Основними центрами розвитку хімічної науки в Україні у ХІХ столітті були університети. При створенні Новоросійського університету (1865) на фізико-математичному факультеті було відкрито три хімічні кафедри (хімії, технічної хімії та агрохімії), організатором яких був відомий російський хімік Микола Миколайович Соколов, який переїхав з Петербурга до Одеси.
Чудовий педагог і видатний вчений, Н.Н.Соколов зумів захопити своїми ідеями багатьох талановитих молодих людей. За кілька років – з 1865 по 1871 р. була створена одна з кращих у Росії хімічних лабораторій, сформований новий дослідницький Центр. Він здобув популярність у Російській імперії та за кордоном. Серед учнів та послідовників Н.Н.Соколова склали славу вітчизняної хімічної науки одеські вчені В.В.Марковников, А.А.Вериго, Є.Ф.Клименко, В.М.Петріашвілі, П.Г. Мелікішвілі, С.М.Танатор, Н. Д. Зелінський. Їх внесок у світову науку загальновідомий.
Створення Української академії наук стало потужним імпульсом розвитку науки у країні. Спочатку у структурі Академії наук була хімічна лабораторія, керована першим президентом УАН Володимиром Івановичем Вернадським. Згодом цю лабораторію було перетворено на інститут.
– Академік НАН України С.О.Андронаті
Так, у 1977 році на базі лабораторії та дослідного заводу інституту загальної та неорганічної хімії АН СРСР в Одесі було створено Фізико-хімічний інститут імені О.В.Богатського НАН України (Постанова Ради Міністрів СРСР № 371 від 18.07.77 року та постанова Президії АН СРСР № 332 від 21.07.77). Історія його виникнення бере початок з 1910 року, коли 5 березня при Одеському відділенні Імператорського російського технічного товариства було засновано першу в Росії хімічну та радіологічну лабораторію, ініціатором створення та керівником якої став Євген Самойлович Бурксер.
Знайомство Є.С.Бурксера у Франції з Марією-Склодовською Кюрі, її лекції та роботи з радіоактивності вплинули на наукові інтереси молодого вченого. Повернувшись на батьківщину в 1907 році, Бурксер продовжив свою освіту в Новоросійському університеті, де незабаром під керівництвом видатного професора Петра Григоровича Мелікішвілі виконав першу наукову роботу з вивчення ікс-променів, які виділяються із солі урану. У 1908-1909 роках Бурксер, коли був ще студентом, виступав із публічними лекціями та доповідями з радіоактивності, які публікувалися у журналі «Фізик-аматор» і невдовзі вийшли окремою книгою під назвою «Нариси явища радіоактивності». Євген Самойлович закінчив фізико-математичний факультет Новоросійського університету з дипломом першого ступеня, а в 1910 був обраний дійсним членом Російського технічного товариства.
У своїх статтях та виступах Бурксер неодноразово говорив про важливість дослідження радіоактивності природних об’єктів та необхідність організації у Російській імперії спеціальних радіохімічних лабораторій. Про доцільність створення такої лабораторії в Одесі він подав доповідну записку до Ради Одеського осередку Імператорського технічного товариства. Вона була організована у складі Хімічного відділу Одеського відділення РТО, завдяки підтримці керівника цього відділу відомого хіміка, професора Севастьяна Мойсейовича Танатара.
У 1911 році співробітники лабораторії розпочали дослідження радіоактивності вод, мулів та гірських порід одеських лиманів – Хаджибейського та Куяльницького. Ними було зроблено загалом близько 300 вимірів. У період 1912-1918 років лабораторія здійснила наукові експедиції у Грузію, Кубанську область, Крим, Бессарабію, пониззя Волги, Іркутську, Пензенську та Подільську губернії, вивчаючи радіоактивність та інші фізико-хімічні властивості мінеральних вод, повітря та лікувальних грязей.
У Лабораторії досліджували радіоактивність вітчизняних та зарубіжних мінеральних вод, розлитих у пляшки, вивчали дію радію на рослини та тварин, досліджували розчини еманації радію (застаріла назва радону) для лікувальних цілей. Саме Є.С.Бурксером було зроблено висновок про відсутність прямих зв’язків між лікувальними властивостями вод та грязей із їхньою радіоактивністю. Одночасно здійснювалися досліди щодо виділення полонію та урану з ферганської радіоактивної руди.
Великий вчений геохімік, організатор та перший президент Академії Наук України Володимир Іванович Вернадський вів велике листування з О.С.Бурксером та високо оцінив роботу одеських вчених. При виданні «Праць радієвої експедиції Імператорської Академії Наук» (1915) один том було підготовлено Є.С.Бурксером та присвячений підсумкам роботи радіологічної лабораторії.
У період після революції 1917 року це був один із найважчих етапів розвитку лабораторії. Проте, завдяки оптимізму, таланту організатора та переконаності у правильності вибору Є.С.Бурксер зумів зберегти лабораторію у найважчі роки війни, голоду та розрухи. У звіті про діяльність лабораторії у 1922 р. він писав: «… незважаючи на весь жах життя, робота лабораторії не тільки не перервалися, а йшли наукові колоквіуми та дослідження».
Після революції лабораторія функціонувала у складі Науково-технічного товариства при Одеському обласному Раднаргоспі. Є.С.Бурксер шукав шляхи бути корисним для нової держави. Він зайнявся виробництвом низки лікарських та хімічних речовин, вирішенням проблем господарської діяльності Одеси. У ці роки Е.С.Бурксер реалізує план створення хімічного інституту, чому присвячено багато листів, доповідей до директивних органів. У звітах він називає Лабораторію Інститутом хімії та радіології, хоча, по суті та формі, вона була об’єднанням невеликих госпрозрахункових груп.
Окрім Радіологічної у березні 1920 року було створено ним першу Радянську хіміко-фармацевтичну лабораторію (ХФО) при Російському технічному товаристві. Для потреб лікарень та протиепідемічних установ Одеси ця лабораторія виробляла деякі лікарські та дезінфекційні препарати: сірчаний ефір морфін, кофеїн, колодій, нітрогліцерин, сполуки ртуті, танін, лимонну кислоту, саліцилат натрію та ін. Про умови, в яких тоді працювала ХФЛ, можна судити з деяких фраз у доповідних записках Є.С.Бурксера до президії Одеського раднаргоспу: «Значительное затруднение… вследствие отсутствия воды в водопроводе»; «…Из-за отсутствия древесного угля мы вынуждены сегодня прекратить отгонку сырого эфира. В виду чрезвычайной важности вопроса… возможный выход… вместо древесного угля… употребить керосин… нам необходимы три машинки «Примус».
Цікавий і «Протокол совещания технических руководителей первой Советской химико-фармацевтическая лаборатории, состоявшегося 06.04.21 г. в… женском отделении Одесской тюрьмы, в камере № 21, занимаемой политическими заключенными Е.С Бурксером и М.Левинсоном». Після перевірки їхньої участі у діяльності організації соціалістів-революціонерів 1905 року їх було звільнено.
Перша всеукраїнська нарада з радіології, що відбулася у 1925 році в Одесі, визнала всю важливість проведених науково-дослідних робіт з вивчення вод лиманів, озер, морів, гірських порід, ґрунту, лікувальних грязей, а також щодо виявлення природних ресурсів деяких рідкісних елементів. На нараді було дано оцінку розроблених технологій вилучення літію, рубідії, цезію з сподумену та лепідоліту уральських та сибірських родовищ, висловлено побажання подальшого розвитку та розширення робіт із застосування радіоелементів для практичних цілей. У 1924 році, відповідно до Постанови наради ВРНГ України всі хімічні лабораторії, що входять до Відділу хімії ОНТО, були об’єднані в Інститут прикладної хімії та радіології. Хоча інститут цей і залишався об’єднанням такої ж госпрозрахункової організації, як і раніше, але було створено Вчену раду, куди увійшли відомі хіміки, фізики, курортологи, геологи та інші фахівці, професора Є.С.Бурксер, М. А.Агашин, Є. А.Кириллов, А. С.Комаровський, П.І.Петренко-Критченко, В.Д.Богатський, В.Ф.Юферов, Д.К.Добросердов.
Більшість членів Вченої ради не працювали у штаті Інституту, але були залучені до формування наукових напрямів, обговорення проблем, звітів тощо. Директором спершу був В.Ф.Юферов, заступником – О.С.Бурксер, який пізніше став директором, а його заступником – молодий професор В.Д.Богатський.
У липні 1926 року Інститут прикладної хімії та радіології було перетворено на Науково-дослідний хіміко-біологічний інститут при науково-технічному управлінні одеського обласного Раднаргоспу. Тепер це був самостійний, з юридичної точки зору, інститут, цілі та завдання якого збереглися від попередньої формації, але на додаток з’явилися завдання, які явно виходять за межі обласних інтересів. Вже у жовтні 1928 року за постановою Раднаркому СРСР інститут обласного підпорядкування перетворюється на Український науково-дослідний хіміко-радіологічний інститут при Раді народного господарства України. До 1931 року у цьому інституті функціонувало вже багато лабораторій, у тому числі фізична, у якій проводилося вивчення радіоактивності природних речовин; лабораторія з визначення віку порід та мінералів гелевим та аргоновим методами; газова лабораторія; лабораторія з вивчення хімії рідкісноземельних елементів та інші.
У лабораторії каталізу під керівництвом професора Івана Євграфовича Ададурова було розпочато дослідження зі створення ванадієвих каталізаторів, які відіграли велику роль у розвитку азотної промисловості у СРСР. У цій лабораторії розпочинав наукову діяльність видатний хімік, спеціаліст у галузі каталізу Г.К.Боресков. Крім перерахованих вище у науково-дослідному хіміко-біологічному інституті були лабораторія мінеральної технології (керівник професор Е.К. Лопатто), у якій спільно з Одеським суперфосфатним заводом розробляли технології сірчанокислотного виробництва; агарова лабораторія, де для Одеського агарового заводу створювали технології вилучення агар-агару та йоду з чорноморської водорості філофори.
Професор П.І.Петренко-Кириченко був науковим консультантом лабораторії органічного синтезу, якою керував В.Ф. Опоцький. У цій лабораторії працював Всеволод Дем’янович Богатський. В аналітичну лабораторію, якою завідував О.В.Гернет, а науковим керівником був А.С.Комаровський, в 1932 році прийшов Микола Сергійович Полуектов, а в 1933 році Василь Андрійович Назаренко. Саме ці роки можна вважати періодом зародження відомої одеської школи аналітичної хімії.
Для вивчення запасів йодовмісних водоростей у Чорному морі були організовані морські експедиції. Експедиція 1931 р. досліджує Єгорлицьку, Тендровську, Каркінську та Джарилгацьку затоки. Загальне керівництво експедицією було доручено видатному біологу академіку АН СРСР Володимиру Іполитовичу Липському. В результаті цих досліджень в Одесі було збудовано Дослідний йодний завод, який почав працювати у липні 1931 року, а вже у листопаді було вироблено 500 кг йоду. При заводі було спроектовано агаровий цех потужністю 100 тонн на рік! Науковими керівниками виробництва стали співробітники інституту з аналітичних робіт професор А.С.Комаровський, з мікробіологічних – професор В.Л. Єлін, з хіміко-технологічних – доцент В.Ф. Опоцький.
ВРНГ СРСР 5 вересня 1931 року ухвалив рішення про організацію спеціалізованого інституту з рідкісних металів (Гіредмета), а на початку 1932 року на базі Хіміко-радіологічного інституту було утворено дві наукові установи – Українську філію державного науково-дослідного інституту рідкісних металів (Укргіредмет) та Українську науково-дослідний хімічний інститут (УкрНДХІМ).
У 1938 році Євген Самуїлович Бурксер виїжджає з Одеси до Києва на запрошення Інституту геологічних наук АН СРСР, де організував відділ Геохімії рідкісних та розсіяних елементів, в якому довгі роки був керівником. Для розвитку вітчизняної металургії та рідкісних металів важливе значення мали науково-дослідні роботи Гіредмета та його української філії. В Укргіредметі виникла та розвивалася одна з перших радянських шкіл аналітичної хімії, яку очолили професор А.С.Комаровський та його учні – Н.С. Полуектов та В.А. Назаренко. Під їх керівництвом були створені сотні методик визначення рідкісних елементів, знайдено безліч кольорових реакцій на різні елементи, проведено дослідження з визначення рідкісних та кольорових металів у мінералах та рудах у польових умовах, для роботи у яких на цій підставі сконструйовано похідну лабораторію. Ці роботи виявилися особливо актуальними у важкі воєнні роки. У 1943 році А.С.Комаровський видав звіт про ці роботи у вигляді книги під назвою «Короткий посібник з якісного та кількісного аналізу мінералів». Вперше в СРСР було проведено дослідження з полярографії на приладі, сконструйованому у самому інституті (Н.С. Потапов, Я.І. Корн). У 1936 року при Укргіредметі О.С. Бурксером було організовано Всесоюзні курси вивчення полярографічного аналізу, після чого у країни почався інтенсивний розвиток цього методу. Полярографи, що виготовлялися в Інституті, вважалися кращими у СРСР. Крім того, у складі Укргіредмету була єдина у СРСР дослідно-промислова база – Державна виробнича лабораторія (ДПЛ), яка також була єдиним виробником солей літію, рубідію та цезію на території держави.
Науково-дослідні та дослідно-промислові роботи Укргіредмету були перервані війною у 1941 році. У перші дні війни співробітники Укргіредмету розробили спосіб виготовлення запалів до протитанкових гранат і організували їх виробництво в одній із одеських артілей. 3 серпня 1941 року Укргіредмет був евакуйований до Новоросійська (завод № 2 Гіредмета), де зберегти його як самостійну наукову установу було неможливо. Обладнання, матеріали та фахівці були розподілені заводами кольорової металургії, а частина співробітників – Н.С. Полуектов, В.А. Назаренко, І.І. Шмульян, І.М. Фрайман, І. Малюк та інші пішли на фронт.
Хоча діяльність української філії Гіредмета в Одесі й відновилася у 1944 році, але до 1947 року про нормальну науково-дослідну роботу не могло бути й мови. Війна, окупація міста та евакуація призвели до втрати всього майна. Вивезене у глиб країни та введене там в експлуатацію обладнання вже не могло бути повернено до Одеси. Решта майна була розграбована або знищена окупантами. Основні корпуси інституту (вулиця Баранова, 1) залишилися без вікон, рам, дверей з непридатною електромережею, водопровідною та каналізаційною системами, а приміщення ГПЛ (Лиманна, 17) були майже повністю зруйновані. Не було опалення, посуду, реактивів. Кадри, в основному, поповнювали за рахунок реевакуйованих і демобілізованих з армії працівників. У 1944 році в штаті Укргіредмету налічувалося близько 20 співробітників. У 1945 році – 55, у 1946 році – 101, а у 1947 році – 121, причому 77 з них були робітниками та службовцями ДПЛ. Проблеми відновлення Укргіредмету у перші повоєнні роки випала на долю директора інституту В.А. Оглодкова, а також А.С. Комаровського, А.С. Глушко, І.Б. Фраймана, Н.С. Полуектова, В.А. Назаренко, І.В, Вінарова та Н.Ф. Захарію.
У ці роки весь Укргіредмет складався з виробничої лабораторії (ДПЛ) та наукового відділу. Роботу ДПЛ із 1946 року очолив О.С. Глушко. Саме тут розпочиналися піонерські роботи у галузі хімії та технології рідкісних металів, зокрема, германію, цирконію та гафнію, рідкісноземельних елементів. Було створено основи методу полум’яної фотометрії, атомно-емісійного аналізу тугоплавких сполук рідкісних металів, методологію аналізу високо чистих речовин та напівпровідникових матеріалів.
Наприкінці 40-х на початку 50-х років в Укргіредметі фактично створювалася модель ефективно працюючої науково-виробничої установи, у якій наукові лабораторії та дослідне виробництво працювали у тісному контакті. Одночасно в аналітичній лабораторії, а у пізніший час і у спектральній лабораторії розробляли методи аналітичного контролю якості рідкісноземельних сполук, які надалі увійшли до довідкових посібників та підручників. Впровадження розробок здійснювали ГПЛ, під наглядом дослідників-технологів та аналітиків. Було випущено багато десятків препаратів сполуки вольфраму, молібдену, ванадію, цирконію та інших за технічними умовами, що затверджувалися відділом стандартизації Укргіредмету.
У 1957 році у зв’язку з ліквідацією Міністерства кольорової металургії СРСР та зміною профілю Гіредмета та Укргіредмета було передано АН СРСР та включено до складу інституту загальної та неорганічної хімії на правах його філії, названого Лабораторіями Інституту загальної та неорганічної хімії АН. При цьому ДПЛ була перейменована в експериментально-виробничий відділ (ЕВВ).
В 1974 році Одеські Лабораторії складалися вже з 8 наукових відділів, Дослідного заводу та допоміжних служб. У цей час значно зріс обсяг теоретичних досліджень та збільшилася кількість наукових публікацій. Введено у дію нові лабораторії, новий лабораторний адміністративний корпус за адресою Чорноморська дорога, 86 (зараз Люстдорфська дорога).
У період 1958-1971 р.р. лабораторіями та Дослідним заводом були розроблені технології, і вперше у СРСР організовано виробництво понад 10 чистих сполук ванадію, гафнію, цирконію, цезію, рідкісноземельних елементів, видано технічні умови на методи аналітичного контролю їх виробництва. Результати цих робіт знайшли відображення у 30 авторських свідоцтвах, 4 монографіях чисельних наукових статтях. За цей час співробітники та аспіранти захистили 4 докторські (Н.С. Полуектов, В.А. Назаренко, А.І. Перфільєв, А.М. Андріанов) та 49 кандидатських дисертацій. Науковою радою аналітичної хімії АН СРСР лабораторії були визнані головною організацією країни з хімії германію та полум’яно-фотометричним методам аналізу.
У 1974 році Президія АН СРСР призначає видатного хіміка-органіка члена-кореспондента О.В.Богатського науковим керівником Одеських лабораторій ІЗНХ, чим було визначено майбутнє інституту та початок його нової історії.
У липні 1977 року Радою Міністрів СРСР на базі Одеських лабораторій ІЗНХ АН СРСР та Дослідного заводу було організовано перший академічний інститут в Одесі – Фізико-хімічний інститут АН СРСР, який очолив Олексій Всеволодович Богатський. У цей час у Лабораторіях працювали вже 8 докторів та 50 кандидатів хімічних наук.
При створенні Інституту було затверджено велику програму його діяльності, у якій багато уваги було приділено органічній та біоорганічній хімії. У 1978 році сформувалася нова структура інституту, з’явилися нові наукові напрями. До складу інституту було включено Відділ термодинаміки та теплофізичних властивостей речовин Інституту технічної теплофізики АН СРСР (керівник В.І. Недоступ). З ініціативи О.В.Богатського було сформовано нові наукові відділи. Він уміло підбирав наукові кадри та стимулював їх роботу. Характерним для А.В. Богатського було постійне прагнення отримувати різнобічну інформацію про структуру та властивості речовин, вивчення можливостей їх практичного застосування. З цією метою Інститут провів спільні комплексні роботи з багатьма науковими центрами країни, а також низку міжнародних конференцій. Вчені Інституту брали участь у представницьких форумах Японії, США, Франції, Індії, Угорщини та інших країнах. Результати наукових досліджень удостоєні високих державних нагород.
У 1978 році в Інституті починав працювати один із найбільших математиків XX століття Марк Григорович Крейн. У період його роботи в Інституті поряд із результатами, отриманими ним у галузі математичного аналізу, відбулися дві події, що знаменують визнання М.Г. Крейна як в Україні, так і за кордоном. У 1982 році йому було присуджено найпрестижнішу премію у галузі математики – міжнародну премію Вольфа. Підставою для цього акту було визнання того, що Крейн «використовував всю міць математичного аналізу при дослідженні проблем, що належать до теорії функцій, теорії операторів, теорії ймовірності та математичної фізики. Його результати призвели до важливого розвитку застосування математики до різних областей, що тягнуться від теоретичної механіки до електротехніки. Його математичний стиль, особисті якості та цілісність визначили високі стандарти видатної майстерності».
Інститут разом із країною витримав соціально-економічні потрясіння, пов’язані з розпадом СРСР. Потенціал його наукових шкіл виявився достатнім, щоб не лише пережити найважчі роки, а й продовжити дослідження з пріоритетних напрямів інституту. Науково-технічний комплекс, у якому О.В. Богатський бачив оптимальну організацію, що забезпечує взаємодію науки та виробництва, адекватно зустрів перехід до ринкових відносин. В умовах нового господарського механізму була потрібна реорганізація Дослідного заводу, яка відбулася у 1995 році. За участю Інституту були створені спільні підприємства, які продовжили діяльність Дослідного заводу у нових умовах. Так, ВАТ «Інтерхім» було засновано у 1992 році і стало одним із базових підприємств фармацевтичної галузі в Україні. ВАТ «Інтерхім» впроваджує оригінальні розробки Фізико-хімічного інституту у галузі медичної хімії та виробляє субстанції феназепаму, гідазепаму, аміксину. У 2006 році компанія вже виробляла 13 лікарських препаратів у 19 дозах.
Фізико-хімічний інститут ім. А.В. Богатського вступив у період творчої та ділової стабільності. Сьогодні це один із найбільших наукових центрів України, який працює на сучасному рівні, створюючи нові матеріали та речовини малотоннажної хімії – ліки, реактиви, каталізатори, матеріали для оптики та оптоелектроніки» – такими словами закінчився історичний нарис у виданні, присвяченому 30-річчю Інституту (2007 рік).
Ця книга була люб’язно надана нинішнім директором Фізико-хімічного інституту ім. А.В. Богатського Віктором Євгеновичем Кузьміним. На її підставі була підготовлена дана стаття. Незабаром у нас вийде інтерв’ю з Віктором Євгеновичем, який працює в Інституті буквально від початку його заснування. Слідкуйте за нашими новинами.
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua