«…Багато чого можуть розповісти про Якова Юлійовича Бардаха вулиці Одеси, хоча жодна з них його ім’ям не названа. Вулиця Пастера. Тут знаходиться перша у Росії та друга у світі (!) бактеріологічна станція, нині Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології імені І.І. Мечникова. Свого часу вона була створена та працювала за активної участі Я.Ю. Бардаха.
А у Валихівському провулку кут вулиці Пастера безперервно виїжджають та в’їжджають карети з червоним хрестом, бо тут розташована Одеська станція швидкої медичної допомоги, створена М.М. Толстим та Я.Ю. Бардахом, яка очолювалася Яковом Юлійовичем 26 років і носить його ім’я.
Якщо пройти ще вперед вулицею Пастера, то про Я.Ю. Бардаха розповість колишній Імператорський Новоросійський університет, нині – Одеський Національний університет ім. І.І. Мечникова, у якому Яків Юлійович заснував кафедру мікробіології та протягом 34 років викладав курс загальної мікробіології. А на вул. М’ясоїдівській на базі Єврейської лікарні (зараз – 1-а клінічна лікарня) Яків Юлійович у перші роки Радянської влади створив клінічний інститут і був призначений його першим ректором, а через кілька років після закриття інституту створив там же інститут удосконалення лікарів і також був призначений його першим ректором.
На вул. Канатній, у будинку №14, І.І. Мечников разом із своїми молодими співробітниками Я.Ю. Бардахом та Н.Ф Гамалеєю відкрив бактеріологічну станцію, яку потім було переведено на вул. Ґульову (нині — Л. Толстого), № 4, а у будинку № 6 по тій же вулиці Яків Юлійович прожив зі своєю родиною з 1903 року до кінця життя.
Але окрім вулиць нашого рідного міста (Одеса) про Я.Ю. Бардаха можуть розповісти вулиці Москви, Петербурга, Берліна, Лондона, Парижа…»
(Мальвіна Владова, «Яків Юлійович Бардах, вчений, лікар, педагог, гуманіст»)
Видатний вчений та видатний одесит – Яків Юлійович Бардах – ніколи не святкував день свого народження. Вчений відрізнявся особливою скромністю, дуже мало займався своєю особою, а його син Олександр Якович стверджував, що не пам’ятав нагоди, щоб у домі колись відзначали день народження батька. Тож точна дата його народження невідома: «десь у грудні». Відомо лише, що народився він у 1857 році в Одесі, у сім’ї не зовсім звичайного педагога – Юлія Меєровича Бардаха (1827-1904). Той самостійно вивчив давні мови, займався перекладами, публікував філологічні нотатки, одним з перших ввів в одеській Талмуд-Тору викладання єврейських предметів російською мовою, а по можливості дбав про подальшу долю своїх учнів: визначав у гімназії, влаштовував стипендії в університеті і т.п. Юлій Меєрович був членом комітету Товариства розповсюдження освіти серед євреїв, одним із засновників Товариства вчителів-євреїв, цензором при Одеському цензурному комітеті з єврейських творів, був законовчителем у Рішельєвській гімназії та за свою педагогічну діяльність Ю.М. Бардах був зведений у спадкове почесне громадянство.
І його син – Яків Юлійович Бардах – виявився незвичайною людиною: бактеріолог та мікробіолог, учень І.І. Мечникова, один із перших керівників бактеріологічних станцій в Одесі, приват-доцент бактеріології у Новоросійському університеті та багато іншого. Але все по порядку.
…Юний Яків Бардах навчався в одеській Рішельєвській гімназії. А по закінченні її у 1875 вступи до природного відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету, де під керівництвом І.І. Мечнікова пройшов серйозну біологічну школу. Він виявив глибокий інтерес до біології та хімії та неабиякі здібності вченого. За наукову працю «Про оптичні ізомери яблучних кислот» він був нагороджений золотою медаллю.
Закінчивши університет у 1880-му році, Яків Юлійович вступив до Військово-медичної Академії у Петербурзі – для здобуття медичної освіти. З Академії був випущений з відзнакою 1883 року у званні лікаря. Після повернення до Одеси Яків Юлійович із захопленням починає працювати у крихітній лабораторії І.І. Мечникова на квартирі Іллі Ілліча, що розташована на вулиці Толстого, у будинку номер 14.
З ініціативи Товариства одеських лікарів було вирішено створити у місті бактеріологічну станцію. Спочатку її метою було вакцинування від сказу (антирабічне щеплення) за методом Луї Пастера. Метод був новим, невідпрацьованим, небезпечним і викликав безліч суперечок у вченому та медичному світі. Учня Мечникова, Н.Ф. Гамалею, відрядили до Франції, до Пастерівського інституту, щоб він отримав необхідні знання. Молодий лікар повернувся додому з успіхом і навіть із біологічними матеріалами, які надав колегам французький вчений.
Друга у світі (після Пастерівської) бактеріологічна станція була відкрита в Одесі 11 червня 1886 р. за кошти одеського міського управління, херсонського губернського земства та приватні пожертвування. Станція займалася виробництвом антирабічних щеплень, приготуванням вакцини проти сибірки, дослідженням причин чуми та інших заразних хвороб рогатої худоби, визначенням перших випадків холери, навчанням земських лікарів бактеріології. І.І. Мечников був її завідувачем, Н.Ф. Гамалея – товаришем завідувача, Я.Ю. Бардах – заступником завідувача. На початку вона розміщувалася у б. №14 на вул. Канатній, на квартирі Н.Ф. Гамалеї. Пізніше станція розмістилася у просторому двоповерховому особняку на Гульовій вулиці (нині – вул. Л. Толстого, 4). Після від’їзду Мечникова до Франції установа знову переїхала – на Ямську (нині Новосельського, 82). Власну будівлю для станції звели у 1894-1895 рр. на кошти Г.Г. Маразлі. Зараз це одна з будівель ОНМУ на Пастера, 2.
За свідченням Н.Ф. Гамалеї, Яків Юлійович так здійснив підготовку лабораторії до роботи, що вже за кілька днів після відкриття там проводилися запобіжні щеплення проти сказу. Але перше щеплення в Одесі проти сказу було зроблено Яковом Юлійовичем самому собі, про що свідчить запис у приймальному журналі станції, зроблений рукою Н.Ф. Гамалеї: “1886, 11 червня. № 1. Бардах Яків, 28 років, виявив бажання бути щепленим першим”. Так абсолютно здоровий співробітник станції першим перевірив на собі безпеку та користь щеплення, після чого їх почали робити людям, які були укушені тваринами зі сказом. До кінця року щеплення отримала 381 особа. Причому люди приїжджали до Одеси з усіх куточків Росії.
Бактеріологічна станція займалася не тільки антирабічним щепленням. І.І. Мечников читав курси з бактеріології та медичної мікробіології – для земських та санітарних лікарів, біологів та хіміків, а на станції проводили практичні заняття. Тут велися дослідження з виготовлення вакцини проти сибірки, виявлення холери, дизентерії, туберкульозу, малярії та інших інфекційних захворювань людини і тварин. Ерудиція Якова Юлійовича у цій області вже тоді була настільки великою, що Мечниковим йому була надана честь ознайомити Л.С. Ценковського, який спеціально приїхав до Одеси, з новітніми бактеріологічними методами, що тільки тоді починали входити у життя.
У 1888 році Ілля Ілліч Мечников вирішує назавжди виїхати з Росії до Парижа на роботу до Пастерівського інституту. Завідування бактеріологічною станцією передає Якову Юлійовичу Бардаху, який продовжив активну діяльність установи – наукову, практичну, педагогічну. Він написав ряд робіт з питань імунітету, сказу, сибірки, черевного та зворотного тифу, методів отримання антидифтерійної сироватки. Серед інших – розробка методу та отримання антидифтерійної сироватки шляхом імунізації собак – незалежно і до опублікування подібних робіт Е. Берінгом та Е. Ру, які у своєму першому повідомленні про антидифтерійну сироватку посилаються на дослідження Бардаха.
1889 року Я.Ю. Бардах був відряджений до Берліна до професора Р. Коху для ознайомлення з щойно відкритим туберкуліном – засобом для лікування туберкульозу. Він ставився до цього препарату досить скептично і, як стало ясно згодом, мав рацію: туберкулін виявився неефективним. У 1890 Яків Юльевич був відряджений до Лондона на VII Міжнародний конгрес з гігієни та демографії і зробив дві доповіді у бактеріологічній секції конгресу, три місяці пропрацював у Мечникова у Парижі.
Основні інтереси Я.Ю. Бардаха зосереджені на теорії імунітету, дослідженнях зворотного тифу та отримання антидифтерійної сироватки. Дослідження дифтериту, його лікування та профілактика лягли в основу докторської дисертації Бардаха.
Тим часом реакційна міська управа і особливо чорносотенне місто не могло миритися з тим, що на чолі такої відповідальної установи, як бактеріологічна станція, стоїть єврей Бардах. У 1890 року міська управа оголосила конкурс на заміщення посади завідувача бактеріологічної станції і з цього приводу звернулася до самого Л. Пастера за порадою про кандидатуру на цю посаду. Французьке світило порекомендувало… доктора Бардаха – «видатного вченого, який заявив про себе останніми роками важливими науковими роботами та як завідувач Одеського інституту для щеплень проти сказу отримав чудові результати…». У тих самих тонах охарактеризував молодого вченого Мечников. Але в інших випадках Європа Російської імперії не указ, і у 1891 Бардаха відсторонили. З такої ж вагомої причини його не прийняли у співробітники Інституту експериментальної медицини у Петербурзі… Яків Юльйович отримав відразу кілька запрошень на роботу в закордонних інститутах, у тому числі і від Пастера. Це було приємно і в усіх відношеннях привабливо, але Бардах не захотів жити та працювати в іншій країні.
Бардах не залишає наукової діяльності. Продовживши роботу у Бактеріологічній станції приватним чином, він продовжує працю «К учению о предохранении и лечении дифтерии кровяной сывороткой искусственно невосприимчивых собак». Це була перша у Росії робота з серотерапії дифтерії. У січні 1893 року робота була доповідана у Товаристві Одеських лікарів, а у 1894 році успішно захищена як докторська дисертація в Московському університеті. Це була перша у Росії робота з серотерапії.
У 1880-90-ті роки мікробіологія переживала розквіт. Але російське міністерство освіти відмовлялося включити цей предмет у програму викладання. З ініціативи Бардаха у Новоросійському університеті було засновано доцентуру з мікробіології. У 1895 р. його запросили на посаду приват-доцента фізико-математичного факультету Новоросійського університету. Одним із перших у Росії Яків Юлійович став читати курс мікробіології на природному відділенні фізико-математичного факультету. Реакційна професура Новоросійського університету чинила Бардаху всілякі перешкоди, і йому доводилося докладати великих зусиль, щоб відстояти існування самостійного курсу мікробіології. Тільки у 1922 році в Інституті народної освіти (університет у 1918 році був перетворений на фізматін, а 1920-го — в ІНО) була створена самостійна кафедра мікробіології, а Яків Юлійович Бардах був затверджений професором цієї кафедри та залишався на цій посаді до дня смерті.
За відгуками його учнів та товаришів по службі, Яків Юлійович був чудовим педагогом, прекрасним лектором та організатором навчального процесу. Будучи головою предметної комісії на біологічному факультеті, він зробив дуже багато для підвищення наукового рівня лекцій, практичних занять, для організації виробничої практики студентів, витратив багато сил на створення навчальних планів, програм, брав активну участь у роботі наукових студентських гуртків.
***
1900 року Я.Ю. Бардах був відряджений університетом у Париж для робіт у Пастерівському інституті та для участі у міжнародному з’їзді з гігієни.
Треба сказати, що весь період роботи в університеті Яків Юлійович веде величезну невпинну науково-практичну роботу з мікробіологічного вивчення одеських лиманів, солоних озер, полів зрошення, вивчення та застосування інтенсивних способів очищення стічних вод за допомогою активного мулу, вивчення лікувальних властивостей лиманів та лиманного бруду. Виникла ідея можливості штучного отримання лікувального бруду. Питання це було успішно вирішено надалі учнем Бардаха Л.І. Рубінчиком. Проведена під керівництвом Якова Юлійовича робота, а також особиста його дія через низку громадських та радянських організацій відіграли велику роль: до 1924 року одеські поля зрошення перетворилися на цілком впорядковану санітарно-технічну споруду. У 1927 р. він був учасником та головою бюро Озерної комісії з дослідження солоних озер Чорноморського та Азовського узбережжя.
Будучи прекрасним лікарем, Яків Юлійович мав велику практику. Зокрема, він був сімейним лікарем графа М.М. Толстого та його близьких. Саме у сім’ї Толстих зародилася 1890 року думка про створення в Одесі станції швидкої медичної допомоги, оскільки однією з гострих проблем в Одесі початку 20 століття залишалася медична допомога. Точніше, відсутність технічної можливості вчасно допомогти пацієнтові. Створення станції Михайло Михайлович Толстой доручив Якову Юлійовичу Бардаху, а сам узявся повністю фінансувати цей проект. 20 вересня 1903 року карета швидкої допомоги у місті Одеса вперше виїхала до постраждалого. За рік роботи станція обслужила 2400 хворих. Бардах був організатором, лікарем, завідувачем станції з дня заснування до кінця життя – 26 років, причому до 1917 виконував ці обов’язки безоплатно.В 1912 году Одесская станция скорой помощи получила медаль Эсмарха.
Яків Юлійович брав також найактивнішу участь у роботі багатьох міських наукових товариств. Протягом довгих років він був головою Одеського Товариства лікарів. Він був організатором та беззмінним головою Одеського терапевтичного, Одеського епідеміологічного товариств, почесним членом Ленінградського мікробіологічного товариства. Брав участь в організації та проведенні місцевих з’їздів лікарів та натуралістів. Виступав із доповідями на засіданнях у Московському медичному суспільстві, на Всеукраїнській курортній нараді.
Відразу після революції, у 1920 році, у приміщенні Єврейської лікарні на М’ясоїдівській (Шолом-Алейхема) Бардах організував Клінічний інститут удосконалення лікарів і був призначений його першим ректором.
У мікробіологічній лабораторії університету навколо Бардаха групувалася обдарована студентська молодь. Багато його учнів стали визначними вченими: академік Д.К. Заболотний, А.М. Безрідко, В.К. Стефанський, член-кореспондент АН УРСР Л.І. Рубеньчик, Є.С. Бурксер, Л.Б. Бухштаб, А.С. Заславський, С.З. Хаїт та інші.
Яків Юлійович Бардах — автор понад 40 наукових праць із сказу, дифтерії, черевного та зворотного тифів, з мікробіології одеських лиманів та полів зрошення. Відомі його дослідження з розробки методики виготовлення туберкуліну. Велику увагу приділяв дослідженню активної реакції клітин організму імуногенезі. Деякі його праць: “Дослідження з дифтерії” (1884) і “Публічні лекції з бактеріології” (1896).
Доктор Бардах був дуже популярним в Одесі. Про нього гворили як про дивовижно відкриту, серцеву людину і прекрасного практикуючого лікаря.
Не стало видатного вченого 17 червня 1929 року. Яків Юлійович Бардах був похований на Другому єврейському цвинтарі поряд із письменником Менделе Мойхер Сфорім. Але у 1977 році рішенням одеського міськвиконкому цвинтар був зруйнований. Менделе Мойхер Сфорім був перепохований. А могили Бардаха більше не існує.
Автор Майя Шнедович
Література:
1) Бардах Яків Юлійович. Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона. СПб., 1890-1907.
2) Стаття «Яків Юлійович Бардах вчений, лікар, педагог, гуманіст», газета «Тіква», № 540 (45) від 08 листопада 2006
року.
3) Бардах Яків Юлійович, Велика медична енциклопедія.
4) Бардах Яків Юлійович, Одеський біографічний довідник
5) Ксендзюк Ольга «Весь цей Бардах», видання «Мігдаль Times» №165-166.
6) Тульчинська В. П. Викладання Я. Ю. Бардахом загальної мікробіології (бактеріології) та його наукова діяльність у Новоросійському університеті, Мікробіологія, т. 28, № 1, с. 140, 1959.
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua