– Культурологія, культуролог – терміни, які давно отримали у цивілізованому світі постійну прописку. І все ж таки опитування показують: для багатьох наших співгромадян вони – новинка. Великий інтерес ця тема викликає і у тих, хто тільки вибирає свою дорогу і відчуває у собі схильність до подібних наук. Розкажіть, будь ласка, про предмет та явище «Культурологія». І про те, наскільки це актуально у наш час та за наших обставин.
– Взагалі кажучи, про це сказано та написано вже чимало. Але ви маєте рацію, для деякого, і немалого, числа сучасників це – явище з багатьма невідомими. Можливо тому, що ми погано популяризуємо свою науку. І тому, що серйозні праці у цій галузі видані за кордоном іноземними мовами. Тим часом саме у наші непрості дні саме життя, сам хід подій загострює і питання культури. І значить, робить науку про культуру, культурологію більш, ніж затребуваною. Але коли такі питання були неактуальні? Історія, мабуть, таких етапів не знає. Інша річ, далеко не завжди потреба у розвитку культури, у вирішенні її проблематики усвідомлювалися суспільством. Якщо навіть брати відносно близькі епохи – були часи, коли людей публічно спалювали на багаттях при гарячому схваленні присутніх – за їхнє уявлення про те, що Земля кругла, або що всередині нас є… кровообіг. Так-так, середньовіччя. Але і воно залишило нам шедеври живопису, взагалі образотворчого мистецтва, літератури, навіть деякі основи науки надалі отримали бурхливий розвиток.
– Контраст?
– Ще й який! Взагалі, у розмові про культуру, історію культури, про культурологію ці контрасти неминучі. Здавалося б, про яку культуру могла йти мова у наших печерних предків, які не знали одеколону, бритви та зубної пасти. Було б що поїсти та де зігрітися. А йди ж ти, не всі вирушали добувати їжу – хтось залишався малювати бізона чи мамонта на стіні печери. Малюнок! Його не з’їси, їм не зігрієшся. А без нього вже не могли. І митець той отримував свою порцію їжі, будучи звільненим від її видобутку. Первісний творчий інтелігент, працівник культури. І надалі, навіть найважчі матеріальні часи нам залишили пам’ять про те, що не хлібом єдиним жила людина. У неї завжди було дуже багато спільного із тваринним світом взагалі. Але у числі рис, що відокремлюють її від тварин, що височіють над ними, на мій погляд найперша – культура.
– Ну, це – загалом. А конкретніше?
Конкретніше… термін походить від латинського “Cultura”, що, як ви знаєте, теж трактується широко – і землеробство, обробіток, і виховання, і грецького “Логос” – першодумство, ідея, як причина, якщо буквально. Мою справу можна загалом охарактеризувати так: сукупність досліджень культури як структурної цілісності. Цікаво, що далеко не всі у вченому світі вважають культурологію самостійною наукою. Є думка про те, що це одна з відносно нових наукових дисциплін у комплексі соціальних наук. У Європі культурологію не прийнято виділяти як окрему науку. І в Америці феномен культури трактується, переважно, у соціально-етнографічному сенсі. Основною наукою вважається культурна антропологія.
– Наука насамперед та головним чином – дослідження. Що досліджує культуролог?
Основний предмет дослідження – звичайно, феномен культури як історично-соціального досвіду людей. Який втілюється у їх специфічних нормах, характеристиках діяльності. Усе це передається (вірніше, за ідеєю має передаватися) з покоління до покоління як елементи системи цінностей, орієнтири, ідеали. Усе це інтерпретується у культурних пластах філософії, релігії, мистецтва, літератури, права. Як у будь-якій науці, тут також виділяються фундаментальна та прикладна культурологія. Це – так, загалом…
– Це все стосується, мабуть, і культури словесності, мови?
- Насамперед і головним чином. Приклад – наше спілкування з вами. Як воно було б можливим без спільної мови, без володіння нами культурою мови на одному, приблизно, рівні. Адже ми найменше думаємо про те, що для цього у незапам’ятні часи предки мали владно відчути потребу такого спілкування. І надалі відпрацьовувати, відшліфовувати, ускладнювати мовну систему спілкування. Адже саму по собі мову ніхто не придумав і не санкціонував її поширення. Наукове нормування мови з’явилося набагато пізніше. Коли вже було що нормувати. Ми вивчаємо історію та теорію мови, письмового та усного її нормування та варіативність, загалом і в нюансах. Але винайшли її не філологи і не культурологи. Маяковський назвав народ мовотворцем. Не науково, але точно. І вже цим процесом – за всієї нашої звички командувати і підкорятися, керуватися і управляти (вигадали навіть … управління культури!), цим природним процесом ніхто не керував і не керує. Тобто ніхто, окрім природної стихії. Це – колективний процес.
– Як, на вашу думку, міста впливають на культуру людей? Моє питання породила міжнародна конференція на тему міст, учасники якої, люди вчені, дуже уважно розглядали це питання.
Що умови життя людей впливають на формування їхнього світоприйняття, світовідчуття, світорозуміння – тут то суперечки немає: це ясно. Буття багато у чому визначає свідомість, а воно, це буття, у різних спільнот людей різне. Ми вже говорили про історичну еволюцію: так склалося, що – на відомому її етапі – деякі населені пункти стали укрупнюватися, відгороджуватися, огороджуватися (місто), віддалятися від місць виробництва сільської продукції. Від тваринництва, полеводства та інших «водств». Продукти, без яких жодне життя не можливе, вони почали отримувати у порядку привозу із сільської місцевості. Звідси – ринок, “Привоз”. А самі отримали можливість менше залежати від погоди-природи, працювати під дахом свого будинку, цеху, підприємства. Спочатку це, певне, було простим поділом праці та відносно чесним обміном його результатів. Продукти харчування – на товари, які потрібні на селі, на хуторі, на станиці. І які там виготовити якісно не можна. Зрозуміло, це впливало на формування і тих, і інших, і селян, і городян. Тим більше, у містах з’являлися та зміцнювалися адміністрація, що координує життя населених пунктів округу, а згодом – такі вузли культури, як бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади. Праця тут була легша, культури – побільше. Та й самі міста складалися не одноманітно. Візьміть столичні міста, університетські центри, губернські міста, провінціальні міста. Приморські міста. Занедбані міста. Південні, південно-західні, північні, східні. Їхні жителі теж відрізняються один від одного. Ну, і звичайно ж, очами сільського жителя було не важко відрізнити корінного городянина. Сьогодні, до речі, це набагато складніше – але це вже окрема розмова…
– У «Нарисах Європейської міфотворчості» ви торкаєтеся незвичайної теми. Декілька слів про це.
Культуру досліджують, як сказано, дослідники, вчені. Але роблять її, якщо можна так сказати, не вчені, а дуже навіть прості люди. Сама містика полягає у тому, що, наприклад, два сусідні народи поводяться по-різному, начебто це різні люди, з різних цивілізацій. Навіть із різних планет. Чому так відбувається? Ви бачите, як зараз багато білорусів себе поводять. І як вели себе багато хто з українців під час майдану. У сусідів-білорусів щось схоже відбувається, але, як ви бачите, стилістика у них інша. Наприклад, під час мітингу люди знімають взуття та стають на лавку. З глузду з’їхати можна! Ви розумієте, мітингувальники йдуть з величезної площі, де було понад 5000 людей, і не залишають жодного сміття за собою. Цьому ніхто не може навчити. Це якось саме виходить. Це різна культура. Культура – це те, що ви не можете купити чи виміняти. Це те, що у людини в голові, у підкіркових та стовбурових структурах. Вони навіть не знають, звідки вона. Точніше просто не думають про це. І це стосується не тільки нас і наших сусідів. Взяти англійців, німців, французів, італійців – за всіма раціональними міркуваннями вони всі начебто різні люди. Раніше це називалося “дух народу”. Тепер – як? Менталітет? Повинно бути так. Я називаю це культурою.
– Попередня епоха у СРСР характеризувалася боротьбою за здоровий осередок суспільства, за сім’ю. Перемога, як завжди, начебто була за нами. А насправді? Чи багато у нас здорових сімей? А у них – культурних дітей?
– Для повної відповіді на ваше запитання треба було прочитати кілька лекцій. Але й тоді відповідь не була б вичерпною. Культура виховання, культура цивілізованого розвитку особистості – досі завдання з багатьма невідомими. Райкін мав таку репризу: батьки виховували сина, виховували. А він виріс бандитом. Але ж ми знаємо і зворотні випадки: батьки деградовували та ростили дітей. А вони виросли цілком пристойними людьми. Так, у цій справі далеко не все зрозуміло й передовій науці. Проте культура виховання нового покоління – річ найактуальніша. Я про це дещо писав. Давайте подивимося, що відбувається зараз. Це широке питання, зокрема, пов’язане воно із ставленням до класичної спадщини тощо. Це окреме питання. Ми це бачимо. Але є й друге питання. Чи можемо ми цим керувати? Хто може керувати погодою? Ви розумієте, культура – не надумана, справжня – як і сама природа, настільки потужна річ, що просто взяти і керувати нею не можна. А що ж можна? Можна підготувати, сформувати та відкрити масовий рух. Як створюють, наприклад, на заході екологічний рух. Ось зараз вони створили рух чорних або створюють рух на користь жінок. Я не хочу давати оцінок, це не моя справа давати оцінки (прошу врахувати, я культуролог та оцінок не даю. Я спостерігаю). Так от, якщо комусь або групі людей захочеться щось змінити, і вони зберуться у подібному русі, то, швидше за все, у чомусь їхні цілі можуть і реалізуватися. Можливо, не відразу, але є шанси…
Такі рухи в Україні нині відбуваються. За що чи у якому напрямку люди готові згуртуватися? Що вони бажають отримати? Багато хто, дуже багато хто з них хоче, щоб було чисто. Чи виступають за роздільний викид сміття? Або через те, щоб кожне деревце не загинуло? Щось ще у цьому дусі. Це реально. Важко, але можливо. А от якщо прийде якийсь дядько і скаже: давайте ми з завтрашнього дня будемо чесними. Сумніваюся, що його сприймуть серйозно. І тим більше – що один дядько щось зробить. Навіть якщо він дуже добрий такий і чесний. Я не хочу в політику вдаватися. Дядьки бувають хороші та погані. А вирішує все колектив, і вирішує як йому зручно. А зручно поки що все ще як і раніше: кажуть одне, а роблять зовсім інше.
-Так воно так. Але якщо ми всі обмежуватимемося простою констатацією фактів, то все і залишиться, як і раніше. Можливо, науці від академізму слід і щодо цього переходити до практики…
Наводжу приклад, який мені найкраще знайомий. Мама хоче, щоб дитина стала культурною людиною, щоб вона розвивала мислення, мовлення і писбмо, читала книги, розвивала гарний смак. Розуміла серйозну музику. Але мама сама цього робити не може, немає ні часу, ні (строго кажучи) і бажання, і вміння. Так вийшло у її житті. Вона просить, щоб бабуся повела дитину до музею. Що буде, коли дитина виросте та стане студентом? Це життя, його конкретика: так було у мене особисто. Потім я був у музеї, мене на концерти та в театри бабуся водила. От і все. Звичайно сім’я – це і транслятор культури, але вона може транслювати те, що має. Дуже важливо – що мають у своєму розпорядженні батьки. А діти беруть у батьків те, що вони можуть дати, і те, що вони можуть взяти. Якщо батьки тільки хочуть передати, але зауважимо, що не володіють самі цим, то звичайно, результат дуже і дуже проблематичний. З іншого боку, науку батьків ніхто не проходить, батьками просто стають. Як сказав поет, щоб дітей мати – кому розуму не вистачало. А от педагогів навчають у середніх та вищих спеціальних закладах. І не лише предметам викладання, а й педагогіці виховання. І вони складають заліки, іспити. Захищають дипломи. А насправді? Скільки ми бачимо-чуємо про непедагогічність освітян! Так що з батьків, з простих смертних, питати. Адже вони, як кажуть, академій не закінчували. Без культурних батьків, без культурних освітян розраховувати на культурне покоління важко.
– Що означає бути культурною людиною?
– Намагатися відповідати тим уявленням про людину, яка у цій культурі вважається зразковою. Коли відчинилися двері та вікна для поїздок до Одеси, коли можна було вже приїжджати іноземцям – приїхала група студентів на короткий час. Так сталося, що я з ними ходив містом. Це дозволило мені побачити їх поблизу. Я запам’ятав таку картину. Ми зайшли у вечірній трамвай, щоб доїхати до гуртожитку на Гагаріна. І ось я побачив, що ця група студентів з чоловік сім – вони розсілися кожен окремо один від одного. Мені це було дуже дивно, тому що я звик до того, що наші сідають групою і продовжують спілкуватися між собою. Але ці розсілися буквально по всьому вагону, хоч це був вечірній порожній трамвай. Я побачив, що таке культура. Або ось: ви зайшли до універсаму у нас. Повз хтось проходив і випадково штовхнув вас. І тут же сказав вибачте. У США людина не те що штовхнула вас, а за метр від вас проходила і вже вибачається, бо порушила той самий особистий простір. Це транслюють батьки дітям: тон, з яким можна розмовляти із незнайомою людиною; форма, у якій можна дискутувати; вірити чи не вірити з першого кроку; довіряти людям чи не довіряти. Може спочатку не довіряти – перевірити, а потім почати довіряти.
– Яка, на вашу думку, у цій справі роль класичної літератури?
– Мені дуже легко відповісти на ваше запитання. Ви пам’ятаєте, що культура – це ще й уявлення про світ та місце людини у цьому світі. Так ось, класична література збирала певне уявлення про світ і давала читачеві, таким чином, можливість знайти своє місце у цьому світі. У хорошого читача з ранніх років складалося сумарне уявлення про той світ, у якому він живе. У наші дні серіали роблять те саме. Хоча часто на якісно іншому рівні. Точніше – на неякісно іншому. Ось це все разом і є культура.
Підписуйтеся на наші ресурси:
Сторінка у Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакцї: info@lnvistnik.com.ua