«Хто має знання, завжди отримає владу.
Хто має владу, завжди заробить гроші.
Хто має гроші, зможе задовольнити свої потреби».
Малх Стіх, «Дорога довжиною у життя»
Передмова
За всієї небеззаперечності епіграфічної тези і у зв’язку з останніми подіями у світі, цитату ризикну доповнити: «У того, хто має знання, багато більше можливостей вирішити будь-яку проблему». Саме: ризикну. Тому що все ще хочеться, дуже хочеться вірити у рятівну силу знань. І закликати до цієї віри сучасників. Тут, взагалі-то, доречне було б і застереження: «Не дивлячись ні на що…». Оскільки вже неозброєним оком видно: всі колосальні знання, накопичені вітчизняною і світовою наукою за тисячі років ненашої і нашої ер, не завадили людству відверто розгубитися і заметушитися. Само собою, це не додало авторитету ні науці, ні державним і громадським діячам. Але про це ми ще з Вами поговоримо …
Прийнято вважати, що термін «Вчений» ввів англійський філософ Вільям Уевелл у 1840 році. Що ж, цілком можливо – саме їм вперше було запропоновано і слово «наука» – «science». «…Нам вкрай потрібно підібрати назву для опису того, хто займається наукою взагалі. Я схильний називати його Вченим». Нехай так. Хоча і правомірна думка про те, що наукою люди займалися і, по суті, були вченими задовго до введення цієї та іншої термінології. Одним з визначальних чинників вченого є знання, – ті самі, з яких почалися ці роздуми. Точніше, їх накопичення і володіння їх сукупністю. Історія про знаючих людей сягає корінням у глибоку старовину. По суті, першими у цій справі були служителі релігійних культів, а саме знання носило сакральний характер. Поділ науки і релігії відбулося значно пізніше, вже в античній Греції і Римській імперії, де знаннями стали цікавитися не тільки жерці, а й філософи, і вожді …
Відповідаючи на питання, хто ж такий вчений, доктор юридичних наук, професор, член колегії адвокатів і академік УАН Олександр Сергійович Саінчін в одному зі своїх інтерв’ю сказав:
«Давайте ми слово «вчений» відразу екстраполюємо на слово «наука». Науки, ми знаємо – бувають фундаментальні, гуманітарні, і все те, що підлягає науковому дослідженню; що дає практичний або організований теоретичний матеріал, можна віднесли до сфери наукових досліджень. Хто ж такий вчений? Думаю, що справжній учений – дослідник, який взяв на себе життєву місію дослідити, той чи інший напрямок, який він вважає проблемним. І найімовірніше, він робить по віхам свого дослідження якісь висновки, які, на його думку, принесуть теоретичну або практичну користь. Інакше, навіщо у науці проводити дослідження? Дослідження і наука – це одне і те ж».
Професор А.С. Саінчін
Академік і керівник одеського регіонального відділення УАН Олег Вікторович Мальцев, наукові досягнення якого відомі далеко за межами Батьківщини, часто цитує слова свого вчителя, життєвого наставника Віктора Павловича Свєтлова, якого завжди згадує з глибокою повагою: «Навіщо мені наука, яка не допомагає жити?» . Слова просто і переконливо демонструють підхід Олега Вікторовича до наукової діяльності – наука повинна застосовуватися у життя, а не залишатися у робочих зошитах вчених і дослідницьких лабораторіях. Тут, безумовно, є свої нюанси. Відповідаючи на питання журналіста, у тому ж інтерв’ю професор Саінчін зазначив:
«Буває і так, що вчений взяв якусь наукову тему, і вона не знайшла свого практичного вирішення – це результат? Це результат. Якась гіпотеза не підтвердилася. Що таке наука? Наука – це, перш за все, проблема, яка сьогодні стає гіпотезою. Ми досліджували, вийшли на висновки, це стало істиною. Ми говоримо аксіоматично, щось стало аксіомою. Ми прийшли до цього висновку, з нами погодилися фундаменталісти, вчені, припустимо – наші колеги, і це з гіпотези перетворилося на аксіому. Так ось і наука йде. Що стосується результатів наукового дослідження, сьогодні це – або результат, або його відсутність. На мій погляд, якщо вони і не носять будь-який практичний характер, то хтозна, що буде через 5-10-50 років, може бути, результат буде затребуваний. Ось, якщо ми говоримо про дослідження у чистому вигляді, скажімо інженерного характеру, варто згадати Леонардо да Вінчі, який народився у 1452 році. Уже тоді він пропонував початкові розробки такого літального апарату, як вертоліт. Саме йому належать ідеї про створення акваланга і можливості проведення підземних, підводних інженерних робіт. Але ж все це дуже довго не застосовувалося. Всі інженери дослідники обов’язково співвідносять себе з ранніми роботами Леонардо, але ж століттями проекти ці лежали просто так … ».
Максим Горький вважав: «Праця вченого – надбання всього людства, і наука є областю найбільшої безкорисливості». Причому, конкретизація цієї безкорисливості буває дивно своєрідною. Ось, наприклад, сам професор Саінчін спільно з академіком Мальцевим і професором Сотулою Олександром Сергійовичем написав наукову монографію … «Психологічний портрет серійного вбивці». Як розповіли автори під час презентації праці, даний посібник можна застосовувати для розслідування злочинів, впровадження превентивних заходів. І як мінімум, для відбору кадрів тих же співробітників правоохоронних органів. Адже завдяки даній науковій роботі можна абсолютно точно визначити, хто здатний стати на шлях таких тяжких злочинів. Щоб не виникали такі випадки, як, скажімо, з відомим «Маніяком-криміналістом» ( Сергій Ткач, який дійсно працював криміналістом, убив більше сотні людей і був затриманий лише через 25 років з моменту першого вбивства). Однак, не дивлячись на безперечну значущість даної праці, він більшою мірою зацікавив лише вчених, і в основному з зарубіжжя, а не тих, хто безпосередньо працює у полі дозволеної проблематики.
Професор Саінчін у бесіді зі мною сказав наступне: «Деякі рукописи справді не горять! Якщо не зараз, то через 5 років, через 10 років. Найголовніше для мене – продукт дуже сильно критикується. А ось, хто критикує – мені не цікаво. Якщо його критикують, значить, він знаходитися у полі. Якщо він знаходитися у полі, значить, робота знайде того, хто її гідно оцінить і візьме на озброєння. Так бувало і раніше не рідко у науці. Прийде час”.
По частині практики застосування у тому же правовому середовищі результатів наукових досліджень, та й взагалі будь-яких нововведень у роботі вже діючих структур, професор зазначає: практикуючі правники не вважають за необхідне вносити будь-які зміни.
«Наука і практика в області застосування наукових досліджень йде за принципом паралельних прямих, які при продовженні ніколи не перетинаються – не хочуть практики брати на озброєння нові дослідження. Вони вважають, що, те практичне ремесло і ті напрацювання, що вони мають – достатньо, і нічого нового їм не потрібно. Люди просто відпрацювали свій ресурс. Для того, щоб працювати у нових умовах, потрібно перенавчатися, йти на перепідготовку. Потрібно проводити експерименти по застосуванню тих чи інших методів і методик, у розслідуванні, у правосудді, у затриманні злочинця, і так далі. Але …. Не хочуть. Ось є це, і навіщо нам щось нове. Не забувайте, посередня людина завжди боїться чогось нового. Якщо вона освоїла якесь ремесло і їй цього достатньо, то потрібно мати дуже сильне інтуїтивне і наукове мисленням для того, щоб перебудувати себе на нові рейки. А вони кажуть: «дайте допрацювати до пенсії, а я піду – творіть, що хочете». Тому практики завжди згнітивши серце йдуть освоювати нові юридичні документи. Якщо виходить кодекс, припустимо – будь-який господарський, кримінальний. Знаєте скільки потрібно часу, для того, щоб практики заспокоїлися? Так вони нити будуть ще років зо три».
Ну, як тут не згадати слова Ігоря Губермана:
Сперва полыхаем, как спичка,
а после жуем, что дают;
Безвыходность, лень и привычка
приносят покой и уют.
Між іншим, спокій і затишок – лише до пори, до часу, поки не настає критична ситуація, коли старі звички не дозволяють вирішувати проблеми. І благо, коли є субстанція у вигляді, наприклад, тактичної схеми дій або алгоритму рішення при тій чи іншій ситуації, при тих чи інших умовах. А якщо вже і без таких виявилися, то на виручку тут можуть прийти фахівці, які здатні швидко згенерувати рішення виниклої задачі. Легко на словах і не так просто на ділі. Сьогодні, дорогий читачу, ми спостерігаємо, як в умовах виниклої загрози світового рівня, люди, які, так би мовити, «знаходяться біля керма» приймають рішення за обставинами. І все б нічого, але це «за обставинами» триває не один місяць … Як зазначив у своїй статті Олег Мальцев, до сих пір ніхто не запропонував єдину тактичну схему боротьби з епідемією.
Академік О.В. Мальцев
«На жаль, багато країн ЄС самостійно привели себе до цього ослабленого стану. І момент такого колапсу у науці відомий: це припинення наукових розробок в області вірусології і епідеміології. У багатьох країнах Європи більше 20 років (!) не існує в професійному класифікаторі такої спеціальності, як «вірусолог» або «епідеміолог». Ліквідація на урядовому рівні цієї галузі науки тягне відсутність кадрів, методологій, робочих процедур, системи оперативного реагування та іншого. Відповідно, сьогодні абсолютно природним виглядає результат, при якому в момент фактичного виникнення глобальної загрози ніхто не знає, як працювати в умовах епідемії. Неминучість, розгубленість і паніка. Сумно констатувати, але нині у масі ні європейські держави, ні члени урядів, ні обивателі – законослухняні громадяни – не знають толком, як себе вести в умовах епідемії»,– зазначає Олег Вікторович.
Вчений вказує: в умовах епідемії повинен командувати спеціальний комітет, що складається з вчених, вірусологів, епідеміологів, кращих менеджерів і консультантів (не уряди у поточній його формації).
«Справа у тому, що за умови відсутності якогось централізованого штабу боротьби з епідеміями, дуже складно координувати діяльність такого величезного простору, як держава. Потрібен безпосередньо штаб, який концентрує інформаційну, наукову, тактичну і комунікаційну системи, які повинні максимально взаємодіяти з населенням в умовах епідемії. Однак цього не сталося, і ситуація продовжує погіршуватися» , – пише вчений.
Сам Олег Вікторович у своїй статті (яку я настійно рекомендую вивчити за посиленням ), пропонує конструктивний підхід до розробки тактики в умовах епідемії.
Так може бути, насправді питання стоїть інакше? Може бути, воно – таке: «Вчені не мовчать, вчені говорять. І кажуть розумно, до ладу. Дієво. Чому їх не чують?». І ще: У надзвичайних умовах, що зараз склалися, така «нечутність» тих, хто поручився за долі мільйонів – що це? Дурість? Непрофесссіоналізм? Або … державний злочин?
Замітка на поле:
Один дотепний чоловік, теж по-своєму вчений, як-то помітив: «Знак питання – це постарілий знак оклику». Боюся, у нашому випадку у тих знаків оклику, які бачить той, що має очі, щодня-щогодини в усіх сторонах, просто немає часу на те, щоб постаріти. В одній з лекцій у рамках наукового симпозіуму «Психологія ущербності» Олег Мальцев відзначив, що настають у світі зміни. Думаю, одна з них – розуміння нами: в умовах пандемії важлива не формально-статусна влада, а ефективні рішення і їх впровадження. Згодні, читач дорогий? Ні? Утримуєтеся?
Автор – журналіст Гужва Анастасія
Підписуйтеся на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik