Люди та події, описані в цьому очерку, є реальними. Місце і час: Рига, літо 2022
Готель “Бергс Сьютс”. Другий поверх. Апартаменти №23. Пароль на вході: Сан Саныч
***
Денису дуже не сподобалося це повідомлення, і він чисто машинально кинув телефон на пасажирське сидіння.
– Черговий ребус від Палача, – відкинувшись назад, пробормотав Денис.
У певних колах Палачем називали Сергія Миколайовича К. – полковника державної безпеки з Москви, який, ймовірно, приїхав для проведення чергової «чистки». Про його візит Дениса попереджали заздалегідь, але він не знав ніяких подробиць. Просто було сказано: «У найближчі дні будь на зв’язку 24/7, Палач з візитом у Ризі».
Денис таємно сподівався, що про нього черговий раз забудуть і йому вдасться уникнути цієї зустрічі. Востаннє він зустрічався з Палачем 4 роки тому. Спогади про ту зустріч, м’яко кажучи, були не найкращими. Попри це, проігнорувати зустріч Денис не міг. Москвичі йому були потрібні як повітря. Без них він залишався б таким самим звичайним латиським торговцем або дрібним белетристом. З ними ж він отримав умовний статус «інтернет-аристократа».
Московські покровителі перетворили Дениса на теоретика ножового бою – «Маестро Dionisio». Його ввели в Московську систему ножового бою «ТОЛПАР», підконтрольну ФСБ, і у Дениса з’явилися нові друзі. Участь Дениса в заходах нових друзів імітувала затребуваність «Маестро Dionisio». Рецензії «експертів» (друзів Палача) на його белетристику імітували авторитетність «Маестро Dionisio». Таким чином, крок за кроком створювався симулякр «маестро», якому залишалося додати атрибути – фотографії з дорогими сигарами, ексклюзивними навахами та елітним алкоголем.
Як ви вже, ймовірно, здогадалися, Палач був продюсером (куратором проєкту «Маестро Dionisio»). І тим не менш, приїзд до Риги куратора ФСБ з Москви викликав у Дениса неоднозначну реакцію. На це були свої причини, про які ми поговоримо трохи пізніше.
У справах, що стосувалися особистих інтересів Дениса, він був надзвичайно пунктуальним і відповідальним чоловіком. Тому строго в обумовлений час він увійшов у фойє готелю «Бергс Сьютс». Після обміну люб’язностями на рецепції та озвучення пароля на вході, один із працівників готелю супроводив Дениса до апартаментів №23. Двері відкрив Андрій (помічник Палача) і ледь помітним жестом вказав на вітальню в просторому полулюксі.
– Проходьте, дорогий друже, тут всі свої! – звернувся Палач якимось неестественно дружелюбним тоном. Дениса це насторожило – Знайомтесь – Сан Саныч! Відомий прибалтійський банкір, наш друг! Холодна зброя – його велике захоплення, так що нам буде про що поговорити, розслабляйтесь!
– Денис Леонідович, дуже приємно, наслышан! Присаживайтесь, будь ласка, – банкір вказав на м’яке крісло біля журнального столика.
Таким чином, Денис опинився прямо навпроти Палача, який сидів на аналогічному бархатному кріслі. Банкір розташувався на дивані поруч зі своїми гостями.
– Андрій, руку міняти не будемо, наливай! – «детина» зростом близько 2-х метрів покірно пішов до барної стійки і почав приготування.
– Ну що, за знайомство і зустріч! Щоб ми могли завжди і в усьому розраховувати один на одного, правда ж, Сан Саныч?
– Я розумію підтекст вашого тосту, дорогий Сергію Миколайовичу. Але, як і раніше, я залишаюсь при своїй думці щодо останнього питання! «Нічого собі!», подумав про себе Денис. У нього в голові ніяк не укладався той факт, що хтось може не лише заперечити, але й вголос сказати, що він не погоджується з Палачем. У цьому сенсі Палач був схожий на графа Беклемишева з фільму «Дуель» – він не терпів і не розумів, коли йому говорили «ні».
– Дякую, Андрій, – в цей момент підручний роздав присутнім по келиху, – Звісно, Сан Саныч, я вас розумію і особливо поважаю вашу впертість і принциповість! Будьмо здорові! За знайомство!
Журнальний столик був накритий небагатьма, але дорогими закусками. Було помітно, що банкір хотів догодити своїм гостям. Особливе місце на столі займала велика тарілка з вишуканими морепродуктами. Після того, як Денис осушив свій келих, він почав розглядати вміст тарілки, ніби прицілюючись і вибираючи закуску до душі. Саме в цей момент Сан Саныч з грохотом завалився всім тілом на журнальний столик, розбивши своєю головою ту саму тарілку з морепродуктами, на яку медитував Денис. Було очевидно, що, принаймні, банкір втратив свідомість. Дениса вдавило в крісло, він намагався зрозуміти, що сталося.
– Андрій, ми виходимо. Ти знаєш, що робити, – зовсім спокійно промовив Палач.
Одним рухом Палач піднявся з крісла. Після цього Денис також опинився на ногах, і його повели до виходу. Але це була не центральна двері апартаментів, а бічна, яка, як виявилося, з’єднувала півлюкс із сусіднім номером. Там Палач посадив Дениса і залишив його буквально на хвилину. Сам же він відійшов в сторону і взяв до рук телефон.
«Що це було? Чому не надали першу допомогу цьому чоловікові? Або Андрій саме цим там зараз і займається? Тоді чому ми з Палачем вийшли? – всі ці думки виникали синхронно з ударами крапель дощу за вікном.
Через кілька хвилин у вітальню увійшов Андрій. В руках він тримав невелику туристичну сумку, яку відразу поклав на комод. Потім Андрій підійшов до Палача і щось йому шепнув на вухо. Питань у Дениса ставало все більше. Палач сів навпроти, настав час відповідей.
– В тебе, ймовірно, багато питань. Я тебе розумію. Приблизно через 20 хвилин Сан Саныч помре. А це означає, що для розмови з тобою у нас є близько 15 хвилин. Після чого ти повернешся до номера банкіра і вийдеш через центральні двері. Зараз усе зрозуміло?
– Так, Сергію Миколайовичу, а що з ним?
– Як причину смерті експерти встановлять гостру серцеву недостатність без ознак насильницької смерті. Слідів дроперидолу і ще однієї речовини вони не зможуть знайти. І це добре для тебе.
– Для мене? Чому саме для мене?
– Тому що саме ти будеш єдиним свідком, а можливо навіть підозрюваним у цій справі. Тепер все залежить лише від тебе і від того, наскільки чітко ти виконаєш всі мої інструкції.
– Я? Підозрюваний?
– Звісно, ти, Денис. На записах камер безпеки готелю вже зафіксовано час твого входу в готель. На рецепції ти голосно і чітко сказав «Сан Саныч. Апартаменти №23». Упевнений, що це чули мінімум 2-3 людини, які при необхідності підтвердять усе це в суді. На столі Сан Саныча знайдуть 2 келихи з відбитками пальців – твоїми і банкіра. Час смерті практично точно збіжиться з часом твого візиту. Як ти думаєш, що подумає латвійська поліція з цього приводу?
– Але ж ви…
– Нас з Андрієм тут не було. Ми навіть у готелі не з’являлись. У момент нашого входу в готель камери чомусь не працювали. І щось мені підказує, що в момент нашого виходу камери знову не працюватимуть. Я чомусь навіть в цьому впевнений. Тим часом 3 хвилини вже минули. Пропоную перейти до справи. А то мені дуже не хочеться читати новини, в яких тебе звинувачуватимуть в убивстві відомого банкіра. Мотиви і суб’єктивну сторону злочину я особисто продиктую і передам через надійних людей у ЗМІ і вашу поліцію.
На чолі Дениса виступили краплі поту. Руки і ноги стали ватними. Він чітко розумів, що потрапив у капкан Палача. Все здавалося надто театральним, але в цьому театрі був один не постановочний елемент – це труп Саныча. «Ось чому Палач дозволив Банкіру так себе вести. Він у будь-якому випадку збирався його вбити. А так він вбив одразу двох зайців – позбувся Саныча і підставив мене. Мразь… Розрахункова КГБ-шна крыса!»
– Денис, час іде..
– Що, вам від мене потрібно?
– Для початку ти повинен згадати все! Почнемо з прізвища «Мальцев».
– Сергію Миколайовичу! І це все через єврея-сектанта з Одеси? Помилуйте, але це ж…
Молниєвий удар ребром ладоні з-за спини Дениса різко охолодив порив латиша. По правді кажучи, будь-який удар ладонью в вухо може мати ефект. А кримінальний удар підручного Палача міг взагалі «вимкнути світло» для Дениса.
– Прийшов до тями? – спокійно сказав Палач, дивлячись на поблідлого і корчущогося від болю співрозмовника. – Бачу, ти готовий до продовження розмови.
Якби Денис міг перемістити одне око на потилицю, щоб спостерігати за Андрієм, він би так і зробив, настільки несподіваним і болючим був удар підручного.
– Банкір сам винен. Він порушив наш джентльменський договір. До тебе це не має жодного відношення. Ти був запрошений, тому що з моменту нашої останньої зустрічі накопичилося кілька питань. Мальцев лише одне з них. Ти почав забувати, хто тебе створив і чим ти нам зобов’язаний, “Маестро”.
– Що я повинен зробити?
– Виправити свої помилки.
– Які саме, Сергію Миколайовичу?
Палач підняв погляд і подивився на підручного. Денис миттєво зрозумів, що за цим може послідувати повторний удар.
– Не треба! Я зрозумів, Сергію Миколайовичу. Якщо почати з Мальцева, ніхто й не міг подумати, що у нього буде така реакція. Його люди запросили Матвєєва на інтерв’ю для їхнього смердючого YouTube-проекту “No Step Back”. Ми вирішили відмовити і поставити Мальцева на його місце. Я сказав, що саме написати у відповіді і Матвєєв з друзями розтягнули Мальцева і його секту в інтернеті. Це все здавалося тоді такою дрібницею, що я вирішив про це навіть не доповідати.
– Стадо дебілів. Що ти, що Любин, що Якименко. Правильно зробив Мальцев, що розмістив вас усіх на сайті “Миротворець”. Дебілів повинні знати в обличчя.
– Сергію Миколайовичу, але ж він потім перейшов всі межі!
– А для таких, як Мальцев, меж немає! Вони самі їх визначають! Але повернемося до розмови. Отже, Мальцев сидів у своєму хохляцькому науковому болоті, ковирявся в своїх книгах і тут прийшов ти. Руками свого Матвєєва саме ти кинув йому рукавичку в обличчя… І він прийняв виклик, так?
– Виходить, що так, – півшепотом відповів Денис, передчуваючи бурю…
– Виходить, що на порожньому місці ви створили ворога в особі Мальцева, який в результаті зруйнував проект “ТОЛПАР” в Україні, так?
– Але ми ж знайшли вихід – поміняли Матвєєва на Сашу Слесаря з Києва і продовжили ножовий проект!
– Ваші танці зі Слесарем з резиновими ножами цікаві тільки таким самим, як ви, інфантилізмам і латентним гомосексуалістам. Нам потрібна була мережа філій “ТОЛПАР” в Україні, під прикриттям яких мали виникнути оперативно-бойові підрозділи. У проекту було погоджене фінансування та підтримка «зверху» майже на рівні Суркова.
Денис, звісно ж, не міг знати всієї картини і тому не розумів масштаби проекту “ТОЛПАР” в Україні. Він тільки зараз почав усвідомлювати, що насправді сталося.
– Моєю помилкою було те, що я тебе порекомендував одному з своїх колег. В результаті він лишився всього через провал цього проекту, а я на кілька років опинився в опалі. Інакше я вже був би з генеральськими погонами. І всьому виною ти! Все, що було потрібно від тебе – підібрати слухняну «куклу» в Одесі – слухняного і безвольного любителя ножового бою.
Ти вибрав цього інфантилу Матвєєва, я його погодив. Але потім ти, ні з ким не погодившись, вирішив помірятися розмірами “чоловічих приладами” з Мальцевим. І в нього, звісно ж, виявилося більше. А його люди та СБ перетворили на лайно твого Матвєєва, який до того ж виявився п*дором.
– Це не так!
– Закрий свою рота! Матвєєв – відпрацьований матеріал. Для інтернету вони назавжди зробили його “голубим ножовиком”. З таким іміджем Матвєєв не міг бути ніяким філіалом “ТОЛПАРА” в Одесі. Мальцев знищив проект на зародку, можливо навіть сам того не розуміючи. А коли його люди продовжували нищити репутацію Матвєєва, ти сховався як дівчинка і сказав йому терпіти. Це все твоя заздрість до Мальцева і твої інтриги. Саме ти, а не Мальцев, кинув Матвєєва! Але головне – ти кинув нас усіх!
– Що я зараз можу зробити?
– По Мальцеву прийнято рішення. Пора припинити його діяльність. Це не перший проект, який він нам поламав. Крім того, зараз дуже підходящий час, щоб під шум війни позбутися від наших ворогів серед хохлів. Після Стамбульських переговорів у нас з’явилося кілька укропівських генералів, яких можна «зіграти в темну» під різні задачі. Для початку тобі треба придумати, як підставити Мальцева під удар в Одесі. У різних служб повинно виникнути багато питань до нього на регіональному рівні. Як потім підняти його справу до Києва – це вже моя турбота. Через 3 дні заслухаю твої пропозиції і пройдемося по решті питань.
– Зрозумів, Сергію Миколайовичу, може ще щось?
– В політиці, миленький, немає людей, є ідеї; немає почуттів, є інтереси. В політиці не вбивають людину, а усувають перешкоду, тільки й всього! Лише ти виправиш свої помилки і допоможеш нам позбутися таких перешкод, як Мальцев, або сам для нас станеш перешкодою. А тепер – йди геть звідси!
Продовження слідує…
Цей очерк є продовженням серії «Записки арештанта», призначеної для тих, кому важливо/цікаво дізнатися позицію другої сторони. Написаний у літературному стилі для зручності читачів, він описує особисту думку автора щодо мотивів/часткових інтересів/причин, які лежать в основі «нашої» кримінальної справи.
Підписуйтесь:
Подписывайтесь:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua