«Те, що відбувається сьогодні – це пандемія дурості, а не пандемія вірусу».
О.В. Мальцев
«Рятувати. Знову рятувати. Доки ж вас потрібно буде рятувати? Ви коли-небудь опануєте саморятування? Чому ви вічно слухаєте попів, фашиствуючих демагогів, дурнів оперів? Чому ви не бажаєте обтяжувати свій мозок? Чому ви так не хочете думати? Як ви не можете зрозуміти, що світ величезний, складний і цікавий? Чому вам все просто і нудно? Чим же таким ваш мозок відрізняється від мозку Рабле, Свіфта, Леніна, Ейнштейна, Строгова?». Дані рядки належать відомим, як на пострадянському просторі, так і нашим сучасникам, братам-фантастам Аркадію і Борису Стругацьких, що написані у 1964 році у їх захоплюючому творі «Хижі речі століття». Так, дорогий читачу, ці слова, як здавалося б, просто слова, але у наші дні вони більш ніж актуальні, як ніколи. Чому? У світі інформації, що ллється на наші голови з усіх боків, простому обивателю не просто розібрати, зрозуміти, відчути, де правда, а де, вибачте, нахабна, неприкрита брехня , на жаль, стає все складніше, та й обтяжувати свій і без того напружений мозок, у пошуках істини, мало хто спромагається. Та й навіщо? Піпл хаває.
Кожен день втирають у наш мозок особливу «мазь», під гучні гасла, а іноді незрозумілі, мудрі назви: надзвичайний стан, карантин, пандемія, коронавірус, подаючи все це під перцевим соусом «ми всі помремо!». А що власне відбувається? Масовий психоз? Моральна паніка? Психологічний вірус? Чому ми всі повинні їсти це «повидло»? Пам’ятаєте, як у тому старому, одеському анекдоті :
Зустрічаються два єврея:
– Як життя?
– Не питай! Фекалії!
Через рік вони знову зустрічаються.
– Ну, а тепер як?
– Ти пам’ятаєш минулий рік? Так це було повидло.
Та не хочемо ми їсти ваші фекалії. А що робити? Потрібно рятувати. Кого, кому? Та, як кого? Нас, людей, чоловіків. Адже вся надія сьогодні на рятувальний круг науки, на ті світлі, просвітлені уми тих, кому ще не байдужі сучасність і майбутнє всього людства.
Але, безпосередньо, повернемося до нашої розмови, щоб не забігати у нетрі. І все ж, що ж таке пандемія? Довго не думаючи, звернемося до просторах інтернету, відобразити визначення: пандемія (грец. «Весь народ») – надзвичайно сильна епідемія , що поширена на території країн, континентів; вищий ступінь розвитку епідемічного процесу. Дуже часто цей термін плутають з терміном епідемія. Зазвичай під пандемією мають на увазі хворобу, яка прийняла масовий, повальний характер, що вражає значну частину всього населення, спочатку, майже все населення. Відповідно до критеріїв ВООЗ , пандемія – поширення нового захворювання у світових масштабах.
Цікаво, чи не так: пандемія – хвороба, яка прийняла масовий повальний характер. Чи можна стверджувати, що на території України коронавірус прийняв масштаби пандемії? А що, якщо зіставивши математично дані числа хворих з чисельністю населення України, вивівши все це у процентному співвідношенні, може з’ясуватися, що пандемії, як такої немає? А якщо немає пандемії, то значить, немає хворих. Де хворі? Може ми щось не знаємо про пандемію і від нас усіх приховують? Виникає питання, що насправді відбувається у світі і кому це може бути вигідно?
«Коли мова йде про епідемію – це питання національної безпеки» , – О.В. Мальцев
На своїй сторінці у Фейсбук адвокат О.В. Панченко опублікувала цікавий пост : « У вас не складається враження, що пік захворюваності короновірусом вже відкладається в Україні не вперше? Спочатку він очікувався на початку квітня, потім “апокаліпсис” перенесли на середину квітня, сьогодні його вже відклали на початок травня. Головний санлікар вже і у Миколаїв їздив “шукати хворих” разом з СБУ, знайшов аж двох. Сьогодні – пишуть, треба розібратися, чому немає нових хворих у декількох областях. Так золото не шукають, як в Україні короновірусних хворих ».
І щоб хоч трохи розібратися у цьому непростому питанні, пролити світло і докопатися до істини, зняти «рожеві окуляри» з людей, з тим, хто не вірить усьому, що говорять навколо, керівник Одеського регіонального відділення Української Академії Наук, доктора філософії Олег Вікторович Мальцев поспілкувався з заслуженим журналістом України, письменником Кімом Борисовичем Каневським.
Варто відзначити, що пандемія, мабуть, найбільш обговорювана тема на сьогоднішній день. Для чого ввели новий термін для явища, яке вже існувало раніше і мало своє ім’я (епідемія)? Як реагували країни на вірус? І що ж пандемія насправді – експеримент або спроба змінити конституцію?
Олег Вікторович : «Мене завжди сильно дивують і навіть лякають певного роду явища. Свого часу я навчався у деякому специфічному закладі, де читав книги про те, як злі люди творять свої лиходійства. Але творять непомітно. Свого часу у США з’явилися товариші, які почали вигадувати слова, а «під ці слова» почали відбуватися справи різного роду. Коли почалися якісь незрозумілі події у світі, я вперше познайомився зі словом « колабораціонізм» . Подумалося – навіщо вони це придумали слово? Ну, «Погані люди», ну «Лиходії». Але ось ці « Колабораціоністи». ( Уточнимо: «Колабораціонізм» – усвідомлене, добровільне і умисне співробітництво з ворогом, у його інтересах і на шкоду своїй державі), я по десять разів повторював це слово. Зізнатися, не відразу і вимовив його. Так ось, коли зашелестіло, а потім і загуркотіло слово «Пандемія», мене це почало лякати, навело теж на думку про те, що «Під це слово» злі люди хочуть невидимо творити свої лиходійства.
Мене колись вчили, що всі неприємності у цьому світі через дві речі: назви і цифри, тому, що люди маніпулюють цифрами і назвами, вводячи в оману інших людей . І я дивлюся на Академію Наук України, на університети, науково-дослідні інститути, і бачу: мало що змінилося, триває маніпуляція: то слова нові, то цифрами маневрують. Пам’ятаєте срібний вік російської поезії, був такий поет – Бальмонт, обожнював вигадувати нові слова, язикотворець. Згадайте, чим все це закінчилося для них.
Слова продовжують створювати. Але, коли я бачу, що слова створюються з якоюсь, так би мовити, певною метою – потім їх починають впроваджувати і ними маніпулювати, щоб обґрунтувати якісь свої вчинки, ось тут і виникає дилема. Чи треба винаходити якісь нові слова, коли їх і так достатня кількість? Адже як багата мова! Та й у науці новий термін вводиться тоді, коли явище не відомо, слова такого немає, його ніхто не досліджував, ніхто не знав.
Кім Борисович: Але явище-то є? Його треба якось позначити, оформити. Власне, за цим принципом у наших предків і мова народилася спочатку …
Олег Вікторович: Так. Явище є і давно існує. Але ж і назва теж існує: «Епідемія». Але комусь дуже потрібно назвати це «пандемією». Навіщо вам нове слово? Ну, світова епідемія. І все ясно-зрозуміло. І більш ніж достатньо тривожно для того, щоб мобілізувати досвід, сили і засоби. Але ж ні, пандемія! І ось я дивлюся, слухаю і розумію: придумувати і далі будуть. Не зупиняться . Коли зустрічаюся зі словом «пандемія», кожен раз думаю, що за цим якісь не дуже охайні люди стоять .
Кім Борисович : Деякі явища, ефекти у поле зору людей сприймаються суб’єктивно, аж до обману зору, але – як реальність. І щоб визначити до них ставлення, обмінятися з цього приводу думками, потрібно дати їм якісь назви. Сам процес закономірний і логічний, народ адже – теж язикотворець. Але не було ще, здається, таких закономірних і логічних, реальних або ілюзорних, явищ і процесів в історії людства, близько яких не з’являлися б обов’язково люди, які підминають все це під себе, для своєї капосної користі. Сама по собі мовотворчість – нормальний процес, але така вже діалектика природи суспільства: будь-який нормальний процес має поруч із собою щось ненормальне …
Олег Вікторович: Безумовно. І це ще ось чому. Володимир Михайлович Бехтерєв говорив про те, що люди не люблять думати . А у суспільстві споживання , як підкреслював Бодрійяр, взагалі не напружуються з цього приводу, вважають за краще, коли думають за них. Бехтерєв додавав другу частину формули – якщо це все на вигоду помножити, то тоді все прекрасно вийшло б. Про це – у книзі «Навіювання і його роль у суспільному житті». Вона мене сьогодні особливо цікавить. Там більша, частина книги це істерії, він їх називає «психопатичними імпульсами». Дивлюся на те, що відбувається зараз у світі і думаю: це – « психосоціальна істерика». Один лікар приблизно так і висловився: те, що відбувається – психосоціальне явище, а не медичне, не біологічне. І до медицині не має ніякого відношення. Коли все починалося з коронавірусом, дуже багато людей це сприймали з гумором. Баварці говорили, що вони «втоплять коронавірус у пиві». Чи утопите?
Якщо щось підпалити, наприклад, будинок, і посидіти, подивитися, як він розгорається, а потім дочекатися, коли він спалахне, потім почекати, коли він майже згорить, потім схопитися за серце, і битися в істериці, дзвонити пожежникам, щоб негайно їхали сюди, інакше будинок згорить … Словом, коли прийдуть пожежники, будуть одні головешки. По суті, будь-яка річ у зародковому стані, як би небезпечна не була, вона абсолютно безпечна. На самому початку вона безпечна.
… Хотілося б, у зв’язку з цим, торкнутися творчості братів Стругацьких, які написали «Пікнік на узбіччі». У книзі є сцена – бесіда Нунана і Пільмана. І Пільман каже, що людство зовсім не потребує такої речі, як думати . Якщо ви пам’ятаєте, мова йшла про розум людини. Чи знає сучасна наука, що таке розум? Виявляється ні. До речі, про словотворчість: людство винайшло величезну кількість визначень цього явища …. Ми представляємо розум, як у тому нещасливому фантастичному бойовику, як копію власних уявлень про те, як має бути насправді.
Приписувати пандемії якусь розумність – дурість неймовірна. Але сьогодні вже ця пандемія перетворилася у якусь релігійну істерію. Їй приписують різного роду якості, якими вона абсолютно не володіє, навіть людські якості приписують. Наприклад, вона поширюється, як вогонь; вона розумна; вона думає, вона обходить імунну систему людини; вона як ракета, яка долає протиракетну оборону; мало не штучний інтелект. Слухаєш і думаєш, що ви ще зможете придумати з цього приводу? У вірусу абсолютно конкретні параметральні характеристики. У цьому сенсі, що таке пандемія – це світова епідемія.
З моєї точки зору, як вченого, – мова про психосоціальне явище , а не біологічне. Насправді ніякої епідемії в світі сьогодні не існує . Людям підносять справу у такому вигляді: величезна кількість захворіло коронавірусом в Італії, тисячі людей вмирають, і ви не розумієте, як тут все страшно. Хочете, щоб у вас було точно так же, як в Італії? Насправді, все не зовсім так, як описують наші ЗМІ. Я півтора місяці займаюся цим питанням, намагаюся зрозуміти, що ж відбувається насправді. По суті, я подумав, якщо зараз вимкнути всі ЗМІ одночасно (уявіть), немає інтернету, немає телебачення, нічого немає, інформаційний блок встав повністю. Як ви думаєте, через тиждень хтось згадає про коронавірус? Ні!
Кім Борисович: Ну, запізно, тому, що «шухер» вже пішов. Як то кажуть, до небес. І обов’язково хтось погріє на цьому руки, будуть підливати масла …
Олег Вікторович : Ви маєте на увазі чутки?
Кім Борисович: Так. Як їх зупинити?
Олег Вікторович: Ніяк. Тому, що вже машина розігналася, ЗМІ і так далі. А ось якщо зараз вимкнути всі ЗМІ і вам через кожну мить не будуть говорити, що у Росії померло ще десять чоловік, а в Одесі збирається померти ще п’ятсот, то ви через тиждень, за купою своїх турбот, все забудете. Будете займатися своїми справами, роботою.
Кім Борисович: Ми відразу натрапимо на економічні наслідки того, що вже було.
Олег Вікторович: Чим далі це відбувається, тим більше будуть економічні наслідки.
Кім Борисович: Зрозуміло. Чим далі у ліс – тим більше дров. І ЗМІ годують споживача вже не тільки поточними моментами, але і моторошнуватими прогнозами. Аж до того, що – коли закінчиться епідемія, то «живі позаздрять мертвим». Залишаться руїни одні.
Олег Вікторович: По суті, наша економіка влаштована таким способом, що вона стояти не може. Кожна хвилина простою – збитки . Збитки накопичуються вже, як мінімум місяць. І ось виникне дуже цікава дилема. Від чого краще померти: від коронавируса або від голоду? Голодна смерть, звичайно, вкрай неприємна і вважається ганебною. А вірус – завершує таке відрядження, тебе ще й пошкодують. Я дивлюся на це все і думаю: ті, хто грають на біді людській, займаються своїми справами під час цієї пандемії, вирішують свої питання – скуповуючи нерухомість дешевше, грають на біржі … у загальному, ці люди точно знають, що роблять. Це диявольське вміння на всьому гріти руки. Навіть якщо для власної вигоди потрібно дурити безліч голів. Я зіткнувся з такою річчю, що шукаю цю пандемію тривалий проміжок часу. Що, немає коронавируса? Так є. Немає хворих? Є. А чого я так до цього скептично ставлюся? Тому що це було, є і буде. У минулому році теж була епідемія грипу і все те ж саме, і у позаминулому теж саме було. Чому на цей раз всіх так зацікавило?
Кім Борисович: Мова йде не про хворобу, а про епідемію. Хвороби, як такі, – одне зі звичайних явищ природи. Ніхто ніколи всерйоз не говорив про ліквідацію хвороб. Їх не можна виключити, вони матеріальні у своєму механізмі. А матерія, як відомо навіть школярам, не зникає у нікуди і не з’являється з нічого. Просто переходить з однієї форми в іншу. У міру впливу ліків збудники хвороб частиною, звичайно, вимирають. Але частиною долають наші атаки, пристосовуються. Мутують. Той же природний відбір. Між нами свого роду вічна гонка озброєнь. Інша справа – епідемія хвороби, її експансія. Боротьба з епідеміями та їх наслідками – частина історії людства. Епідемії чуми, холери, дизентерії стрясали країни. Але і приносили безцінний досвід зустрічі з ними, оборони від них, наступу на них. Їх локалізації. І навіть попередження …
Олег Вікторович: Давайте далеко ходити не будемо. Повернемося не на вік і не на рік назад, а на два місяці, до січня місяця, коли одеські аптеки поповнювали свої запаси тричі на день, у минулому році такого не було. Ліки вимітали миттєво. В обід вже ліків не було.
Кім Борисович: Мрія бізнесу.
Олег Вікторович: Цілодобові аптеки працювали по всьому місту. Цей оборот ліків був ураганним у січні. Дивлюся на ситуацію, у цей період мало не вісімдесят відсотків Одеси лежало у ліжках, у січні-лютому вигрібалися всі медикаменти з аптечних полиць. Ніякої пандемії в Одесі не було, Швидку допомогу при температурі 39.5 викликаєш, а вони кажуть: «горілчаний компрес на голову постав і все, не балуйся».
І жодного ЗМІ не можу назвати, яке б висвітлювало цю проблему. Сьогодні черг у аптеках немає, ніхто по три рази НЕ підвозить ліки, але у нас епідемія. Так що ж таке пандемія? Коли по три рази підвозять ліки або коли взагалі не підвозять, і нудьгуючі аптекарі сидять.
Кім Борисович: Залякали бідного обивателя – «сидіть вдома, будете здоровіше», «не ходіть у ті місця, де багато народу». І справді, за логікою речей, в аптеках має бути шумно-людно. А я, ось, зайшов у велику популярну аптеку на Рішельєвській. Вакуум. Великий Боже, як зраділи мені аптекарки – нарешті відвідувач. Всякий дурень зрозуміє: щось тут не так …
Олег Вікторович: Я дзвонив в Італію, Німеччину, кажуть мені, що «напружено». Але напруга це пов’язано … саме зі ЗМІ. Приберіть їх – не буде цього всього. Сьогодні я дивлюся на те, що відбувається в Італії, ніяк не можу знайти цю пандемію. Люди хворіють? Так. Вони вмирають? На жаль, буває і таке. Але хворіли і навіть вмирали і у минулому році. А цифри? Їх немає. А може бути, і є, та не про нашу честь – ніхто не хоче їх давати. Адже теж питання питань: чому?
Кім Борисович: Коли у нас ЗМІ були централізовано регульовані, населення не відразу почуло щось про Чорнобиль. У години, коли починалася катастрофа, ніяких ЗМІ на цей рахунок не було. Пізніше була команда-дати якусь просту заспокійливу інформацію. Це була інша крайність. Сьогодні, не встигнеш чхнути на Таїрова, вже всі все знають на Котовського. Я не знаю, що з цього краще, з урахуванням менталітету нашого обивателя. Двоїста ситуація. Воно звичайно, кажучи демократично, ЗМІ, як джерела інформування громадян, не можна жорстко регулювати, тим паче – закривати. Ну, а якщо багато хто з них просто брешуть, узаконюють вульгарні і небезпечні чутки, сіють паніку …
Олег Вікторович: Коли мова йде про епідемію – це питання національної безпеки. Є підстави – немає проблем. Тільки давайте, якщо це істина в останній інстанції, будьте ласкаві пояснювати, чому це так … Я думаю, якщо хтось хоче пояснити, як це працює, він наводить дуже просту формулу, простий приклад, щоб усім було зрозуміло. А коли щось багаторазово зашифровується, а потім ще чимось вуалюється, а потім ось це тридцять разів зашифроване робиться ще не зрозумілішим і кажуть «нате, їжте». А ви знаєте, хто це написав – нобелівський лауреат! …
Для того, щоб зрозуміти, як відбувається епідемія, необхідно провести прототипологічну аналогію. Ми маємо справу зі споживачами «товаро-вірусу». Це економічна прототипологічна форма і її дуже легко розрахувати, місткість ринку приблизно вісім мільярдів людей. Але, як вважаєте – «думаючих» з них скільки?
Кім Борисович: Ну, у мене такої статистики, звичайно, немає. Нерідко у розмові на цю тему посилаються на Толстого: мовляв, «Скільки голів, стільки розумів …». Не сміючи сперечатися зі Львом Миколайовичем, все ж зв’язаний власним досвідом. А з його точки зору – голів, все ж, набагато більше, ніж роумів …
Олег Вікторович: Викреслюємо «думаючих», залишаємо «недумаючих» – «мовчазна більшість», як говорив Ж. Бодрійяр, приблизно сімдесят-сімдесят п’ять відсотків. Тобто, можемо взяти іншу пропорцію: десять відсотків на дев’яносто, яку використовують економісти. Суть її у тому, що десять відсотків землян шикарно живуть на планеті Земля, а дев’яносто тягнуть існування. Ємність ринку зрозуміла. Викреслили «думаючих», далі всі інші – «споживачі вірусу». Тепер потрібно поставити «вірус» всім споживачам вірусу. Немає проблем. Беру ЗМІ, як транспортну систему, і починаємо її поставляти. Тепер у мене є швидкість поставки і швидкість поширення. Скільки часу людині потрібно, щоб повірив у те, що вірус є?
Кім Борисович: І у колишні часи це поширювалося досить швидко. А тепер – що говорити: ланцюгова реакція …
Олег Вікторович: Я думаю, якщо використовувати ЗМІ та сьогоднішні можливості, підігрівати гіперручними сурогатами фактів, страхітливими цифрами, рефлекс у людини виробляється протягом одного-двох тижнів. Максимум – днів двадцять. Така кількість часу знадобиться для того, щоб всі свято увірували: є пандемія . А що робити з біологічними, статистичними показниками ? Демонструвати. Як? А так: що скажемо, то і напишемо. Все одно цифр ні у кого немає. Тому, яка різниця, скільки захворіли, потрібно, щоб було стільки-то, щоб гроші почали виділяти.
Простий приклад: моєму другові-лікарю дзвонить його друг і каже, що вони геніальну річ зробили – тест на коронавірус, вартістю у дев’ять євро. Дуже дешевий і дуже ефективний. І так зрадів, думає, гроші зараз заробимо. А йому кажуть – навіщо ви зробили за дев’ять євро тест? Нам за дев’ять євро тест не потрібен, а потрібен за дев’ятсот євро. Що тут нам ділити з 9 євро? По суті, дешевий, хороший тест виявився непотрібним у Європі, ніхто ці тести і не купує. А ось тести, які стоять 400-600 євро, потрібні, на них зараз всі заробляють.
Кім Борисович: Бізнес, нічого особистого.
Олег Вікторович: Але переводять у готівку-то вони гроші платників податків . По суті, вони крадуть з бюджету, і це робить цивілізована Європа. Я не прокурор, я нікого звинувачувати не хочу, але те, що відбувається сьогодні – це пандемія дурості одних і жадібності інших, а не пандемія вірусу …. У коронавируса мізерний відсоток втрат, чи то сім відсотків, чи то три. Залежно від держави, решітки споживача. Але всі перелякані настільки, що бояться захворіти коронавірусом, тому, що він їх уб’є . При такій ймовірності, навіть математичній, яку вони дають, нехай навіть якщо вона брехлива, це зовсім нічого. Що виходить? Всього дві десятих відсотка, навіть один відсоток не захворів. З моєї точки зору, епідемія, Це коли більше сорока-п’ятдесяти відсотків населення країни. Згадаймо історію: грип «Іспанка» з 1918 року забрав на той світ більше людей, ніж вся світова війна. Як накажете це назвати? Звичайно, епідемія. А сьогодні в Італії захворіли … дві десяті населення. 0.2% від населення Італії захворіли.
Кім Борисович: При всьому співчутті італійцям і взагалі європейцям, нас, звичайно, більше цікавить своя батьківщина …
Олег Вікторович: Давайте візьмемо нашу Україну. У нас це приблизно 0.005 відсотка населення. І це називається – епідемія? Коли буде 20 відсотків хворих, як це буде називатися? Гіперлімія? Бачите, що відбувається! Рекорд за кількістю хворих у США – 0,1 населення. Даже1 відсоток у США не захворів. Ось вам і світова пандемія. Якщо все скласти у світовому масштабі, це буде цифра приблизно 0,0000 … .01 відсотка. Коли говоримо про пандемію: люди хворіють або потенційно можуть заразитися? Але ж потенційно може відбутися зіткнення великого астероїда або метеорита із Землею …
Кім Борисович: Навіть більше шансів!
Олег Вікторович: За останні півтора місяці у сторону Землі летіли три дуже серйозних метеорита. І кожен раз НАСА розповідало, що цей точно вріжеться у Землю. А якщо навіть пролетить повз, то всерйоз, катастрофічно вплине на земне життя. Сьогодні досконала дурість відбувається, тому, як багато, дуже багато на коронавірусі кинулися заробляти гроші. Переводити у готівку бюджет.
Кім Борисович: Це ж мрія будь-якого комерсанта. Треба погріти руки на народному горі, це не єдиний випадок. Як то кажуть, кому – війна, а кому – і мати рідна. Ми вже говорили: в історії не було випадку, щоб хто-небудь не погрів на подібному руки …
Олег Вікторович: Точно, не єдиний. І треба сказати, що це, по всій видимості, не останній випадок. З моєї точки зору, насправді те, що відбувається – це репетиція. Те, що бачимо сьогодні – скоро закінчиться. А ось наступна хвиля, яка буде, може через два, три, може бути – чотири роки, усім малою не покажеться
І я поясню чому. Цей вірус … про нього говорять, що він нерукотворний. Я так не думаю, Я вважаю, що він – лабораторний, що знайдений дуже цікавий інструмент багатопрофільного застосування. Уявіть собі, що люди у державі незадоволені життям, не люблять президента. Але пандемія – це ідеальний спосіб , щоб вони злякалися, занепали духом, почали кричати – мовляв, ми любимо президента, любимо все, що є навколо, поверніть наше погане вчора. Тому що жити у клітці, як звір, з ранку до вечора, не виходячи з дому, це для дуже багатьох просто жахливо.
Кім Борисович: От уже во істину «Немає зла без добра», треба опинитися у цій калюжі, щоб згадати, що вчора сухіше було. Це, з моральної точки зору, дуже гнила політика, але вона дуже ефективна.
Олег Вікторович: Ви зверніть увагу, всі радісно її використовують у своїх інтересах, більшість людей просто у психопатичному шоці від того, що відбувається. Їх загнали у клітини і не дають жити колишнім життям. Можна у будь-який момент часу, не маючи пандемії, влаштовувати її, просто вигадуючи. При таких цифрах – це надумана пандемія, виростає на психологічній готовності безлічі людей вірити у неї, споживати її, тобто – реагувати на неї, як на реально існуючу у таких масштабах.
Кім Борисович: Очевидно, тут спрацьовує і ще одна властивість безлічі людей – охочіше вірити у погане, ніж у хороше. Наприкінці тридцятих років громадяни СРСР, буквально вчора ввечері ще співали пісні про героїв революції та громадянську війни, сьогодні з ранку вимагали їх розстріляти, як скажених собак. Тому, що – будучи громадянами найбільш читаючої країни, – розгорнули ранкові газети. Ті самі, пам’ятаєте, що булгаковський професор радив не читати до сніданку. І прочитали там списки їхніх улюбленців – тільки вже не зі знаком «Плюс», а зі знаком «Мінус». Вчора ще -ленінська гвардія, борці за свободу, політкаторжани, переможці білих і інтервентів. Герої історії, пісень, кінофільмів, чиї імена вже носили вулиці і площі, фабрики і заводи. А ось – написано у газетах: все навпаки. Значить, негайно їх знищити! І не тільки їх особисто – всіх, до третього коліна! І жодна сатана не сумнівалася. І ніхто у народі не сказав: щось тут не так, давайте розберемося, не будемо гнати картину. Так, ймовірно, у маси є і така властивість – воно і проявляється у гострі моменти.
Олег Вікторович: Всі ці речі давно історично відомі. І будучи стихійними, нерідко спритно використовуються для цілей, далеких від інтересів так званих простих людей. Якщо я можу вигадувати пандемію, то це дуже гуманний і простий спосіб керувати націями. Вбивати нікого не треба, у тюрми садити нікого не треба, можна посадити під домашній арешт. Буде погано себе вести, будете сидіти у клітках, ходити у намордниках. Пам’ятаєте фільм « Кін – дза – дза !»: « Пацаки! Чому не у намордниках? Наказ пана ПеЖе – всім пацакам надіти намордники. І радіти! Ти чого, пацак, що не радієш?»
Те, що сьогодні відбувається, не має ніяких підстав: ні наукових, ні методологічних. Ніяких прогнозів наукових ніхто не робив. Це все дурниця … Коронавіруси не вчора народилися на світ, як ви говорили – відповідно до закону збереження матерії, вони завжди існували. У тому чи іншому вигляді. Зараз репетирується інструмент управління населення: обмеження прав, його свобод. Під благим приводом, зрозуміло. Але це вже – як водиться. Якщо у відкрито-тоталітарної формації глава каже: «Я так наказую!» або «Держава – це я!», то у демократичних варіаціях під це завжди підводиться «Народна» база інтересів. Скільки уряд в Україні у центрі і на місцях сьогодні вчинили неконституційних дій? Дуже багато – незаконно. У Конституції чітко і вичерпно сказано: «Права і Свободи громадян не можуть бути обмежені». Якщо це раптом не так, якщо вони можуть бути обмежені, то тоді до Конституції потрібно внести відповідний розділ, у яких випадках вони можуть бути обмежені. Деякі скажуть, що у нас або надзвичайний стан, або війна, тоді права можуть бути обмежені. Так-то воно – так, але, як казав один кіноперсонаж, це – не «Покер», який можна оголошувати, коли заманеться. Вибачте, це ціла процедура: треба, щоб президент звернувся до Верховної Ради, щоб Верховна Рада затвердила ці речі, і тільки після цього може настати надзвичайний або військовий стан.
Кім Борисович: А надзвичайна ситуація?
Олег Вікторович: Надзвичайна ситуація – вона не має до цього ніякого відношення. Це не юридична категорія. Що таке надзвичайна ситуація? Такі ситуації відбуваються кожен день по 50 000 разів. Скрізь нп: запізнився на роботу – нп, щось не так поставив – нп. Я можу відмовити по 50 разів, і мені за це нічого не буде, я вважаю, що це нп. Що? Чи законно це? А навіщо мені закон, я ж так думаю, я ж нічого поганого не роблю. Але, коли обмежуються конституційні права громадян, коли людей примушують (не переконують, не вмовляють, а саме примушують, аж до поліцейських заходів), ходити у масках – це відверте порушення конституційних прав .
У чому сенс цієї діяльності уряду, держави? Припустимо, я збираю нараду про державну безпеку, наша перша задача – максимально інформувати населення про те, що така тенденція існує. Друге – видати рекомендації та прогноз населенню – що це таке насправді і як все буде відбуватися. А далі кожен громадянин повинен сам вирішувати, як він себе буде берегти. Коль скоро літні працюють або службовці люди найбільш схильні до небезпеки, то на цей проміжок часу дозволяємо на роботу не ходити – зі збереженням заробітної плати. Люди, які страждають якимось хронічним захворюванням – можуть добровільно самоізолюватись – або продовжувати ходити на роботу. А все решта, хто боїться коронавируса, будь ласка – сидіть вдома, хто вам забороняє. Решта, хто не бажає дурницями займатися, йдіть так живіть, як жили.
Директори підприємств у своїх секторах набагато краще знають, що робити, ніж уряд. Зверху зовсім не все видніше. Вони більше за всіх зацікавлені у тому, щоб їх люди були на підприємстві. Якщо дати команду бізнесу навести порядок, директора підприємств розберуться краще, ніж будь-який кабінет міністрів. Сьогодні така ситуація, мало того, що кабінет міністрів України, мало того, що президент порушив всі законодавчі акти, і найголовніше – порушив основний закон країни, Конституцію України, вони пишаються створеним . Запитайте будь-якого адвоката – і всі скажуть, що те, що відбувається сьогодні – незаконно. Причина: не передбачено нашою Конституцією. Немає у нас таких конституційних норм …
І нарешті: навіщо треба державі на такому рівні пафосу і у такому масштабі займатися цією проблемою? Адже вона яйця виїденого не варта! Мабуть, є причина, чому потрібно займатися. Найімовірніше, якщо дивитися у корінь, економічна причина. Мова про гроші завжди йде . З моєї точки зору, якщо говорити про ефективність подібної діяльності, є люди, які набагато ефективніше впораються з цими завданнями.
Кім Борисович:Якщо спробувати, проміжним чином, підсумувати розмову, хоча б в цих межах, тут вимальовується така схема. Перше – це роль мас. Корінна здатність мас піддаватися маніпуляціям, схильність до цього, навіть якийсь попит, апетит мас до того, щоб хтось «вішав локшину». І в історії, і у сучасності ми ясно бачимо, як безліч співгромадян дуже охоче включаються у це. А з масою, як відомо, не впоратися. Значить, з одного боку, базис, з іншого боку, маса, яка готова до пожежі, треба тільки кинути сірник. Тобто, напоготові не до конкретних дій, а до метушні: «Пожежа! Пожежа!». З іншого боку, колосально швидкі, легкі доходи, можна зрубати, якщо ці маси сколихнути подібним чином. Не один, так інший, хтось знайдеться, хто не зможе пройти мимо такого куша. Потім, звичайно, все зміниться, але час буде втрачено, у бізнесі це називається «упущені можливості». Який же дурень-бізнесмен стане чекати такої втрати! І нарешті, випадкові люди, – у силу гри стихії на ринку історії, які опинилися на самій вершині піраміди, аж ніяк не озброєні державною мудрістю, але сіли у високі крісла (за Марксом – перемогли у боротьбі за право розподіляти додатковий продукт), звичайно ж, хочуть там залишатися якомога довше. Мені здається, слід мати на увазі ці три моменти, які у сукупності дають ось цей ефект. І, на жаль, ті, що обіцяють і надалі щось подібне …
Олег Вікторович: Коли хтось світу відкрив «пандемію» у суспільстві споживання, у якому ми живемо сьогодні. І це дійсно прототипологічний випадок. Чи є пандемія злом? Безумовно, для багатьох людей у світі є певним злом, якоюсь тіткою з косою, яка, нібито, всіх викосить. А для кого-то вона – мати рідна, майже гарантує новий статус благополуччя ще більший, ніж у них був до цього. І те, що відбувається зараз – репетиція, перевірка реакції мас на подібного роду речі . Згадаймо скасовані канони: колись вождь, нині – колишній, звичайно, назвав 1905 рік генеральною репетицією жовтня-17. Чи не цей принцип проглядається у тому, що відбувається? Не хочеться каркати, але думку не зупиниш:коли наступного разу це станеться, найімовірніше, ми отримаємо зміни у Конституції, обмеження прав і свобод людей .
Завжди все починається з їх безпеки, коли замість закону на чільне ставиться безпека, так починається фашизм. І фашиствуюча Ангела Меркель продемонструвала всьому світу, як єдино порушуються шенгенські угоди у Європі, у Німеччині. Як вона вимагала по телевізору – вводити вам «намордники», комендантська година – «Подивлюсь, як ви будете себе вести у суботу і у неділю» … Як ви бачите, для неї закон порушити – як то кажуть, раз плюнути. Норма, Німеччина – найвища цінність. Це кримінальний злочинець на сьогоднішній день. Вона порушила шенгенську угоду.
Кім Борисович: Наскільки знаю, ви як науковець, стоїте на позиціях обслуговування наукою суспільства. З цієї точки зору, встають два питання: будинок горить, чим гасити? Це, звичайно, не знімає питання «Хто винен?» але робить його не першим – другим. Отже, що робити? Уряд ми міняли за принципом «Шило – на мило» …
Олег Вікторович: Відповідь у книзі братів Стругацьких «Хижі речі століття» – столітня програма реабілітації душі людської, потрібно міняти систему виховання, міняти суспільства.
Кім Борисович: … Так вчили-виховували! Ще й як! Ліквідація неписьменності! Робфаки! Інститут червоної професури! Вечірні школи робітничої молоді! Вечірні і заочні вузи і технікуми! Надпотужний партполітапарат, що відбирає мільйони та мільйони карбованців у небагатого народу на комуністичне, атеїстичне, інтернаціональне високоморальне виховання народу! Один закон про обов’язкову повну загальну середню освіту чого вартий! Сто відсотків населення – зрілі аттестатники! Але ж все – повидло, суцільна брехня, люди з атестатами зрілості часто-густо виявлялися не зрілими. Ось навіть те, як суспільство відреагувало на цю ситуацію, показує незрілість самого суспільства …
Олег Вікторович: Діти, я ж кажу.
Кім Борисович: Дитинство – це чудово. Але, як сказав один дивний чоловік (правда – з іншого приводу), не можна вічно жити у колисці. Дорослі, як діти реагують на життєві складності – вкрай небезпечна річ і для суспільства, і для держави, і, у звичайно рахунку, для них самих.
Олег Вікторович: Все добре у свій час. Дорослим треба дорослішати, виховувати себе. Є один спосіб впливати на людину – виховувати, іншого способу немає. Карати? Наказувати? Це дуже стара і, на жаль, поки невикорінна тенденція; вона іноді, можна сказати, латає латки. Але, в остаточному підсумку, і ні до чого доброго не приводить. І у нашому випадку, упевнений, не приведе.
Пост-скриптум.
Автор повинен визнати – не без зусиль утримується від заключних коментарів. Вважаю, і у читацької душі ворушиться бажання висловитися на цю животрепетну тему. Адже те, про що розмовляли учасники наведеної зустрічі, буквально стосується всіх і кожного. І у кожного, і у всіх, так би мовити, накипіло на душі. Що до вас, читачу дорогий – охоче приймемо вашу кореспонденцію з цього приводу. Адже загальна біда, як одяг з маспошиву: конвеєр – конвеєром, але у момент придбання кожним придбана річ стає суто індивідуальною. Автор же завершує цю статтю висловлюванням французького соціолога, Dr. Тьєррі Бардіні (Thierry Bardini) про глобальну безпеку в умовах пандемії: «…багато країн діють незаконно, але вони роблять це законним, вводячи режим надзвичайного стану у країні »:
Журналіст Кароліна Бодіна
Підписуйтеся на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik