Цей матеріал вперше у нас було надруковано 12-го березня цього року – на честь дня народження великої людини – з тієї своєрідної когорти, учасників якої громадяни України вважають земляками – незалежно від того, де саме вони народилися. Вони жили в Україні, більш ніж значний їх внесок в українську історію, в загальну нашу справу. Український переклад публікації ми повторюємо сьогодні. І не тільки тому, що для справжнього читача публікація – ще й навчання. А повторення, як відомо, мати навчання. Такі земляни, як герой цієї публікації, гідні постійної присутності в нашій свідомості, в нашому житті.
Даною заміткою запрошуємо нашого читача належним чином відзначити сто п’ятдесят дев’ятий день народження Володимира Івановича Вернадського. Відповідно, перший такий чудовий день мав місце і час 12 березня 1863 (за новим стилем).
Чому з усіх можливих жанрів обрано нами саме невелику замітку? З різних причин. По-перше, не у правилах нашого журналу скрупульозно переписувати з інших джерел те, що культурним людям давним-давно відомо. І що зовсім нецікаво іншим. По-друге, масштаб особи винуватця цієї урочистості не залишає сумніву у тому, що у день народження всі вершини гірського хребта його біографії будуть ретельно перераховані і без нас. Нагадаємо лише про те, що довгі роки-п’ятирічки цнотливо опускалося біографами.
Рід його – старовинний та найтіснішим чином пов’язаний з Україною; ведеться, за переказами, від запорізької козацької старшини. Батьки вважали себе спадкоємцями литовського дворянина Верни, під час повстання Богдана Хмельницького обрав собі бік козаків. Козаками вважалися троє його синів, у тому числі і Никифор – прапрадід винуватця нашої урочистості. Його батько, Іван, служив у департаменті Внутрішніх справ, був, як кажуть, у чинах. Дійсний статський радник. Тобто, громадянський чин четвертого класу. Який за Табелем про ранги відповідав армійському генерал-майору, титулувався «Ваше превосходительство» і надавав право на дворянство нащадків. Мати – Ганна Петрівна Костянтинович – з російської дворянської сім’ї. Володимир Іванович був троюрідним братом письменника В.Г. Короленко. Ось таке, якщо коротко, генеалогічне дерево фундатора і першого в історії президента Української Академії Наук.
Для нас, співробітників академічного журналу УАН, саме цей факт і титул Володимира Івановича Вернадського винятково важливий. Але не менш істотні і такі: вчений-дослідник, мислитель, академік, творець фундаментальних наукових шкіл у галузі мінералогії, геохімії, засновник біогеохімії. Провідний представник, нарешті, вітчизняного космізму. Спробуйте не здивуватися колу його інтересів та активних занять! Мінералогія, кристалографія, геологія. Метеоритика. Геохімія. Ґрунтознавство. А з деяких пір – радіогеологія. Біологія, біогеохімія. І звичайно ж – філософія. І звісно ж – історія. І історія самої науки. І при цьому – активна громадська та організаторська діяльність.
Непростота становища офіційних його біографів радянського та наступного часу ще – у більш ніж послідовній, але також вельми не простій лінії його життя, у виборі його шляхів-доріг. Що яскраво, виразно відбиває і епоху між двома датами – народження та відходу з життя академіка Вернадського. Подумати тільки: два роки після скасування кріпацтва – і рік закінчення Другої світової війни. О, цей дефіс, 1863–1945. Скільки він вмістив у долю землян – і у життя нашого героя, якому, серед багатьох талантів, було дано бачити у людях передусім і переважно саме землян, людей Землі.
Цікава характеристика, дана нашому винуватцю «Независимой газетой» ще у 1916 році: «Ліберал із культури, правдошукач, праведник, правозахисник – по совісті. Інтернаціоналіст – з морально-політичних переконань, способу життя та вчинків. Пасіонарій – за емоційним складом…».
І наприкінці:
«Житель Землі та Космосу – за світовідчуттям та світорозумінням. Людина ноосфери, яка набагато випередила час».
І як сьогодні актуально звучать слова Володимира Івановича, датовані 1944 роком:
«У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це. І не використовуватиме свій розум і свою працю на самовинищення … ».
Подумки звертаючись до автора цих пророчих слів і прислухаючись до звуків сирени за вікном – все ж таки утримаємося від запитань: а якщо… ні? А якщо не зрозуміє? Утримаємось, бо не святкові це питання. А сьогодні, незважаючи ні на що, у нас – свято. День приходу у Світ великого землянина.
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ!
Редколегія журналу «Вісник Грушевського»
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua