Від редколегії. Матеріал, що його ми зараз пропонуємо вашій увазі, було створено і надруковано ще наприкінці минулого року. І трохи пізніше було перекладено українською мовою. Природно, ви не знайдете тут а ні рядка про те, що відбулося у лютому поточного року, докорінним чином змінило життя, позбавило наш час великого-бажаного імені Мирного. Але йшлося також про агресію, про експансію лютого ворога. І ворога усього людства. Його напад свого часу захопив розум мільйонів і мільйонів. І ніяких перемов ми з ним не вели, ні про що не домовлялися. Так, сьогодні нам в Україні – немов якось не до нього. Повітряні тривоги вдень і в ночі присвячуються іншому агресору. Але… що сталося з тим? Здолали? Домовилися? Такі питання, досі відкриті, навели на думку запропонувати читачеві цю бесіду нашого спецкора з фахівцем,яка присвячує життя боротьбі саме з тим ворогом.
***
Війни, у тому числі й світові, характеризуються ще й тим, що не всі їх учасники – люди окопів, штик-атак і контратак. Звідси і різниця статусів: «Учасник війни» й «Учасник бойових дій». На жаль, така вже природа цієї тяжкої сфери, що вона неможлива і без бойового контакту з супротивником, і без тилових служб, управлінь, штабів і міністерств. А це все так чи інакше – далеко від «Передка».
Ні-ні, на цей раз наша розмова піде не про локальні і світові війни, тема та ідея яких все більше захоплює цивілізоване людство. Але хіба наш з Вами час, взяти хоча б останні роки – можна назвати мирним? І хіба не у світовому масштабі бореться людство з вірусною агресією – напала на нас раптово, як би нагромадившись на наших кордонах і раптом атакували «Від можа до можа» без оголошення війни? Щось відбувається у тилових установах, в управліннях, штабах і міністерствах, бушує преса, мудрують лукаво політики та фінансисти. А там, на передовій, віч-на-віч з лютим цим ворогом всього людства, тримаються прямі і безпосередні учасники цих бойових дій. Приймають на себе удари агресора, затуляють від нас світову біду.
Нашому спецкору вдалося поговорити з завідуючою дитячим відділенням Міської інфекційної клінічної лікарні – Т. С. Рабаджі. «Вдалося» оскільки вийшло не відразу, враховуючи і завантаженість і перевантаженості співрозмовниці своєю роботою. І все ж доктор викроїла час на бесіду.
– Тетяна Степанівна, з нашими читачами Ви зустрічаєтеся вперше. Дасть Бог – не в останній раз. Хоча, з урахуванням специфіки Вашої служби: як то кажуть, краще Ви – до нас. Для знайомства – кілька слів про себе. Звідки Ви родом? Ваша сім’я, – чи були у ній медпрацівники? Коли й у зв’язку з чим вирішили стати лікарем? Де навчалися і служили?
– Народилася я і росла у невеликому болгарському селі на півдні України – Городнє. Мама – медична сестра, яка пропрацювала близько 30 з гаком років в амбулаторії села. Це зіграло свою роль у виборі моєї спеціальності. Кожен день, йдучи зі школи додому, заходила і бачила людей у білих халатах. Вони працюють, вони допомагають жити… Мені хотілося бути потрібною, бути корисною… І тоді я зрозуміла … Я хочу бути лікарем! Медиків у сім’ї у мене більше немає!
– Ваша Альма-матер? Одеський медін? Хто з Ваших педагогів зіграли серйозні ролі у Вашій долі? Хто з тих, з ким вчилися медицині, вийшов, що називається, у люди?
– Закінчила я Одеський медичний університет у 2010 році. За розподілом інтернатуру проходила в інфекційній лікарні. Хочу підкреслити, що, напевно, у становленні мене як особистості і як лікаря зіграв роль завідувач 14-м відділенням Сергій Олександрович Костенко. Мені з цією Людиною довелося працювати більшу частину своєї лікарської діяльності. Вдячна йому за все!
– А ось щодо практики… Тобто практику Ви саме тут і проходили?
– Так. Як уже сказано, інтернатура в інфекційній лікарні.
– А ось щодо Ваших одногрупників; хто куди? Можливо, хтось досяг висот?
– Група у нас була досить сильна, і більшість працюють за спеціальністю. Наприклад, Венгер Ярослава Іванівна – педіатр, кандидат медичних наук, доцент кафедри сімейної медицини ОНМедУ, Бодачевський Сергій Віталійович – анестезіолог-реаніматолог у нашій лікарні. Багато працюють педіатрами у поліклініках.
– А коли стали Ви завідувати відділенням?
– У вересні минулого року.
– Пощастило ж Вам почати у настільки своєрідних умовах…
– Так… Час важкий. Але здобуваю нові знання, досвід. У студентській аудиторії такого не отримаєш. Треба рости і розвиватися, розширювати і поглиблювати знання та навички.
– У ході навчання, Ви напевно вивчали історичний досвід лікування тих чи інших хвороб, у т.ч. й епідемічних. Епідемії холери, чуми, навіть у наших краях, грип «іспанка» під час імперіалістичної і громадянської війн, що забрали більше життів, ніж сама війна? Тобто, теоретично досвід медицини у цьому сенсі величезний. Чому, на Вашу думку, говорять про те, що коронавірус спочатку застав нас зненацька?
– Питання досить цікаве. Теоретично я знайома з цими захворюваннями, на кафедрі інфекційних хвороб нам багато розповідали, показували. Але щодо коронавирусної інфекції, напевно, все-таки медична наша система не була готова до масового напливу інфікованих важкою хворобою. Хочу підкреслити – важкою, що погано піддається терапії. Протоколи, стандарти, конференції – це все добре. Тільки ось ніколи не знаєш, чому одному допомагає, іншому-ні, чому хтось вижив, а інший раптово помер. Чому цей, здавалося б, з групи ризику, зовсім трошки похворів, а цей, молодий, без фонових захворювань, вже місяць як кисневозлежний. Буває дуже складно передбачити і вплинути на невблаганний розвиток хвороби. Коронавірус не обмежується тільки дихальною системою, вражає і нервову систему. Наші хворі неспокійні, тривожні, апатичні, агресивні, часом і дезорієнтовані. І було б невірно, якби я не згадала про віддалені наслідки коронавирусной інфекції – це інсульти, інфаркти, різні загострення супутніх захворювань.
– Хоча, здавалося б, про коронавірус відомо, по-моєму, ще з 1968 року?
– Термін «Коронавірус» був придуманий у 1968 році: під електронним мікроскопом шиповидні відростки вірусу нагадують сонячну корону. Перший коронавірус, що викликає у людини гостру респіраторну інфекцію, вчені виявили більше півстоліття тому. З тих пір вони відкрили ще кілька штамів, але до сих пір залишається неясним, чому деякі коронавіруси викликають звичайну застуду, а інші відрізняються високим рівнем смертності серед заражених.
– Був випадок, батьки послали дочку в аптеку, підліток 16-ти років, при температурі 38,5. Ну, не було іншого виходу. Так, поки вона сходила в селі в аптеку, за 1,5 км від будинку, прийшла додому, а температури немає.
– Можливо. Діти переносять захворювання у легкій формі.
– Хоча, Ви знаєте, раніше в інтернеті зустрічалися фейки у новинах, що нібито на дітей вірус також впливає.
– Все можливо. У моїй практиці зустрічався легкий перебіг вірусу у дітей.
– Буквально нещодавно був глядачем відео Вашого колеги, він – доктор медичних наук, зі Львова – Анатолій Невзгода. І він розповідав про те, як лікувати коронавірус і проводити профілактику старим відомим способом – вдихати пари спирту крізь марлю 1-2 рази на добу по 5 хвилин.
– Треба сказати, що ця ідея належить вченому, професору фізики з Інституту науки і техніки Цумону Шинтакі. Лікарі відзначають, що цей метод не несе ніякої ефективності для профілактики, а тим більше і для лікування захворювання.
– За його словами, більшість людей вважають, що прийняти спирт всередину ефективніше… Але насправді він таки не потрапляє до легень. А в одній легені близько 300 млн альвеол, які можна розкласти на 240 кв.м.
– Прихильники методу все лікувати горілкою забули ще про одну деталь, важливу на мій погляд. Алкоголь п’янить і при вживанні всередину, і при диханні. А значить, знижує імунітет людини. Тим самим, організму буде важче боротися з вірусом.
– Тоді наступне питання. Що у принципі змінив для Вашої практичної роботи прихід коронавируса? З чого він почався для Вашого інфекційного відділення? І як захищені особисто Ви і Ваш медперсонал?
– Дуже багато насправді змінив, якщо врахувати, що ми до цього взагалі… на заставі у нас це було відділення дитячих кишкових інфекцій, а з березня лікарня на коронарусну інфекцію. Ми не були готові до цього. Ще більше не були готові до такої кількості летальних випадків,
– Форму комунікацій, так розумію, теж видозмінили? Дистанційні онлайн-наради, підвищення кваліфікації?
– Лекції, тренінги, семінари в онлайн режимі.
– Але летальних випадків не було?
– На жаль, були. Причому, вмирають такі хворі більшість у повній свідомості і здоровому глузді.
– Коронавірус вніс колосальні зміни взагалі в усе – в економіку, діяльність великих компаній. Багато хто називає це одним з різновидів грипу. За великим рахунком, я теж часто зустрічався з такою статистикою: у рік від грипу в Україні помирає 100 або 200 тис. чоловік. Багато спекуляцій на тому, що люди вмирають від одного захворювання, а їм пишуть «коронавірус». І дійсно факти є, які знаходили неодноразово. Так, з’явилася нова хвороба, з якою ми просто не можемо впоратися. За великим рахунком, скажімо, багато хто міг померти і від грипу насправді, маючи при цьому коронавірус. Тобто я маю на увазі, наскільки ці показники, які спливають кожен день у ЗМІ, які померли, можливо, якщо говорити про Ваш досвід, у порівнянні з попередніми роками? Ви ж спостерігали якусь динаміку?
– На жаль, летальність за останній рік вище у порівнянні з попередніми. «Медицина – це наука невизначеностей і мистецтво ймовірностей…». Складно мені – сказати, чому один хворий одужує, інший-ні. Грають роль і наявність супутніх захворювань.
– А від чого тоді залежить? Самонастрій?
– Самонастрій важливий при будь-яких захворюваннях.
– Чи відомі випадки, коли люди бадьорі, позитивно налаштовані, навіть від раку виліковувались.
– Психосоматика захворювання. Віра пацієнта у психологічні причини раку і у можливість зворотного регресу шляхом свідомої роботи з психологом над своїми думками і почуттями – це джерело для довгого душевного спокою пацієнта.
– Не рідко можна зустріти у заголовках ЗМІ у нас і за кордоном, наприклад, пацієнтам включають класичну музику, яка досить сильно впливає на їх психоемоційний стан. Що Ви практикуєте з такого загальнодоступного?
– Запам’яталася пацієнтка, яка цілодобово слухала класичну музику, спів птахів.
– Але, читання, я так розумію, трохи рідше, тому що воно вимагає великих зусиль, уваги?
– Мало хто читає, звичайно. Пацієнти важкі, кисневозалежні.
– Тут багато що залежить від медперсоналу, коли, скажімо, заходить медсестра, медпрацівник, медбрат з посмішкою, з хорошим настроєм, і ділитися, так би мовити, з пацієнтами. Навіть коли пацієнт сам засмучений, на нервах весь. Чи не у цьому головне вміння людей у білих халатах?…
– Позитивний настрій персоналу – це велика частина успіху. Ми небайдужі до страждань хворих. І повірте, пацієнти все відчувають. І немає більшої радості для лікаря, ніж пацієнт, що одужав.
– Скажіть, інтернам зараз відновили практику? Складно уявити майбутніх фахівців, які спілкуються онлайн.
– Складно, звичайно …
– Ця пандемійна агресія триває вже досить довго. Які зміни відбулися у Міський інфекційної клінічної лікарні? З якими викликами зіткнулося Ваше керівництво?
– Це нові знання, новий досвід. Завдяки міському голові Геннадію Леонідовичу Трухановому, організаціям, небайдужим до нашої біди людям, лікарня поліпшується. Нові корпуси, нове обладнання, Кріоциліндри для централізованої подачі кисню, 3-х разове харчування пацієнтів і працівників лікарні. Всім окреме спасибі.
– Ваші побажання, рекомендації читачеві. Вдячний за зустріч. Кажуть, якщо лікар здоровий – так і у пацієнтів є надія.
– Бережіть себе і своїх близьких. Час більш ніж серйозний. Будьте уважні й обережні. Не піддавайтеся і не піддавайте зайвому ризику. Хворим – одужувати, здоровим – не хворіти. Стовідсоткового всім здоров’я.
– Дякую. Будьте самі здорові і здоров’я Вашим пацієнтам.
Автор Мирослав Бекчів
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua