Цією статтею читач запрошується до спілкування із компетентним співрозмовником. У вітальні нашого «Вісника» сьогодні віч-на-віч з вами професор, доктор юридичних наук, член національної Спілки журналістів України, адвокат А.С.Саїнчин. Олександр Сергійович давно знайомий нашому читачу і за своїми книгами правового кола, і за публікаціями «Вісника Грушевського». А глядачеві – за циклом програм цієї теми на ДержТВ, у серіалі «Вечірня Одеса». Спілкується із компетентним співрозмовником повноважний представник читачів – журналіст Кім Каневський. І хай не здасться вам порядок денний цієї зустрічі надто абстрактним. За великим рахунком, заявлені тема та ідея є більш ніж актуальними. Одвічне питання – «Бути чи здаватися?» важливий не тільки для хомо сапієнс, окремо взятого. Практика показала: і державі, і суспільству не так вже й важко назватися правовими. Стати такими насправді виявилося значно складніше. Особливо це непросто в умовах війни.
– Ось давайте, шановний Олександре Сергійовичу, і почнемо з особливостей справжніх умов. Війна. Справжнісінька. Руйнуються будівлі, калічаться і гинуть люди. Весь розумний світ у тривозі. Чи не варто відкласти теоретичні дослідження, так би мовити – вже після війни?
– Чисто-теоретичні? Мабуть. Але у цьому питанні ми вже, можна сказати, навідкладалися. Справа у тому, що протягом двох десятиліть держава Україна не може визначитися ні з місцем, ні з роллю низки правових аспектів. Мене у цьому випадку найбільше цікавлять інститути, покликані розслідувати військові злочини. Звичайно, все це потрібно було відпрацювати давним-давно. Але сьогодні це особливо важливо – і саме через війну. Розібратися у цьому, я переконаний, обов’язково необхідно. І аж ніяк не лише чисто-теоретично.
– Шо мається на увазі?
– Мову веду про те, що раніше і традиційно до 1998 року і до 2019 року цими питаннями у нас займалися військовий трибунал і військова прокуратура. У 2003, якщо не помиляюся, трибунал ліквідували як вид суду у зв’язку з судовою реформою. А у 2019 році ліквідували й військову прокуратуру. Тобто установи ці одразу стали цивільними. Військові судді та прокурори втратили погони та інше, пов’язане з військовим статусом. Ще деякий час вони залишалися на своїх місцях. І діяли у специфічному своєму правовому спектрі на підставі, звичайно ж, закону. А у сфері правозастосовної практики – з незвичайного свого досвіду. А роботи, само собою, все ще вистачало. Армія, авіація, флот – насамперед це люди. А люди живуть і служать не лише за однаковими статутами.
Нині цивільні судді, які не мають для цього достатніх організаційних, правових і військово-тактичних знань, відправляють правосуддя у частині військових правопорушень, скоєних військовослужбовцями, військовими. Понад те, цивільний прокурор самостійно неспроможний готувати документи. Він здійснює процесуальне керівництво, а матеріали – відповідно до Кримінального процесуального кодексу України має готувати хтось. Отже, це знову – або СБУ, або ДБР, або НАБУ, або поліція. Відповідно, вони ж виїжджатимуть на місця події. Кожна з цих правових структур не має належного уявлення у тому, що і як робиться у військовій службі. Та й навичок належних немає. Щоб не запідозрив мене читач у зайвій теоретизації та занудстві: ось вам абсолютно конкретна трагедія – лютневе 2022 р. вбивство на посаді у місті Чорноморську. Людина у військовій формі, будучи при виконанні, застосувала зброю згідно з отриманою нею інструкцією. У результаті одна людина загинула, інша – поранена, обидва офіцери Чорноморського відділу поліції Одеської області…
– Стоп! Перепрошую, але нехай це буде, відповідно до іншого законодавства – драматургії – деякою інтригою для читачів. Неодмінно повернемося до цієї трагедії після уточнення моменту, що ми проскочили на швидкості. Ось мала місце обвальна ліквідація цілком традиційних для колишньої нашої вітчизни інстанцій. Таких, як окружний суд – насправді, просто судді у формі, і військова прокуратура. Що це? З чого б це? Мотив ліквідації? Що у них не стало роботи?
– Та ні, роботи було скільки завгодно. Така махіна, як війська Одеського округу – жарт, чи що? Один тільки одеський гарнізон чого вартий. А окружна дислокація військ – Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Молдова. Десятки, сотні тисяч людей. Строковики та надстроковики. Солдати, сержанти, прапорщики. Офіцери. Вільнонаймані. Сім’ї. Зброя, боєприпаси. Техніка та взагалі майно. Фінанси. Живе життя – самі розумієте… Але пішла судова реформа. Точніше, вона якось не пішла. Ці інстанції просто усунули. Ламати – не будувати. А на заміну що? Нічого. А тут несподівано й воно: 24 лютого минулого року, пам’ятного тепер уже на всі часи року.
– Колись, у відлигу у шістдесяті, Микита Хрущов з дурості та з осліпу намагався ліквідувати МВС. Чим сплачено за ті кілька років – відомо . Ні, як завгодно, а лише ситуація зі зникненням військових правових ланок особисто мені, людині військовій, навіть у мирний час здавалася… ну, щонайменше дивною.
– А що, інших дивностей було мало? Оглянемося на кінець ХХ століття, на початок дев’яносто першого року. Що побачимо з далекого нашого минулого? Формується, нарешті, незалежна держава, яка протягом п’яти років не має своєї Конституції. Нема Вищого Закону. Що? Не дивно? Лише у дев’яносто шостому році було прийнято Конституцію. І ось вийшло так, що у нас органи прокуратури до 2003 року, тобто понад десять років, спиралися на Закон про прокуратуру… 1990 року. Тобто закон ще СРСР. Прокуратура як орган, що наглядає за одноманітним виконанням законів усіма суб’єктами, 13 років користувався законом Радянського Союзу, якого вже не було. А ви кажете – дивно. Це дуже м’яко визначено, тут є й найбільш підходящі формулювання.
– Не піддаватимемося емоціям.
– Не будемо. Але Конституція – і справді є Основний Закон. І це серйозно. У Конституції, наприклад, є розділ про прокуратуру. Чотири функції. Відкриваємо Закон про прокуратуру 90-го року – шість функцій. Отже, проста арифметика: поза законом, прокуратура здійснювала нагляд у деяких функціях. Так, згідно зі статтею 131-1 нашої Конституції, в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного звинувачення у суді; 2) організацію та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань у ході кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими й розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави у суді у виняткових випадках та у порядку, визначених законом.
Стаття 5 Закону про Прокуратуру України визначає такі функції: 1) підтримка державного звинувачення у суді; 2) представництво інтересів громадянина чи держави у суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусових заходів, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Прокуратура СРСР відповідно до ст. 3. Закону мала функцію нагляду за виконанням законів органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами (загальний нагляд).
– До речі, у розробці Конституції брали участь правознавці дуже серйозні. У тому числі наш земляк, пане Орзіх.
– Так, я з ним говорив і відносно цього: як же так вийшло? Людина дуже авторитетна, пряма і щира, вона відповіла приблизно так: «Я все розумію. Але мене запевняли, що все буде гаразд, треба правильно проголосувати у комісії. І ухвалимо закон про прокуратуру насамперед. А потім нас просто обдурили депутати – в останньому розділі Конституції додали так званий «перехідний період: 5 років». Ось так і сталося. Прокуратура здійснює загальний нагляд, у даному випадку, отже, веде роботу, яка передбачена у Конституції? З таким самим задоволенням ми з вами на Пересип зберемо озброєні формування. Що? Конституцією не передбачено? А ми відповімо: «Прокуратурі можна, чому нам не можна?». Загалом така чехарда була.
– І у тій чехарді, як ви висловилися, зникли два чинні, затребувані і цілком традиційні департаменти: військовий суд і військова прокуратура.
– То – у Законі про судоустрій. А це – у Законі про прокуратуру. Нонсенс. У нас у кримінальному кодексі є розділ, який так і називається, особливо: «Військові злочини». Отже, якщо він є, значить він затребуваний? Значить, є таке явище? Чи принаймні військові злочини можуть мати місце й у нас? І, отже, потрібна і така правова спеціалізація? Зрозуміло, як день. Але ж… Ми створили окремий антикорупційний суд, окрему антикорупційну прокуратуру, окремий орган НАБУ. Антикорупційну систему – між іншим, ту саму, про яку ми з вами говорили в ефірі ДержТВ ще 2015 року.
– Пам’ятаю, звісно. Років зо три кукували в ефірі. Вийшло, зрештою. Взялися за голову.
– До речі, дуже цікаво взялися. Я вчора переглянув матеріали на чому попався голова суду, На дамі! Шерше ля фам. За солідною рекомендацією взяв на роботу помічника адвоката. Вся – із себе. А вона була… офіцер НАБУ. І він повівся, і повелися 15 суддів. Пройшлася там кабінетами, розставила відеокамери та «Жучки». Коли хабар передали, вони все бачили. Майже три мільйони. Відкрили сейф – там половина. Поїхали додому, там – інше…
– Знов-таки: стоп. Ми знову читачеві догодили. Він любить такі смажені подробиці. У нас поки що у запасі те вбивство, з якого почали. Підтверджуємо повернення до жахливої цієї нагоди пізніше. А зараз логічно завершимо сказане: зникнення з обігу військово-судового та військово-прокурорського департаментів злочин та правопорушення військовослужбовців не припинило. А хто має і хто може, хто компетентний їх розглядати?
– Коли ми пили кров у читачів та слухачів – вели щоп’ятниці ці передачі, не було такої системи, але був закон про боротьбу з корупцією. А ось потім були НАБУ та САП – спеціальна антикорупційна прокуратура. Створили спеціальну судову гілку. Тобто їх замкнули. Такою є вимога Євросоюзу: ми вас беремо тоді, коли ви наведете порядок з корупцією. Запрацювала система. Так, не раптом – через пару-трійку років набрала обертів. Система антикорупційна має свою вертикаль: 1.Набу, 2.САП, 2.Антикорупційний суд.
– І що ж? Це погано?
– Це чудово! Але ж війна триває вже 15 місяців. А у нас немає спеціального органу, який може приймати рішення щодо військових злочинів. Злочини, які відбуваються у військовій сфері, дуже складні і з погляду тактики, і з погляду права. Ось там зараз, на фронті, якщо щось трапляється, виїжджатиме райвідділ поліції.
– А хто їх пустить туди? Передова – не поліцейське місце. Як їм там діяти, за специфічних умов «передка», під вогнем? І якщо що – хто за них відповідатиме?
– А ось вони і чекають, поки закінчиться бій, поки забезпечать їм усі умови. Та й бій – завжди завдання з багатьма невідомими. Закінчується він по-різному. І у справі розслідування час – фактор найважливіший.
– Знаю: задовго до Академії МВС в одеській середній школі міліції вас ще курсантиком навчали: чим швидше почнеться розслідування, тим більше шансів розібратися. Хвилини-години дорогі. Правильно?
– Та куди вірніше. Але якщо їх не впустять на передову? Можливо таке? Безперечно. А що робити із убитими? А як бути з оглядом місця події? Адже для того, щоб почати розслідувати, треба оглянути все первинне. За участю прокуратури. Немає огляду, немає і справи.
– За старих часів на труп навіть генерали виїжджали, найвище начальство.
– Звісно, зі мною генерал-майор Водько виїжджав, начальник УВС області. Та плюс – прокурор. Нині – зовсім інша річ. І ось депутати «попрацювали». Тричі готували до повернення військову прокуратуру. Наші справи: спершу зламати – потім відновити. Чому б і ні, адже народ за все платить. Так, тричі Закон завертали назад.
– А пуркуа?
– А я розібрався, пуркуа. Законодавець по-своєму має рацію. Вирвати з контексту військових злочинів одну прокуратуру, тобто повернути її на місце, це не половина і навіть не чвертка справи. А хто готуватиме документи для прокурора? Запровадили законом у 2021 році military police – військову поліцію. Вона називається ВСП – «військова служба правопорядку». У неї функції дізнання. Вона може виїхати та підготувати, охороняти місце, затримати на певний час передбачуваного вбивства. А ось у законі цього немає.
– Як, тобто, ні? А на підставі чого вони можуть там діяти?
– На підставі повідомлення про злочин. Але це як орган дізнання. А орган дізнання ліквідовано ще у 2012 року. Тобто у нас дізнання немає. Раніше було дізнання та досудове слідство. Дізнання ліквідували. І ось зараз кажуть, що потрібно не лише повертати цих прокурорів на своє місце, а й передати функції дізнання КПК. Але тоді ми цілий інститут – кримінальний процесуальний кодекс – повертаємо. Що таке «Дізнання»? Розслідування незначних злочинів. Скажімо так: злочинів у частині першій – крадіжка.
– Власне кажучи, а чому ми говоримо виключно про злочини? Адже є ще й правопорушення.
– Відстаєте від життя! Немає нині злочинів. Тепер це все – правопорушення. Всі. Вбивства, тяжкі тілесні, зґвалтування – правопорушення. Особисто я думаю, це – у зв’язку з гострим недоліком правових мізків у Верховній Раді. І нема кому вийти на нормальний закон.
– Це – критична оцінка того, що склалося. Критика – велика річ. Але чи є конструктивні речення?
– Є. Критика тим і відрізняється від критиканства: заперечуєш – пропонуй. Нам потрібно створювати державний інститут під назвою «Військова юстиція». У цей інститут, насамперед, первинно включаємо ВСП. Наділяємо її повноваженнями досудового слідства однозначно. Вони виїжджають, затримують. Наступний ступінь – військова прокуратура. І далі – військова адвокатура. Тут – заковика: військовий адвокат – хто він? Офіцер? Кому підпорядкований?
– Чого?
– Ви не дочули: військова адвокатура. Військові адвокати. Адвокати, зайняті у військовій сфері.
– Якщо Військова прокуратура була традиційною, як і військовий суд, то військова адвокатура – щось новеньке.
– Так, ми стоїмо на порозі створення абсолютно нової системи. Це навіть не інститут, це саме пласт цілісної системи, військова юстиція. І замикає її суд. Добре, назвемо військовим судом. Хоча я ніяк не зрозумію – кого бентежить слово “Трибунал”. І чим? Якщо ми рівняємось на Європу, то термін це саме європейський. Прибув до нас звідти. Я пропрацював і європейський досвід щодо цього. Справа, звичайно, не у слові, а у суті.
– І ще: чому йдеться виключно про Європу? Може, підійде досвід Нового Світу? Америка?
– Так, Америка. І ще: країна, що воює постійно з 1947 року: Ізраїль. Ні дня немає, щоб вони так чи інакше не воювали. Ось за основу я взяв Ізраїль та Америку. І там, і там є військова адвокатура. Дуже складна система адвокатури в Америці. У Штатах є військові адвокати, але не федеральні, а саме – штатів. Тобто я адвокат у Юті і не можу адвокатувати у Каліфорнії. Є, звичайно, найвища ланка, Верховний суд приймає іспит. Здавай – і ти можеш бути всеамериканським адвокатом. Але вони цього не хочуть. Вони взагалі спеціалізуються: діляться на сімейних адвокатів, ДТП, господарських адвокатів тощо. Грубо кажучи, цеховики.
– Ну тільки цеховиків у вітчизняній юстиції нам і не вистачало!
– Ми до цього прийдемо. Така адвокатура потрібна. І військовий суд потрібний. Зрозуміло, це великий, нелегкий, скрипучий поворот. Його потреба породжує кілька питань. Простіше буде з першою ланкою, тобто з першою лінією, найбойовішою – з тими, хто готується. Ми до ВСП чи мілітаріполісу вводимо військових слідчих. Повертаємо прокурорів – зрозуміло, військових прокурорів. До речі, у всіх ланок військової юстиції свої закони, там закони судоустрою, там – Закон про прокуратуру, Закон про адвокатуру та закон КПК кримінально-процесуальний кодекс, розумієш? Скажуть: що ж – об’єднати та зламати всі чотири закони? Я пропоную нічого не ламати, зробити доповнення, щоб ми друге та третє читання не відкидали. Створюємо новий інститут державно-правової, називаємо його “військова юстиція”.
Знову ж таки постає питання: як це люди невоєнні, цивільні судитимуть полковників і генералів? Завжди військові були пріоритетними у сенсі чинів – навіть стосовно так званих спеціальних звань. У нас були звання у НКВС, у КДБ, у податковій, юстиції. Але вояки завжди були у пріоритеті.
– До речі, у Збройних сил все вертикально замикалося на специфічному главку – військовому міністерстві, міністерстві оборони. А суд гарнізону чи округу?
– На міністерство юстиції. Я розумію ваше запитання: офіцери, які мають армійську форму та чини, не можуть бути поза військовим главком. Хоча держприкордонна охорона не належала до Міноборони. І пожежники – також. Але, звичайно, при потрібних змінах виникають і певні складнощі. Потрібно буде продумати та відпрацювати статус, Положення та інше. Поки що ж пропозиція: у військовій юстиції надавати не звання, а… ранги. Причому числом – три. Перший ранг – 10 років прослужив і атестовуєшся. Ще 10 років – другий ранг. Третій ранг іде до пенсії, до 65, прокурори, судді. Адвокати – довічно.
– У традиційній для нас сфері суд, прокуратура, поліція – державна служба. Відповідно вислуга років, чини, оклади, надбавки. І пенсія. Адвокат по роботі начебто у цьому ряду, але держслужбовцем не є.
– Я й кажу: за таких змін ми зустрінемося зі складними питаннями. І у нашій розмові до цього повороту ще повернемось. Зараз пропонується йти таким шляхом: на базі Київської Академії при Генеральному штабі створюємо факультет військової юстиції, звідки будуть всі випуски на рівні бакалавра та магістра. Тобто абітурієнти проходять співбесіду, складають іспити, надходять. Одягають звичайну загальновійськову форму, погони і шеврон навчального закладу ліворуч, праворуч – шеврон військової юстиції. Ну, як зараз ВДВ, пушкарі, льотчики, танкісти тощо. Через 4-5 років вони випускаються і отримують направлення у ці чотири структури.
Стоїть питання. У судді не можна раніше 5 років згідно із законом про судоустрій стати суддею, адвокатом не можна стати раніше двох років юрижичної практики. А у військову прокуратуру та поліцію – будь ласка, одразу після закінчення.
Таким чином, усі майбутні прокурори, слідчі та адвокати пройдуть військову службу. Вони пройдуть курс молодого бійця, пізнають військову службу, пізнають зброю та все, що з нею пов’язано. Будуть у курсі статутів, статутних та нестатутних відносин, про роди військ тощо. і т.п. І, звичайно ж, вузівський обсяг юрисдикції та юриспруденції. Випускник може все життя працювати у поліції. А може й – до прокуратури. У суд. В адвокатуру – після відповідного іспиту. Має право.
– Це нове для нас чи для Європи взагалі?
– Для Європи – точно. Європа не стикалася із такими проблемами. Їм би наші турботи. Але чи не час повернутися до справи про вбивство у Чорноморську? Це яскрава ілюстрація того, про що ми говоримо.
– Мабуть. Отже, ілюстрація до недосконалості, м’яко кажучи, нашої законодавчої основи. Нагадаємо: озброєний караульний у військовій формі при виконанні на посаді застосував зброю. І звинувачується у навмисному вбивстві – сидить у камері вже другий рік.
– На жаль. Власне, аналіз цієї події і підштовхнув мене до подібних роздумів. Резонанс був значний. Подумати тільки: на посаді вбили одного поліцейського та поранили другого. Караульний відкрив вогонь із автомата. Результат уже відомий. Прокуратурою порушено справу. І з якої ж кваліфікації? Умисне вбивство.
– У двох словах: як все вийшло?
– Їде патрульний екіпаж цивільною машиною. Два офіцери – поліцейські Чорноморського відділу, старший лейтенант та лейтенант. Ще світло. Проїжджають блок-пост. Їх зупиняє караульний: стій, хто йде тощо. Зупинились. Перевірили документи, пропустили. Вони перетнули блок-пост. На зворотному шляху (вже сутеніло, лютий, йшов дощ), вартовий бачить, хтось їде, світять фари. Ситуація тривожна, перші дні війни. Він піднімає зброю: стій. Зупиняються. Запитує пароль. Поліцейський каже, та який там пароль? І продовжує рух. Автоматна черга. Старший лейтенант гине від кулі, рикошетом вона ранить лейтенанта.
– На війні – як на війні…
– Ось саме: на війні. У тому то й справа. Я зустрівся з суддею. Висловлюю свою думку: це – не навмисне вбивство, Тут, можливо, вбивство з необережності, та й то – спірне. Але аж ніяк не навмисне. Але, каже, вбито ж поліцейського.
– З необережності… кого?
– Постраждалі явно були необережні. Військові люди знають, повинні знати: зі зброєю жарти погані. Кажуть: і кочерга раз на рік стріляє. Усі команди озброєної варти потрібно виконувати беззаперечно. Так, принаймні, йшлося у статуті варти, що надавало вартовому право і навіть зобов’язувало його у відомих випадках застосовувати зброю…
– Так. Все, здається, правильно. У чому ж справа?
– Але треба зрозуміти: коли це сталося? Ще мало хто розумів те, що відбувається. Лише кілька днів точилася війна. Настрої витали тилові, мирні. І тут, розумієте, такий випадок. Мені зателефонував військком Чорноморська – допоможіть, мовляв, розібратися юридично кваліфіковано. Ну, взявся я за цю справу. І багато чого стало прояснятися. Блок-пости є, а “Положення” про них немає.
– Дозвольте, а як же несли службу на блок-постах? На підставі чого?
– На підставі потреби. І без правової основи. Там і з інструктажем щодо застосування зброї, і з реєстрацією її видачі були дива. На якій підставі видавали вогнепальну нарізну зброю та бойові патрони? Все на тому ж. Війна. Тривога… Адвокати взялися, вникають. Клопочуть. А суддя не задовольняє їхні клопотання. А як громадянській публіці у цьому розібратися? Адже тут треба знати-розуміти службу. Адже на посту не просто громадянин, у якого є зброя.
– Озброєний караульний, призначений для охорони та оборони цього об’єкта. Особа недоторканна. Так принаймні мене вчили. І так я навчав бійців.
– Що загинула людина, що поранена інша – це жахливо. Але той, хто виконав свої обов’язки, сидить уже за ґратами другий рік! І світять йому років п’ятнадцять. А то й довічне. Під вартою з того лютого. І запобіжний захід не змінюється. Не можна при вбивстві застосовувати домашній арешт. Це ж довічне ув’язнення. А от якби суддя, прокурор та адвокат були б військовими людьми, у всьому давним-давно розібралися б. От і ліпиться, даруйте, навмисне вбивство. Ні, рішуче: потрібні докорінні зміни. Щоб більше ніхто не платив за нашу правову неповоротність ні свободою, ні життям. А це швидко не робиться. Навіть якщо ми цього року створимо інститут «Державно-правовий», лише за 5 років кадри з’являться. Та й то – сирі, без серйозної практики.
– Знову ж таки, а там, у країнах освічених та цивілізованих, звідки беруться такі кадри? Хто їх готує?
– На мою думку, потрібен спеціальний і дуже серйозний заклад. Знову ж таки, згадаємо про судову та прокурорську реформу. Ми ліквідували Академію суддів. Ми ліквідували як клас академію прокуратури – дуже сильний ВНЗ був. Більше того, він одразу випускав лейтенантів юстиції. Випускники ківаловської академії чи ОНУ хочуть до прокуратури – їхнє право. Прокуратура якщо бере, ще півроку ходитимуть на стажування. А потім – у пристібку до когось. Це самостійний правовий орган – прокуратура, як поліція, як і податкова. Під час атестації органів прокуратури після стажування старший пише доповідну, прокурор затверджує. І тебе відправляють до генерального прокурора за 8 місяців на присвоєння первинного звання. І поки все повертається, рік людина, можна сказати, валяє дурня – не атестована. А тут була академія прокуратури, випустили лейтенанта юстиції. Іди працюй. Не треба жодних атестацій. Зруйнували. Ректор Академії Генеральної прокуратури був членом колегії у ранзі заступника генерального прокурора. Тобто в генерал-лейтенантській чи генерал-полковницькій посаді – повоєнному табелю про ранги.
– Уявімо і читачеві диво: ті, від кого це залежить, читають матеріал нашої бесіди. І їх осяяло. З чого рекомендуєте почати?
– Потрібно створити міжвідомчу групу – вчених і практиків. Нехай їх буде 15-20 осіб, які б розробили цю структуру під назвою «Військова юстиція» у вигляді законопроекту. І подали його до Верховної Ради, до комітету із законодавства.
– Це за структурою. А щодо недоліків у законодавстві?
– Ця структура і ліквідує недоліки законодавства, автоматично.
– А нова навчальна структура, професорсько-викладацький та адмінкорпус, наукова та навчальна база, звідки воно має взятися? Адже від вогкості це не заводиться.
– Ні-ні, це не проблема. Перші два роки є кому возитися з курсантами. Навчання військовій справі у найширшому і найглибшому сенсі. Після закінчення першого семестру, грубо кажучи, із січня їм почнуть до п’ятого курсу читати право. А раніше – на правах училища. І якщо їх звільнять, вважатиметься, що прослужили в армії.
– Ось ці слова – та владі у вуха. А для того, щоб на даному етапі замкнути розмову, повернемося до трагічної конкретної справи, яка власне і служила вихідним пунктом.
– Ми не можемо до нього повернутися з однієї простої причини: ми не маємо вироку суду.
– А досвід, що вам підказує?
– Я думаю, тут буде ненавмисне вбивство, виходячи з того, що таки є труп. А якщо брати з погляду права взагалі й військового права, як самостійного інституту, то тут нічого не буде. Як людина, яка перебуває на варті, він правомірно застосував зброю. Вбив, поранив, промазав, його це не стосується. Я так думаю, як і ви, який служив і знає статус вартового.
– Отже, 15 місяців триває розгляд. Йде і війна. А на війні вбиті чи поранені – на жаль, неминуча та звичайна річ: хто з тими розбиратиметься?
– А що, уяви собі, там робиться. Люди калічаться і гинуть. Причому у різних ситуаціях і з різних причин. А як розслідуються ті справи? Хто, де, коли, за яких обставин вбив чи поранив? А з кожної нагоди треба відписатися, щоб нарахували пенсію, щоб померлого поховали за статутом. Хто це робить? Поліція…
– До речі, про історію: а хто міг це робити під час Другої Світової Війни, коли поранених, контужених, обпалених та вбитих було навалом?
– Ну що за питання. На світовій війні вбитий чи поранений – правило, а не виняток. Розслідування щодо кожного загиблого (форсування Дніпра чи Вісли, сумно-знамениті котли сорок першого та сорок другого, харківська катастрофа) виключається. Досі, хоч все рідше і рідше, знаходять братські поховання тих солдатів. І у цьому теж сенс боротьби за мир, проти війни, що на ній дуже важко багато у чому швидко розібратися, а ситуації складаються найхитріші. І все ж таки ми б просили киян виступити з ініціативою про створення групи міжвідомчої. Половина вчених, представники військових, від генштабу, Генеральної прокуратури, поліції. І ось тоді ми розробимо новий Закон і подамо його до Верховної Ради.
– І постскриптум. Людина, яка застосувала зброю, загалом, відповідно до логіки війни і навіть зі статутом – сидить 15 місяців на нарах. А життя продовжується, триває і війна. І на блок-пости заступають озброєні люди. Знаючи про те, що сталося, вони вже сто разів думатимуть – стріляти чи не стріляти. Навіть при явному нападі на пост чи вартового. Собі дорожче…
– Уявіть собі, людина за покликом серця пішла захищати рідне місто. Третій день війни. Йому дали автомат, проінструктували – всіх зупиняємо. Хто не слухається, хто чинить опір – диверсанти. Стріляти на ураження і без попереджень, що він і зробив. Військові знають, що статути завжди пишуться кров’ю. Так, ще одна кров. Пробач, Господи…
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua