«На світі існує лише дві сили: долари і література». – Михайло Опанасович Булгаков – російський письменник (1891 – 1940). П’єса «Зойчина квартира».
Щоб краще зрозуміти глибину і значимість такого явища, як література, рекомендую ознайомитися з наступними рядками кожному, хто осягає загадку світу людського, відображеного у літературі. Я скористалася службовим становищем і задала кілька питань людині, яка, на мій погляд, являється метром цієї творчості. Вашій увазі пропоную бесіду з головним редактором видання «Вісник Грушевського» Заслуженим журналістом України Кімом Борисовичем Каневським.
– Кім Борисович, чи можна сказати однозначно, що література має виключно позитивний вплив на людину?
– Ні, звичайно. У світі взагалі немає таких явищ, які б впливали виключно позитивно або виключно негативно. У медалі дві сторони. А насправді всі три! Адже є ще поясок. Що стосується мистецтва і літератури – вони не можуть впливати на всіх однаково, тому що люди різні. Один і той же предмет, одне й те саме явище різні люди сприймають по-різному. Якщо навіть приблизно однаково, то кожен розставляє різні акценти – в залежності від того, як спрацьовують обставини, що сформували людини. Хтось читає «Одеські розповіді» Бабеля і захоплюється Мішкой Япончиком і Бенціоном Кріком. А хтось думає про постраждалих від їхніх діянь. І гаряче співчувають їм. Звичайно, прийнято вважати, що мистецтво, література, як і все прекрасне, покликані впливати на найкращі почуття людей, робити їх краще. Але практика показує, що – якби це було так, то в моральному і кримінальному аспекті ми б помітили значні зрушення в історії людства (адже літературі вже 6 тисяч років!). По суті, все залишилося таким як і було раніше. Змінюються тільки якісь деталі. Тому так однозначно я б не судив.
Примітка автора на полі:
цікавий факт – демонстративне спалення книг , – що сіють розумне, добре, вічне, час від часу спостерігається практично з початку існування літератури.
– Якщо порівняти літературу минулого і нашу, сучасну: яка найсуттєвіша різниця між ними?
– На питання, що в них спільного, точно можна відповісти – і тоді і зараз – це сама література. А сама література – це якесь явище, в яке закладено такий цікавий природний механізм, властивий дуже вузькій частині природи – природі людського суспільства. По суті, це певне світосприйняття письменника, поета, публіциста, драматурга, що перетворене у думки і оформлене словесно – на листі або у мові. Зараз ми можемо сюди віднести ще телебачення і радіомовлення. Адже це теж – література, те саме уречевлення почуттів і думок авторів; до того ж в основі програм на радіо і телебаченні лежить сценарна заявка, сценарний план, сценарій. А з приводу того, що стосується різниці … Ну уявіть собі, якщо раніше можна було написати книгу за час «Подорожі з Петербурга до Москви» (так називалася книжка Радищева, що наробила багато шуму в свій час і занапастила автора), то сьогодні на літаку або поїзді за лічені години – яку ти книгу напишеш? Сама зміна ритму життя не може не вплинути на людей, і на читачів, і на літераторів.
Зараз, часто-густо ми спостерігаємо смикливу і, нерідко, невропатичну строку багатьох сучасних письменників, яким дуже не вистачає мистецтва – власне живопису літератури, її графіки, поліфонічних, інтонаційних особливостей. Взагалі кажучи, це стосується не тільки літератури, а й, наприклад , кінематографа, театру. Оскільки в їх основі теж – література. Про випадки втрат режисерської та акторської школи годі й говорити – та ступінь очевидності, яка вже не потребує розгляду. Як сказав глава Союзу кінематографістів СРСР Елем Клімов на останньому з’їзді союзу: «Ми так довго боролися з мистецтвом для мистецтва, що прийшли до мистецтва без мистецтва». Це стосується і літератури, я б навіть сказав – її у першу чергу. Ми так довго боролися з безідейністю, абстрактним формотворчістю і вишуканістю у літературі, що у підсумку прийшли до літератури без літератури – до елементарного перерахуванню фактів, сухій передачі сюжету. Поганий читач (кількістю – легіон) старанно стежить за гостротою сюжету. І не помічає, що до мистецтва літератури це не має відношення. Тому погані письменники нерідко і навалюються на детективи – там це є, і це захоплює. Тобто, мова – не про те, що детективний жанр поганий: як висловився класик, всі жанри хороші, крім нудного. Просто нерідко за гостротою сюжету ховається напівписьменна нездара.
Примітка автора на полі.
«Погані книги не тільки не приносять користі, але і позитивно шкідливі. Адже дев’ять десятих поточної літератури тільки потім і публікуються, щоб виманити з кишені довірливої публіки пару зайвих талерів ». – Артур Шопенгауер німецький філософ (1788 – 1860).
– Чи слід читати сучасній людині класичну літературу? Кому і навіщо?
– Взагалі так. Але рекомендував би це заняття, звичайно, не всім сучасникам на нашій планеті. Значне число людей зараз бореться за елементарне виживання. У цьому сенсі можна порівняти художню літературу з чудовим букетом квітів! Якщо Ви голодній людині подаруєте такий букет, то вона, вірогідно, вдарить їм Вас по обличчю. І буде права. Тому що вона зараз гостро потребує зовсім іншого. Література, мистецтво, – це потрібно людині, яка так чи інакше претендує на своє перебування або вторгнення до елітарного прошарку суспільства; вона повинна, просто зобов’язана, бути загальнокультурною людиною. Література для таких людей – як ЗФП для спортсмена. Загальна фізична підготовка. Відповідно всім, хто займається або збирається зайнятися літературою, стати актором, режисером, драматургом, правознавцем, вченим, учителем – гарне знайомство з літературою і мистецтвом (в тому числі і класикою), просто обов’язково. Само собою, це не забороняється і всім іншим. Але тут вже -як Бог дасть …
– До речі, щодо прикладного аспекту літератури, академік УАН Олег Вікторович Мальцев настійно рекомендує читати класичну літературу і дивитися фільми, які зняті на основі класичних творів – для знайомства з існуючими прототипами і для вивчення самого явища «прототип», для застосування цього знання у науці і житті. Ось уривок зі статті журналу «Граніт Науки» – щодо прототипології: «Відповідно до загальноприйнятої термінології, прототип – це такий собі первісний образ, певний прообраз, по типу якого, наприклад, створюються герої в художній літературі, створюються цілі організації і міжнародні структури. Але прототип – це набагато більше! Прототипологічною може бути і ситуація у житті людини, і якась історична подія, навіть те, як себе людина поводить, може мати прототип. Фактично, весь світ складається з прототипів ».
– Звідки ця цитата?
– Зі статті професора Гейдельберзького університету Вернера Гіссельмана. « Прототипологія. Еволюція чи деградація людського розуму ?! » , Опублікована у журналі «Граніт науки». Ваш коментар?
– Прототипологія – це один не тільки з найцікавіших, а один з найкорисніших практичних аспектів літератури. Аспект, я б сказав, прикладний. Адже справжні витвори – це те саме життя, тільки передане через сприйняття розумними і талановитими людьми. Можна сказати, що нам «розжували» це життя, а нам його треба тільки проковтнути і засвоїти. Тому що, саме життя – річ далеко не так проста і зрозуміла, як це здається деяким наївним людям. А література – це колосальний досвід життя. Ясно, що є свої суб’єктивні моменти, як висловився класик, об’єктивна реальність дана нам у відчуттях. А вони різні. Однак і тим не менш, реальність ця існує. І навіть суб’єктивні моменти у вигляді традицій (у тому числі і психологічних), єдині для дуже багатьох, різних людей. Наприклад, з яким задоволенням досі ці самі дуже багато читають «Ромео і Джульєтту», Пушкінські «Повісті Бєлкіна», твори Лермонтова. А хто – свідомо чи несвідомо – намагаються наслідувати їх героям про реальне життя. І багатьох ця класика утримує від поганих вчинків, попереджає про небезпеки, допомагає любити і дружити. Прототипологія є ще й моментом виховним, моментом духовним, моральним, гармонійним. Моментом прекрасного …
Автор статті: Гужва Анастасія