Садріддін Айні, питання сходу і національної самосвідомості

ВСТУП ВІД РЕДАКЦІЇ. Багато хто з наших читачів не без зусиль згадає це ім’я та прізвище. А хтось, мабуть, почує його вперше. Як казали древні латиняни, сік транзит глорія мунді – так минає мирська слава. Але на Сході ця особистість знайома кожній освіченій людині, що ілюструє дана публікація. Хоча і за життя, і досі різні знавці ставляться до нього по-різному. Знали його добре і на теренах СРСР ті, хто навчався хоча б у неповній середній школі. Садриддиін Айни́ рахувався у плеяді письменників Середньої Азії, громадських діячів, вчених-істориків, які були патріотами свого народу і в той же час – інтернаціоналістами, що прагнули наближати народи, поєднувати їх, зміцнювати їх здорові стосунки. Природно, це подобалося геть не усім. Його видання з історії і літератури народів Сходу досі не втратили наукового та ідейного значення. Він – визнаний засновник таджикської радянської літератури¸ зіграв помітну роль у становленні літератури Узбекістану. Риска проміж датами його народження обіймає історичний простір від весни 1878 року до літа 1954-го. Чи так вже важку освіченій людині уявити – що це за відрізок часу і через що довелося йому пройти. Брав активну участь у становленні забутої сьогодні Бухарської Республіки. З початку 50-х років – академік, перший в історії президент академії наук Таджикистану. Між іншим – лауреат Сталінської премії – щоправда, другого ступеню. Цій історичній постаті і присвячено публікацію матеріалу, який надійшов з далекої республіки Таджикістан.

Основний акцент С. Айні робить на питанні національної самосвідомості, над яким працював і які так виразно проявляються практично в усій його науковій, поетичній і публіцистичній творчості. Глибоко розкриті статті, присвячені темі Сходу і радянського уряду, а також визначено основну спрямованість ідей вченого, що головним чином, висловлена у пропаганді дружби і об’єднання народів світу у спільній боротьбі за свободу і щастя людства. Сподіваємося, сучасний читач розуміє – такі матеріали сьогодні мають споживатися з урахуванням контексту часу. Національні ідеї Садріддін Айні проявлялися з самого початку і послідовно у його творчої діяльності, з першими уявленнями про суспільство і соціальні умови, які він черпав із безсмертних творів Ахмада Доніша, а також із газет і журналів того часу, і з самого життя. Якщо Ахмад Доніш визначив основні чинники економічного занепаду Бухарського емірату і виявив передумови, необхідні для побудови нового суспільства, то С. Айні, у свою чергу, продемонстрував – за допомогою образу Мулло Амона, – культурне і практичне значення діяльності А. Доніша у своїй праці «Ёддоштхо» («спогади»), яка, на думку багатьох експертів, відповідає реальній дійсності.

Садріддін Айні

Як громадський діяч і вчений – Садріддін Айні докладав чималих зусиль, спрямованих на освіту не тільки таджицького народу, але й всіх народів країни. Однією з початкових благородних ініціатив у справі захисту національних інтересів Садріддіна Айні стало заснування новометодійних шкіл, основною метою яких, було навчання населення грамоті.

Варто відзначити, що на плечі просвітителів того періоду, у числі яких був і С. Айні, була покладена одна з найважливіших і відповідальних місій – визначення місця і значущості народності і національності під назвою «таджики», яка повинна мати власну державу і позначення на географічній карті світу, або, в іншому випадку, канути у лету історії.

Видатний таджицький вчений М. Шакурі зазначає, що керівники Бухарської народної республіки тих часів докладали всіх зусиль, щоб нація і народність – «таджики» не існувала зовсім. На той період, таджицький народ, напівписьменний, по простонародному «не вмів розпізнати, хто ворог, а хто друг», був байдужий до того, що відбувається навколо і байдужий по відношенню до своєї подальшої долі. Таким чином, Садріддін Айні і його послідовники були покликані збудити «сплячий у заспокоєнні недосвідчений народ», познайомити світ із найбільшою спадщиною і культурою таджицького народу, донести всьому світу, зокрема уряду, про те, що у Середній Азії повинен існувати народ – «таджики», а також країна під назвою «Таджикистан».

Тема національної самосвідомості простежується у всіх напрямках творчої діяльності С. Айні. Примітно, що у кожній з його статей, присвячених різним темам повсякденного життя народу, він намагався, прямо або опосередковано, висвітлити питання національної самосвідомості. У кожному творі, будь він наукової чи літературної спрямованості, питання національних інтересів таджицького народу незмінно було для нього у пріоритеті. Слід зазначити, що у творах, написаних напередодні і у перші роки революції, їм були охоплені загальні інтереси всіх мусульман (у числі яких були і таджики). Але вже у наступних роках, після провокації пантюркістів, С. Айні, безпосередньо, без застережень і спільнот, почав згадувати націю «таджики» і захищати інтереси виключно таджицького народу.

Боротьба Садріддіна Айні за зміцнення національної єдності таджиків і пробудження у них почуття національної самосвідомості ототожнюється з боротьбою воїна на полі бою, адже «кожний його науковий твір (рівно як і художній), починаючи з «Зразків таджицької літератури» і закінчуючи «Мірзо Абдулкодір Беділя», були полем його незримої битви. Пантюркістам і нігілістам, що вели невпинну боротьбу з науковими творами Айні, доводилося мати справу з одним воїном на полі, який тримає опір перед потужною і руйнівною силою».

В одних творах С. Айні піднімав питання таджицької мови, літератури, нового алфавіту, питання визначення такої народності як «таджики» і його історії. В інших він намагався провести паралель радянської влади з іншими державами з різних аспектів. Ця тенденція простежується ясніше у першому періоді публіцистичної діяльності, наприклад у таких статтях, як «Проблема Сходу», «Положення Ірану», «Радянський уряд Туркестану і проблема Сходу», «Повстань, Схід пригноблений, прийшло східне військо», «Міжнародна революція , країни Туреччини, Індії та Афганістану», а також у великій кількості інших статей, у яких питання національної самосвідомості і самоідентичності були обов’язковою складовою.

Наприклад, у статтях, присвячених Сходу, глибоко аналізуються основні чинники експансії азіатських країн західними колонізаторами і розкриваються їх «закулісні ігри». Це особливо простежується у статті «Проблема Сходу», де у першій частині відбувається своєрідний історичний екскурс по східним і західним країнам, відбувається знайомство читача з «життєвими засадами двох частин світу», і далі розглядаються питання мети і способів захоплення східних країн західними капіталістами. Ці матеріали трактують рух Заходу на Схід не під кутом науково-технічного, культурного прогресу, а як експансію капіталу – у розумінні елементарного грабіжництва.

«Як західні просвітителі досягли висот у науці, мистецтві та ремеслі, розробили рудники, проникли у надра гір і скористалися всіма природними силами … також західні капіталісти хоча і переконували, що «ми упорядкуємо Схід, поширимо на Сході науку і культуру, виховаємо народ Сходу і тощо … », проте їх мета – грабіж східного надбання і поневолення народу Сходу, його звіряча експлуатація на благо собі…».

Слід звернути увагу і на такий бік цієї публіцистики. У статті наголошується, що західні капіталісти зовні виглядають згуртовано і єдино при розграбуванні східного надбання Сходу. Але у дійсності ж між ними існують, паралельно певній єдності, і гострі розбіжності, і боротьба, так як кожен прагне отримати велику вигоду. Це схоже з базарними торговцями, спекулянтами, які начебто об’єдналися і співпрацюють, але «мета їх – омана один одного і підлість, як би отримати більше покупців і більше вигоди, ніж інші». Дана аналогія – «торговці-спекулянти», допомогла майстерно і загальнодоступно показати справжні обличчя західних капіталістів і розкрити основні риси імперіалістів.

У цій же статті можна зустріти ще одне образне порівняння, у якому С. Айні побачив Схід – як немічно хворого, а капіталістів, як безсовісних і прагнучих до багатства спадкоємців. Це порівняння у повній мірі розкриває, на його погляд, лицемірство і нещирість західних колонізаторів.

«Народ Сходу, – пише він, – був схожий з хворим, що знаходяться при смерті, навколо якого зібралися жадібні спадкоємці, що чекають його останнього подиху і отримання великої частки у спадок. … Як і безсовісні спадкоємці у смертного одра хворого лицемірно кажуть втішні слова, а насправді просять у Бога його швидкої смерті, також і західні капіталісти сидять у ліжка Сходу, лицемірно втішають, наприклад такими словами: «Вашої незалежності нічого не загрожує, ваші політичні і національні права захищені міжнародними законами, ми не зазіхаємо на вашу країну, а лише хочемо розвинути вашу країну економічно, комерційно, культурно, врегулювати ваші витрати і доходи, хочемо відкрити двері науки і освіти вашому населенню … », а насправді хочуть останнього подиху цього бідолахи і отримати його майно».

Таким чином, С. Айні зриває брехливу маску з обличчя користолюбних капіталістів-руйнівників і показує їх справжній вигляд читачам дуже чітко і ясно, що і у наш час не втратило своєї актуальності. У цілій серії статей, присвячених висвітленню питань міжнародного становища, С. Айні приділив пильну увагу питанням політичної і соціальної ситуації країн Сходу та історії визвольної боротьби у східних країнах, а також впливу Жовтневої революції в Росії на східний світ і розвитку революційного руху.

Відносно радянського уряду публіцист був переконаний в тому, що до питання Сходу, на відміну від імперіалістичних держав, він дійсно хоче звільнення Сходу, допоможе і надасть підтримку населенню Сходу, повсталого за власне звільнення. У зв’язку з цим, «рятівникам Сходу необхідно скористатися цим моментом, зв’язатися з радянським урядом. Отримати необхідні інструкції та всюди створити організації і товариства, роз’яснити народу Сходу справжню мету західних капіталістів, щоб знищити ворога, поки він не знищив його». Таке переконання проходить червоної стрічкою крізь його публіцистику.

У подібних статтях автор на основі газетних звісток і відомостей телеграфних агентств показує розвиток антиімперіалістичного руху населення Сходу, а також наводить відомості про національно-визвольну боротьбу народів Туреччини, Афганістану, Ірану, Індії, Китаю, а також арабських та інших азіатських країн. Особливо відзначаються ті східні країни, які вистояли у боротьбі за свою незалежність і отримали право на існування у статусі вільної нації. Наприклад, Айні пише про народ Афганістану, який у нещадній боротьбі скинув ярмо англійських колонізаторів і отримав свободу і незалежність:

«Коли іранська держава, що має шеститисячну історію, танцювала під дудку Англії, Хівинське ханство і бухарський емір мріяли про смерть Миколи і хотіли замість нього заступництво англійської держави, марно лизали губи при вигляді місяця у мріях про кисле молоко, або ж ще не встигнув закінчитися дощ, хотіли прибрати стоки… Афганістан при правлінні еміра Амонуллохона зухвалим, революційним поривом оголосив незалежність, одним ударом меча домігся своєї мети і простягнув руку дружби російській державі, дійсному союзнику Сходу».

За відомостями дослідників і при аналізі статей, політична публіцистика С. Айні з питань Сходу охоплює наступні теми: революційне пробудження Сходу; Пробудження Сходу і слідування курсу Радянської Росії; Проблема боротьби між Сходом і Заходом, імперіалістичні замашки Заходу; Використання колонізаторами фактора насильства і обману щодо Сходу. Статті С. Айні з питання Сходу в основному написані у жанрі газетних статей і огляду, на основі джерел турецької та перської періодики, виданої за межами Середньої Азії.

Іншою темою, що зустрічається у статтях С. Айні, присвячених Сходу, є – зміцнення дружби і союзу між народами. С. Айні надає особливого значення взаємозв’язку народів Сходу і Заходу у боротьбі проти імперіалізму. Він закликає народи Сходу і Заходу допомагати і сприяти один одному у боротьбі за свої права і свободи, повстати проти гноблення і рабства. Наприклад, у статті «Трудящі Сходу і Заходу, об’єднуйтеся!» він зазначає:

«Коли такі могутні держави борються і знаходяться у конфронтації зі світом Сходу, якщо трудящі цих країн вийдуть одним могутнім поривом на поле битви, для руйнування старого світу не буде потрібно багато часу … Підсумок сказаного: для настання революції і свободи всього світу, трудящі Сходу і Заходу, об’єднуйтеся! ».

Можна зробити висновок, що у статтях С. Айні, присвячених проблемам Сходу, пропаганда дружби і об’єднання народів світу у спільній боротьбі за свободу і щастя людства, є однією з найважливіших тем, питання національної самосвідомості і самоідентичності, національного єднання є однією з ідейних основ його публіцистичної діяльності.

У висновку слід зазначити, що тема «Айні і національна самосвідомість» стала предметом досліджень айніведов тільки у період перебудови (1985 г.). У дослідженнях і статтях М. Шукурова, С. Табарова, А. Махмадамінова, Х. Асозода, М. Абдуллох, І. Усмонова, М. Імомова вивчені лише деякі аспекти даної тематики, але в аспекті національних цінностей незалежного таджицького суспільства дана проблема вимагає нового, широкомасштабного дослідження.

ЛІТЕРАТУРА:

Абдуллаєв, М. Таджицька публіцистика і національна ідентичність / М. Абдуллаєв. – Душанбе, 2014. – 309 с.
Азімов, А. Публіцистика і сучасність / А. Азімов. – Душанбе: Шарки Озод, 2004. – 42 с.
Азімов, А. Газета та місія самосвідомості / А. Азімов. – Душанбе: Шарки Озод, 2015. – 152 с.
Айні, С. І настав час пера. Частина 1 / С. Айні. – Душанбе: Ірфон, 1977. – 478 с.
Айні, С. І настав час пера. Частина 2 / С. Айні. – Душанбе: Ірфон, 1978. – 464 с.
Айні, С. Сузір’я революції / С. Айні. – Душанбе: Ірфон, 1974. – 264 с.
Асозода, Х. Діяльність, політика та Айні / Х. Асозода. – Душанбе: Shujoiyon, 2010. – 208 с.
Мурод, М. Від часів до часів / М. Мурод. – Душанбе: Шуджойон, 2010. -248 с.