НЕЗАБУТНЄ СТАРЕ…
В інтернет-публікаціях вже давно і часто зустрічається так звана «Справа Мальцева». Навіть за відомої перенасиченості сучасного інформаційного простору гострими матеріалами – як критичними, так і відверто критиканськими – ці публікації не загубилися. І, судячи з коментованих відгуків, вони цікаві багатьом нашим співгромадянам. Що не дивно: мова йде про виключно серйозні підозри та звинувачення. Олег Вікторович Мальцев і низка його співробітників понад пів року утримуються в слідчому ізоляторі та перебувають під судом. Куди вже серйозніше. Але дії суду і слідства, прокуратури та адвокатури й у цьому випадку визначаються, будемо ще сподіватися, Законом. А ось чим визначаються публікації, що інформують суспільство про цю «Справу», і про все інше, що їй передувало, було з нею пов’язане, випливало з неї або примикало до неї?
У різних громадян читання багатьох матеріалів цього кола викликає різну реакцію. У автора цих рядків, наприклад, не лише подив – рука тягнеться до брому і валеріани…
Практично весь цей час ряд співгромадян, які позиціонують себе як журналісти, цілком однозначно оголошують академіка Мальцева та деяких його співробітників злочинцями. І не просто якимись там, а… державними! Не жартуйте, панове!
Між тим, кому ж із професійних журналістів (та й узагалі – цивілізованих людей) невідомо: у правовій державі є лише одна-єдина інстанція, що не підпорядковується нікому, крім Закону, і має право резюмувати: «Винний» чи «Не винний». Це – суд.
Та якщо говорити відверто й серйозно, спираючись на історичний досвід, навіть судові вироки не застраховані від помилок. Зрештою, і судді, і слідчі – живі люди. Ще стародавні казали і нам заповіли знати: людині властиво помилятися. Не кажучи вже про свідомі «тенденції».
Адже, зрештою, відомі прецеденти так званого радянського часу, коли громадян оголошували злочинцями не лише журналісти, а й суди, виносили їм навіть найвищу міру покарання (тьфу-тьфу-тьфу), вироки виконувалися – а згодом з’ясовувалося, що «злочинці» взагалі не мали жодного стосунку до справи. І це відбувалося не тільки в сумнозвісні 30-ті роки, а й у «світлі» 70-80-ті.
У будь-якому разі, в наш час задовго до вироку суду зневажати презумпцію невинуватості й категорично оголошувати затриманого, арештованого, підслідного чи підсудного злочинцем – це, вибачте, формене неподобство. І, проте…
Ох, яка ж вона живуча, більшовицька традиція навішування ярликів і швидкісного таврування.
Ось один цілком сучасний автор на весь голос і без жодних сумнівів називає О. В. Мальцева ворогом України. Отак просто, ні більше ні менше. При цьому, як пояснюють компетентні юристи, в матеріалах слідства та суду нічого подібного немає:
По-перше, український учений Мальцев Олег Вікторович не підозрюється й не обвинувачується у державній зраді за статтею 111 Кримінального кодексу України.
А по-друге, навіть якби це було так, у нашій країні ніхто не скасовував презумпцію невинуватості. Простіше кажучи: не доведено – не винен. Так говорить Закон.
Але ж відома категорія людей, для яких закон не писаний. А якщо писаний – то не читаний. А якщо читаний – то не зрозумілий. А якщо зрозумілий – то не так.
Професіонали правової сфери обмежені відповідальністю за свої слова й дії. Підозри – це підозри, антипатії – антипатії, а Закон – це Закон.
Та й у пам’яті правознавців, які, безперечно, його вивчали, ще не стерся термін «Ворог народу» та наслідки його широкого застосування в СРСР.
Він дійшов до нас ще з римського права, де оголошував людину поза законом і прирікав на знищення. Але що там давній Рим – клеймо «Ворог народу» набуло широкого поширення за часів Французької революції, коли ним позначали противників якобінської диктатури, обґрунтовуючи масовий терор.
У революційній Франції цей ярлик коштував життя десяткам тисяч громадян, включно з народними вождями Дантоном і Робесп’єром.
Що цей «милий» ярлик наробив у СРСР – і говорити не варто. Уже за моєї пам’яті, взимку 1958 року, Верховна Рада СРСР ухвалила “Основи кримінального законодавства”, які скасували такі кліше давньоримсько-французько-сталінського режиму, як «Ворог народу».
Здавалося б, повернення до цього минулого більше немає. Але ж ось тобі й маєш…
Або ось, читаю: виявляється, їх судить… СБУ. Як це, як це, як це? Служба безпеки України нікого не судить, у неї зовсім інша місія. Але ж ось, написано електронікою, і сокирою не вирубаєш. І люди наші читають. Що їм думати?
Між іншим, публікації, що звинувачують Олега Вікторовича Мальцева чи не в смертних гріхах, з’явилися значно раніше. Щоправда, спочатку вони не мали остаточно-приговорного характеру: кілька публіцистів усно та письмово ділилися з нами своїми підозрами й навіть звинуваченнями на адресу О. В. Мальцева та його найближчих співробітників у різноманітних «гріхопадіннях» – від створення небезпечної секти, інтимних домагань, різних махінацій і академічного самозванства, переслідування прогресивних журналістів і псевдонауковості – аж до державних злочинів включно.
І ось – апогей: публічний вирок без суду!
Але й це ще не все: розходяться кола від каменів, кинуті в інформаційне море-окіян. Досі звинувачення стосувалися переважно самого академіка Мальцева, його співробітників та адвокатів. І ось – за законами фізики й драматургії – розходяться кола: поворот теми й нові обвинувачені дійові особи.
На авансцену вивели давнього голову регіональної організації НСЖУ. Тепер викривачі взялися за нього та його соратників. Виявляється, кілька журналістів склали та підписали петицію щодо цієї «Справи» на допомогу слідству. Важко сказати, чи зверталося слідство до них за такою допомогою, чи це був поклик душі. Але цей манускрипт ініціативні автори направили не лише слідчим відповідного департаменту, а й голові регіональної організації НСЖУ – не просто для ознайомлення, а й для підпису.
І ось читаємо про те, що керівник регіональної організації журналістської спілки підписав цю петицію, але… «злив» (ненормативна лексика взагалі не чужа цим викривальним публікаціям) прізвища підписантів… знаєте кому? Самому Олегу Вікторовичу! Так-так, академіку Мальцеву, який уже понад пів року перебуває в слідчому ізоляторі.
Куди подітися від питань: якщо це взагалі можливо, то – навіщо? Що має робити ув’язнений у камері слідчого ізолятора з таким документом? Якщо він правдивий – у чому ж його секретність? Йдеться ж про громадян, які вже давно сміливо борються з Мальцевим і, отже, йому відомі.
А найголовніше – Юрій Работін його не підписував, і категорично це стверджує. Чи не тим і викликав на свою адресу вибух гніву?
Насправді ж лист, про який ідеться, в законному порядку потрапив у документальні матеріали слідства. У законному ж порядку там із ним ознайомився й адвокат. Але кола вже пішли…
Так, у хід пішло все.
Колись мала місце бійка із застосуванням зброї. Причина? А та, що сталося це неподалік від офісу НСЖУ. І, за повідомленнями авторів цих матеріалів, голова організації колись продавав журналістські посвідчення всім охочим отримати зброю, яку законом дозволено журналістам. Прямо вказуються розцінки.
І ще: колись незаконно здавав у оренду частину приміщень ОРО НСЖУ.
Далі Юрія Работіна звинувачують… у вічній любові до грошей.
Нарешті, не повірите, але він організував у офісі НСЖУ пресконференцію за участю Мальцева.
Тут я особисто просто зобов’язаний зауважити: такі пресконференції у залі ОРО НСЖУ є традиційними з того часу, як організація оселилася в цій будівлі. І подібні заходи з дуже широким ідейно-тематичним спектром притаманні для Спілки журналістів.
І, нарешті: виконуючи спілчанське доручення (які приймаю ще з моменту вступу до НСЖУ, з весни 1980 року), зазначену пресконференцію вів особисто я. У ній брали участь Ю. А. Работін, О. В. Мальцев і доктор юридичних наук, професор, академік Саїнчин А. С.
Йшлося про новітнє наукове, ґрунтовне і сенсаційне видання, співавторами якого вони й були. Кого і як це компрометує – навіть уявити не можу. Але, повторюся: в хід пішло все, що було ще, як то кажуть, за царя Гороха.
Фото від 14 лютого 2020 року з пресконференції, присвяченої виходу монографії “Психопортрет серійних убивць. Хто вони і що ними рухає”, з керівником Одеського регіонального відділення УАН та автором монографії Мальцевим Олегом, професором Олександром Саїнчиним, співавтором монографії Кімом Каневським, а також керівником НСЖУ в Одесі Юрієм Работіним.
Чому все це робиться людьми прямими та сміливими з часом? Один автор викривальних матеріалів частково коментує це, не мудруючи: ми, журналісти, пише він, просто старанно робили вигляд, що Юра – наш хлопець. Але трохи ватний. Так виправився ж. Ага, «дещо» там (звісно, висловився грубіше).
Ну так, у боротьбі за правду навіщо підбирати слова і стежити за мовою. Топай кирзою по нервам і матюком по вухах, по людях, по долях – війна все стерпить? Виходить, відрікаючись від старого світу, стряхуючи його прах з наших ніг, дещо не забули…
Постскриптум: А кола все розходяться. Судячи з деяких публікацій, в кінці березня, на 58-й сесії ООН з прав людини в Женеві, Крістін Мірре заявила про незаконність кримінальної справи проти українського вченого, доктора наук Олега Мальцева. Вона зробила це від імені двох організацій з прав людини: “Координація асоціацій і приватних осіб за свободу совісті” (CAP/”Liberté de Conscience”) та “Права людини без кордонів” (“Human Rights Without Frontiers”). Чи не отримають тепер ООН та її асоціації від непримиренних викривачів пороків заради торжества добродійства? Втім, відбулося ще одне судове засідання. Як кажуть, продовження слідує…
Кім КАНЕВСЬКИЙ
Ветеран журналістики, заслужений журналіст України. В НСЖУ з 1980 року.