Незнайомка, яку всі, начебто, знають…

Так склалося, що вже досить давно не зустрічалися ми з цікавими людьми у затишній вітальні редакції «Вісника Грушевського». І от, нарешті, ще одна зустріч, некваплива бесіда з компетентним співрозмовником. Знайомтеся, хто не знайомий: Анатолій Федорович Луцюк – провідний інженер Відділу тонкого органічного синтезу Фізико-хімічного інституту ім. академіка О. В. Богатського НАН України. Член Вікімедіа Україна, адміністратор української Вікіпедії.

Анатолій Федорович на Церемонії нагородження Wiki Loves Monuments 2013,
Фото: Amakuha CC BY-SA 3.0 Wikimedia Commons

1.

Вітаю вас. Вдячні за те, що погодилися на цю зустріч. Тема та ідея нашої розмови небезпарадоксальна: про те, що всі знають. І в той же час, це багато в чому – Терра інкогніта. Пропоную розпочати ось з чого. Уявимо собі, що перед вами людина, так вже склалося її життя: вона взагалі вперше чує навіть сам термін «Вікіпедія». Що це воно таке є? Чи точніше, оскільки вона, така гарна-розумна, не одна на світі, хто вони? Які вони? З чого б ви розпочали і як побудували відповідь.

–  Взагалі-то кажучи, мені не так вже просто уявити собі людину, що не тільки не користувалася Вікіпедією, але навить вперше чує таке дивовижне слово. Хоча, мабуть, є і такі. Що поробиш, коли науково-технічна цивілізація розвивається нерівномірно. По суті, Вікіпедія – просто енциклопедія. Так-так, просто енциклопедія, одна з багатьох. Енциклопедичний довідник в Інтернеті. Втім,  видання своєрідне. Є й певні відмінності у порівнянні з поліграфічними виданнями. Відмінностей багато, як багато і нас – тих, які докладаються до її створення. Наша енциклопедія пропонує споживачеві, в принципі, таку самісіньку ж систему знань, як і друкована з невеликою різницею. Можна сказати так: традиційно ви підходите до полиці, знімаєте важку «Велику українську енциклопедію» чи «Велику радянську енциклопедію», «Британіку» або «Брогауза та Ефрона»… Гортаєте сторінки за алфавітом, знаходите потрібну статтю. У нашому випадку ви просто натискаєте кнопочку – і все це до ваших послуг, не відходячи від столу. Сидячі. А можна, і лежачи, що важливо для літніх людей чи тих, кого спіткала невдача захворювання. Навіть – для ледащих. Якщо вам потрібно уточнити про те чи інше явище, предмет, славетну людину, державу, острів, затоку, пристрій то що – Google миттєво видає у першому рядку «пошуку» потрібний термін. 

Ще одна відмінність від традиційних енциклопедичних видань: писати можуть буть-які автори. Природно, мається на увазі компетентний автор. Навіть не обов’язково реєструватися. Ось ви, наприклад, маєте уявлення про публікації енциклопедичних жанрів і бажаєте щось донести до широкого читача – матеріал, який вам добре знайомий як фахівцю чи доброму аматору. Буть-яка наука і техніка, побут та військова справа, мистецтво та політика. Ет цетера, ет цетера. Хоча, з іншого боку, така свобода теж несе певну проблематику. Яка спокуса для графоманів, провокаторів і хуліганів! Не кажучи вже про таких, що палко бажають розповісти про свою сусідку усьому світові. Чи про свого керівника, який звільнив його за прогули. Або за щось політиканське.

– А хто контролює цю річ?

– Звісно, контроль передбачено; тут спрацьовує система патрулювання текстового внеску. І таке відпрацьовується досить швидко. На початку звинувачували нас в тому що, мовляв влаштували «прохідний двір». Казали – це рівень школярів. Насправді, от погортайте наші сторінки, і переконайтеся: матеріали пишуть автори, яким є що сказати. До того ж у нашій, відносно невеликий українській Вікіпедії, серед редакторів – більше ста кандидатів і докторів наук. Лише біологів двадцять серед постійних дописувачів. Пишуть і школярі та студенти, але здебільшого – викладачі, наукові працівники. Між нами кажучи студентів в нас не так вже багато. Як казав один вікіпедист, професор одного з провідних університетів, зазвичай пересічний студент ледь-ледь напише курсову роботу. Але це проблема нашої освіти. 

– Зупинимося, подивимося на минуле. От не було неякої Вікіпедії. Не було, не було. І от вона з’явилася. Це слідство якихось причин. Яких саме? Хто ініціював, з чого почалося?

– Це був початок 2001 року, сама ідея вже вітала у повітрі, а інтернет не був достатньо розвинутий. І таких проектів, так би мовити, майоріло у повітрі чимало. Але час показав: жоден з них не реалізувався, окрім Вікіпедії. Був певний збіг сприятливих обставин.

– Тобто, випадковість?

– Певною мірою, так. До речі, в нашій енциклопедії можна прочитати про те, що згідно діалектики – випадковість не є протилежність закономірності, а її частковий випадок. Ну, як би там не було – час все з’ясував і основні стовпи, що були закладені засновниками із самого початку, не випадково надійно тримають Вікіпедію і зараз. Як результат: з Вікіпедією зараз не може конкурувати ніхто. Навіть комерційні енциклопедії. 

Перед тим як мала з’явитися Вікіпедія, була заснована Нупедія. На цьому сайті зібралися понад сто відомих різногалузевих фахівців, за деякий час було написано близько ста статей англійською мовою. А Вікіпедію створили як чернетку для Нупедії. За умови: до неї може писати будь хто; і потім до певного рівня матеріали будуть доводити фахівці. Начебто, добре задумали, глибоко продумали. А доля так розпорядилась, що Нупедія так і залишилася зі ста публікаціями, а Вікіпедія, навпаки, почала стрімкий розвиток. Спрацювали кілька моментів. Перше – вільний доступ. Друге – користуватися можна безкоштовно. І трете – матеріали її можна широко використовувати, поширювати вільні знання; навіть – передруковувати Вікіпедію, за умовою посилання на оригінальний сайт та отримання авторських прав.

Писати, повторюю,  може фактично кожен; але від самого початку були закладені такі основні правила:

  1. Мають бути  джерела; все має буди підтверджено авторитетними джерелами. Тобто, як це робиться у будь-якому науковому чи оглядовому матеріалі.
  2. Неприпустимі оригінальні дослідження. Автори не повинні викладати у Вікіпедії свої власні думки – приймається лише те, що вже десь було опубліковано. І висновки, які вже кимось іншими було зроблено. 
  3. Нейтральна точка зору. Не можна акцентувати чиюсь точку зору: публікація має бути нейтральною.
  4. Що до авторських прав: повинен бути вільний доступ.

От вони, можна сказати основні кити, на яких тримається наша планида на ім’я Вікіпедія. Цікаво і певною мірою парадоксально: Вікіпедія, так би мовити, заснована на деяких ідеях комунізму «від кожного за його здібностями, кожному за потребами». Це, зрозуміло, в ідеалі. Адже тут нема нічого матеріального. 

Анатолій Федорович Луцюк

 Ваша практика вже солідна. Що показала вона у втілені цього, так би мовити,  комуністичного принципу?

– Природно, саме ця вільність створює певні проблеми. Ті, хто пишуть і ті, хто читають, єдині в зацікавленості Вікіпедією. Писати і читати може кожен. Ну, майже кожен. Але за самою природою вони різні. І в нюансах і в принципах. Що створює значну неоднорідність. До того ж не всі розуміють енциклопедичну традицію лаконізму. Будь яку енциклопедію складають невеличкі за обсягом публікації які дають певні тлумачення певних понять та явищ. Хоча у нас не заборонені публікації й більш обсяжні. Буває отримуємо від авторів розкриття питань настільки досконало, чого не знайдете а ні в підручниках, а ні в інших енциклопедіях. Хіба що в якихось надсучасних наукових публікаціях. І ще одна перевага нашого видання – за всієї ґрунтовності, воно існує в ритмі сучасності. Багато що висвітлює саме в цьому ритмі. Подія, яка  відбулася сьогодні, сьогодні ж може відбитися в нас. 

 Що до мовних версій?   

– Дозвіл на створення мовних версій закладений з самого початку. Це треба підкреслити: вже є близько триста мовних версій. Характерно, що це не різні переклади однієї основи. 

Це, мабуть,  теж укладається у принцип інтернаціоналізму. «Мови усіх країн, єднайтеся у Вікіпедії!».

– Можна і так сказати. Хоча ми це кваліфікуємо, як мультикультурність. Зізнатися, особисто я досі не знаю, як з’явилася ця ідея. Скажімо, та ж Нупедія була лише і виключно інгліш ленгвіч. В принципі друковані Вікіпедії перейшли в інтернет; та ж Британіка припинила своє видання друкованої версії, залишилася онлайн.

До речі, про оновлення. Енциклопедія, як така, древня справа. Славетні енциклопедисти… Яке століття? 18-тє, так? Вони друкувалися, а папір все терпів. 

– Так. Можливо, саме з того часу пішло це прислів’я. Ну, про терплячість паперу… 

Страшно подумати, як давно… коли це було у моєму дитинстві, але врізалося у пам’ять. Вдома серед інших книжок була Велика радянська енциклопедія. Солідні томи. Якось з поштової скриньки дістав пакета. Це були… кілька новеньких сторінок для нашої Великої Радянської енциклопедії. І офіційний аркуш батько прочитав: треба чотири сторінки на літеру «Б» вирвати, а замість вставити ті, що надіслали. Там спочатку була стаття про Берію Лаврентія Павловича, маршала Радянського Союзу, заступника голови уряду, міністра внутрішніх справ СРСР і таке інше…  Це я – до того: що ми тепер живемо у часи змін – це нічого не сказати. Хто-що відзначилися минулого, позаминулого року в нашій Вікіпедії. Але багато що змінюється. Бува – з точністю до навпаки. Що тоді відбувається у цій сфері? 

– Діалектики виявляються праві. Все – не все, а багато що змінюється. Змінюються тексти статті. Акценти. Особистості. Постаті.  До речі, їх може змінювати будь хто. Матеріали в Вікіпедії знаходяться в певній динамічній рівновазі. Хтось щось дописує. Не завжди вистачає сил чітко контролювати зміст всіх статей. Можуть бути і певні відхилення від нейтральної точки зору. Можуть бути і застарілі данні. 

Провокації, нарешті? 

Так, можуть бути. Тролінг. До Вікіпедії часто-густо звертаються і ті, які не можуть себе інакше реалізувати повністю.  

– [Хто автори Вікіпедії?] Аматори? Не професіонали?

Не тільки. Той же професор Білецький, який написав тисячі статей, видав декілька енциклопедій. В якого є власне видавництво, сотні книжок.

А навіщо він прийшов до вас?

Професор каже: те що я пишу, те що я видаю, у цього всього обмежена аудиторія. Вікіпедія дає велику аудиторію. Дехто, скажімо, прийшов систематизувати певні знання. Часто викладачам  написання статей дозволяє систематизувати навіть певною мірою свій предмет, який потім викладається студентам. Тобто, це теж дає можливість надати допомогу. Тобто, це більшою мірою альтруїзм, бажання поділитися своїми знаннями, бажання себе повніше реалізувати. Як,   пам’ятаєте епізод з «Пригод Тома Сойєра», коли Тому доручили пофарбувати паркан? От так само засновник Вікіпедії комусь щось доручив зробити, він зумів зацікавити весь світ, щоб вони почали цей паркан фарбувати. І діти з великим задоволенням фарбували паркан. Так і тут. В принципі на ентузіастах ця енциклопедія й тримається.

Дев’ята українська Вікіконференція 2019, м. Харків
Фото: Kharkivian CC BY-SA 4.0 Wikimedia Commons

Ще одне питання. Також – попереднє коментоване. Мабуть, це застаріла хвороба старого газетяра. В наш час казали: «Журналіст, він як сапер – помиляється лише один раз». А  потім – все, тебе немає в природі. Це так і було, до речі. Навіть, і помилки були дрібні, а наслідки… Але і зараз кажуть, що «Ото була цензура!». А насправді цензура була природна, вона звалася інакше («Облліт» на обласному рівні). І ця цензура рятувала наші голови. Я не знаю, що привело оцих фахівців до служби там, але вони мали читати багато всього щоденно. І там шукати-відшукувати, чи немає там «чогось». Були державні таємниці, були військові таємниці, були політичні якісь коректності/некоректності. І вони це все, як в Одесі казали, «шухерили» і знаходили, і видання рятували від цього, бо це був би скандал. Навіть за законом можна було наказати людину за розголошення таких таємниць. 

Я все це – ось до чого: енциклопедія-Вікіпедія вільна. Можна сказати «прохідний двір». Хто бажає, той і зайде, і пройде. Ніякої цензури?

– Так-так. І про прохідний двір я чую не вперше. Нажаль, це – щось на зразок того.

– А держава є держава, і в державі залишаються, навіть в самій ліберально-демократичній, військові таємниці, державні таємниці, таємниці слідства і таке інше. Тут хтось контролює ці питання?

Спільнота. Тобто спільнота – ті, хто бере участь у таких от обговореннях. Коли якась проблема виникає, це вирішується загальним обговоренням. Скажімо, є певні юридичні речі, причому тут не йдеться про розголошення державних таємниць. Вікіпедія не може розголосити державну таємницю. Чому? Тому що Вікіпедія опирається на джерела. Тобто, якщо якась таємниця десь була опублікована вже, то Вікіпедія фактично лише передрукувала.

А якщо не була?

– Якщо не була, то цього не може бути, це вилучається одразу. Тобто, в Вікіпедії не може бути нічого того, чого не було опубліковано раніше, і що б не посилалося на першу публікацію.

А якщо була, але не догляділи?

– Ну, тут така річ. Вона потім вилучається і зникає… З військовими таємницями…  я не пам’ятаю, щоб були якісь ексцеси. Ексцеси були як раз з біографіями людей, тобто коли з’являється якийсь наклеп або ще щось подібне…

– Ну, це негаразд морального порядку, а що стосується державних, військових, слідчих таємниць, це ж закон має їх зберігати. І тут має бути контроль.

– Ні, це не зовсім так. Скажімо, якщо з’являється наклеп на людину чи якась недостовірна інформація, ця людина може подати в суд, причому теоретично навіть може подати в суд на Вікіпедію. Для таких випадків Фонд Вікімедіа, який підтримує Вікіпедію, надав рекомендацію вилучати будь-яку сумнівну інформацію у біографіях наших сучасників, не підтверджену надійними джерелами. Були ексцеси, з якими доводилось рахуватися. 

– Вибачайте, а хто контролює це?

– Власне зміст Вікіпедії контролює лише спільнота Вікіпедії, лише спільнота вікіпедистів.

– А хто складає її? Хто вони за фахом – юристи, літературні критики, політологи?

– Ми говоримо про юридичні моменти. Коли з’являється якийсь наклеп на людину, щоб унеможливити те, що людина подасть в суд, у Вікіпедії вся недостовірна інформація просто може бути вилучена навіть без всяких обговорень.

– А до рішення суду воно там і буде?

– Ні-ні. Ставлення таке, щоб унеможливити навіть будь-яку подачу позову. Тобто, Вікіпедія робить все, щоб не було жодних позовів до неї. Будь-яка недостовірна або сумнівна інформація вилучається саме на підставі цього правила. Але це стосується більшою мірою біографій людей. Щодо таємниць, тут зазвичай, якщо вже хтось її розголосив і це пішло по ЗМІ і Вікіпедія переопублікувала, то тут вже нічого не зробиш, тому що ми далеко не перші, тобто ця проблема для нас навіть не стоїть.

Далі буде…

З гостем спілкувався журналіст Кім Каневський

Фото на обкладинці:
Анатолій Федорович у студії UA:Суспільне Одеса. Джерело: Фейсбук

Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook:  www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал:  https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції:  info@lnvistnik.com.ua

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

One thought on “Незнайомка, яку всі, начебто, знають…

Комментировать