Істотність першоджерел, як таких, добре відома з шкільних і студентських років. Що вже тлумачити про їх роль у науковій діяльності. Робота з першоджерелами з давніх часів – найважливіший елемент наукової діяльності будь-якого вченого. Але навіть у ХХI столітті першоджерела і робота з ними, це вам скаже будь-який науковець, нерідко ставлять дослідника у непросте становище. Причин тут декілька. І одна з них, найбільш важлива, одночасно і проста, і складна. Так-так, все та ж величезна мовна проблема у науці. Сучасному вченому, для того щоб прочитати книги, що зберігають у бібліотеках Європи, необхідно міцне знання іноземної мови. Точніше – мов. Але по факту, більшість навчальних програм державної освіти передбачають вивчення лише англійської мови. Безперечно, мова солідна і прийнята у світі, як міжнародна. Але ось тут саме і виникають складнощі.
Жодна філософська категорія неможлива без існування літератури і контакту з нею. Крім усього іншого, у своїх творах – у прозі, поезії, драматургії і публіцистиці автори так чи інакше підіймають різного роду проблеми. Деякі великі письменники навіть скаржилися на те, що у ході розробки герої вийшли з-під їх контролю, зажили своїм життям і склали проблеми, які зовсім не планувалися. Наприклад, проблематика роману «Війна і світ» вже третє століття вивчається і літературознавцями, і істориками, і філософами. І навіть соціальними психологами. Адже спочатку робота планувалась автором, як твір про декабристів. Так склалось, і не випадково, що значна кількість землян дізнавалося про що-небудь серйозне з літературного твору. При цьому, автори зазвичай були далекі від наукового аналізу народжених ними проблем. І, проте ж, незмінно звертали увагу читачів на той чи інший проблемний факт.
Наступним етапом підключалися філософи, які «витягали» цю проблему з літератури, розглядаючи її крізь призму філософської категорії. Тим самим, вони пропонували читачам і перш за все своїм колегам її осмислити і вирішити.
Таким шляхом і способом проблема часто потрапляє у науковий простір, включається аналітичний апарат – категорії соціології, психології та інших наук. Естафету цю наука передає від покоління до покоління століття і тисячоліття. Стосується це, у якійсь мірі, Ассирії, шумерів, Єгипту, Греції, Древнього Риму. Або ось: ще у Середньовіччі Європа володіла найпотужнішою наукою, у якій сучасна академічна становила лише малу частину. А більша частина знань так і залишилася невідомою нашому сучасникові. Академік УАН Ph . D Олег Мальцев більше 25 років досліджує науку Європейського містицизму. Їм написано ряд книг на цю тему, однією з яких є видана науково-методична книга «Тінь європейського континенту». Саме на етапі введення наукових категорій виникає ряд проблем. Перша з них – мовний бар’єр. Розглянемо його більш детально.
Сучасна система освіти у школах і вищих навчальних закладах не передбачає вивчення більшості мов. Як уже сказано, основною мовою для вивчення є англійська мова. Парадокс полягає у тому, що у науці на англійській мові нічого не написано, якщо розглядати Європу навіть XIII-XVIII століть. Всі історичні документи, що зберігаються в архівах і бібліотеках, написані іспанською, італійською, німецькою, латинською, грецькою та іншими мовами. Так що рівень і характер освітньої системи не дозволяє більшості людей читати і розуміти те, що написано у джерелах, що лежать у зарубіжних бібліотеках. Вони просто не навчені цим мовам.
Але для досягнення максимальної об’єктивності і достовірності, вчений у своїй науковій діяльності повинен працювати виключно з серйозними першоджерелами. А вони зберігаються, головним чином, у бібліотеках Європи. І тільки робота зі стародавніми історичними документами дозволяє досліднику не просто дізнаватися інформацію, так би мовити, з перших вуст (від тих людей, хто жив у той час, і саме тоді писав свої праці з натури, як очевидець), але і отримувати достовірну інформацію, яка і лягає в основу того чи іншого дослідження. На жаль, наш сучасник найчастіше позбавлений цього вибору – можливості працювати з першоджерелами: вибір мови від нього не залежить. Чому? Молоді люди йдуть встановленою кимось програмою навчального процесу у школі та університеті. Простий приклад: учень не може прийти до школи і сказати, що не хоче вивчати англійську. У нього немає вибору. І буде він, як і всі, вивчати ту мову, яка передбачена і затверджена навчальним планом школи. Найчастіше – це англійська мова.
Якщо розглядати роботи великих майстрів, вчених і дослідників, поетів і прозаїків, драматургів і критиків, які писали книги навіть у Середньовіччі, на англійській мові немає буквально жодної роботи. Все написано грецькою, єврейською, німецькою, італійською, латинською, французькою та іншими мовами. До слова, навіть праці великого Данте в оригіналі ми не можемо читати, у зв’язку з тим, що нас не вчили італійської. Спробуй уникнути питання: а хто, власне кажучи, придумав виняткове вивчення англійської? Хто персонально так встановив? Навряд чи хтось сьогодні зможе точно відповісти на це питання.
Таким чином, виникає перша мовна проблема: джерела у бібліотеках є, але прочитати їх не можна. Отже, інформація, яка у них міститься, у більшості своїй так і залишається невідомою, хоча писали її люди, у рази освіченіші багатьох представників сучасного нам покоління, що наочно видно навіть за малюнками, якими проілюстровані ці видання. Що накажете робити сучасним вченим? Адже важливо враховувати: вчений років у 40 вирішує для себе, що йому потрібно вивчити ту чи іншу мову, у силу бажання вивчити ряд першоджерел з цікавої теми. Скільки часу йому знадобиться на повне освоєння мови? А витративши на це чимало часу – чи встигне він тоді щось зробити у науці?
До слова, сьогодні деяким людям рекомендують вчити китайську чи японську у силу стрімкого розвитку ринку комп’ютерних технологій. Але якщо ви технік чи інженер – це одна справа, і ця мова необхідна для ведення бізнес діяльності тут і зараз. Але якщо ви вчений, то китайська вам, швидше за все, не стане у нагоді (тільки якщо ви не займаєтеся дослідженням історії чи літератури Китаю). Інший приклад. У рамках дослідження академіком Олегом Мальцевим європейського фехтування (Венеціанське фехтування, Іспанське фехтування, Неаполітанське фехтування, Палермське фехтування, Німецьке фехтування та інші стилі), співробітниками НДІ «Дослідження світових військових традицій і криміналістичних досліджень застосування зброї» було переведено понад 17 історичних документів і трактатів з фехтування. Те, що було виявлено у цих книгах, дало величезний поштовх у дослідженні європейського фехтування, завдяки якому академік Олег Мальцев відновив втрачене раннє древо Неаполітанського фехтування – «квітка всіх націй». Необхідно зауважити, що ці книги були переведені зі староіспанської, староіталійської, старофранцузської мов.
Древо Неаполітанського фехтування
Якби не переклад цих величних робіт на російську мову, то не були б відомі найвеличніші майстри іспанського фехтування – іспанський дворянин, командор ордена Ісуса Христа Ієроніма де Карранза і його праця «Філософія зброї», видана у 1582 році. Вихованець і послідовник Карранзи іспанського майстра Луїс Пачеко де Нарваеса і його праці «Про велич меча» (1605), «Простий спосіб екзаменації вчителів у мистецтві фехтування зі зброєю» (видана у Мадриді в 1898 році) та інші праці майстра. Голландський майстер фехтування Жерар Тібо (Жерар Тибальде д’Анверс) і його трактат «Академія меча» (видана у 1628 році). Майстер фехтування, лицар ордена Святого Сантьяго Франциско Лоренс де Рада і його праці «Захист істинної науки про зброю», «Наука про інструмент зброєносця – мечі» та дві інші роботи.
Командор Ієроніма Санчес де Карранза і його трактат «Філософія зброї»
Луїс Пачеко де Нарваес і його праця «Про велич меча»
Жерар Тібо і його робота «Академія меча»
Франциско Лоренс де Рада і його книга «Захист істинної науки про зброю»
До слова, навіть великий метр глибинної психології, творець одного з напрямків у психології – судьбоаналіза – Ліпот Сонді (Зонненшайн) був невідомий до нещодавнього часу на російськомовному просторі, оскільки писав німецькою мовою. Два основні його твори так би і залишилися невідомими для української науки, якби при меценатстві академіка Олега Мальцева, двома співробітниками НДІ Пам’яті Іриною Лопатюк і Риммою Гехт не була переведена ключова книга Ліпота Сонді «Я-аналіз» і 5-а книга з його основних робіт, яка називається «Судьбоаналітічна терапія».
Метр глибинної психології Ліпот Сонді його 4-а книга «Я-Аналіз»
На завершення хотілося б відзначити, що у науки і так досить перешкод, щоб мучитися ще й питанням щодо незнання необхідних іноземних мов. У силу цього важливість знання іноземних мов є не розкішшю, а одним з ключових елементів ведення наукової діяльності. Світова наукова спільнота не обмежується державними кордонами. Міжнародні наукові симпозіуми, наукові конференції, спільна робота над дослідженнями вчених з різних країн – та дійсність, у якій знання відповідних іноземних мов дозволяє зробити дуже багато. І у першу чергу, працювати з першоджерелами. Багато дітей ще зі шкільних років починають проявляти інтереси до наук і показують задатки вчених. І, безумовно, було б чудово, якби вже на тому етапі вибір вивчення мови був за самим юним дослідником, у силу його вибору майбутньої наукової професії та роду діяльності, що для майбутніх вчених істотно і необхідно.
Автор: Майя Шнедович