Шановна редакціє!
Занурившись у тематичний простір вашого видання та пригадуючи інтерв’ю, яке я нещодавно давав з приводу аналізу сучасної ситуації в культурі і філософії, можу з впевненістю сказати про інтелектуальне гасло, що лунає навколо «вісника Грушевського», а саме – борімося за допомогою науки з умовностями реальності, нав’язаними офіційним дискурсом влади і старомодними кліше. Питання про те, що таке епоха Постмодерна, що таке реальність, що собою являють сучасні медіа і яка їхня роль у створення образу дійсності, як використовувати набутки постструктуралістської методології (особливо Бодрийяра) для розуміння сучасних культурних феноменів тощо, прослідковуються скрізь на шпальтах вашого видання.
Хочу одразу засвідчити перспективність обраного редакцією курсу, оскільки проблематика візуального (дослідження образу в його різних культурних іпостасях, наприклад, фотографії), перформативного (дослідження тіла і його ролі в культурному існуванні), матеріального (дослідження медійного впливу на сприйняття реальності) і пов’язаної з ними нової конфігурації взаємин між наукою, мистецтвом, філософією і релігією, відкриває нові горизонти для розвитку сучасної української наукової сфери з акцентом на її прикладному характері, що проявляється в трансдисциплінарності підходів у дослідженнях.
Ми всі, дійсно, стаємо свідками – з одного боку – розмивання старих канонів наукового мислення, відчуваючи ризик хаосу дезорієнтації, проте з іншого – опиняємося в ситуації мистецького перформансу, уможливленного технічним прогресом сучасних медіа, особливо інтернетом.
На мою думку, варто не тільки продовжувати обрану редакційну політику, але й розширювати тематичне тло за рахунок дослідницьких розвідок повсякденності, оскільки полем боротьби за реальність, якщо можна так сказати, є саме вона, саме в ній змішуються провідні лінії раціональностей, які ми можемо спостерігати в точних науках, в природознавстві, в гуманітаристиці, в філософії, в мистецтві і релігії. Одне тільки слід підняти над усім сумнівним, що може раптово виринути у зв’язку із сучасною ситуацією в культурі, – це сенс, оскільки без нього усе є порожнім і марним.
Я хочу бачити у вашому виданні інституційну опору для формування сенсового поля між наукою, філософією, релігією і повсякденністю звичайного українця, яка б стала від цього багатішою на запити, формуючи вишуканість поведінки і цілісність самопочуття в світі. Я хочу, щоб в кожному випуску спочатку по-новому звучала тема сенсу самого видання у вступній загальній невеличкій статті, щоб були чітко заявлені наміри і окреслені претензії.
Дякую за увагу! І хай вам щастить у вашій нелегкій справі бути сучасним науковим українським журналом!
Щиро, кандидат філософських наук Володимир Приходько!