1. Надія і опора.
Згадалося: якось мій батько розрахувався з водієм попутки. Той услід промурмотів: «Треба б додати». А він відповів на ходу: «Прокурор тобі додасть!». А водій раптом відскочив углиб кабіни, грюкнув дверцятами і – на газ. Це слово подіяло на нього якось магічно. Я, звичайно, тоді ще не мав уявлення про те, що таке «прокурор». Але зрозумів, що це означає дуже багато. Я і тепер так думаю. Хоча і слово, і явище давно сприймаю дещо складніше. Не кажучи вже про конкретних і окремо взятих носіїв цього чину.
А ви, шановний читачу? Що для вашого розуму і серця сплітається в цьому слові? Давайте для початку бесіди закриємо очі і вимовимо чітко: «Прокурор». Сказали? Що виникло в уяві? Швидше за все – класичний і сучасний страж Закону. Начитані люди підкажуть – і слово, і справа ця прийшли з глибокої давнини, але завжди були сучасними. Сьогодні в нас це державна, а значить, особливо шанована людина зі значними повноваженнями. Він, як сказано, здійснює нагляд за законністю, підтримує державне обвинувачення в суді, контролює розслідування, захищає права громадян і суспільства, а також бере участь у розробці законодавства та протидії злочинності. Його надзавдання – забезпечити дотримання законів і порядку в країні, представляючи інтереси держави. А в демократичній країні держава – це ми. Ми з вами. А значить, прокурор в кінцевому рахунку повноважно представляє наші з вами інтереси. Звідси і престиж, і особлива роль співробітників цієї сфери, і наша надія на них. Особливо в невимовно складну епоху, у війну, коли злочинний світ не бажає чекати, поки все стане на свої місця, Право і Закон будуть правилом, а їх порушення — винятком. Розгулявся на повну…
При цьому кошторисі як же реагувати на те, що честь свого мундира, схоже, не надто цікавить самого прокурора? У всякому разі, одного з тих, хто урочисто обіцяв захищати Закон і не шкодувати для цього своїх сил. У засобах масової інформації вже не вперше фігурує прокурор Руслан Войтов. Уважному читачеві, знайомому у ЗМІ зі «Справою Олега Мальцева», він теж знайомий. Навряд чи варто тут докладно нагадувати про цю «Справу»: про неї багато говорилося у ЗМІ, напевно, буде сказано і ще. Сам я не раз з цих питань виступав з позиції певної і недвозначної. Чи могло бути інакше, коли йшлося про моїх колег і товаришів по роботі? Я торкався, зрозуміло, і ролі в даному процесі зазначеного прокурора. Так, «Справа академіка Мальцева» і мені здавалася, що називається, шитою білими нитками. І так – до цього дня. Але ось тепер журналістам стали доступні матеріали, які, на перший погляд, прямо не стосуються академіка Мальцева і його колег (нагадаю: утримуються в СІЗО близько року), але зате найпряміше стосуються прокурора Руслана Войтова.
2. Не вирубаєш сокирою…
До рук наших колег потрапили і пройшли по інстанціях матеріали, що приголомшують навіть досвідчених людей. Але переглядаючи ЗМІ, чи можна не натрапити на ці публікації? Тим більше, що в їх основі – матеріали, знайомі автору не з чуток. Тут листування цього охоронця Закону, яке яскраво і широко його характеризує – в діапазоні від судових до фінансових документів. Матеріали свідчать про можливі зловживання, неофіційні фінансові операції. І бізнес-зв’язки, що виходять за межі прокурорських повноважень. Підтвердження цієї інформації виявить не окремі епізоди, а налагоджену систему шахрайських схем і порушення Закону протягом тривалого часу. Документи містять прокурорські ініціативи відкриття «справ» з ознаками штучного конструювання. Підстави виглядають досить сумнівними, а масштаб перевірок надмірним. В одному з листів обговорюється аванс для деяких «хлопців» – виникає питання про тіньові виплати.
Або – ось: у листуванні йдеться і про ремонт у квартирі прокурора. Вартість матеріалів, робіт і реконструкції навряд чи адекватна зарплатні чиновника. Фігурують тут постанови прокуратури про відкриття «справ» проти ряду комунальних підприємств та установ (наприклад, КП «Облінвест-ресурс») із звинуваченнями у зловживанні та порушеннях тендерних процедур.
Тут доречно додати документальний додаток, низку документів, що фігурують, до яких коментарі зайві:
▪️Запити прокуратури до лікарень, бібліотек, державних установ – з вимогою надати бухгалтерську звітність, тендерну документацію та відомості про співробітників.
▪️Електронні листи з вкладеннями: бюджети, акти звірок, звіти про торги.
▪️Листування щодо тендерів і поставок обладнання (зокрема, згадана компанія «Сіменс», закупівля комп’ютерних томографів, звіти по ринку «Привоз»).
▪️Фінансові документи, що фіксують перекази коштів і сум, зарахованих до бюджетів по лінії прокуратури.
Фото газети «Суспільний прибій»
Цю розповідь я почав з дитинства, повернуся туди ненадовго. Приблизно тоді ж, коли вперше почув слово «прокурор», у початковій школі ми вчили такі вірші: «Нині кожна праця в пошані, Де б вона не була, Людині за роботу Віддається честь…». Тоді багато говорили і співали про престиж праці взагалі. Безробіття залишалося в минулому, працевлаштування не було проблемою. Якщо працездатний громадянин не працює, він – дармоїд. За це – стаття. А якщо навпаки – тобі пошана і слава, ким би не працював. Словом, лицьова сторона життя гучно вказувала на панування такої рівності в країні. Ймовірно, розумні дорослі знали ціну цій своєрідності. Але і ми, плотва, все більше вдивлялися в зворотний бік життя: робота і служба були все ж різними. І чи міг я не помічати, що гроза дому – наш двірник дядя Вася – віддає честь моєму батькові, а на інших сусідів покрикує. Рівність – рівністю, пошана – пошаною, а престиж інших робіт і служби виділяв деяких співгромадян із загального ряду. Для дуже багатьох з дитинства і далі були невимовно чарівні представники деяких сфер і категорій. Їх перерахування зайняло б багато місця-часу, назву лише деякі. Це – начальство взагалі, в центрі і на місцях, фронтовики недавньої світової (взагалі військові), артисти, вчені і лікарі. Партійні і комсомольські працівники. Ще далеко було до пріоритету завмагів, завбазів і товарознавців. Але глибоко поважалися інженери і вчителі. Як то кажуть, та ін.
У цьому ряду і навіть дещо вище за нього виділялися борці зі злочинністю. Смертельно втомлені від революцій, воєн і злочинності, наші люди палко хотіли покладатися на них, які досить довго представлялися єдиним фронтом – воїни якого тим і живуть, тільки й думають про захист громадян від різноманітних таємних і насильницьких злочинних посягань. Але в будь-якому випадку, автор цих рядків жив-був серед тих, хто мало не до сивини відчував апріорну прихильність до наведених категорій співгромадян. Свою справу робили тут і преса, література і мистецтво, кіно – особливо, де вони кращими акторами зображувалися чарівним і надійним позитивом. Так – до даного розряду належали захисники Закону. Міліція, держбезпека (їх ще довго називали чекістами), суд і прокуратура. Їм вірили, на них сподівалися і покладалися, сприймали як високопрофесійних людей, перевантажених турботою про нас. До того ж, благородними і скромними. Хоча «спокус», зрозуміло, вистачало. Звичайно, колись нашими співгромадянами зі злочинного світу і близькими до них володіли інші почуття. Але та ж централізована жорсткість, виховання і «страх божий» забезпечували досить довго дистанцію між величезною більшістю простих смертних громадян країни і порушників Закону. Ідеал поколінь – анкетне: «Не судився», «Не був», «Ні», «Не складався», «Не притягувався».
Отже, скромний прокурор, за сумісництвом інвалід другої групи з відповідною пенсією, в порядку безкомпромісної боротьби за верховенство Закону проживає в незадекларованій квартирі еліт-класу і пересувається на БМВ такого ж рівня. Гармонійно поєднує, судячи з усього, держслужбу з приватною бізнес-діяльністю, пов’язаною з кавовими автоматами в школах і лікарнях, а також з організацією поставок з Німеччини солодощів з подальшою реалізацією в супермаркетах. І відпочиває зі смаком: тури до Шрі-Ланки, Іспанії, Фінляндії тощо, що ілюструються численними фото, візами, скріншотами листування, замовленнями та накладними на його ім’я.
Фото газети «Суспільний прибій»
І це – ще не все. Як з’ясовується, одна зі статей «доходів» – за замовні кримінальні справи. Тобто, дивіденди за використання адмінресурсу держави і службових повноважень для відкриття надуманих «справ». Наприклад, на запитання замовника (з представленого листування за січень-лютий 2014 року) про можливість даного прокурора спрогнозувати час «необхідної довідки», останній відповідає:
«Щодо Кортеса питання цікаве. Формально є момент – але реально немає, спробуємо підійти до цього питання творчо, пробиваємо контрагентів! Якщо область не погодить, надішлемо до міліції для внесення до ЄРДР. Загалом граємося, якщо так можна сказати».
І далі:
«Давайте завтра зустрінемося і поспілкуємося, треба подумати – один розум добре, а два…! щось точно придумають».
Тут очевидна готовність «Творчого підходу» задовольнити замовника, коли замовлена особа не порушує Закон.
Фото газети «Суспільний прибій»
3. В ЧИЇХ РУКАХ ЖИТТЯ…
Не важко уявити собі міміку деяких нинішніх читачів цих рядків. Так, багато що змінилося. Але що було – те було. І у вступі до моєї книги «І Молдаванка, і Пересипь…» (до речі, присвяченій саме цій сфері) автор зізнавався – хотів служити в цьому війську. Не взяли. І несолодко жартував: рилом, мовляв, не вийшов. Але за іронією долі, з часом три каденції, шість років, обирався головою громадянської ради і членом колегії головного управління МВС України в Одеській області – ще й затверджувався наказом міністра внутрішніх справ. Зрозуміло, з цієї гірки вже багато чого бачилося дещо інакше. І на координаційних нарадах міліції, прокуратури, юстиції та суду фронт боротьби зі злочинністю мені вже не видавався таким романтично-єдиним. І все ж мені тоді і в голову не приходило, що, переглядаючи пресу, буду гортати подібні документи. Наприклад: читаємо про незадекларовану квартиру в центрі Одеси… Руслана Войтова. Вона придбана в 2010 році. Тим часом, відповідно до його офіційної декларації, власного житла цей громадянин не має. А його дружина орендує квартиру площею 124,9 метра в Одесі. І за останні роки прокурор Р.Войтов від одного з агентств нерухомості отримував низку комерційних пропозицій про придбання елітного житла.
Що? Досить? Час завершувати? Мабуть. Принаймні, на даному етапі. Хоча подібних матеріалів більш ніж достатньо. Але і з того зрозуміло, що це – ще й поворот у «Справі» Олега Мальцева, в якій таку істотну роль відіграє страж Закону Руслан Войтов. А висновки, сподіваємося, зробить не тільки читач…
Кім КАНЕВСЬКИЙ,
Письменник, заслужений журналіст України та ветеран Національної спілки журналістів України