Як відомо, в значне та обсяжне краще вдивлятися на відстані. Від заходу, про який йдеться, вже пройшов деякий час. І його активним учасникам, і тим, хто вперше отримує про нього інформацію,буде корисно ще й ще раз подумки повернутися до матеріалу того «Круглого столу», зустрічи за яким у рамках курсу «Наука: норма та система Станіславського» ініціював и провів письменник,керівник Одеського регіонального відділення Академії Наук України, академік Мальцев О.В. У заходах циклу взяв участь заслужений журналіст України, головний редактор журналу «Вістник Грушевского» Каневський К.Б.
«Краще бути, ніж здаватися»
В. Пікуль.
Прийнято вважати, що культурні наші сучасники, так чи інакше, знайомі з творчістю видатного актора, режисера, театрального педагога Костянтина Сергійовича Станіславського. Його репліка «Не вірю!» давним-давно крилата. А «Система Станіславського» у відомих колах стала притчею во язицях. Заощаджу час-місце, втримаюся від величезного бажання – представити тим, хто чомусь не у курсі, докладну біографію великої цієї людини і докладніший ж опис його Системи. Не мені давати йому оцінку – тим паче, будь-який з читачів при бажанні простим натисканням кнопочки може отримати всі відомості цього кола.
Невелика замітка на полях: «Система Станіславського» як би освіченими сучасниками сприймається, як науково-обґрунтована і вивірена на практиці теорія сценічного мистецтва, апробована методикою акторської техніки К.С. Станіславського, розроблена ним у період з 1900-го по 1910 рік. Поширена, і не тільки у межах Вітчизни, думка і про те, що система ця вперше, на той період, вирішувала проблеми свідомого осягнення творчого процесу створення ролі, визначаючи шляхи перевтілення актора в образ, з метою досягнення повної психологічної достовірності акторської гри. Так, принаймні, оповідає Вікіпедія. Ні погоджуватися з цим, ні спростовувати це мені, скромному провінційному журналістові, не по чину. Та й не ставив наш журнал переді мною таке завдання. Інформаційним приводом звернення до цієї теми з’явилася та серія «Круглих столів», про яку я вже мала честь Вам доповісти. Але як людина, досить близько знайома з предметом, повинна поділитися і наступною інформацією. Сам Костянтин Сергійович аж ніяк не вважав виклад знаменитої своєї Системи книгою, підручником і тим більше – науковою працею. Про що він прямо, чесно і переконливо розповів у вступі до своєї роботи. Він назвав це – щоденником. Так-так, своїм щоденником, у якому вирішив систематично вести записи роздумів і вражень, почерпнутих у ході постановочних репетицій, етюдів та інших варіантів спілкування з акторами. Природно, навколо великої цієї людини і художника крутилося безліч гарячих шанувальників, у тому числі і снобістського спрямування. Було про що говорити і писати, у тому числі і наукоподібно. Перегини, звичайно ж, у такій ситуації неминучі.
І ще: не тільки у подальшому, аж до наших днів, але й за життя і роботи у мистецтві К.С. Станіславського, перебували цілком серйозні і відповідальні люди, які ставили під сумнів дієвість цієї Системи і навіть саме її існування. Досить почитати роман такого знавця театру, письменника, драматурга і, до речі, співробітника МХАТ (який ставив його п’єси), як Михайло Опанасович Булгаков. У цьому, так би мовити, суто-художньому творі неозброєним оком проглядається натяк на столичний театр з двома художніми керівниками, чи не надмірно щирими у своїх взаєминах і розділившими театр на дві немирні половини. Чисто випадково в одного з них є якась Система …
Читаючи цю спадщину Костянтина Сергійовича, помічаєш: писалося а ля прима, в один дотик або відразу; під час своїх занять або зараз же після них він робив помітки, невеликі записи, нариси, що надає цій літературі своєрідність. Методика ця була сприйнята, як новинка, якою і була. І користуються нею так чи інакше до цього дня актори, режисери, журналісти, політики, бізнесмени. Його методику засвоївши, вийшли на сцену і кіноекран, найвідоміші артисти не одного покоління, реєстр надзвичайно великий. І тим не менше, маестро приніс у науку сценічне мистецтво. Воно звичайно, і у мистецтві працюють люди науки, вчені. Але К.С. Станіславський себе вченим, людиною науки, не рахував. З цим згоден і академік О.В. Мальцев. А оскільки саме цей сучасний вчений присвятив свої зусилля, серед інших, і системі Станіславського (хоч і під більш ніж своєрідним, але цілком науковим кутом, про що – у матеріалах «Круглого столу») – цілком можливо, що саме цей акт і буде визнаний давно очікуваним зіткненням науки і мистецтва на такому їх битому шляху-перехресті. Хто знає…
Академік О.В. Мальцев, добре знайомий з розумінням предмета К.С. Станіславським, вважає: «У житті грати не треба тому, хто цим являється! На сцені зіграти можна все, що завгодно і кого завгодно, але у житті так не завжди буває. Життя набагато складніше театру. Чому? Коли вас колять або рубають шпагою на сцені, ви знаєте, що швидше за все (всяке буває), залишитеся живими. Але, якщо вас б’ють у житті – це може бути для вас фатальним моментом. У театрі ви можете бути повністю занурені у якість донесення сценічної, драматургічної функції до глядача у залі. А у житті глядача може взагалі не виявитися, та й у вас клопоту – повна голова. І на «Систему Станіславського» я дивлюся, як на підхід того, що потрібно зробити».
Видатні вчені Г.С. Попов і А.С. Яковлєв вважали, якщо ви хочете кимось бути, зіграти у вас це не вийде. Треба цим ставати!
Оскільки особливості нашої цивілізації ще й такі, що академіки у нас дещо менш популярні, ніж футболісти і артисти, зверну вашу увагу на те, хто такі – Попов і Яковлєв? Сучасному суспільству про цих вчених відомо зовсім небагато або взагалі нічого. Хоча змушена підкреслити, що це – саме видатні вчені, які до кінця XX століття залишалися широко невідомими. Тому пропоную – про них почитати у невеликій статті:
Можливо, допитливий читач запитає типу – якщо я кимось хочу бути, а зіграти це не зможу, тоді як мені їм стати? Звернемося до методу занурення Попова – ідеальна система для того, щоб чогось навчитися, набути навичок, вміння, знання. Саме – стати. Цей метод не передбачає, як у Станіславського – перевтілення, переживання. У академіка Г.С. Попова – це занурення у середу, що дозволяє по-справжньому стати ким завгодно.
Академік О.В. Мальцев пропонує у рамках курсу об’єднати три підходи воєдино – Попова, Яковлєва та Станіславського, що (!) Дозволить пройти феноменальну педагогіку, відмінно попрацювавши над своєю системою викладання; розібратися з фундаментальними поняттями (як це все працює), з її механізмами; використовуючи свою практику, зрозуміти – чому не йде справа у тій чи іншій ситуації.
Чому, з точки зору академіка О.В. Мальцева, система Попова набагато ефективніше системи Станіславського?
«Тому що вона призначена для того, щоб ви це не зіграли – щоб ви цим стали. У чому і полягає принципова різниця двох систем. Якщо вам потрібно зіграти, то система Станіславського для вас може бути дуже корисною, але якщо ви хочете по-справжньому цим стати, то методика Попова здатна реалізувати цю задачу».
Неможливо за одну годину, за одне заняття пояснювати всю методику Станіславського, а тим більше – поетапно показати і навчити методиці Попова – зануренню у середовище. Все робиться поступово, пояснюючи кожен елемент. Тому курс «Наука НОРМА і система Станіславського» триватиме до 1 січня 2021 року.
Автор Бодіна Кароліна
Підписуйтеся на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik