Від редакції. Роздуми про зв’язок и взаємини таких явищ, як наука та війна, не є новиною а ні для наукових, а ні для науково-популярних, а ні для художніх публікацій. Достатньо пригадати популярну в шістдесятих роках кінострічку «Дев’ять днів одного року». Пам’ятаєте, в кулуарах синхрофазотрону два вчених дискутують про зацікавленість військової справи в науці. І про те, як війна цю саму науку стимулює. І як наука йде назустріч війні і зацікавлена в ній. І справа тут, мовляв, не в політиці, а у самій природі речей.
Думки, може, і не безсуперечні, як усі непомірно широкі узагальненні. Тільки занадто наївні сучасники сприймають військову тему у минулому часі. Що сучасність нашу назвати мирним часом аж ніяк не можливо, розуміє землянин будь якого рівня інтелекту та освіченості. І саме події сучасності цілком традиційно стимулюють погляди науки у бік війни. Сьогодні виявляють певні біли плями і в цьому науковому напрямку. І інстинкт вченого підштовхує стерти їх з карти сучасного життя. Нові питання старої, старовинної справи ставлять перед вченими (між іншим, не тільки фізиками та хіміками, а і гуманітаріями) події сучасності. Публікація, яку ми пропонуємо вашій увазі, належить вченому юристу, який досліджує саме актуальні питання, поставлені перед нами військовими діями сучасності. Отже, честь маємо представити автора:
Сиводєд Іван Сергійович – кандидат юридичних наук, доцент, докторант кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності Інституту права ім. Князя Володимира Великого МАУП, Офіс Генерального прокурора України, начальник відділу,
Вільна енциклопедія визначає, що судово-медична ідентифікація — це застосування судово-медичної, або криміналістичної, експертизи та технологій для ідентифікування та дослідження слідів біологічного матеріалу на місцях злочину або нещасного випадку. Криміналістичні докази застосовують у досудовому слідстві.
Теорія судово-медичної науки та ідентифікації базується з двох основних засад: кожна людина унікальна та неповторна. Теорію неповторності запропонував у 19 віку французький криміналіст Альфонс Бертільйон, проте ще один із засновників наукової статистики, бельгійський вчений-біолог Адольф Кетле дійшов до висновку, що природа ніколи не повторюється. Це припущення було визнано правдивим та інші біологи загалом його підтримували, проте науково воно ніколи не було підтверджено. Проводилися експерименти, що мали на меті довести що не існує двох однакових відбитків пальців. Проте результати виявилися непереконливими. Багато сучасних криміналістів погоджуються, що неможливо індивідуалізувати людину лише за одним фактором, чи то за відбитками пальців, чи за прикусом або ж почерком. Відомі справи, коли судмедексперти приймали упереджені рішення та нехтували точними результатами інших аналізів. Ще помітним недоліком є те, що фактичні дослідження речових доказів часто не дають однозначних результатів, а тому і не можуть вважатися достатньо переконливими для суду.
Проблемам проведення судових експертиз та використання спеціальних знань при розслідуванні правопорушень у криміналістиці приділялася велика увага. Можна вважати, що це питання вивчено достатньою мірою. Багато вітчизняних вчених, наприклад А.Ф. Волобуєв, В.А. Журавель, В.О. Коновалова, Н.І. Кліменко, О.В. Одерій, О.С. Саінчин, В.Ю. Шепітько, М.Г. Щербаковський та ін. у цій частині схильні до думки, що в кримінальній процесуальній діяльності спеціальні знання застосовуються у двох формах: а) використання спеціальних знань у ході окремих слідчих дій; б) і в рамках проведення ідентифікаційної експертизи.
Людину можна ідентифікувати за відбитками пальців. Цей метод певним чином криміналістами досліджений і виявляється декілька архаїчним.
Сучасна наука стверджує, що людину також можливо ідентифікувати за дезоксирибонуклеїновою кислотою ядра клітини людини (ДНК), витягнутим з клітин крові, шкірного епітелію, волосся, слини або сперми[1], також за генною дактилоскопією чи відбитком вуха. Також людину можна ідентифікувати за прикусом чи за зліпком зубів. Цим займається наука під назвою судова стоматологія. Ідентифікувати людину можна за фото або відеозаписом за допомогою технології розпізнавання обличчя, за аналізом його ходи, за аналізом його голосу, за аналізом стилю його письма (використання типових фраз, упередженість в словах та типові помилки), або ж за допомогою інших біометричних технологій базуючись на інших матеріальних доказах.
Судово-медичний аналіз ДНК може бути дуже корисним помічником у судово-медичній ідентифікації, бо ланцюжки ДНК знаходяться у кожній клітині людського тіла за виключенням червоних кров’яних тілець. Дезоксирибонуклеїнова кислота знаходиться у двох клітинних органелах: у ядрі (ядерна ДНК наслідується організмом від двох батьківських ДНК) та у мітохондрії (мітохондріальна ДНК наслідується лише від материнського ДНК). Судово-медична експертиза з дослідженням ДНК використовується в розслідуваннях кримінальних злочинів, вбивств, визначення батьківства, для ідентифікування людських залишків після природних катастроф чи терактів, також для ідентифікування зниклих безвісти.[13] До того ж, аналіз ДНК проводять щоб підтвердити зв’язок підозрюваного із з жертвою чи з місцем злочину. Виходячи з досліджень генної інженерії, біологів та гістологічного аналізу клітини, наприкінці 70-х років минулого століття криміналістами та судовомедичними експертами була проведена спроба проведення ідентифікаційних експертиз за зразками клітини дослідженої людини та біологічними слідами, які вилучені при огляді місця пригоди. Результати судово-медичної експертизи вперше були представлені у суді в 1980 році. Уже в 1989 році завдяки аналізу ДНК була виправдана перша людина, і відтоді було у світі було виправдано ще 336 несправедливо засуджених.
Як працює цей метод ідентифікації. Якщо на місці злочину знаходять біологічний матеріал, придатний для виділення ДНК, його збирають, обробляють та з обов’язковим конвоєм відправляють в лабораторію для аналізу. Такі міри є необхідними, бо вони забезпечують правдивість отриманих результатів та гарантують їхнє визнання судом. Правильний забір та зберігання біоматеріалу істотно важливі. Докази не повинні бути ніяк скомпрометовані або ж зіпсовані. Перед пакуванням біологічних доказів їх необхідно просушити, і тільки після цього складати в спеціальні паперові пакети. Використання пластикових пакувань для біологічного матеріалу суворо заборонено — пластик може пошкодити ДНК або ж спровокувати пришвидшений розвиток бактерій.
ДНК можна зібрати з такого органічного матеріалу як сперма, кров, слина, кал, сеча, зуби, кістки та волосся. В залежності від типу біоматеріалу, зібраного на місці злочину, проводяться різні тести на припущення та підтвердження. Тести на припущення є швидкі та високоточні. Вони проводяться для визначення можливого типу біологічної рідини, яка досліджується. Тести на підтвердження дають вже точну відповідь щодо виду досліджуваного біологічного матеріалу. Окрім як з органічного матеріалу, ДНК-матеріал можна також зібрати з речових доказів. ДНК людини частіше всього можна знайти на одязі, постільній білизні, зброї, масках або рукавицях. Особа, яку ідентифікують, залишає свою ДНК на цих предметах коли торкається їх або тримає їх у руках. Такі речові докази називаються такими, що не мають видимих забруднень, однак можуть містити на собі ДНК шкірного епітелію, який залишився на речі після доторкання.
Цікавим виявляється для експертів сам процес ідентифікації за даними ДНК. Першим кроком у процесі ідентифікації за ДНК є екстракція. Екстракція застосовується для витягування молекул ДНК з клітини. Наступним кроком є квантифікація, яка визначає, скільки ланцюгів ДНК вдалося витягнути з біологічного матеріалу. Потім криміналісти застосовують ампліфікацію для створення копій молекул ДНК. Виділення зразку ДНК для власне ідентифікації називається сепарація. Тільки зробивши усі ці кроки спеціаліст може завершити аналіз та інтерпретацію молекули ДНК та зрівняти її з уже відомими генетичними профілями.
У США зразок ДНК, знайдений на місці злочину, порівнюють з уже відомим зразком ДНК, який беруть у підозрюваного або з баз даних CODIS (Combined DNA Index System) — це база ФБР, у якій знаходяться файли генетичних профілів правопорушників. Ця електронна база має три підрозділи: місцевий, регіональний та національний NDIS (National DNA Index System). Дані з CODIS та NDIS дозволяють криміналістам порівняти ДНК, знайдену на місці злочину, зі зразками ДНК засуджених злочинців та зі зразками невідомих ДНК. За результатами порівняння правоохоронні органи розробляють подальший план слідчих дій.[16] Якщо результати будуть позитивні, і зразки порівнюваних ДНК будуть збігатися, ідентифікація буде вважатися завершеною. Невідомий генетичний профіль порівнюється з відомими з бази даних населення, і буде визначена ймовірність випадкового збігу. Ймовірність випадкового збігу — це теоретична ймовірність збігу ДНК будь-якої людини зі зразками ДНК, які тестують. Випадок, коли маркери не збігаються, називається виключенням.
Під час типізації ДНК досліджують кілька маркерів, що називаються локусами. Чим більше маркерів досліджено, тим більша буде ймовірність того, що дві неспоріднені особи матимуть різні генотипи. І власне більш обґрунтованою буде належність ДНК конкретному індивіду.Однієї відмінності між локусами відомого та невідомого зразків достатньо, щоб спростувати причетність підозрюваного до скоєння злочину.
Виходячи з досліджень генної інженерії, біологів та гістологічного аналізу клітини, наприкінці 70-х років минулого століття криміналістами та судовомедичними експертами була проведена спроба проведення ідентифікаційних експертиз за зразками клітини дослідженої людини та біологічними слідами, які вилучені при огляді місця пригоди. Результати судово-медичної експертизи вперше були представлені у суді в 1980 році. Уже в 1989 році завдяки аналізу ДНК була виправдана перша людина, і відтоді було у світі було виправдано ще 336 несправедливо засуджених.
ФБР визначило 13 основних локусів КТП, аналіз та порівняння яких є найефективнішим для ідентифікації людини. КТП (короткі тандемні повтори) — це короткі ділянки ДНК у геномі, які мають довжину 2-6 пар амінокислот. КТП-аналіз поширений у криміналістиці, оскільки ці локуси легко ампліфікувати за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), і вони мають унікальні варіації, а тому ефективні для ідентифікації людини. ПЛР — це техніка копіювання ДНК шляхом створення мільйонів копій. Коли всі 13 основних локусів тестуються на збіг з відомим генетичним профілем, ймовірність випадкового збігу становить один випадок на трильйон.
В умовах воєнного стану питання правового регулювання механізму збору, обробки та використання геномної інформації людини стало нагальною потребою для швидкої ідентифікації осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, розшуку осіб, які зникли безвісти, та ідентифікації невпізнаних тіл. Законом передбачається, що в Україні буде проводитися обов’язкова та добровільна державна реєстрація геномної інформації.
Виходячи з законодавчої доктрини обов’язковій державній реєстрації підлягатиме геномна інформація:
- осіб, які вчинили (або засуджені) умисні тяжкі чи особливо тяжкі злочини проти основ національної безпеки України; життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканості людини; у сфері обігу наркотичних засобів; проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку;
- невпізнаних трупів людей, їх останків і частин тіла людини;
- осіб, які не здатні через стан здоров’я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе.
Право ж на добровільну державну реєстрацію геномної інформації будуть мати всі громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства за їх власним бажанням.
Державна реєстрація геномної інформації людини в Україні буде проводитися в декілька етапів:
- відбір та зберігання біологічного матеріалу людини;
- проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження) біологічного матеріалу;
- внесення відомостей до Електронного реєстру геномної інформації людини.
Слід зазначити, що такий Електронний реєстр є державною власністю, а його держателем буде Міністерство внутрішніх справ України, яке має забезпечити обробку, збереження, захист та надання геномної інформації людини, що міститься у цьому реєстрі.
Позитивними моментами на нашу думку виявляються наступні новели:
1. Електронний реєстр удосконалить роботу правоохоронних органів України із запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів, оскільки наявні у реєстрі зразки можливо буде порівнювати із зразками біологічного матеріалу, знайденого на місце злочину;
2. Сприяє розшуку безвісти зниклих осіб, зокрема шляхом порівняння зразків найближчих родичів із зразками біологічного матеріалу виявлених трупів або із такими зразками знайдених на місці пригод;
3. Спростить процес ідентифікації невпізнаних трупів, шляхом порівняння зразків біологічного матеріалу трупу та його найближчих родичів;
– добровільна ж державна реєстрація геномної інформації людини дозволить всім бажаючим здійснювати пошук близьких родичів, встановлення родинних зв’язків, або навіть батьківства.
Законом передбачено створення електронного реєстру геномної інформації людини. Реєстрація інформації може бути як обов’язковою державною, так і добровільною. Дані з реєстру не підлягають оприлюдненню. Обов’язкова державна реєстрація буде проводитися за рахунок державного бюджету, добровільна реєстрація буде платною. Держателем бази визначено Міністерство внутрішніх справ.
Крім того, Законом передбачається особливий порядок обов’язкового відбору біологічного матеріалу під час воєнного стану у військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а також членів добровольчих формувань територіальних громад (не під час воєнного стану відбір буде здійснюється за бажанням особи, тобто лише за її згодою). Такий підхід дозволить в умовах воєнного стану, у разі необхідності, проводити молекулярно-генетичну експертизу загиблих осіб, а отже членам їх сімей отримати тіло загиблого захисника для поховання.
У подальшому виявляється нагальна необхідність у прийняти підзаконних нормативно-правові актів, міністерствам і відомствам привести свої акти у відповідність із цим Законом. А для тих, хто зацікавився цими темою та ідеєю, побажає – чого доброго, – заглибитися в них, додам реєстр відповідної літератури. Ось він:
- Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію: закон України від 21.10.1993 № 3543-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#Text (дата звернення 06.08.2022).
- https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1631-18#n5 (дата звернення 06.08.2022).
- https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/4651-17 (дата звернення 06.03.2021).
- http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення 06.03.2021).