Усі імена та події вигадані. Будь-які збіги випадкові. Не випадкові лише мотиви та логіка подій, які можуть статися влітку 2025 року, а можливо й раніше. Перенесемося в ймовірне майбутнє.
Київ, літо 2025
Сильний біль у районі правої гомілковостопної суглоба. Добре, що хоча б зв’язки не порвали, інакше біль був би істеричним! А так — тягне, нудить, але загалом терпимо. Хоча й крізь зуби. Били, суки, зі знанням справи. Ще б! Інакше Азефич нічого б їм не сказав. До речі, ребра, здається, теж залишилися цілими. Якби йому зняли наручники, він точно міг би визначити, що там з ребрами.
«Дивно, що везуть з мішком на голові… та ще й у таку спеку. Зазвичай його надягають пізніше», — хаотично роились думки Азефича. Що — будь-що говорити вголос він вважав не лише поганою, але й небезпечною для себе ідеєю. Більше всього Азефич злостився від розуміння того, скільки людей до нього дихало саме в цьому мішку. «Їх, мабуть, спеціально роблять з темно-зеленого синтетичного нейлону — щоб вони служили якомога довше! Щоб через один і той самий мішок проходили десятки, а то й сотні людей! І всі вони, напевно, не просто дихали в цьому мішку, а залишали після себе свій біоматеріал — від сопель і поту до гонорейної ангіни!»
Азефич називав себе патріотом України і періодично в це вірив — щиро і на повному серйозі. Особливо сильна ця віра була в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. У моменти «патріотичного» екстазу він любив наслідувати князя Пожарського з «Державного радника»: «Що вигідно Україні — те вигідно і мені! І навпаки! Я сподіваюся!»
Насправді ж він був звичайним київським юристом-схематозником. Іншими словами — він не гидував нічим. Наприклад, він вривався в столичні бізнес-тусовки з однією метою — дізнатися про когось із бізнесменів пікантну інформацію. Якщо ця інформація подобалася його знайомому генералу — цього знайомого бізнесмена «рвали», Азефичу ж при цьому кидали кості та крихти з генеральського столу. За такі провокації його й прозвали «Азефич» у певних колах. Таким чином, йому натякали, що до його кумира князя Пожарського Азефичу ще далеко, але прагнути, звісно, треба.
Для зміцнення дружби з тим самим знайомим генералом, Азефич кілька разів допоміг вивести з України через крипту великі суми готівки (незаконних генеральських доходів). За цю послугу генерал познайомив Азефича з тусовкою «українських яструбів». Наслідуючи своїх американських колег, «українські яструби» активно займалися зброєю та підтримували ряд профільних фондів і стрілецьких клубів. А ще в Азефича була одна помітна слабкість (пристрасть). Він активно боровся зі своїм віком (45 років). Для цього, починаючи з 38 років, він колов собі ботокс у лице кожні 3-4 місяці. Тому будь-які маніпуляції з обличчям викликали в Азефича особливе занепокоєння та огиду. Що вже говорити про мішок, який зараз був у нього на голові — з усією бактеріальною середовищем з минулого.
Чоловічий голос повідомив по радіо, що найближчі 30 хвилин на Kiss FM НЕ БУДЕ реклами. Після фрази «Доброго вечора, ми з України» в салоні грянуло українське техно.
«Цікаво, куди ми їдемо… хоча й так зрозуміло… А ось чи не сказав я зайвого — це питання!» — розмірковував про себе Азефич, — «хоча яка різниця! Ось не треба було повертатись до Києва. Треба було бути, як усі! А всі вже давно не в Києві і навіть не в Україні. Ну, як усі… Не зовсім “усі”! Але “всі мої” точно не тут! І хто тепер витягне мене з цієї задниці? А адже це саме ЗАДНИЦЯ! А що я міг? Вони і без моїх коментарів під відеозаписом вже знали достатньо! Робити вигляд, що я не знаю, чи «не розумію» — було б дурно! А точніше — було б боляче! Ух, точно болючіше, ніж зараз. Значить, все правильно зробив! Напевно…»
– Ви вже були в СІЗО? — трохи картавий бархатний чоловічий голос різко перервав потік думок Азефича.
– СІЗО?
– Слідчий ізолятор. Ви там уже були коли-небудь раніше?
– Трохи незвично спілкуватися в наручниках і з мішком на голові, вибачте… Ні, я ніколи не був у СІЗО. Сподіваюся, і зараз обійдеться. — Азефич вимовив це так невпевнено, що навіть сам здивувався. Він розумів, що цього разу «не обійдеться», але оцінити всю тяжкість ситуації його розум категорично відмовлявся.
– Хочеться вірити, що обійдеться!
– Хочете розповім, що насправді відбувається з людиною? Без дурниць і страшилок. Цього вам ніхто не розповість.
Бархатний і трохи картавий голос вимовив це так спокійно і впевнено, що Азефичу не хотілося, щоб голос зупинявся. Тим більше це була чудова можливість «вбити» 5-10 хвилин у дорозі.
– Розкажіть! Чомусь я вам вірю!
– Добре. З режимом і побутом у СІЗО ви розберетеся самі. Намного цікавіше поговорити про те, що відбувається, коли людина там залишається наодинці з самим собою, закриваючи очі. Примерно як ви зараз.
Уявіть собі хрест: чотири промені, що розходяться з центру — це чотири корпуси СІЗО. В самому центрі знаходиться коло, а під ним — підвальні приміщення, підземелля. Перший корпус — це місце зустрічі з самим собою. Тут всюди дзеркала, в яких відображаються всі ваші гріхи та недоліки, все те, що привело вас в цю машину.
Другий корпус — це місце зустрічі зі своїм минулим. Тут вам доведеться знову пережити ключові події свого життя, щоб цього разу витягти з них всі необхідні уроки.
Третій корпус — це місце зустрічі з привидами. Це можуть бути як покійники, так і фантоми живих людей. Це образи тих, з ким ви не завершили свої стосунки, і хто, так чи інакше, вплинув на те, що ви опинилися тут. Перемогти їх неможливо — з кожним з них вам доведеться знайти спільну мову і домовитись.
Четвертий корпус — це місце зустрічі з майбутнім, з тим, заради чого вам хочеться жити. Працюючи над собою в перших трьох корпусах, ви отримаєте можливість заходити в четвертий, немов дивитися фрагменти майбутнього, щоб побачити, наскільки ви наблизили його.
В підземеллі знаходиться зона гріхів, розпусти та найбільш темних фантазій. Коли втомитесь, можете сховатися там. Але будьте обережні і не затримуйтесь надовго. Пройшовши всі чотири корпуси, центральне коло і підземелля, ви повернетеся додому — до свободи.
– Охрєнеть! А як зрозуміти, що я пройшов усі 4 корпуси? Хто це буде визначати?
Відповіді на питання Азефича не було. В машині затягнув Бумбокс «Ой у лузі червона калина».
— Хто там судді? Як зрозуміти, що я пройшов всі випробування в усіх чотирьох корпусах? — повторив Азефич, цього разу голосніше, ніж раніше. Він чув свій голос чітко, як ніколи раніше.
Машина зупинилася. Музыка стихла. На кілька секунд над ним нависла тиша.
– Ти що, по руках у СІЗО вирішив піти?
З голови зірвали мішок. В обличчя Азефичу вперлись шість очей, що дивилися з-під балаклав. Але ці погляди не були серйозними — навпаки, всі троє різко заржали, наче коні. Шеврони на формі їм не заважали.
– По яких руках? — тихо пробурчав Азефич, щиро не розуміючи, що сталося і куди зник співрозмовник з бархатним і трохи картавим голосом.
– Ти там щось бурчав про якісь випробування та хождення по корпусах, — продовжували ржати його тимчасові попутники, поправляючи балаклави. – Азефич, ми приїхали! Курити хочеш, чи тебе відразу до слідчого? По ходу він не курить, ладно, ведіть його до слідчого, — розпорядився старший групи.
Знову мішок, знову рій думок і ще ці живі образи з дзеркалами і привидами. Це якийсь розіграш? Через 5 хвилин він опинився в кабінеті слідчого. Мішок зняли. Нарешті…
– Андрій Вячеславович, ви юрист і самі розумієте, що до приїзду адвоката ви можете мовчати і нічого не підписувати. Але я пропоную коротку розмову для протоколу.
– Я і так багато чого сказав під запис під час затримання. Що вам ще потрібно?
– Ви реально вважали, що Мальцев представляє загрозу для вашого, так би мовити, «об’єднання»?
– Ви хоч приблизно розумієте, скільки грошей приносить стрілецька Федерація? Я не про ті копійки, які стрільці платять за витрати тарілочок під час тренувань чи за оплату занять з інструкторами.
— Точних цифр я поки не знаю. Але чи справді там такі суми, що ви, разом зі своїми друзями та покровителями, ризикнули організувати кримінальні справи, арешти, травлю в ЗМІ? Адже все це також коштує грошей, і чималих.
— Я цим безпосередньо не займався. Максимум, що я робив, — знайомив, підказував, шепотів, де потрібно і кому потрібно. Хто б міг знати, що все посиплеться, як доміно? Хто міг передбачити, що стільки людей втратить свої посади?
– Так в чому власне виходила загроза від Мальцева і його організації?
— В самому факті їхнього існування! Уявіть собі життя на пороховій бочці. Ви роками будуєте великий бізнес, а тут нізвідки з’являється єврей з Одеси. Ця людина раз на три місяці їздить до Європи, зустрічається з першими особами — олімпійськими чемпіонами, тренерами європейських збірних, членами сімей Beretta та Perazzi. Більше того, він створює стрілецьку федерацію і, що найважливіше, нову стрілецьку дисципліну — UTS (Urban Tactical Shooting). Тепер складіть «два плюс два», і ви зрозумієте: він міг забрати під себе добру половину ринку України. А з його можливостями — прямими та офіційними постачаннями — він міг заробити мільйони тільки на спортивній та мисливській зброї. Це пряма загроза для нас і роки роботи на смарку. Кому б це сподобалося?
– Ясно. Ваш адвокат буде через 1,5-2 години. Тож вам доведеться його почекати в камері. До речі, чому вас називають Азефич?
– Довга історія. Можу і я вам задати питання? У конвої, який мене сюди привіз, є хтось картавий?
– Ні, а з чим пов’язане питання?
– Так, проїхали.
Від кабінету слідчого до камери («бокса») було не більше 50 метрів. Цього разу Азефича повели в білому мішку. Тепер він міг розрізняти силуети і загальну геометрію простору. Але головне — білий мішок був новим і без сторонніх запахів.
Через кілька хвилин його підвели до потрібних дверей. Мішок зняли, і він несподівано для себе і для конвою різко ступив назад. Ноги стали ватними… «Починається», — подумав Азефич.
Перед ним була маленька камера на одну особу. Всередині стояла дівчинка років 10-12 і пускала кольорові мильні бульбашки. Блідий Азефич подивився на конвоїра і за виразом його обличчя зрозумів, що тільки він один бачить цю дівчинку. Ще б! Це була його донька, загибла чотири роки тому. Судячи з її погляду, у неї було багато запитань до нього.
– «Корпус привидів», — сказав про себе Азефич. — «Почалося!»
Цей нарис є продовженням серії, призначеної для тих, кому важливо/цікаво знати позицію другої сторони. Написано в літературному стилі для зручності читачів і описує особисту думку автора щодо мотивів/часткових інтересів/причин, що лежать в основі «нашої» кримінальної справи.
Читати також
Профілактичні арешти (звернення Слободянюка Костянтина із катівень СІЗО)