Зараз Генуя – це невелике місто на півночі Італії з населенням трохи більше півмільйона людей, з портом, університетом та купою туристів практично цілий рік. Але якихось 5-6 століть тому у цього міста була зовсім інша репутація. Просто так Папа Римський нікого «слугами диявола» не назве, самі розумієте. Розповім про все за порядком.
Починаючи з часів хрестових походів і до введення вогнепальної зброї основним предметом експорту Генуї були генуезькі арбалетники. Опишу один із епізодів, де ці товариші відзначилися: у перший хрестовий похід армія хрестоносців прийшла до стін Єрусалиму і успішно там застрягла… Місто добре укріплене, стіни міцні, захищають їх лучники-сарацини, найближче джерело води за десять кілометрів від табору. Поки хрестоносці влаштовують хресні ходи та молитви, щоб Бог дарував перемогу, їм на допомогу пробивається шість генуезьких кораблів під командуванням Гульельмо Ембріако. За офіційною версією вони везли провіант. Свого флоту хрестоносці не мали, ось генуезці і підрядилися допомогти. Далі відбувається найцікавіше: генуезці розбирають обшивку кораблів, на яких вони прийшли, будують із них 2 облогові вежі і під прикриттям їх арбалетників, які подавляють лучників на стінах, хрестоносці беруть місто. Генуезці були єдиними, кому дозволили залишити пам’ятний напис на Гробі Господньому у той день…
«Вбивці лицарів» – саме так називали арбалетників за часів їхнього розквіту. Тоді як Венеція – колиска лицарських орденів – тривалий час задавала темп у сфері фехтування для дворянства всієї Європи. Тільки лінивий не заїжджав на «найсвятішу» підучитися парочці фінтів. Генуя зі своїми арбалетниками створила стандарт універсального солдата на всі наступні століття: солдат-генуезець завдяки своїй підготовці та озброєнню міг упоратися практично з будь-яким завданням на полі бою. Обов’язкове озброєння арбалетника включало не тільки його штатний арбалет, який невпинно вдосконалювався, а й меч, кинджал, кольчугу, а також цілий асортимент захисних пристосувань і броні. Отже, якщо ворожий солдат або лицар і встигав скоротити дистанцію, не отримавши арбалетну стрілу, яка спокійно пробивала лицарський обладунок ще задовго до винаходу вогнепальної зброї, у ближньому бою теж не все могло пройти гладко.
“Репутація – це те, що ви робите, а не те, що про вас говорять”
Про пробивну силу арбалетів ходили легенди. Після того як генуезці, а всі генуезькі солдати та найманці давали присягу саме Генуї, а не своїм ватажкам, як усі інші найманці, почали успішно відстрілювати не лише піхоту та лучників, а й лицарів; мало не на кожному соборі папи та інші високопосадовці католицької церкви почали накладати всілякі заборони на використання арбалетів хоча б проти християн. Але – як цього і вимагає класика жанру – з ними просто ніхто не рахувався. Запущена мода на арбалети встигла настільки насолити дворянству, що деякі монархи навіть почали видавати укази, що веліли калічити полонених так, щоб вони більше не могли користуватися цією зброєю. Незважаючи на заборони, всі – у кого вистачало коштів, – спочатку просто наймали генуезців, а потім просто перейняли у них усю зброю та тактику. У результаті, аж до появи вогнепальної зброї, оточення багатьох лицарів завжди містило арбалетників.
Звідки вони взялися? У чому причина такої ефективності? Південь Італії відомий тим, що там герої на деревах ростуть, але ж їх хтось спочатку повинен посадити, а тут взагалі північ… Вивчаю генуезьке фехтування, ножі, методику підготовки: качка, вітрила, тягнути канати, штурвал, кермо, ремонт корабля, наприкінці арбалет. Моряк, перебуваючи у своїй судовій ролі, одночасно виконує свої обов’язки та тренується. У результаті, коли справа доходить до бою, він вже багато вміє, залишається тільки його озброїти та поставити вже на пост. А коли закінчиться бій, він знову повертається до тренування у процесі життя та діяльності. Якщо йти від діяльності, то – відповідно до концепції ядра рецензорної групи Григорія Семеновича Попова – ми маємо справу з німецькими бандитами. Це вони – найманці з високою дисципліною та фанатичним відношенням до зброї. А ось морську складову ці панове успадкували від вікінгів. Це останні – чудові мореплавці, для яких «будинок – човно, а життя – походи;» з культом зброї та дуже специфічним ставленням до смерті, до якого я ще повернуся.
«Мій дім – тура, моє життя – походи»
або
«Що розбоєм взято, все – свято»
Перші згадки у європейських літописах датуються другою половиною 8 століття нашої ери, коли група шукачів пригод висадилася в Англії у містечку Ліндісфарм, перебила захисників, розграбувала церкву та ретирувалася морем. Незабаром жителям півночі почали регулярно навідуватися спочатку до Англії, а потім до Франції, аж до заснування колоній, поселень і власних міст.
Експансія жителів півночі продовжила свій шлях морем аж до Сицилії. Звідки, на вашу думку, там з’явився палац Норманів? Але ж хтось пішов і суходолом! А чим займатиметься людина, яка вміє добре поводитися зі зброєю? Так особи наймалися охоронцями, у тому числі до перших осіб, брали участь у війнах як найманці, або просто ставали бандитами. Наприкінці мудра венеціанська рука взяла та й організувала вже нащадків вікінгів біля Генуї і почала вирішувати їхніми руками свої завдання. Адже добре, коли кримінал організований і виконує конкретні завдання. Наприклад, не дає розслабитись сусідам. Пізніше, коли Карл 5 прийшов до влади, він обмежив і фактично скасував арбалетників Генуї, нібито тому, що вони не відповідали якимсь вимогам. Генуезці (офіційно) відразу ж кинулися займатися банківською справою, а висококваліфіковані солдати розбрелись. І через деякий час на півдні Італії виникли відомі організації, що спеціалізуються на певних речах. Чим займалися Франческо Віллардіта та Леонардо Чьяккіо, з кого вони ліпили свої дітища – дуже докладно описано у книгах «Міна уповільненої дії» та «Мій бог Франческо Віллардіта», не бачу сенсу переказувати їх зміст, скажу лише що влилися у Ндрангету та Камору і продовжують займатися улюбленою справою. Приблизно у цей час виникла Дестреза – наука про зброю, яка є плодом конфлікту між німецькою та венеціанською школами фехтування.
Автор – Сархад Собіров
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua