добре знав творчу продукцію того опального мислителя, якого ми звикли вважати земляком. Адже знайома з нею будь-яка цивілізована людина – тим більш серйозній поет. Тобто такий, хто розуміє, що справжні вірші – не те, що обов’язково в стовбець та риму. Справа не тільки у вказівці на географію. Мовляв, тут він колись готував собі їжу. Того римського злочинця згадують і цитують навіть і ті, хто про це менш за все думає, висловлюючись, так би мовити, від себе. Наприклад, автор цих рядків досить часто спершу щось писав та казав, а вже потім знаходив таке у нього. І виходить: золоті слова, хоч і не цілком мої. Про що і зараз мова – за цією післямовою.
Що ж, є і така серед традицій нашого «Вістника» – разом з читачем збирати золоті висловлення тих, кого давно немає на Світі. І хто, в той же час, з нами – саме через ті слова, думки та почуття. Сьогодні – про поета, якого тому дві тисячи літ із гаком переправив Хорон річкою Стікс на той берег. Його мелодична поетика, філософічна неквапливість, його думки-рядки характеризують і той час, як дивовижно розумній, що не підштовхував щоразу в потилицю, спину та нижче, а надавав змогу думати глибше, дивитись ширше і викладати свої думки-почуття простіше і точніше. Певна заздрість тут цілком логічна: сучасник наш часто-густо скаржиться, і не безпідставно, на швидкоплинність нового часу. Погодьтесь, насправді іноді здається, Земля почала швидше крутитися чи то навколо Сонця, чи то навкруги своєї власної осі. Втім, одне другого не виключає. І як тут не позаздрити тому, хто мав змогу жити на наших берегах якісно інакше – тихше, повільніше та менше рухаючись, більше спостерігаючи за тією ж землею, за тим же сонечком и за тим, що відбувається на них і меж ними у власному полі зору. Навіть, коли ця можливість долею надана людині проти її волі. Скажімо, у засланні.
Цей поворот теми прямо торкається і самої Одеси. Хто ж не знає, що вона є місто-порт і місто курорт. Місто-герой, нарешті. Значно менш популярна думка про те, що це є місто-ссилка, тобто місце перебування у засланні. Те ж – і Одещина. За всіх суперечок і рішень про долю тих чи інших пам’ятників Пушкіну, ніхто не перекреслює той історичній факт, що поет досить довго жив-творив тут не за власним бажанням. Безплатною путівкою на наш південь він був «нагороджений» російською державою. Перебував у засланні. Воно-то так, для нас за Одесу спогади його і про нього не сприймаються, як кара. Здійснював ранкові, денні, вечірні та іноді нічні прогулянки. Дивився на небо та й думки гадав, спілкувався з вільною стихією моря і з приятелями. Такий собі був каральній захід – жорстокого російського імператора, а не добряка Сталіна, у якого для відомих митців передбачалися інші заслання. І для невідомих – також. І там вони вже елегій не творили. Але факт є факт: Одесса була для містом відбуття хоч ісвоєрідного – але покарання.
Ні-ні, боронь Боже, далі не про Пушкіна мова. Хоча паралель не випадкова: ліричний герой цього матеріалу йому був також добре відомий ще за ліцейським курсом – бо теж поет. І теж. всесвітньо уславлений. І теж перебував у засланні, пов’язанним з Одесою і з Одещиною. Тільки з різницею у пару тисяч років. А потім, колись (документально кажучи, це сталося у далекому 1795-му році), російська імператриця Катерина друга поглядом і олівцем мандрувала картою країни, яку вона вважала своєю власністю. Ще не маючі уяви про те, що то була конкретно Одещина, раптом зупинила свій рух і замислилася. Тепер важко сказати, чому у якусь миттєвість цієї прогулянки загальмувала вона саме на тому картографічному місці, де значилося «Хаджидер». Назва, кажуть, складається з тюркських слів «Паломник» та «Кожа», традиційний турецький шкіряний пояс паломників підчас хаджу у Мекку. Деякі знавці-фахівці стверджують, що звався тоді населений цей пункт так: Чорногород. А потім – Гаджидере і трохи інакше: Аджидер. І що військове укріплення там, на річці, була Аджидерською фортецею. Ну, як би там не було, а імператриці це місце сподобалося, а назва – навпаки. Треба визнати, що собисті симпатії-антипатії володарки країни мали рішуче значення не тільки у справах інтимного обсягу. Двоюрідна племінниця шведського короля Адольфа Фридриха, народжена Софією Августою Фредерикою Ангальт-Цербстською – самодержиця всеросійська мимохідь вирішувала і не таки проблеми, як зміна назви міста. І на світ з’явився Овідіополь – на честь… римського поета Публія Овідія Назона.
Ерудити з її оточення підказали імператриці з вищою освітою, що саме там свого часу відбував політичне заслання цей талановитий інтелектуал, якого досі цитують у Європі. В той час команда Другої Катерини працювала над так званим Грецьким проектом – геополітичною стратегіею, що вона передбачала тиск на Османську імперію,а потім повне її знищення. Планувалося, що територію османів буде поділено між Росією та Габсбургами. І відродиться Візантія зі стольним містом Константинопіль. От такий був прожект – не багато, не мало. Мимохідь Катерина навела довідки про політичну платформу Овідія (до тих, хто перебував у засланні, імператриця мала певну недовіру) і швидко, хоча і в самих загальних рисах, з’ясувала: на відміну від Вергілія та Горація, він не оспівував антигрецьку політику імператора Августа наприкінці колишньої та на початку нової ери. За що, мабуть, і відправили його з великого Риму під три чорти. Історики та літературознавці вважають Овідія хронологічно останнім поетом так званої Золотої Доби римської літературної доби. Його твори відбилися на творчості його сучасників і, навіть, мали певний вплив на середньовічну та пізнішу літературу Європи. Особисто залишившись на рубежі колишньої та нашої з вами ери, він і зараз шанується в усьому цивілізованому світі. І навіть – астрономічно далеко за його межами: на планеті Меркурій є… кратер Овідія. Пам’ятник славетному автору «Метаморфоз» є і в українській столиці. Природно – пам’ятають його на Одещині, в Овідіопольскому районі. Заслання поета саме сюди історично довгий час сприймалося доведеним фактом до такого ступеню, що навіть в СРСР і в УРСР а ні Одеса, а ні наша область не ставили під сумнів правомірність назви району, найближчого до обласного центру. Один з овідіопольских провулків, що раніше носив ім’я Маяковського, змінив назву – провулок Овідія. І в свій час саме тут, у живописному місті над берегом Дністровського ліману, було урочисто відкрито сучасний пам’ятник Овідію. Докорінні мешканці цих місць охоче запрошують сюди гостей, з пієтетом розповідають про безсмертного поета і його життя в засланні, читають вголос його вірші – у перекладі, зрозуміло. Дехто з них, навіть, стверджують, що на скульптурі він схожий на оригінал у віці його перебування отутечки. Хоча, суворо між нами, вже досить давно встановлено, що… а ні в цих місцях, а ні поруч Овідій взагалі ніколи не був. А ссилку свою відбував у районі сучасної Констанци (Румунія). І логіка назви міста та району не безсуперечна.
Що ж, у великих і зигзаги долі великі. Навіть, і забагато років-століть після зникнення їх із життя. І в роки енергійних змін усіляких назв – слава тобі Боже, не йдеться про переіменування Овідіополя, хоча назву йому надала російська імператриця, а сам Овідій (Рпт) там ніколи не був. Як кажуть, не в цьому справа. Отже…
«Сказано — зроблено»
Навчатися дозволено й у ворога.
Заборонений плід солодкий.
Мистецтво полягає в тому, щоб в творі мистецтва його не було помітно.
Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю.
Ніщо так не приваблює жінок, як обіцянки.
Добре прожив той, хто добре заховався.
Балакуча чутка, яка любить додати до правди брехню, росте з кожною самою маленькою брехнею.
Без суперечок недовго триває любов.
Будь упевнений передусім, що оволодіти можна будь-якою жінкою, і опануєш її, розставляй тільки свої сітки! Скоріш перестануть співати птахи, влітку скрекотати коники, скоріш аркадська собака пуститься бігти від зайця, ніж відповість відмовою жінка на вкрадливі пропозиції молодої людини! Погодиться навіть та, про згоду якої ти не міг би і думати.
Вам, красуні, корисно змішуватися з натовпом. Частіше виходьте з дому, хоч і без певної мети! Щоб упіймати одну вівцю, вовчиха ганяється за декількома. Орел налітає разом на декількох птахів. Хай і гарненька жінка виставляє себе напоказ — можливо, з багатьох вона захопить хоч одного! Усюди вона повинна намагатися подобатися і усі думки присвятити турботі про залучення великого числа прихильників. Скрізь вирішальне значення має випадок, тому у тебе завжди має бути закинена вудка: риба попадається і на такій глибині, на якій ти менше всього чекаєш її зустріти.
Вантаж стає легшим, коли несеш його з покірністю.
Вартовий дружини — доброчесність. Доброчесна тільки та, яку не змушує страх, а яка вірна з боязні, зовсім не вірна.
Вино розташовує до ніжностей і розпалює. Від випитого у великій кількості нерозбавленого вина біжать, зникаючи, турботи. Тоді на сцену являється сміх, тоді і бідняк збирається з духом, тоді проходять смуток, турботи і зморшки на лобі, тоді наміри стають щирими — що так рідко в наше століття, — вино знищує всяку штучність. Тут красуні часто полонили серця молодих людей, і любов в провині виявилася вогнем у вогні.
Вірші вдаються, якщо створені при душевній ясності.
Вічно і усюди мовчати — невелика в цьому заслуга. Але грішно говорити те, про що повинно мовчати.
Всякий закоханий — солдат, і є у Купідона свій (військовий) табір.
Вчіться ходити, як слід жінці. У ході є свого роду краса, нехтувати якою не годиться. Вона або притягає, або відштовхує від себе незнайомих чоловіків. Одна жінка рухається граціозно, розпустившись сукню за вітром і гордо ступаючи. Інша… розгулює сама не своя, величезними кроками.
Дивися, як руйнується від неробства ледаче тіло, як псується в озері без руху вода.
Для доброчесності жодна дорога не є непрохідною.
Дозволь мені залишитися у своїй помилці.
Доки ти щасливий, у тебе безліч друзів; коли часи захмарилися, ти залишаєшся один.
Дрібниці спокушають легковажних.
Душі не помирають. Покидаючи колишнє місцеперебування, вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх.
Є деяка насолода і в сльозах.
Заборонений плід солодкий.
Закони для того і дані, щоб урізувати владу найсильнішого.
Закоханий завжди готовий повірити в реальність того, чого він побоюється.
Занадто гаряча і палка любов наганяє на нас, врешті-решт, нудьгу і шкідлива точно так, як і занадто смачна їжа для шлунку.
Заняття накладають відбитки на характер.
Зберегти придбане не менше мистецтво, ніж його придбати.
Здатний на будь-який обман той, хто звик робити з чорного біле і з білого чорне.
Зло пригнічуй у зародку! Якщо упущений час і зміцнилася хвороба, що тут поробить лікар?
І кільце стирається з часом.
І у ворога дозволено вчитися.
Кому вдавалося отримати поцілунок, заслуговує втратити і те, що йому дали, якщо не добуде іншого. Чи багато залишалося зробити після поцілунку для виконання усіх своїх бажань.
Користуйся юністю; життя швидко проходить: подальші радощі не будуть такі ж прекрасні, як перші.
Крапля довбає камінь, зношується від вживання кільце.
Лагідність людям до особи, гнів личить звірам.
Любов травами не лікується.
Ми завжди прагнемо до забороненого і бажаємо недозволеного.
Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю.
Ми погано віримо тому, чому неприємно повірити.
Ми, чоловіки, ненавидимо пиху, що переходить всяку міру, — вірте людині досвідченій! — і часто, навіть не сказавши з жінкою ні слова, починаємо ненавидіти її за один її погляд.
Мистецтва пом’якшують устої.
Миті вічно змінюють одна одну.
Молоді римляни, прошу вас, вивчайте ораторське мистецтво, але не виключно для захисту переляканих підсудних! Як здається народу серйозний суддя або сенат, що складається з кращих членів суспільства, так здається і дівчина, переможена твоїм ораторським талантом. Приховуй, проте, свої сили, не виставляй напоказ свого красномовства! Зовсім не вживай вишуканих фраз і виразів!
Молодість швидко летить: лови час, що йде. День минув завжди краще, ніж нинішній день.
На чужому полі жнива завжди щедріші, у сусідської худоби вим’я здається більше.
Не гине ніщо у великому Всесвіті.
Не завжди у владі лікаря зцілити хворого.
Не надумайся зауважувати жінці її недоліки.
Не підлягає сумніву мудрість ітакійця (тобто Одіссея), що бажав побачити дим вітчизняних вогнищ.
Небезпечно хвалити предмет своєї любові приятелеві — варто йому повірити твоїм похвалам, він піде по твоїх стопах.
Нехай бракує сил, але бажання все ж похвальне.
Нехай воюють інші.
Нещасних передусім залишає розум.
Ні річка, ні швидкоплинний час зупинитися не можуть.
Ніч та ще вино не дозволяють судити про красу… Ніч приховує недоліки і не дає скласти поняття ні про які негативні сторони; цей годинник будь-яку жінку робить красунею.
Ніч, любов і вино не будять скромних бажань: ніч проганяє соромливість, а вино і любов — боязкість.
Обіцянками всякий може бути багатий.
Остерігайтеся чиї-небудь вади приписувати всьому світу.
Покласти край війнам.
Потворне явище — стареча любов.
Почесті приносять доходи.
Працюйте, доки дозволяють сили і роки.
При залицянні допомагають і сльози — сльозами ти розм’якшиш хоч алмаз! По можливості старайся, щоб красуня бачила твої мокрі від сліз щоки. Якщо не буде сліз — не завжди ж вони являються вчасно, — намочи кінчики пальців і приклади до очей…
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua