ВІД РЕДАКЦІЇ. Згідно нашої обіцянки, пропонуємо читацькій увазі продовження публікації матеріалу, початкові фрагменти якого «Вісник» надав тиждень тому. Враховуючи швидкоплинність нашого часу, його інформаційну насиченість (багато чого відбулося за ці дні), , повторюємо редакційний вступ, що він тоді передував публікації, про яку йдеться і продовження якої – у свій час до вашої уваги. Пригадайте…
«Шановний читачу, вибачте за несподівану пропозицію, але – от заплющить, будь ласка, очі. І подумки скажіть: «Вор у законі». Чи так важко зрозуміти, що в ту ж мить принесла ваша уява. Когось, мабуть, на зразок Ручечника зі славетної стрічки «Місце зустрічи змінити не можна». Герой актора Євстигнеєва сам себе рекомендує таким чином. Каже: «Я – вор у законі». Значна кількість наших сучасників-співвітчизників вважає цей чин і цікаво-екзотичним, і архаїчним. Мовляв, це було і сплило. Між тим, і практики, і теоретики проти злочинної галузі не так вже рідко зустрічаються сьогодні з таким явищем. І все частіше переконуються в необхідності самого серйозного ставлення до цього явища і історично, і теоретично, і суто практично.
У попередній публікації матеріалу професора Олександра Саінчина та його колег ми вже звертали читацьку увагу на важливість наукових досліджень і розробок у справі боротьби зі злочинністю взагалі. Знімаючи капелюха перед практиками цієї, зізнатися, старовинної та чомусь завжди сучасної справи, ми безумовно визнаємо роль науково-теоретичного осмислення всього комплексу цієї сфери. І сьогодні, як ніколи, помітна необхідність подальшого розвитку такої науки, створення кращих умов для роботи її лицарів. Публікацію, яку ми пропонуємо вашій увазі зараз, створено саме на підставі фундаментальної теоретичної праці, що вона проведена серйозними вченими і має бути виданою найближчим часом. Це – професори А.М. Кислий, О.С. Саінчин, М.Л. Грибов та О.І. Козаченко.
А хто з читачів запитає – чи доцільно друкувати такі тематично-специфічні матеріали у виданні художньо-літературному та науково-популярному, коли йдеться, так би мовити, про творчу кухню правознавців? Зізнатися, редакція розмірковувала і над цим. Підписуючи цей матеріал до друку і, таким чином, пропонуючи його широкому читачеві, ми виходили з кількох моментів. По-перше, йдеться про явища, які так чи інакше торкаються докорінних інтересів усіх тих, хто зацікавлений у подальшій нормалізації нашого життя – а отже, у стабільному правопорядку суспільства. А його треба будувати, розбудовувати і підтримувати, що в цивілізованій країні неможливо без науки. По-друге, так званий широкий читач здебільшого охоче занурюється в публікації детективного жанру, хоч це кіно, телебачення, радіо і публіцистика. І нарешті, у тематичній суміші нашого журналу з його народження у Х1Х столітті і відродження у поточному, наукова тематика – теоретична та практична – самих різних напрямків має постійну прописку. Не виключенням є і правознавство».
І ще: автори цього наукового твору присвятили його своїм вчителям та фундаторам юридичної науки – професорам Лукашову В. О., Коноваловій В. О., Кислому А. М., Клименко Н.І., Лукашевичу В. Г., Лук’янчикову Є. Д., Козаченко І. П., Погорецькому М. А., Салтевскому М. В., Джужа О. М. та іншим шановним науковцям, які закладали підвалини криміналістики та оперативно-розшукової діяльності в Україні.
Що до самих авторів – знайомтеся, хто не знайомий:
Саінчин Олександр Сергійович. Закінчив Київську вищу школу МВС УРСР та академію управління МВС України. У 1995 році захистив дисертацію кандидата юридичних наук з оперативно-розшукової діяльності. У 2011 році захистив дисертацію доктора юридичних наук з проблем розслідування умисних вбивств. Автор біля 250 наукових робіт. Доктор юридичних наук, професор. Академік (дійсний член) Української Академії наук. Професор кафедри національного, міжнародного права та правоохоронної діяльності Херсонського державного університету. Полковник міліції у відставці. Учасник бойових дій. Адвокат. Член національної спілки журналістів України.
Грібов Михайло Леонідович, народився у м. Вінниці у 1972 році. У 1995 році закінчив Вінницький державний педагогічний інститут, У 2001 році закінчив Національну академію внутрішніх справ України, отримав вищу освіту за спеціальністю “Правознавство”, здобув кваліфікацію юриста. У 2006 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 21.07.04 – опера- тивно-розшукова діяльність. .У 2014 р. захистив докторську дисертацію за спеціальністю – кримінальний процес та криміналістика, оперативно- розшукова діяльність, судова експертиза. У 2020 р. присвоєне вчене звання професора. У 2021 році Указом Президента України М. Л. Грібову присвоєне почесне звання Заслужений юрист України. Він – провідний науковий співробітник наукової лабораторії з проблем протидії злочинності Навчально-наукового інституту № 1 Національної академії внутрішніх справ; професор кафедри оперативно-розшукової діяльності Національної академії внутрішніх справ.
Козаченко Олександр Іванович, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, Академік Академії наук вищої школи України, професор кафедри управління правоохоронної та антикорупційної діяльності Навчально-наукового інституту права імені князя Володимира Великого Міжрегіональної академії управління персоналом, автор близько 200 наукових праць у періодичних наукових виданнях, що включені до переліку фахових видань України, 30 підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій; науковий керівник 12 дисертаційних робіт.
А тепер – до самої справи:
…У цій роботі на основі дослідження комплексу питань, що виникають при розкритті та розслідуванні правопорушень за участю осіб, які мають підвищений злочинний вплив, та “воров в законі”, сформульовано наукові положення та одержано результати, що у сукупності спрямовані на вирішення важливого завдання в галузі криміналістичної методики й містять практичні рекомендації збирання доказів процесуальними, криміналістичними та оперативно-розшуковими засобами у кримінальних провадженнях зазначеної категорії. Треба підкреслити: ця робота є одним з перших в Україні комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем криміналістичної характеристики та розслідування правопорушень за участю осіб, які мають підвищений злочинний вплив, з урахуванням сучасного стану кримінального процесуального законодавства та правоохоронної діяльності.
У ст. 3. Конституції України вказано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а правоохоронні органи, залежно від підслідності (ст. 216 КПК України), зобов’язані забезпечити ці конституційні права громадян. Кримінальний процесуальний кодекс передбачає порядок такого захисту шляхом дотримання правил та процедур, що забезпечують неупереджене проведення досудового розслідування у точній відповідності до КПК України.
Подання заяви чи повідомлення або після самостійного виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, на жаль, не можна вважати самостійною стадією кримінального провадження, а тому не достатньо чітко врегульована нормами процесуального законодавства. Законодавець не визнає процес первинної перевірки заяв та повідомлень про правопорушення самостійною стадією, а це призводить до того, що ця стадія не має чітких правил та процедур вирішення таких заяв, а віддана на відкуп працівникам поліції, а у повсякденній практиці вони діють в залежності від їх порядності, чесності, практичному досвіду роботи тощо. Спрацьовує, в тому рахунку, і так званий людський фактор.
Тому, вчені в галузі права змушені вести дискусії про початок кримінального провадження та проблеми, що мають місце під час вирішення заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення. Адже загальновідомо, що до початку кримінального провадження здійснюється низка організаційно-тактичних, оперативно-розшукових заходів реагування на заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення. Відповідно ст. 214 КПК України, пошук первинної інформації про наявність або відсутність складу кримінального правопорушення повинна здійснюються протягом 24 годин, в тому числі огляд місця події, в умовах не визначених законодавчих правил та процедурах, мінімальної інформації, обмеженим колом осіб, як правило, членами слідчо-оперативної групи, уповноваженими та службовими особами тощо. Але якщо у ці терміни не вдалося встановити обставин, що можуть свідчити про наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення, виникає низка порушень термінів прийняття рішень, що можуть призвести до того, докази протиправної діяльності можуть бути визнані неналежними (ст. 85 КПК України) та недопустимими (ст. ст. 86-90 КПК України).
Отже, актуальними є питання усвідомлення правоохоронними органами та громадянами (!) наявність суттєвих прогалин у чинному законодавстві щодо чіткого порядку реєстрації, реагування і вирішення заяв, повідомлень громадян та посадових осіб про кримінальні правопорушення.
Проблемами удосконалення чинного кримінального процесуального кодексу займаються деякі науковці та практичні працівники правоохоронних органів. Особисто-конкретно: Ю. П. Аленін, Р. Г. Андреєв, О. Баганець О. М. Бандурка, О. Банчук, Т. М. Барабаш Є. П. Блажівський, В. Богунов, О. А. Вакулік, А. Ф. Волобуєв, В. Г. Гончаренко, Р. С. Кацавця, В. В. Кова- ленко, Ю. Котнюк, Л. М. Лобойко, А. В. Молдаван, В. Н. Наза- рова, В. Т. Нор, П. Д. Письменний, О. С. Саінчин, В. Я. Тацій, В. М. Трофименко, Л. Д. Удалова, В Фаренник, І. В. Чурікова М. Є. Шумило, А. З. Якубова та інші.
У разі порушення прав і свобод людини, внаслідок учинення відносно них, близьких осіб, або сторонніх осіб кримінального правопорушення, громадяни мають право звернутись безпосередньо або опосередковано до правоохоронних органів із заявою в будь-якій формі (усно або письмово. А слідчий, прокурор чи уповноважена, службова особа зобов’язані прийняти та зареєструвати згідно з п. 1.2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події. Джерелом інформації про вчинення кримінальних правопорушень та інших подій, що надходить до органу внутрішніх справ, уповноваженого розпочати досудове розслідування (і це має знати широкий читач)є:
- Повідомлення будь-яких осіб та самостійно виявлені слідчим або іншою службовою особою органів внутрішніх справ з будь-якого джерела обставини кримінальних правопорушень.
- Повідомлення будь-яких осіб, які затримали підозрювану особу на місці вчинення кримінального правопорушення.
У ст. 214 КПК України зазначено, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розсліду- вання та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розсліду- вань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Отже, необхідно отримати, зафіксувати, розгадати та встановити факт кримінального правопорушення, а у невідкладних випадках, якщо це необхідно, здійснити огляд місця події до внесення відомостей та внести до ЄРДР з метою отримання найбільш повної та об’єктивної інформації про обставини вчинення кримінального правопорушення.
Отримати первинну інформацію про подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) можливо під час здійснення комплексу оперативно-розшукових заходів, слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, а також при зверненні до правоохоронних органів із заявою або повідомлення про вчинення відносно потерпілого або його близьких родичів (ст. 60 КПК України).
У цьому випадку потерпілий або заявник складають у довільній формі заяву, у якій має міститись інформація про заявника. Порядок перевірки первинної інформації до початку досудового розслідування, процесуально не закріплений та призводить до порушень законності, необ’єктивності, створює хаос у діяль- ності оперативних підрозділів та слідства, створює підґрунтя для зловживання.
Відсутність стадії кримінального процесу перевірки заяв та повідомлень про правопорушення до початку кримінального провадження створює ілюзію спрощеного порядку вирішення заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення та про кримінальні проступки, а саме: у КПК України зазначено, що процесуальні рішення органів досудового розслідування (ст. 110 КПК України) приймаються у формі постанови, яка виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо слідчий визнає це необхідним.
У ст. 9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” вказано, що оперативно-розшукові заходи, пов’язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам, їх виявлення та припинення, розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли, захисту життя, здоров’я, житла і майна працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, припинення розвідувально-підривної діяльності проти України. Ця норма закріплена у ст. 246 КПК України де сказано про те, що негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК України.
Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені ст. ст. 260−264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 269-1, 270,
271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких правопорушень.
Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, – слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити прове- дення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопо- рушення, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.
Подання заяви чи повідомлення або після самостійного виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, на жаль, не можна вважати самостійною стадією кримінального провадження, а тому не достатньо чітко врегульована нормами процесуального законодавства. Законодавець не визнає процес первинної перевірки заяв та повідомлень про правопорушення самостійною стадією, а це призводить до того, що ця стадія не має чітких правил та процедур вирішення таких заяв, а віддана на відкуп працівникам поліції, а у повсякденній практиці вони діють в залежності від їх порядності, чесності, практичному досвіду роботи тощо. Спрацьовує, в тому рахунку, і так званий людський фактор.
Тому, вчені в галузі права змушені вести дискусії про початок кримінального провадження та проблеми, що мають місце під час вирішення заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення. Адже загальновідомо, що до початку кримінального провадження здійснюється низка організаційно-тактичних, оперативно-розшукових заходів реагування на заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення. Відповідно ст. 214 КПК України, пошук первинної інформації про наявність або відсутність складу кримінального правопорушення повинна здійснюються протягом 24 годин, в тому числі огляд місця події, в умовах не визначених законодавчих правил та процедурах, мінімальної інформації, обмеженим колом осіб, як правило, членами слідчо-оперативної групи, уповноваженими та службовими особами тощо. Але якщо у ці терміни не вдалося встановити обставин, що можуть свідчити про наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення, виникає низка порушень термінів прийняття рішень, що можуть призвести до того, докази протиправної діяльності можуть бути визнані неналежними (ст. 85 КПК України) та недопустимими (ст. ст. 86-90 КПК України).
Тому такі факти призводять до необґрунтованого кримінального переслідування або списання матеріалів за висновками, як за кримінальними правопорушеннями, так і за фактами кримінальних проступків.
У разі порушення прав і свобод людини, внаслідок учинення відносно них, близьких осіб, або сторонніх осіб кримінального правопорушення, громадяни мають право звернутись безпосередньо або опосередковано до правоохоронних органів із заявою в будь-якій формі (усно або письмово. А слідчий, прокурор чи уповноважена, службова особа зобов’язані прийняти та зареєструвати згідно з п. 1.2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події. Джерелом інформації про вчинення кримінальних правопорушень та інших подій, що надходить до органу внутрішніх справ, уповноваженого розпочати досудове розслідування (і це має знати широкий читач)є:
- Повідомлення будь-яких осіб та самостійно виявлені слідчим або іншою службовою особою органів внутрішніх справ з будь-якого джерела обставини кримінальних правопорушень.
- Повідомлення будь-яких осіб, які затримали підозрювану особу на місці вчинення кримінального правопорушення.
визначається керівником органу досудового розслідування.
Отже, (Ще раз повторимо), необхідно отримати, зафіксувати, розгадати та встановити факт кримінального правопорушення, а у невідкладних випадках, якщо це необхідно, здійснити огляд місця події до внесення відомостей та внести до ЄРДР з метою отримання найбільш повної та об’єктивної інформації про обставини вчинення кримінального правопорушення. Отримати первинну інформацію про подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) можливо під час здійснення комплексу оперативно-розшукових заходів, слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, а також при зверненні до правоохоронних органів із заявою або повідомлення про вчинення відносно потерпілого або його близьких родичів (ст. 60 КПК України).
У цьому випадку потерпілий або заявник складають у довільній формі заяву, у якій має міститись інформація про заявника. Порядок перевірки первинної інформації до початку досудового розслідування, процесуально не закріплений та призводить до порушень законності, необ’єктивності, створює хаос у діяль- ності оперативних підрозділів та слідства, створює підґрунтя для зловживання. Відсутність стадії кримінального процесу перевірки заяв та повідомлень про правопорушення до початку кримінального провадження створює ілюзію спрощеного порядку вирішення заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення та про кримінальні проступки, а саме: у КПК України зазначено, що процесуальні рішення органів досудового розслідування (ст. 110 КПК України) приймаються у формі постанови, яка виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо слідчий визнає це необхідним.
У ст. 9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” вказано, що оперативно-розшукові заходи, пов’язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам, їх виявлення та припинення, розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли, захисту життя, здоров’я, житла і майна працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, припинення розвідувально-підривної діяльності проти України. Ця норма закріплена у ст. 246 КПК України де сказано про те, що негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК України.
Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені ст. ст. 260−264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 269-1, 270,
271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких правопорушень.
Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, – слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопо- рушення, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.
Далі – буде…. Читати продовження
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua