Інтерв’ю з Президентом УАН академіком Оніпко Олексієм Федоровичем
Костянтин Володимирович Слободянюк:
– Олексій Федорович , вітаємо Вас. З Вашого дозволу, відразу – до справи. У Національній Академії Наук України проходить серйозна реструктуризація, епоха змін. Йде з посади Президента академік Патон. А в Українській академії наук грядуть якісь зміни, реструктуризація?
Олексій Федорович Оніпко:
- Зміни в УАН йдуть постійно, ситуація мінлива, яка нас і орієнтує. Наука повинна себе утримувати за рахунок розробок. Попросту кажучи, розробки вчених УАН мають ціну і їх слід реалізовувати. Українська академія наук за своїм статусом – громадська організація. І ні копійки не отримує з держбюджету країни, а наука – явище, що потребує фінансування. УАН має найцінніші наукові розробки, визнані в країні і за кордоном, десятки своїх власних підприємств. За рахунок чого ми й існуємо.
Підприємства УАН зайняті науковою діяльністю, комерційний аспект для Академії – аж ніяк не самоціль, але одна із складових – наукові розробки. Саме заради справжнього, вільного пошуку у науковій діяльності, необхідна ця економічна незалежність. Тим більше, один з наших принципів – поєднання науки і практики, як то кажуть, «Наука і життя». Це гасло з порядку денного не знімається при всіх сучасних змінах, а головне завдання – популяризація української науки.
Ми зобов’язані зберегти науку – це один з найважливіших аспектів у ситуації, що склалася в нашому суспільстві. Це означає, зберегти віру, надію, любов до науки і відповідно бажання молодого покоління займатися і бути в науці. Увагу до непростого сьогодення ми поєднуємо з поглядом у майбутнє. Я прожив більшу частину життя у радянські часи, всяке бувало, але потрібно віддати належне, що в ті часи науці приділялась велика увага суспільства і держави. Слово «Вчений» звучало гордо. Методичні вказівки зобов’язували педагогів придивлятися до схильності дітей щодо фізики, хімії, математики, географії, рідної мови, літератури та інших навчальних предметів. Традиційно розвиненою була мережа різних творчих гуртків, товариств, студій науково-технічної творчості. А саме це і є початкова профорієнтація. Звичайно зверталась увага на практику, матеріальну самостійність людини у житті. Але головне, що вдихалося з такою атмосферою – захопленість і залучення до науки, свідоме і конструктивне мислення, наполегливість та досягнення мети. Це був справжній і багатообіцяючий науковий, практичний потенціал, який показав величезний кадровий вибір.
Не всі, звичайно, ставали професіоналами. Але такий початок позитивно формував розум і характер, що потім впливало на все життя. Звідси серйозне ставлення багатьох до подальшого, післяшкільного вибору шляху, до виробничо-технічної, середньої, фахової та вищої освіти. В УАН є науковці, академіки, які і до сьогодні пишаються тим, що закінчили ПТУ або технікум. На жаль, коли Союз РСР розпався, ця діяльність була практично припинена. Закрилися як творчі гуртки, ПТУ. Зникли видання науково-популярних журналів, теле- і радіопередач наукової тематики. Звідси велике зменшення юного і молодого потенціалу. В УАН побачили і сприйняли вирішенню цієї проблеми. Що і увійшло складовою до головної мети створення Української академії наук.
Ще один наш напрямок пов’язаний з припиненням фінансування багатьох наукових розробок. Для вченого призупинити розпочату справу, дослідження це катастрофа. Яким чином забезпечити фінансування науки? Почали створювати свої науково-дослідні інститути. Для того, щоб поповнювати кадри, ми перші в Україні створили університети недержавної форми власності. Вони належали громадській організації. Відмінність цих університетів була в тому, що ми готували не фахівців-гуманітаріїв, юристів, перекладачів, у нас була розгорнута підготовка технічних фахівців. Був університет інформаційних технологій, автомобільний факультет, університет Д. Галицького, архітектурно-будівельний.
– Але ж це не було запереченням важливості гуманітарних наук?
- Ні, зрозуміло. Просто було очевидно, що в гуманітарному секторі робота налагоджена продуктивніше. Ми вкладали сили і час до тієї науки, яка найтісніше пов’язана з практикою, приносить матеріальні блага. Хоча, звичайно, гуманітарні дослідження також важливі, особливо у наш час, коли величезні проблеми у сфері культури викликають не меншу тривогу суспільства. І такі інститути були створені. Наприклад, навіть інститут гуманітарних досліджень, гуманітарні суспільства регіональних наших відділень. Відтепер очевидно, що вчені отримали можливість продовжувати свою корінну справу.
– Що до популяризації науки?
– Дуже важливе питання. Ми видаємо, серед інших, і журнал з характерною назвою «Винахідник і раціоналізатор. Наука і техніка». Це – єдине науково популярне видання в Україні. І це – серйозна підтримка винахідництва, нових ідей. Ось ваше, одеське регіональне відділення УАН відродило і ритмічно випускає журнал «Вісник Грушевського» та інші видання. Велика справа для вітчизняної науки. Це – і нинішній день, і потенціал.
– А кадрові зміни?
– Перереєстрація членів Академії. Для чого це робиться? Деякі йшли і йдуть до Академії, оскільки їм подобається бути членом Академії. І не відразу зрозумієш, чи буде ця людина займатися всерйоз наукою, або просто жадає якоїсь незрозумілої слави. Тому не завжди потрапляють люди, які потрібні справі, науці, країні. Загалом, знадобилось щось на зразок відбору. Саме ця перереєстрація. Статутне завдання Академії: приймаємо, тих, хто займається наукою і тих, хто сприяють розвитку науки. Ми приймаємо народних депутатів, навіть міністрів, які розуміють справжній стан науки, співчувають нам, допомагають у розвитку. Але коли ці надії залишаються надіями, позбавляємося від таких. Академії потрібна реальна і плідна наукова робота і члени Академії просто зобов’язані підтверджувати це своє високе звання. Ось такі у нас зміни.
Дуже важливо, звичайно, молоде поповнення. Це проблема, яка сьогодні важко вирішується. Однією з причин ми вже зіткнулися це рання профорієнтація близька до нуля. Сьогодні в науку молодь йде, але дуже нерішуче.
Це тривожно,якщо у нас не буде поповнення нових членів Академії, то це загрожує зниженням вітчизняного потенціалу науки. І навіть, ризикну сказати, зниженням до того мінімуму, про який фізики кажуть: «Критичний мінімум маси». Благодушність тут ні до чого, вчений зобов’язаний в усіх випадках прямо дивитися на речі. Говорячи чисто гіпотетично, Україна у непомірній боротьбі за негайний миттєвий практицизм віддачі, може залишитися без науки.
У нас дуже багато залежить від того, хто очолює той чи інший підрозділ Академії. На жаль, буває так, що не стало керівника відділення і робота припиняється. Тому що створювалося на ентузіазмі і активності однієї людини. На сьогодні дуже критичний стан відділень УАН. На привеликий жаль деякі керівники пішли з життя. Виникла велика проблема у виборі керівників відділень УАН, які мають великий потенціал науковця – вести за собою, залучати молодь.
– Зараз відбувається, як і зазвичай, певна стадія переговорів, скажімо так, щодо монетизації тих чи інших досліджень, напрацювань, винаходів, досліджень Української академії наук. Назвемо це «Експорт». Про які наукові дослідження, винаходи на даний момент йде мова? Що могло б бути доступно для зовнішнього світу, з розробок української академії наук ?
- Таких напрямків у нас декілька. Сьогодні Академія має десяток провідних відділень. Відділення технічних наук, відділення фізичної культури і спорту, у спорті теж наука потрібна, відділення гуманітарних наук і такі ін.
Сталося так, що призупинилася на початку діяльності Академія. Це 1991 рік, коли Союз розпався. Академія була створена при Союзі. Але активність прийшла на 1991-1992 роки. Але більшість вчених працювали в області оборони. Першочергове завдання для вчених – продовжити ці дослідження. Тому у нас більшість яскравих розробок, потужних, які перевищили світові досягнення – це в області подвійних технологій і в оборонній сфері. Досить сказати, ми отримали декілька Державних премій у галузі науки і техніки. Вперше премію отримував колектив недержавної структури. На той час це була сенсація.
Більшість розробок Академії це розробки технічні, вони тривають і сьогодні. Але тематика, напрямок, дещо змінилися у зв’язку з новими потребами. Розробка літальних засобів, безпілотників, спеціальних інформаційних технологій. Даними розробками займаються інститути інформаційних технологій і цілком успішно. Але відразу скажу, наші замовники в основному зарубіжні. В Україні, може, і є бажання і потреба у цьому. Але ніхто не хоче, вибачте, платити за розробки. От і йдуть у нас продажі технологій в основному на зовнішньому ринку. Головний наш покупець залишається Китай, багато досліджень проводимо за індивідуальними замовленнями, хоча і з іншими країнами працюємо.
Технічні розробки … В області енергетики, розробка теплових насосів, діодів теплових, це комбінація. Вирощування алмазоподібної структури плівок, кристалів, розробка акумуляторів нового покоління, особливо для електромобілів і складських площах техніки, джерел енергії. Сонячні та вітрові електростанції, акумулювання енергії. З усією відповідальністю скажу, результати є, і результати дуже хороші. Зрозуміло, що повсякденність та історія чекають від нас більшого …
– Питання, що складається з одного тільки слова: коронавірус?
- Для боротьби з коронавірусом вже розроблений ряд вакцин. Ми звернулися зараз до всіх структур, до Президента країни. Потрібно максимально прискорити їх перевірку і допуск, щоб якомога швидше використовувати для лікування та попередження хвороби. Змушений сказати, на жаль реакція, як завжди, із запізненням, а буває взагалі ніякої. Ось так…
– Гуманітарний сектор?
- Цікаві гуманітарні дослідження, історичні науки. Ми розробили, підготували і випустили у світ цілий ряд видань; філософське видання «Софія Прима:діалог вічного повернення», новий журнал. Вже вийшли кілька номерів. Йде серйозна робота над журналами в області філософських, історичних, політичних наук.
Костянтин Володимирович Слободянюк:
– Дуже дякую Олексій Федорович, я думаю, що у Кіма Борисовича є питання.
– Будь ласка, слухаю вас.
Кім Борисович Каневський:
– Ви згадали журнал «Винахідник і Раціналізатор. Наука і техніка». Пам’ятається, свого часу він був органом Президії громадської організації «ВТВР» (Всесоюзне товариство винахідників і раціоналізаторів), яке практично не займалося теорією, але давало у різних напрямках дуже великий науково-технічний і економічний ефект. Журнал існує. А ось ВТВР є в Україні? Чи ні?
Журнал залишився в Україні, існує. Але ВТВР давно, як і Союз, розпався. Припинило роботу і ВТВР всесоюзне, і ВТВР українське, і обласні. Деякі керівники цих організацій не розгубилися, скористалися нагодою і приватизували ці видання в особистих цілях. Вони взагалі не працюють. Їх навіть розшукати неможливо. Ми проводили зустрічі від Академії, були організаторами щорічних зборів з питань їхніх винаходів, проводили у Криму, у Севастополі, але розумієте, як все вийшло з Кримом. Фінансування припинилося, припинилася і діяльність. Щорічно ми проводили міжнародні салони винахідників, дуже успішні. І що ж? Не працює. Ніхто не знає де залишки цих організацій, не кажучи вже про їх фонди. Намагалися знайти, залучити до роботи, всі надії марні. Немає цих організацій. У природі немає …
– У радянську, так би мовити, старину на фабриках, заводах, на самому видному місці, серед інших був такий стенд, де писався «Темник вузьких місць». Тож, питання, які пропонувалися робочим, технікам, інженерам у вигляді тем насущних розробок. Співробітники підприємств охоче залучалися до справи. У багатьох були державні свідоцтва – щось на зразок патентів. Сьогодні хтось координує такі потреби, пропонує такі реєстри тем та ідей, – над чим працювати? Або це йде своїм самопливом?
- Повторюся, виходить наш журнал для винахідників, у ньому в якійсь мірі відповідь на ваше запитання. Намагалися якось це скоординувати, але виявилося практично неможливо. Причин тут декілька, перша – підприємства були приватизовані. Будемо говорити так, воровського-бандитським методом, головна мета була заробити грошей. Хто з приватизаторів думав про наукомістку продукцію, про те, що буде завтра? Це зруйнувало якщо не всі, то дуже багато інновацій. Потім, пізніше, деякі підприємства зрозуміли дещо, почали цим займатися, але не рекламуючи, боячись, що вкрадуть. Намагалися проводити конкурси «Винахідник року». І що ж? Дуже неохоче подавали заявки на участь у таких конкурсах. Чи не тому, що немає розробок, а просто боязнь того, що вони потраплять у якісь нечисті руки. Яких, самі знаєте, більш ніж достатньо …
– Виходить так, що вже вороття назад немає?
– Ні, я якраз думаю, що нам десь все одно до цього доведеться повернутися. Це як раз і є одна з рутинних наших справ – розшук в науці. Ви знаєте, ще історично нещодавно так велося чи потрібна сонячна енергетика, наприклад? Так, сьогодні таке питання не стоїть, навпаки – хто перший, хто більше зробить інновацій у цій галузі, той і буде на коні. Тут все ще багато недоліків і неправильних рішень. Провина у психології людини – прийти, заграбати, а вже потім, на дозвіллі, думати про майбутнє. Поки, на жаль триває. І це впливає на розвиток інновації, науки у цілому.
– Оскільки у суспільстві помітний, якщо грубо сказати, між нами, процес зниження культури, зрозуміло, наскільки важливий сектор гуманітарний. Ось якщо уявити всю діяльність УАН – академічну, практичну – у вигляді кола 360 градусів; який сектор займає гуманітарна діяльність?
- Гуманітарний напрямок є головним, але воно таким має бути паралельно розвитку природних і технічних наук. Активізація Одеського регіонального відділення демонструє успіхи і у цьому плані. Ми дуже раді, що вони включили нові імпульси, пов’язуємо це з приходом нового керівництва – енергійного, компетентного, захопленого і вельми авторитетного. Є реальна надія на те, що напрямок цей буде розвиватися і надалі. Але однозначно назвати гуманітарний напрям провідним було б неправильно. Ви знаєте, як у прислів’ї «мами всякі потрібні, мами всякі важливі».
– Президент Української академії наук серйозно зайнятий координацією поточної роботи і перспектив у масштабі всієї України. Але Президент і сам – діючий вчений. Кілька слів про вашу наукову роботу.
– Сам я фізик. Закінчив фізичний факультет, і займався мікроелектронікою, іоноплазменними технологіями. Технологією отримання напівпровідникових виробів, інших високотехнологічних матеріалів. Дисертації мої у цій сфері. В останні роки я зайнявся відновлювальною енергетикою – вітровою та сонячною. У нас є хороші результати, десятки патентів, новації, які показують свою новизну. Ось сьогодні ми створили унікальний сонячний реактор, це така електростанція. Особливість її у тому, що вона не боїться вітру, вітрових навантажень, багато легше традиційної, зменшена парусність. Їх можна розташовувати, наприклад, на дахах будинків і ефективність у порівнянні з попередніми установками, багато вище. Залежно від широти, де використовується тепло-сонячних днів, ефективність вище від 20 до 40%. Це дуже хороший результат, я вважаю, цим можна пишатися.
– Наука – обличчя цивілізованої держави. Це загальновідомо з давніх давен. Ви відчуваєте усвідомлення цього з боку самої держави?
- Як вам сказати … Почну з того, що ми в принципі навіть і не збиралися займатися фундаментальними дослідженнями. Бачили своєю справою, своєю турботою виключно прикладні. Доводити розробки до практичного використання, до виробництва, але пізніше нам довелося займатися фундаментальними дослідженнями тому, що Національна Академія Наук України практично як би делікатніше висловитися не працює. Ймовірно, не тільки тому, що перестала фінансуватися, але і тому теж. Наголошую, мова про Національну Академію Наук України. А без такої структури, розвиток фундаментальних наук вельми проблематично.
Ось вони у нас практично і не розвиваються. Сьогодні йде доочищення, доробка старих напрацювань. Ось і відповідь на ваше запитання державі сьогодні немає ніякого інтересу до науки. Фінансування, як і увага взагалі – близькі до нульового. Ледве-ледве вистачає на підтримку будинків. Можливо, навіть у цих умовах керівництво Академії могло б щось робити. Але звична, традиційна структура цієї потужної машини така, що перебудуватися дуже непросто. Особливо при майже повній відсутності державного інтересу. Та ще й як би це сказати, головним і тут виступив продаж, забрати все, що було, забрати престижні будівлі, приміщення, розбазарити. На жаль, так на сьогодні і триває. Ми давали цілий ряд пропозицій, як реанімувати науку, використовуючи сучасні досягнення. Але ніхто цього не хотів навіть слухати. Була б моя воля – за всяку ціну відродив би Національну Академію Наук України, у першу чергу, як організацію, яка займається фундаментальними дослідженнями, і переформатував би галузеві Академії, які цілком мають право на існування, зовсім інакше. Ось, може бути, навіть у такій формі, як існуємо ми. Це більш активна, сучасна, мобільна структура, чуйна на всі зміни динамічного часу. Підтримка держави повинна бути у будь-яких серйозних наукових дослідженнях, але так, це робиться зараз у нас.
– Ще одне заповітне питання. Під час другої світової війни і особливо після неї, всі вчені дружно позаздрили фізикам, тому, що вони стали працювати дуже посилено на оборону, відкрилося дуже потужне фінансування. Сьогодні вчені, у тому числі і в УАН, як-то пов’язані з оборонними темами?
- Так, ви дуже правильно помітили, у минулому, під час криз (а війна – це криза), люди, суспільство, держава шукають вихід і в цьому напрямку. І наука розвивається дуже швидко і якісно. Грубо кажучи, у такі історичні моменти суспільство розуміє на кого сподіватися і на що ставити. Не скажу, що наш час більш рівний, розмірений і благополучний, навпаки, криза – на обличчя.
Взагалі кажучи, дуже багато серйозних розробок з’явилося в області оборони і у наш час. Але і тут анекдот. Ми виносимо матеріали за академічні межі, пишемо листи у «Інстанції» навіть і на ім’я Президента України і що, питається? А нічого. Або отримуємо, хоч і рідко відповіді та такі, що краще б і не отримувати взагалі. Іноді таке враження, що керівництву нашої країни нічого не відомо про кризовий стан справ. Не знає. Йому посоромилися доповісти. Керівництво країни йде не попереду, як повинно вести суспільство, а навпаки, десь ззаду, збоку, у тіні.
Проте, хочу сказати з усією відповідальністю наша наука (хоч і не завдяки, а скоріше – всупереч) розвивається. І у нас є дуже серйозні роботи у тій сфері, про яку ви запитуєте. Але самі розумієте, сфера більш ніж специфічна, озвученню не підлягає. Просто повірьте слову вченого без бюджетного фінансування, з коштів власних джерел, без будь-яких тендерів-конкурсів, ми продовжуємо свою роботу, свій шлях. Тому що розуміємо, жарти скінчилися, це життєво необхідно і руку тримаємо на пульсі життя. В даний час зайнялися інтенсивним дослідженням того, що стосується усіх і кожного, яка саме біда напала на людей. Цікаве дослідження, між іншим воно загрожує великими відкриттями …
Костянтин Слободянюк:
– Якщо ви не проти Олексій Федорович, останнє запитання, ми говорили про рубрику Плани УАН у 2020 році, які б ви віхи відзначили. Плани УАН очима президента УАН на 2020 рік.
- Я загадав бажання: щоб була свобода, творчість наукова. А під творчістю науковою розуміються можливості. Щоб вченим можна було займатися своїм головним, найголовнішою справою – наукою. І щоб наука знову стала престижною. Справжній вчений – творча особистість, ну, як художник, ось він пише картину, не тільки для заробітку, але вкладає свою душу, тому що йому це подобається, він це любить, його стихія. Він хоче створити щось за життя. Він бажає щось залишити після себе. Ось так і вчений. Якщо він, звичайно, як кажуть у вас в Одесі, такі да вчений, тому повинні бути для творчості створені всі умови. Це, можна сказати, мої плани у найзагальнішому і зрозумілому вигляді. Є, звичайно, і конкретика. Ось ми зараз готуємо план розвитку наукових досліджень в Україні. Таким чином хочемо об’єднати і організувати науку.