Адвокат, суддя, прокурор – іменники…

Обговорюємо опубліковане …

Леонід Григорович Лічман – глава Малиновського районного суду Одеси, доцент, кандидат юридичних наук і давній добрий друг нашого журналу, надіслав до редакції наступний свій авторський матеріал.

Публікація 24 березня цього року «Розмова на зупинці у дорозі» і частина друга викликала у мене бажання прокоментувати цей матеріал і висловитися на рахунок деяких піднятих у ньому питань. Тим більше, мова йде про питання правосуддя у широкому розумінні (правоохоронні органи, адвокатура, суд), з точки зору двох осіб: відомого українського журналіста Каневського Кіма Борисовича і одеського адвоката Шевченко Максима Володимировича.

Питання про необхідність спеціалізації адвокатів не випадкове і саме по собі не просте. Пригадується Козьма Прутков з його афоризмом, про те, що не можна осягнути неосяжне. Деяка аналогія з медициною, іншими значущими професіями, на мій погляд, цілком доречна і дозволяє стверджувати, що спеціалізація у юриспруденції і зокрема в адвокатурі, об’єктивно необхідна і вона реально існує.

Але поганий той юрист, а тим більше  – адвокат, який не володіє знаннями основ всіх галузей права; про те, на яких підставах виникають юридичні відносини між фізичними особами, за участю юридичних осіб, держави та її органів, як ці відносини розвиваються і припиняються, а також як підлягає захисту порушене або невизнане право та інтерес.

Мені вже доводилося ділитися своїми враженнями про відомого одеського адвоката Євгенія Абрамовича Вайнгурта. Цей адвокат практично не програвав судові справи. Скринька відкривалася досить просто. Адвокат Вайнгурт представляв інтереси людей у житлових, спадкових, земельних та інших справах, що випливають з інституту права власності. Практично досконало він знав законодавство, судову практику за цими категоріями справ. До нього на прийом приходило багато людей, знаючи про його славу переможця. Вивчивши питання, Євген Абрамович, багатьом відмовляв, під різними приводами. Насправді він брався за справи, за якими був упевнений в успіху. Це мені нагадує відомих співаків, яким композитори пропонують пісні, а вони вибирають кращі. В Одесі у 60-80 роки минулого століття була ціла плеяда адвокатів, які спеціалізувалися на кримінальних справах, пов’язаних із захистом підсудних, обвинувачених у розкраданні в особливо великих розмірах шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем (між іншим, до 1992 року це була так звана розстрільна стаття) або у занятті приватнопідприємницькою діяльністю. Ці адвокати володіли не тільки юридичними знаннями, а й добре знали бухгалтерську справу і фінансове право. Між собою вони розподіляли обов’язки по ділянках захисту. Загалом, у залі суду розігрувався справжній, можна сказати, юридичний «спектакль». Природно, що до їх правових позицій прислухалися судді. А такі справи по першій інстанції, інколи роками, слухалися суддями обласного суду.

Що стосується захисту інтересів приватного бізнесу, то деякі схеми, придумані адвокатами, втрачають свою значущість. Наприклад, бізнесмен або найняті ним менеджери звинувачувалися в ухиленні від сплати податків і зборів. Для розвалу кримінальної справи ініціювалося господарська або адміністративна справа, метою якої було отримати рішення суду, з якого випливало, що в обвинуваченого були відсутні обов’язки по перерахуванню до бюджету обов’язкових платежів. Велика Палата Верховного Суду стала скасовувати такі рішення судів, припиняти провадження у таких справах, вказуючи, що обвинувачений таким чином вживає заходи для визнання неналежним і не допустимими докази, що були отримані у кримінальному провадженні.

Оподаткування у нашій країні завжди було проблемним для митарів і платників податків. Думаю, це тема для окремого і докладної розмови за участю представників всіх зацікавлених сторін.

Кілька слів про призначення судом покарань за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження або смерть. Загальновідомо, що кримінальна відповідальність настає, якщо потерпілому заподіяні середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження. За заподіяння легких тілесних ушкоджень відповідальність настає за статтею 124 Кодексу про адміністративні правопорушення. Санкція цієї статті передбачає або штраф у твердій грошовій сумі, до останнього часу він становив 340 грн., Або позбавлення права керувати транспортними засобами від 6 місяців до 1 року. Таким чином, один і той же розмір штрафу може бути призначений судом і за незначне пошкодження транспортного засобу і за заподіяння легких тілесних ушкоджень.

Не виключається призначення покарання без реального позбавлення волі особам у випадках настання смерті потерпілого. Основними обставинами, які бере до уваги суд, є конкретні обставини справи: нетверезий стан водія, поведінка потерпілого на дорозі, відшкодування матеріальної та моральної шкоди рідним загиблого, їхнє ставлення до призначення покарання, особу обвинуваченого. Сама по собі резонансність справи, думка громадськості, засобів масової інформації не повинні впливати на суд. Про це ми вже говорили на сторінках «Вісника». Все це проходить, а Правосуддя має бути вічним. Суддя є частиною суспільства, тому він повинен оцінити значимість вироку, рішення, як для учасників справи, так і для інших осіб, і для інтересів суспільства. У сучасних суддів немає особливих відносин з прокурорами, тим більше – з представниками органів досудового слідства. У деяких випадках судді «допомагають» звинуваченням. Але така «допомога» пояснюється переконанням судді у тому, що обвинувачений скоїв злочин, і неорганізованість або недостатній професіоналізм, самі по собі не повинні вплинути на доведеність вини обвинуваченого.

У таких справах багато що залежить від адвоката. Але право на юридичну допомогу має не тільки обвинувачена сторона, але і потерпіла. Мені неодноразово доводилося … ну, буквально насолоджуватися роботою адвоката, який представляв потерпілого. У ці хвилини я думав про те, що в особі такого адвоката державне обвинувачення втратило багато. Висококласний адвокат повинен вміти не тільки захищати, але й доводити обґрунтованість обвинувачення.

Мало хто з сучасних адвокатів готує такі охоронні мови, якими прославилися адвокати минулих століть. Хочеться сподівається на те, що введення повноцінного суду присяжних змінить і адвокатуру. Але і зараз, більшість моїх колег, готові і чекають від адвокатів обґрунтований і неупереджений аналіз обставин справи, оцінку доказів. Якщо доречно, то не зайвими будуть гіперболи, афоризми, посилання на художню літературу. Хочеться пожартувати. Головне, щоб після промови адвоката, обвинувачений не повірив у те, що він не скоював злочину …

У розмові журналіста і адвоката порушена ще одна проблема. Мова йде про верховенство закону. Одночасно  Конституції України закріплено принцип дії верховенства права. Питання про поняття права, його співвідношення з законом думається – є одним з основних питань сучасної цивілізації. Зрозумілим є одне. Закони не завжди досконалі, іноді суперечливі або застаріли, вони по-різному тлумачаться, а також містять у собі прогалини. Буває, і таке – що закони не є справедливими, тобто не є правовими за змістом і суттю. У таких випадках адвокат, як носій першої правової думки у цивільній справі і захисник у кримінальній справі, повинен розкрити перед судом проблему недосконалості закону і запропонувати суду застосувати принцип верховенства права.

Дійсно, критерії роботи судді практично не змінилися. Але очевидні позитивні тенденції. З одного боку, Вища рада правосуддя, залучаючи суддю до відповідальності, досліджує конкретні справи з точки зору грубого порушення закону, завантаженість судді, а з іншого боку, судова і законодавча влада роблять реальні дії, щоб встановити норматив навантаження на кожного суддю.

Неправильним є оголошення суспільству, що ту чи іншу справу взято під контроль високопосадовцем. Також не можна доводити до відома суспільства окремі докази, які, на думку слідства, викривають підозрюваного або майбутніх підозрюваних. Такого у правовій державі не повинно бути. В остаточному підсумку все це тисне на суд, впливаючи на його незалежність і неупередженість. Ми неодноразово були свідками, коли заяви посадових осіб, так і не мали логічного завершення. А осад залишився…

Стан присяжних повірених або адвокатів, як говорили раніше, завжди мало у своїх рядах видатних людей, які ставали вченими і мислителями, революціонерами, законодавцями, лідерами держав. Сучасна українська адвокатура дуже різноманітна. У її складі є чимало професіоналів з Великої літери, які не є статистами у правосудді, а є обов’язковою і важливою частиною правосуддя.

Засоби масової інформації, так звана четверта влада, також мають у своїх рядах професійних, чесних і порядних журналістів і репортерів. Очевидно, що бракує судових репортерів і журналістів-аналітиків, здатних об’єктивно висвітлювати судові процеси та стан правосуддя у нашій країні.

Ось, власне, чим хотілося поділитися з Вами і читачами журналу – в зв’язку зі згаданої публікацією. Упевнений, нікому не важко здогадатися про мою зайнятість, завантаженість по роботі. І якщо я, все ж, знайшов час для цих роздумів, суджень і відкликання на Вашу публікацію, то оскільки вважаю підняті питання виключно важливими і актуальними.

Ваш – Леонід Лічман

Підписуйтеся на наші ресурси:

Facebook:  www.facebook.com/odhislit/

Telegram канал:  https://t.me/lnvistnik

Пошта редакції:  info@lnvistnik.com.ua

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Комментировать