(Ескізи з натури)
Отже, сталося. Не минуло й року з гаком, як суд приступив до розгляду справи по суті. Час і сили, можна сказати, підготовчого циклу пішли на таїнства слідства, обшуки, затримання і арешт підозрюваних, перехід їх статусу в підсудних. І на ретельний і неквапливий розгляд питання про обрання та продовження запобіжного заходу. Власне, це продовження має місце і зараз. Поки що – до середини листопада. Пригадаємо: кожного разу, на кожне судове рішення у цій «Справі», про продовження захист подавав апеляцію: вихід під заставу. Останнє мало значення ще й тому, що академік О.В. Мальцев (а процес неформально з самого початку так і називався – «Справа Мальцева», хоча в ньому фігурують, позбавлені волі й інші громадяни) був доставлений в СІЗО на інвалідному кріслі-візку. З поданням пакету документів авторитетного консиліуму. Такі «дрібниці» до уваги не були взяті. Мотив відмови: сторона обвинувачення представила сумнівну довідку про можливість його утримання під вартою. Захист знову подав апеляцію, розглядати і задовольняти яку ніхто не поспішає.
Знаєте? Читали? Чули? Напевно. Ця публікація – не претензія на відкриття. Популярність цієї «Справи» вже давно перетнула межі Одеси, області, країни і навіть континенту. У всякому разі, мені сьогодні важко уявити собі цивілізованого нашого співгромадянина, який нічого не знає про те, що сталося. Але, по-перше, чого не буває. І ті, хто взагалі вперше чують про «Справу Мальцева», нехай увійдуть в курс. Та й повторення – справа корисна. Мені ж вдалося запастися уявленням і враженням про засідання суду, якого давно чекав не тільки сам. Ось і поверну вас, шановний читачу, до самого початку. Згадайте або дізнайтеся: керівник Одеської регіональної організації Української академії наук О.В. Мальцев і ряд його колег утримуються вже другий рік у місцях, якщо не надто віддалених, то більш ніж відокремлених від вільного світу. І звинувачуються вони, ні багато, ні мало, у державних злочинах. У створенні, наприклад… збройної нелегальної організації для перевороту і захоплення влади в Одесі. Чи могло подібне не викликати гарячий інтерес найрізноманітніших читачів, слухачів і глядачів! Ну, а одеситів – особливо. Звісно, різні ЗМІ з самого початку по-різному висвітлюють і суть, і хід справи. Не кажучи вже про площадну пресу, яка для швидкого і остаточного вироку взагалі не потребує ні слідства, ні суду. Як же зорієнтуватися простому смертному читачеві, глядачеві і слухачеві?
Що стосується особисто автора цих рядків, який з 2019 року відроджував разом з Олегом Вікторовичем і за його ініціативою журнал ОРО УАН «Вісник Грушевського» (нагадаю: заснований самим професором М.С. Грушевським ще в ХIХ столітті і невинно вбитим Сталіним в 30-ті роки), це було громом серед ясного неба, виглядало і залишається абсурдом. Про що говорив-писав я вже не раз. Ну, що називається: не вкладається в голові. Але, самі розумієте, мене і таких, як я, з цього приводу не запитали…
Ну, поки журналісти про це писали, читачі читали, а слухачі слухали, час минав. Засідання суду призначалися, відкладалися-переносилися через тривоги і з технічних причин, і все ж проводилися. Розглядалося питання про продовження запобіжного заходу. З якогось моменту це торкнулося і адвоката академіка Мальцева – Ольги Панченко: за звинуваченням у тому ж вона була взята під варту. Але незабаром апеляція дозволила її вихід під заставу. І весь цей час вона залишається чинним адвокатом академіка та ще кількох обвинувачених. Це – так, з п’ятого на десяте. А минуло більше року. І ось, нарешті, «Справа», слава Богу, розглядається по суті.
Спочатку засідання проходило як зазвичай, за протоколом. Навіть подумалося: а про що ж писати? Але ось дивина: прокурор заявив суду клопотання – видалити із зали засідань журналістку Катерину Сидорову, яка вела відеофіксацію того, що відбувалося. Що тут дивного? Та те, що – кому із зацікавлених осіб невідомо: вона це робила і раніше, на попередніх судових засіданнях. Тлумачити тут нема про що, процес не закритий, повна версія може бути присутня у загальнодоступному ефірі (скажімо, в ЮТУБІ) та інших ЗМІ. Чи не саме це бентежить обвинувачення? Щось неясне. І не спростило ситуацію те, що прокурор Войтов заявив про клопотання залучити Сидорову свідком у даній «Справі», до того ж особисто пов’язану з обвинуваченими. Відомо, що свідок до його допиту в суді не повинен бути присутнім у залі засідань. Але суддя відмовив прокурору в цьому клопотанні з тієї простої причини, що Сидорова раніше не була заявлена як свідок, не допитувалася в цій якості. І була присутня практично на всіх попередніх засіданнях. Знаєте, коли суддя пояснював прокурору закономірність цієї відмови, на мить здалося – ми не в залі реального суду, а на університетській лекції юрфаку. Де майбутнім юристам роз’яснюють – що до чого. Ось і подумалося: дивина і є. Невже досвідченому правознавцю, професійна діяльність якого базується на знанні-розумінні Закону і серйозно впливає на людські долі, це було неясне?
І ще: не так давно на засіданні суду у цій же «Справі» склалася аналогічна ситуація. Журналістка Оксана Поднебесна, яка у своїх публікаціях щодо «Справи Мальцева» давно зайняла цілком визначену, обвинувальну позицію, була змушена покинути зал судових засідань, оскільки була заявлена свідком у цій справі. Зрозуміло, за рішенням суду. Чи не це надихнуло прокурора і чи випадкова така симетрія? Око за око, зуб за зуб? Або когось бентежить повна, без монтажу, версія відео з кожного засідання, доступна будь-якому глядачеві? Адже такий відеозапис відкритого судового процесу навряд чи збентежить того учасника, якому нема чого приховувати…
Так, враження таке, що сторона обвинувачення найменше цікавиться рівністю при змаганні сторін і гласністю відкритого процесу. Звичайно, прокуратурі багато що в цьому плані було зручніше в 30-ті і 40-ві рокові, в епоху особливих нарад, трійок та інших ігор в одні ворота. Коли і партквитки були у всіх однакові, і адвокати частіше озиралися. Та й у журналістів не виникали незручні питання до прокурора і по суті процесу, і по незадекларованому житлу, і по деяких схемах, іменованих в простолюдді корупцією. Але що ж робити, якщо уроки минулого, – хоч і зі скрипом, – все ж засвоює сучасність.
Ось і, на довершення всього, суд відклав по клопотанню сторони захисту перегляд багатогодинного відеозапису по цій справі, нібито покликаного незаперечно довести правоту звинувачення. Цікаве кіно! Я вже, було, налаштувався на перегляд. Припустив, що це матеріал наради ОРО УАН, на якій академік Мальцев говорив про план захисту матбази Академії та її співробітників у разі штурму Одеси противником. Здається, на трактуванні цього запису, в основному, і ґрунтується звинувачення. Але перегляд не відбувся. З’ясувалося, що цей матеріал, освоєний звинуваченням, не був наданий для перегляду захисту. І вона в цьому плані не готова до виконання своєї місії. Отже, про чесну змагальність сторін на даному етапі не може бути й мови. Адже розкриття доказів – це не алгебра, не вища математика, а судова азбука. У законі чітко сказано про те, що сторони зобов’язані завчасно розкривати одна одній свої докази, щоб уникнути тактики раптовості і забезпечити справедливий розгляд справи. Змагальність рівних. Яка тут може бути розбіжність…
Словом, було оголошено перерву, засідання призначили на іншу дату, до якої зустрічі захист вивчить відео і підготується до чергового змагального витка. Як належить. Що готує сторонам, суду і підсудним прийдешній день? Припущення, звичайно, є. Але своєрідність цієї рідкісної «Справи» і нашого часу взагалі рекомендує автору обмежитися нейтральним «Поживемо – побачимо» і поставити крапку. Втім, ні: три крапки…