Богдан Данилишин: інтерв’ю з кандидатом на пост президента НАНУ

Нещодавно Національна академія наук України повідомила про проведення виборів президента НАН України. Дійсний президент Борис Євгенович Патон, якому вже 101 рік, очолює академію з 1962 року. Зараз  на посаду президента Національної академії наук запропоновано п’ять кандидатур:   академіки НАН України Владислав Гончарук, Богдан Данилишин, Анатолій Загородній, Сергій Комісаренко, Володимир Семиноженко.

Нижче наведене інтерв’ю з одним із кандидатів на пост президента академії – професором, доктором економічних наук і українським політичним діячем Богданом Михайловичем Данилишиним.

ДОВІДКА: Богдан Михайлович Данилишин – чинний голова ради Національного банку України. Колишній голова ради по вивченню продуктивних сил України НАНУ, міністр економіки України у другому уряді Юлії Тимошенко, колишній Президент Європейського Інституту економічних та політичних досліджень розвитку країн Центральної та Східної Європи і України (Прага). Заслужений діяч науки і техніки України. Лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки. Автор понад 350 наукових праць.

Богдан Михайлович, читач наш має знати – ви стали доктором економічних наук у 32 роки, це зробило вас одним з наймолодших докторів у цьому напрямку, а вже у 44 роки – самим  молодим академіком НАН України. Як і коли ви зробили вибір саме цього шляху?

Справді, усе моє життя, моє професійне та кар’єрне зростання буквально пов’язані з наукою.  А вибір… мабуть, був зроблений  ще у школі:  я цікавився дослідженнями, які можна було проводити у межах Малої академії наук, пам’ятаю, як надсилав у Київ свої роботи. Починаючи з 1990 по сьогоднішній день я написав і видав понад два десятки книжок, кілька сотень наукових статей у газетах і журналах. Більше 15 років я пропрацював у науково-дослідному інституті, пройшовши шлях від аспіранта до його директора. Думаю,  це важливо з тієї точки зору, що я знаю – як про організацію науки, так і про те, хто чим займається на всіх рівнях наукових напрямів – від аспірантських до директорських.

 Що Вас спонукало висунути свою кандидатуру на пост президента НАНУ?

Вважаю, що саме досвіду роботи у системі Академії наук я зобов’язаний своїми подальшими злетами до посад міністра економіки України, голови ради Національного банку України, професора ряду провідних університетів Європи. Мені не все одно –  як буде розвиватись НАН України у майбутньому. Вона дала мені шлях у життя – і я зроблю все, щоб шлях НАНУ був світлим і захоплюючим. Академія потребує активних людей, тому що сьогодні вчені особливо повинні брати участь у формуванні громадської думки та науково-технічної політики. Ми повинні пояснювати і доводити суспільству сенс і користь наших досліджень, а це вже нова парадигма, що вимагає і додаткових здібностей, і іншого менталітету. У свої 55 – як один з наймолодших академіків, я маю достатній рівень знань, компетентності і державницьку позицію,  щоб забезпечити для НАНУ наукове лідерство – як у державі так і у світі.

Свій тернистий шлях у житті мені прийшлось пробивати самому, без сторонньої допомоги. Виходець із гірського села Церківна Івано-Франківської області, закінчив інститут, аспірантуру і докторантуру, сам писав свої дисертації та наукові роботи. Я  довів, що можу стати академіком і став ним, директором провідного інституту НАН України – ради по вивченню продуктивних сил України, засновником якого був сам академік Вернадський. Шкода, що цей інститут був ліквідований за вказівкою влади Януковича під час мого арешту у Чехії. Я став міністром економіки у часи світової економічної кризи, разом з урядом ми зробили все,  щоб забезпечити стійкість економіки і залишили у березні 2010 року зростання ВВП на рівні 3.2%. Я був першим академіком, проти якого у 2010 році почалися політичні переслідування і якому – першому з українців –  було надано політичний притулок у країні Європейського Союзу. Мав всі умови залишитись працювати в одному з провідних Європейських університетів, але повернувся до України і став працювати в українському університеті. Не сидів,  склавши руки, тісно працював із державними інституціями у складні для держави часи, очолив раду Національного банку України. Ми разом з членами ради та керівництвом НБУ робимо все можливе для забезпечення макроекономічної стабільності та розвитку банківської системи. Академія зараз у непростій ситуації. Авторитет президента НАНУ Бориса Патона є захистом для академії, але зараз цього буде недостатньо. Я, крім того,  що був членом уряду і зараз є діючим головою ради НБУ – можу багато зробити для подальшого розвитку Академії, у першу чергу – захистити її від надмірних зазіхань на майновий комплекс та покращити  умови для роботи вчених. Повірте, ніхто з діючих членів президії чи віце-президентів на це нездатний. Більш того, скажу прямо і відверто: обрання на посаду президента будь-кого з них  – буде вироком для Академії. Я не перебільшую свою значимість. Я просто володію реальною ситуацією і знаннями кризового менеджменту  – як забезпечити її подальший розвиток. Маю змогу і бачення вивести НАН України на лідируючі позиції як у країні,  так і світі. Я вірю в наших вчених і українську науку. За нас нашу роботу не зроблять ніякі іноземні радники і консультанти. Ми маємо достатній науковий потенціал і самі здатні їх багато чому навчити.  До  того ж, сьогодні у керівництві країни, на всіх щаблях влади, працюють достатньо молоді люди, і, звичайно, краще влаштовувати діалог молодих з молодими.

Які першочергові напрямки НАНУ Ви почали б розвивати?

Зауважу:  як і інші кандидати на посаду президента Національної академії наук України,  я своєчасно оприлюднив власну виборчу програму. Вона містить як тактичні, так і стратегічні завдання. Дуже важливо уникнути напівкроків/напівзаходів. По-перше, НАН України має і надалі залишатися головним стратегічним науковим центром країни. Тут мають формуватися пріоритети наукових досліджень і координуватися всі напрямки наукових досліджень у країні. Серед першочергових тактичних завдань – слід визначити реальний стан української науки, аби зрозуміти, де ми безнадійно відстали, де є перспективи наблизитися до лідерів, а де, можливо, ми не так вже й далекі від лідерів, потрібно негайно провести аудит досліджень і розробок наукових установ країни, включаючи інститути НАНУ (їх – у першу чергу), і вузів. Ми повинні зрозуміти, що без науки не буде цілісної системи національної безпеки і оборони України. Мета такого аудиту – виявлення точок зростання в українській науці.

Під аудитом стану української науки розуміється наступне:

• загальна інвентаризація її поточного стану і прогноз перспектив;

• порівняння стану науки в Україні та в інших країнах (як передових з точки зору науки, так і у порівняних з нами), виявлення чинників, які ведуть як до зростання, так і до занепаду науки у них;

• визначення найбільш сильних і перспективних наукових колективів і окремих вчених для їх адресної підтримки – які вже зараз працюють на міжнародному рівні або при створенні певних умов здатні вийти на такий рівень.

Тільки так можна зрозуміти, у яких наукових напрямах Україна зберігає конкурентоспроможність, які галузі вітчизняної науки перспективні, де є потенціал для ривка. І якщо ми проведемо такий аудит, стане зрозуміло – кого саме (наукові колективи, лабораторії, окремі фахівці) доцільно і необхідно адресно підтримувати. Для проведення цього аудиту потрібно на конкурсній основі визначити оператора. З моєї точки зору, найкраще, щоб це була одна з провідних міжнародних консалтингових або аудиторських компаній. Тільки не Міносвіти або НАН України, так би мовити, «Самі для себе». Тоді загубиться всяка легітимність і довіра. Повторюся – насамперед ми повинні визначити положення української науки і її перспективи. Але не популістські, а професійно.

Що робити далі? Ось укрупнені пропозиції:

1. Потрібна максимально швидка трансформація НАНУ з клубу академічних вчених у мобільну установу, яка визначає тренди розвитку прикладних наукових досліджень, а також тренди розвитку промисловості.
2. Треба створити науково-освітній технічний університет європейського рівня на основі групи існуючих технологічних університетів. Навколо цього університету створити науково-технічний інноваційний кластер. НАНУ повинна стати ядром національного науково-промислового кластера.
3. Сформувати відповідну податкову політику, що сприяє створенню і розвитку технологічних стартапів.
4. Визначитися із проривними напрямами фундаментальних досліджень.
5. Показати великому українському бізнесу і промисловцям – як, підвищуючи інноваційність і проводячи модернізацію виробництво,  можна істотно збільшити  прибуток і додану вартість, а значить і ВВП країни, у якому можуть істотно зрости і витрати на науку.
6. Дати зрозуміти науковцям, що жоден з них, хто реально займається наукою і бачить подальші свої перспективи у науковій сфері – не залишиться без роботи.
7. Звання академіків і членів-кореспондентів не зникають, але підходи і механізми їх присудження мають модернізуватися. Академік – це провідний вчений, якого вже визнали держава і світ, а не висиджений у президії НАНУ табуретний чиновник, який трохи поплазував перед сивочолими чи лисими старцями і став академіком.
8. Треба, також, істотно підвищити рівень фінансування науки, але разом з тим підвищити ефективність і результативність використання навіть тих коштів, що виділяються на науку у даний час.

Як Ви могли б з політичного рівня вплинути на роботу академії?

Академія – це самоврядна організація. Але вона не повинна залишатись поза політикою державотворення  і бути рушійною силою модернізаційних процесів розвитку всіх галузей економіки. Президент Академії має бути членом ради Національної безпеки і оборони країни, приймати участь у засіданнях уряду з правом дорадчого голосу,  у прийнятті відповідних законодавчих актів і підтримувати тісний контакт з комітетами Верховної ради України. Без наукової експертизи НАН України не мають прийматися стратегічні рішення розвитку держави. Але ми самі маємо довести, що академія тримає руку на пульсі розвитку країни, і без нас подальший розвиток – шлях у безвихідь. Крім того, я за створення державної ради з питань науки і технологій при президентові України, яку мають разом очолювати президент України та президент НАНУ.

Як Ви плануєте популяризувати науку серед молоді? Якими заходами?

Насамперед, слід дуже уважно проаналізувати весь шлях кар’єри сучасного науковця, починаючи зі школи – школа, інститут, аспірантура, – аби зрозуміти, на якому етапі ми втрачаємо перспективних людей, які начебто починають йти по цій траєкторії, а потім відходять від наукової діяльності. Бо збільшити фінансування наукових установ, підвищити зарплати вченим, оновити парк науково-технічних приладів, осучаснити матеріально-технічну базу тощо — традиційні рекомендації. Усе це важливо, але ми не маємо замикатися лише на матеріальному боці питання, — нарівні з цим нам потрібно створювати механізми відбору та просування найбільш талановитих і підготовлених учених, особливо молодих. На перший погляд, парадоксальною виглядає ситуація, коли юні українці перемагають у міжнародних олімпіадах із фізики, математики, програмування, але на цьому все й закінчується, — частина з них їде за кордон, а частина, усвідомивши неможливість реалізувати свій потенціал, залишає науку. Слід розробити систему мотивації роботи наукових працівників, зокрема, наукової молоді, то безперечно. Я маю бачення – як це слід зробити. Я маю віру у те, що зможу це втілити в реальне життя.

Журналіст Анастасія Гужва

Подписывайтесь на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik