Кажуть, кінець – справі вінець. Але щоб зробити справу, потрібно її, як мінімум, почати. І тому дуже багато залежить від початку. Знаменита свого часу радянська кінокомедія «Веселі хлопці» починалася цілком традиційно – з титрів. Мовляв у фільмі беруть участь… І насамперед слідували королі світового екрану Чарлі Чаплін та Бастер Кітон. І відразу значилося: «У цьому фільмі не беруть участь». А далі йшов реєстр тих, хто дійсно бере участь, який відкривався такими зірками, як Леонід Утьосов, Любов Орлова, Ісаак Дунаєвський. Скажете, спритна реклама? Зрозуміло. Але головні учасники цієї стрічки, ще наприкінці 30-х визнаної всесоюзним, європейським та навіть світовим шедевром, насамперед навчилися і у Чарлі Чапліна, і у Бастера Кітона. І таким чином, ці нині забуті тодішні знаменитості опосередковано все ж таки брали участь у «Веселих хлопцях».
Ні-ні, ні Бастер Кітон, ні Чарлс Спенсер Чаплін, ні навіть Утьосов, Орлова та Дунаєвський до цієї нашої розмови жодного стосунку не мають.
Сьогодні у нас у предметі Роберт Пенн Уоррен. Американський поет, прозаїк, драматург та публіцист. Літературний критик. І все це – світового класу. Ще у 50-ті роки йому присуджено національну (США) книжкову премію та Пулітцерівську премію за «Обіцянки». Великий письменник написав багато всього. І талановито. Про все не переговориш.
Літературознавці нерідко представляють нам, простим смертним читачам, творчу продукцію літераторів такого класу у вигляді гірського хребта. Ну, там, гори менші та більші. Провалля. Ущелини. І вершини. Вершиною творчості нашого ліричного героя загальновизнано роман «Вся королівська рать» (1946). Художня та ідейно-тематична яскравість цього твору випливає хоча б з того, що він був екранізований у СРСР та у світі… п’ять разів найвідомішими режисерами та за участю великих акторів. Три із цих стрічок удостоєні «Оскара».
За традицією нашого циклу, присвяченого одній із рідних сестер таланту, розраховуємо на вашу увагу до коротких цитат цього роману.
————————————————————————————————————
Політика – це завжди питання вибору, а з чого вибирати, не ти вирішуєш.
Людина повина винести з безодень і нетрів часу що-небудь крім з’їденої печінки, – то чому б їй не винести чекові книжечки?
Він тримав парі, що зловить муху нальоту двома пальцями – і ловив.
Хазяїн глянув на мене. І я зрозумів, за що мені платять.
Я не стверджую, що немає такої речі, як кохання. Я просто говорю про те, що відрізняється від любові, але іноді користується її ім’ям.
Якби рід людський нічого не пам’ятав, він був би щасливий. Колись я навчався історії в університеті, і це, мабуть, єдине, що я звідти виніс.
Коли справа доходить до совісті, ні за що не вгадаєш, який номер вона викине. А копати лише почни.
Голова його залишилася нерухомою, але очі повернулися у мій бік. Тож я здивувався, чому не чую скрипу в очницях.
Якщо голодранцю потрібно, він повинен взяти сам. Ці златоусти з кадилаками нічого йому не подарують.
Не можна без кінця говорити про те, до чого ж, чорт забирай, добре тобі жилося у дитинстві.
– Ясно, сказав я, – треба почекати, поки вона отримає спадщину, а потім одружитися з нею і втопити її у ванні.
Твоя цнотливість мене не цікавить. Судячи з твого вигляду, на нього ніхто не робить замах.
Половини з того, що я зробив, не було у Конституції. А тепер є. А як це туди потрапило? А дуже просто: хтось узяв та вставив.
Але те, що людина, яка вже очерствіла, може знести від несміливого голосу своєї совісті, почути з чужих вуст, стає таким тяжким звинуваченням, що кров холоне у жилах.
Загалом, я не дуже засмучувався, поки щось не змушувало мене глянути правді у вічі.
Нічого особливо поганого у них не було. Це був звичайний культурний різновид людських бур’янів.
Мабуть, мав рацію імператор Веспасіан, коли, бринчучи у кишені джинсів здобутими податком на пісуари, він дотепно помітив: «pecunia non olet» – гроші не пахнуть.
Він не пив. Колись він був утримувачем грального будинку і виявив, що пияцтво не окупається.
А мене чомусь навіть не бентежили їхні погляди. Вони навіть не були мені гидкі. Я нічого не відчував, крім досади та отупіння. І отупіння було сильнішим.
Хлопці ніколи його не висунуть, тому що він – бовдур.
Закони — це штани, куплені хлопчику минулого року, а у нас завжди нинішній рік, і штани лопаються швом, і щиколотки назовні. Закони завжди тісні та короткі для підростаючого людства.
Кажуть, у вчительок ця штука на тому ж місці, що й у всіх
Якби людина знала, як жити, вона ніколи б не померла.
Якщо у нас було таке чудове прекрасне минуле, то звідки, чорт забирай, узялося це зовсім не чудове і не прекрасне сьогодення – звідки, якщо цього чудового і некрасивого не було в нас у минулому?
…Великий старовинний годинник роняв на нас рідкісні маленькі катишки часу.
…Я сидів у задній кімнаті у Слейда і слухав тишу. Морг опівночі – камнедробилка у порівнянні із задньою кімнатою цього бару, якщо ви у ньому перший відвідувач.
…Якщо все, що тобі залишається від колишнього життя, — це спогади, позбавлені почуттів і фарб, то, може, й нинішнє життя — це теж лише низка безглуздих вчинків, які відразу перетворюються на безбарвні спогади?
…Химерне і мінливе наше життя; кристал блищить на зламі сталі, у лобі у жаби – смарагд, і сенс миті невловимий, як подих вітерця в осиновому листі.
…Процес як такий не буває ні моральним, ні аморальним. Ми можемо оцінювати результати, але не процес. Аморальний чинник може призвести до морального результату. Моральний чинник може призвести до аморального результату. Можливо, лише за душу людина отримує владу творити добро. Теорія історичних витрат. Теорія моральної нейтральності історії.
… Я не заперечую – має бути поняття про справедливість для того, щоб зайнятися справою; але, їй-богу, будь-яке таке поняття рано чи пізно стає на кшталт затички у пляшці з водою, яку кинули у гарячу піч, як ми з хлопцями робили у школі. І справа людська, яку треба зробити, – як пара; він розірве пляшку, він доведе вчительку до батьків, він розірве все, хоч би у що ти його закупорив. Але ти знайди йому потрібне місце, дай йому зручний вихід, і він потягне товарний поїзд.
… Немає усмішки кривіше і зарозуміліше, ніж усмішка п’яного, коли він привалиться грудьми до стійки поруч зі старим приятелем, який став знаменитим, але зовсім не змінився, або коли старий приятель приводить його до себе обідати, і знайомить з гарненькою ясноокою жінкою та рум’яними дітлахами.
…Кожен має прожити своє власне життя. А дізнатися, який у ньому сенс, у нього все одно мало шансів.
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua