Де немає спільності інтересів, там не може бути єдності цілей,
не кажучи вже про єдність дій.
Фрідріх Енгельс
У чому природа виникнення наукових товариств, що змушує інтелектуалів, які є по суті своїй діяльності оригіналами-одинаками, об’єднуватися у співтовариства?
Нашим головою Історико-літературного товариства, Кімом Борисовичем Каневським на черговій зустрічі було поставлене це цікаве і, головне, фундаментальне питання. Під час обговорення – якими шляхами йшов пошук відповіді ?
Відомо: причинно-наслідковий зв’язок непорушний. І будь-яка справа людська (якщо тільки вона, звичайно, по суті своїй природна, не фантазійна і не надумана), підказана якоюсь логікою і спочатку відповідає на питання “Навіщо?”, “Чому?”. «В ім’я і заради чого?». Відповіді важливі не тільки з чисто-пізнавальної, історичної точки зору; дослідження тих чи інших тенденцій та ініціатив наших попередників прояснюють логіку тих чи інших об’єднань, обґрунтовують розуміння витоків, коригування поточної діяльності і прогнозування подальшого. І те, що процеси єднання і факти такого цілком звичні і традиційні, тут нічого не змінює: бувало не раз – прості питання «Навіщо?», «Чому?» і «Для чого?» людей заставали зненацька. Об’єднувалися, з’єднувалися, у самих різних сферах і напрямках. Але якось частенько не ставили питань, які вважалися само собою зрозумілими. І отже – зайвими. Мається на увазі не та ступінь пізнання цього процесу, яку мотивують наші сусіди елементарно: «Хороша нива – только у коллектива!» або «Гуртом і батька бити зручніше …».
У ході чергового засідання нашого історико-літературного товариства, що існує вже не перший день і рік, питання такого роду стало основним на порядку денному. Що, звичайно ж, анітрохи не ставило під сумнів доцільність існування самого товариства. Обмін думками на цей рахунок мав не тільки теоретичне значення – він покликаний був скорегувати подальшу нашу життєдіяльність, конкретизувати його плани.
Я подивилася на це питання з точки зору глибинної психології і європейського містицизму. Якщо зазирнути в історію, ми виявимо, що прототипом і безпосереднім джерелом для найдавніших наукових товариств Європи були лицарські та чернечі ордени. До появи академій та університетів, саме Орден Францисканців, Орден Домініканців, Орден Бенедиктинців та ін. ордени були якимись науково-дослідними центрами і хранителями стародавньої науки європейського містицизму. Навіть сьогодні уми дослідників і шукачів скарбів розбурхує легенда про “Чашу Грааля”, яка принесла незліченні багатства Ордену Тамплієрів. Спраглі влади і багатства, люди шукають “Чашу Грааля” в усіх куточках Землі, хоча і є досить обґрунтована думка, що це метафоричний символ. «Чаша Грааля», мабуть, є ні що інше, як знання тієї давньої науки європейського містицизму, символ причетності до Великої Ложі, тим, хто зберігає ці знання і за допомогою яких управляє світом. У рамках наукових експедицій під керівництвом академіка УАН Олега Вікторовича Мальцева, нам неодноразово зустрічалися символи цієї «Чаші знань». З результатами цих досліджень ви можете познайомитися у книгах «Правдань», «Знаючі люди», «Корабельний Бог».
Думаю, варто пояснити, що європейський містицизм – це давня європейська прикладна наука, що передує сучасній академічній науці, тобто, це, знову-таки, витік, протонаука, яка включала у себе всі галузі знань: від природознавства, до знання трансцендентних і духовних категорій. Чому сьогодні ця наука називається “європейським містицизмом”? Тому що витоки її – у Європі, а містицизмом вона стала у силу деградації розуму людського і втрати більшої частини тих знань. Людському розуму властиво містифікувати те, що він не розуміє. Насправді, для вченого містики не існує, все залежить від рівня знань.
“Чим вище рівень підготовки, тим менше паранормального”.
Віктор Павлович Светлов, – як казав наставник О. В. Мальцева, один з представників європейської лицарської традиції.
Важливо відзначити, що вихідці з європейських духовно-лицарських орденів, були видатними діячами відразу у декількох областях, на відміну від вузької спеціалізації більшості сучасних вчених.
Ієроніма де Карранза (1539 – 1600) – командор духовно-лицарського Ордена Ісуса Христа, творець іспанської школи фехтування Дестреза («дестрезою» також називалася наука фехтування). Автор трактату «Філософія зброї», написаного на стику декількох наук, що свідчить про високий рівень інтелекту автора.
Роджер Бекон (1214 – 1292) – член Ордену Францисканців, філософ, природознавець. Був професором богослов’я в Оксфорді. Займався дослідженнями в області астрології, математики, фізики, хімії, розробив ряд теорій в області оптики.
Раймунд Луллій (1235 – 1315) – член Ордену Францисканців, поет, філософ, теолог, один з родоначальників європейської арабістики і комбінаторики.
Франческо Петрарка (1304 – 1374) – францисканець, італійський поет, голова старшого покоління гуманістів, один з найвидатніших діячів італійського Проторенесанса.
Орден Бенедиктинців вніс величезний внесок у розвиток літератури, мистецтва, музики і архітектури. Орден Госпітальєрів був науковим центром і кузнею кадрів в області медицини і глибинної психології.
Ми з упевненістю можемо сказати, що такий стан справ зберігався аж до 20 століття. Підтвердженням цьому є видатний вчений, один з основоположників глибинної психології, творець школи судьбоаналіза Леопольд Сонді, послідовницею чиєї школи я є. У результаті нашого розслідування заплутаної біографії Ліпота Зонненшайна (справжнє ім’я Леопольда Сонді), проведеного під керівництвом академіка Мальцева, було встановлено, що метр Сонді був членом Ордена Госпітальєрів і залишався ним до останнього подиху.
Тепер повернемося до нашого головного питання і подивимося на нього з точки зору психології. Відомо, що сильні і результативні особистості, інтелектуали, тим більше ті, які отримали суспільне визнання, не схильні примикати до якої-небудь групи. Об’єднуватися у групу або ховатися у натовпі властиво слабким особистостям, які хочуть перекласти відповідальність або розподілити зовнішній тиск на всіх. Видатний французький соціолог Жан Бодрійяр називав таких людей “мовчазна більшість”, “маса”, “відскановані”, тобто, люди, які, по суті, не здатні відокремитися від натовпу, через слабкість свого духу та інтелекту.
Так що ж змушує інтелектуалів індивідуалістів об’єднуватися разом? У європейському містицизмі є принцип: “Все будується зверху вниз” – саме так будується світ, саме так народжуються наукові відкриття та винаходи. Наприклад, видатний містик винахідник Нікола Тесла спочатку створював свої апарати і проводив експерименти подумки, у якійсь невидимій розумовій лабораторії. А потім реалізовував свої винаходи і досліди у фізичному світі.
“Мені не потрібні моделі, малюнки, експерименти. Коли у мене народжуються ідеї, я в уяві починаю будувати прилад, міняю конструкцію, вдосконалюю її, і включаю. І мені абсолютно байдуже проводяться випробування приладу у мене у думках або у майстерні – результати будуть однаковими. За 20 років у мене не було жодного винятку.”
Нікола Тесла
Спочатку виникає задум, нематеріальна ідея, а потім вона реалізується у фізичному світі. Але тут виникає наріжне питання: результат задуму, втілений у фізичному світі, не існує, поки його немає кому сприйняти. Будь-яке творіння існує у силу наявності стороннього спостерігача, який його сприймає. Тому вчений повинен представити результат своєї наукової роботи третій стороні, щоб він був сприйнятий і констатований, як існуючий. Ця фундаментальна концепція детально описана академіком Мальцевим О. В. у ході зборів Історико-літературного товариства, засновником якого і є Олег Вікторович. Його доповідь, що відкрила зазначену зустріч, найпереконливішим чином відповіла на «об’єднавчі» питання в області науки. Повідомлення члена-кореспондента Української Академії Наук Костянтина Володимировича Слободянюка, головного редактора журналу «Вісник Грушевського» Кіма Борисовича Каневського розвивали цю тему стосовно до літератури і конкретно – до журналістики.
Тепер від причини ми спускаємося до питання “Навіщо?”. Навіщо об’єднуватися разом, якщо вченому досить опублікувати результати своїх досліджень у науковому журналі або представити їх на науковій конференції і продовжувати свій шлях одинака, як говорив Л. Сонді: “Мудре, сильне і самотнє Я”. Тут нам слід знову звернутися до прототипологічного методу, так як все у світі має прототип, який повторюється (тиражується) у різних варіантах. Як говорив академік Г. С. Попов: «У світі нічого не змінюється, все приходить у якусь ступінь абсурду». Що змушує людей, навіть ворогів, об’єднатися у групу – це проблема більша ніж є, або задача більша ніж персональні завдання у кожного члена групи, або глобальна загальна мета, яку можна досягти тільки об’єднавши зусилля. Це пусковий механізм створення будь-якої релігії, субкультури, кримінальної організації або бізнесу. Цей принцип працює і для лицарського ордена, і для наукового товариства.
Таким чином, ми можемо сказати, що видатних вчених, інтелектуалів, письменників, індивідуалістів за природою своєї діяльності, спонукала об’єднуватися у наукові співтовариства якась проблема або мета, яка за значимістю і складності перевищувала їх персональні цілі. Залежно від історичних, соціальних, економічних, політичних та інших умов, ці цілі будуть відрізнятися.
Наведемо приклад, коли у Європі почали з’являтися перші університети, вони вимагали об’єднання вчених з метою розробки навчальних програм, написання підручників, підготовки викладацького складу. У Гейдельберзькому університеті, одному з найпотужніших наукових центрів Європи, з яким ми співпрацюємо, традиція лицарських орденів трансформувалася у дві гілки: наукові товариства та студентські братства.
Експедиційний корпус у Гейдельберзькому замку, у рамках наукової експедиції, 2019 р .:
У той же час, деякі групи сучасних вчених працюють над науковим обґрунтуванням культурно-історичних проектів, які називаються також історичними “Діснейлендами”, щоб направити туди потоки туристів.
У 2020 році під патронатом Одеського відділення Української Академії Наук, відроджена робота декількох наукових товариств з метою розвитку науки і підготовки молодих вчених, як альтернатива сучасній симулятивній академічній науці, замкнутої у нескінченній теоретизації і не здатної вирішувати актуальні завдання, які стоять перед сучасним суспільством.
Виходячи з вищевикладеного, ми могли б взяти на озброєння ці уроки історії і побачивши появу нового об’єднання професіоналів індивідуалістів, вчених або експертів, задатися питанням – яку глобальну мету вони реалізують, кому це вигідно і яку роль зіграють плоди їх діяльності для розвитку галузі або суспільства у цілому.
Автор: Іллюша Світлана – головний редактор газети «Твоя доля»,координатор проекту «Розмовляюче місто», науковий співробітник НДІ «Міжнародне судьбоаналітичне співтовариство», член Історико-літературного товариства
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua