«Ми повинні бути рабами Закону, щоб стати вільними…»
(Марк Туллій Цицерон. 106–43 рр. до н.е.)
…І з чим тільки не порівнювали Закон. Він, мовляв, як дишло – куди повернеш, туди й вийшло. «Закон – як телеграфний стовп: переступити не можна, але обійти можна». Або ось: «Закон – як павутина: джміль проскочить, а муха загрузне». «Дурням закон не писаний». І навіть так: «Закони – миротворці, та законники – крутії». А ще казали: «Бог любить праведника, а суддя – ябедника».
Одні вислови благоговіють перед Законом, інші кепкують з нього. Деякі відверто лякаються. Як той коровай – обирай на смак. Чимало, ох, як чимало віддавна складено приказок цього, так би мовити, ідейно-тематичного кола. Просто золоті розсипи. І це не випадково – велика роль Закону в нашому житті з покоління в покоління. Авторові цих рядків ближчі ті, що пов’язують «Закон» і «Свободу».
Може, тому, що ще в юності врізалося у пам’ять висловлювання: «Свобода в тому, щоб залежати тільки від Закону». Його приписують Вольтеру, але зустрічається й у давніх мислителів. Річ, зрештою, не в авторстві, а у зв’язку з реальною нашою буденністю. Так, без Закону – нікуди. Але й із Законом, виходить, не все так просто. Про те й мова…
У ролі публіциста-оглядача сьогодні перечитав я свіжий матеріал Віллі Фотре, оригінал якого розміщено в «The European Times». Не читали? Наполегливо рекомендую, чому й присвячена ця публікація. Познайомтеся, якщо ще не знайомі, з указаним автором загалом. Взагалі-то, публіцист і громадський діяч досить відомий. У минулому – так званий сhargé de mission. Професія, посада й робота більш ніж серйозна, складна, відповідальна й аж ніяк не вузькопрофільна. Якщо коротко – відповідальний за місію. У цивілізованому світі це означає людину, яка вирішує завдання чи проєкти, що вимагають особливої ерудиції, уваги, коректності й правової координації.
Нині Віллі Фотре – директор неурядової організації «Human Rights Without Frontiers (HRWF)», яку він заснував у Брюсселі взимку 1988 року. Це об’єднання займається головним чином захистом прав людини. Тобто, захистом громадян від різного роду посягань, захистом представників етнічних, релігійних та інших меншин від посягань на свободу вираження поглядів, а також захистом прав жінок і всіх, хто потребує такого втручання. Стремління до максимальної об’єктивності обумовлює незалежність цієї організації від будь-яких політичних рухів і релігій, а також глибоке дослідження реальних ситуацій у сфері прав людини більш ніж у двадцяти п’яти країнах. Віллі Фотре – член авторитетного Прес-клубу в Брюсселі, читає лекції у вишах, публікує статті у відомих наукових журналах. Він – правозахисник при ООН, Європейському парламенті та ОБСЄ. Одне слово – людина цікава.
Ну, як сказав поет, нецікавих людей у світі нема. Для серйозного оглядача-коментатора також немає й нецікавих публікацій. Хоча деякі з них, відверто кажучи, цікаві саме своєю нецікавістю. Але зрозуміти мій особливий інтерес саме до цієї статті просто: автор ділиться своїм світосприйняттям і світорозумінням щодо поліцейського та судового переслідування академіка Олега Мальцева. Публікацій про цю «Справу», в якій проходить чимало інших громадян, уже немало – думаю, з часом вони можуть скласти надзвичайно цікаву книгу публіцистики епохи. Зрозуміло, там будуть і мої есе з періодики, бо йдеться про людей, з якими я працював і яким багато чим зобов’язаний. І ось відомий у Європі діяч докладно висловився з цього приводу. Як тут пройти повз…
Добрий читач побачить і почує: недвозначно й виразно тут озвучується не лише драма окремо взятого Олега Вікторовича (позбавлені волі й деякі інші його співробітниці – переважно жінки); йдеться про те, що сама судова система не бажає відстоювати права громадян перед тиском на них силових структур. Крізь рядки цього автора явно проступає запитання: яке відношення це має до руху України європейським шляхом.
Другий рік, по суті, вчений О.В. Мальцев перебуває в Одеському слідчому ізоляторі. Його підозрюють у цілеспрямованій підривній діяльності – чого він, звісно, категорично заперечує. Захист не менш визначено, але набагато аргументованіше наполягає на тому, що кримінал у цьому випадку притягнуто за вуха. Або, простіше кажучи, сфабриковано. І що мотиви жорсткого та жорстокого переслідування Олега Мальцева зовсім інші. Авторові цих рядків не раз і не два доводилося підкреслювати: подібні підозри-обвинувачення не вкладаються йому в голову. Так само, як і утримання Олега Вікторовича та його колег у СІЗО без права виходу під заставу. Тим паче, що я не з чуток знаю про стан його здоров’я: восени 2024 року академіка привезли до того «санаторію»… на інвалідному візку. І якщо його адвокати кажуть про відсутність там необхідного лікування, то, думаю, читач повірить їм на слово.
Особисто для мене ця справа абсурдна з кількох причин. І цим мені також близький Віллі Фотре, огляд публікації якого – у вашому розпорядженні. Хоча цілком достатньо озирнутися на 2023 рік: у тому грудні Олег Вікторович із експедиційним корпусом працював в Італії і вже знав: в Україні за його адресою відкрито кримінальне провадження. Як і те, що на офіційну адресу його адвоката вже приходили листи з мирними пропозиціями по-одеськи – «домовитися й зам’яти для ясності». І він повертається під ці грізні хмари на одеському небосхилі. Тут явно зіграли роль і просте бажання повернутися з далеких мандрів додому, і відсутність за собою гріха протиправності, і віра у вирішення питання законним шляхом. І, звичайно ж, надія на справедливість. Людям психічно повноцінним, захопленим і некримінальним за натурою це зрозуміти легко – навіть у воєнний час, що ускладнює й загострює багато чого, але не скасовує Закон і Совість. Ще й ще раз: війна спише багато, але не все.
І все ж, як тут не згадати: казав мені один із простих і великих знавців цієї сфери – насправді є Право і є Правозастосовна практика. У другому випадку нерідко виявляється всесильним так званий Людський Фактор. Закон, знаєте, законом, Право – правом, а люди бувають різні. Тому до всім відомого вислову «Кадри вирішують усе» гіркий історичний досвід додає: «Кадри повинні бути саме кадрами»…
Шановний Віллі Фотре запрошує нас із вами, дорогий читачу, до розслідування подальшого: виходить так, що формальною підставою для обшуків, затримань і арешту стала експертна оцінка відеозапису зустрічі та розмови академіка Мальцева з працівниками Європейської академії наук України. Тобто, вченого тривалий час позбавляють волі з ініціативи одного з підрозділів СБУ – на підставі… довільної трактовки його висловлювань про безпеку на тій зустрічі? Як відомо, під час експедиції академік організував і провів ту саму онлайн-зустріч, де ознайомив учасників зі своїм проєктом плану дій на випадок, якщо російські війська увірвуться в межі Одеси.
Так, були поставлені під сумнів можливості місцевих структур захистити громадян від нашестя. А в кого, власне, тоді не було подібних сумнівів? Адже всі знали про те, що на початку війни сталося з Херсоном. Автор наводить дані The Washington Post: вже на початку березня 2022 року в центрі Херсона не було ані поліції, ані інших сил державних органів. І що згодом колишній херсонський мер В. Миколаєнко, не мудруючи лукаво, сказав: уже двадцять четвертого лютого у місті не було ні поліції, ні військових. Так і сказав: місто залишили ті, хто зобов’язаний був його захищати…
Що ж дивного в тому, що розумні й мужні одесити рахувалися з цим драматичним досвідом? Але це, вважає автор статті, не дуже сподобалося деяким місцевим органам влади. А адже городяни цілком могли (тьху-тьху-тьху через ліве плече) опинитися віч-на-віч з окупантами, озброєними до зубів і оскаженілими від крові грабіжниками та мародерами. Адже могли ж, правда? Не звідси ж і план власної самооборони, захисту співробітників, матеріально-технічної бази академії й населення?
Та ось автор знайомить нас зі статтями Кримінального кодексу, інкримінованими О.В. Мальцеву. Стаття 109 – змова з метою насильницького повалення конституційного ладу та захоплення державної влади. І стаття 260 – створення незаконного збройного формування.
Бог відає, чому не береться до уваги той очевидний факт, що і на тій зустрічі в ОРО УАН, і згодом йшлося про організацію самооборони в умовах (згадаймо! чи справді вже забули?) можливого тоді вторгнення російських військ. Чи це від нічого робити мирні вулиці Одеси вперше з осені 1941 року барикадувалися, а громадяни озброювалися, як могли? Ні, читачу дорогий, у повітрі виразно пахло грозою.
Тим часом, ще взимку 2025 року захист академіка представив результати комплексної судової лінгвістичної та семантико-текстуальної експертизи відеозапису, використаного обвинуваченням для його позбавлення волі. Висновок експертів Національного наукового центру судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса підкреслює: академік і його колеги обговорювали питання створення організації самооборони приміщень, майна, академічного складу і взагалі співробітників ЄАНУ на випадок вторгнення недобрих сусідів та їхніх спроб захопити Одесу.
І захист у цій справі зовсім небезпідставно наполягає на тому, що саме «Діло» надумане, а вченого переслідують зовсім з інших мотивів. Адвокати спростовують подану трактовку експертного висновку СБУ, без якого утримання О.В. Мальцева під вартою було б практично неможливим.
Хто ж ділить із академіком Мальцевим його неволю? Автор наводить матеріали слідства: членами нібито несанкціонованого воєнізованого формування є колеги Олега Вікторовича – працівники науково-дослідного інституту та члени Європейської академії наук України, домогосподарки, журналісти й перекладачі. Бачили б ви цих «небезпечних злочинців»! Жоден (жодна) з них ніколи не служив в армії й бойового досвіду не має. Дворовий генерал сорокових–п’ятдесятих, можу пригадати: ми, діти Перемоги, грали у війну, але й тоді дівчаток не брали. А тут дитинство давно минуло, а війна – ось вона, справжня, не іграшкова. І погодьтеся, важко підібрати менш придатний контингент для держперевороту.
Адвокат Олександр Бабіков наполягає на повній відсутності доказів існування будь-якого воєнізованого формування, будь-якого військового табору, програми військової підготовки чи незаконної зброї. А опора слідства – власна й украй суперечлива інтерпретація розмови О.В. Мальцева з колегами, його виступу на згаданій зустрічі.
В інтерв’ю адвокат Бабіков зауважив: «За версією слідства, підозрювані збиралися захопити мільйонне місто. Ту саму Одесу, яку за роки війни не наважилися взяти російські війська». Ось уже випадок, що дозволяє згадати класику: «Все це було б смішно, якби не було так сумно…»
Цитує Віллі Фотре й відому італійську правозахисницю Анну Сассу, колишню співробітницю Human Rights Watch:
«Утримання доктора Олега Мальцева під вартою понад рік без права внесення застави – це покарання, а не запобіжний захід. Ігноруючи незалежні експертизи та заплющуючи очі на можливу прокурорську корупцію, судді ризикують опинитися на шляху політично мотивованих переслідувань. Такі рішення кидають зловісну тінь на їхню кар’єру. Страсбург цього не забуде».
Хроніка й географія цієї справи не стоїть на місці. «Справу» академіка Мальцева тепер розглядають у Брюсселі й далі. Наприклад, у березні 2025 року на 58-й сесії Ради ООН з прав людини уповноважена представниця Coordination des Associations et des Particuliers pour la Liberté de Conscience (CAP/Liberté de Conscience, Франція) та Human Rights Without Frontiers (HRWF, Бельгія) Крістін Мирр виступила із заявою щодо цієї справи: співробітник контррозвідки СБУ Є. Волошенюк, цілком можливо, є організатором сфабрикованої кримінальної справи проти Мальцева.
Далі: з ініціативи Європейської академії наук України сорок п’ять науковців та експертів із дванадцяти країн світу письмово висловили глибоке занепокоєння безпрецедентним переслідуванням О.В. Мальцева. ЄАНУ, підкреслює автор, у співпраці з провідними міжнародними правозахисними організаціями так само твердо має намір домагатися звільнення українського вченого.
У підсумку автор цієї статті переходить від документальної конкретики до узагальнення: вважає, що в цій справі, як у краплі води, відбивається крайня хворобливість судової системи в країні загалом і в Одесі – зокрема. Очевидна – потреба в радикальному лікуванні. А воно неможливе без справжньої «історії хвороби», без авторитетного консиліуму серйозних правників і публіцистики, яка яскраво й чесно висвітлюватиме процес одужання. У випадку, звісно, якщо Україна справді прагне до Європейського Союзу. Адже зверху вона наділена всім необхідним для мирного щасливого життя, а ще здавна дислокована в самому центрі європейського субконтиненту. Куди ж їй іще прямувати?
Та на цьому великому шляху – давайте не забувати, що Олег Вікторович Мальцев уже другий рік позбавлений нормального життя, нормального харчування, належного лікування, відпочинку й роботи – разом із молодими колегами, найменше схожими на терористів…
Дивіться також: Україна, підозра у фабрикації кримінальної справи.