У реєстрі слів, що, здається, не піддається обліку,останнім часом на авансцену впевнено вийшли і лідирують «Епідемія», «Пандемія» і «Карантин» – з різними прикметниками у ролі означень. І це, начебто, логічно: багато, навіть дуже багато країн провели близько 2 місяців у режимі карантину, введеного у середині березня цього року. Взагалі кажучи, і терміни ці, і позначені ними явища – не така вже новинка. Історії – це добре відомо, так само, як і найближчі супутні ефекти. Наприклад, кому ж було не ясно, що при цьому різко змінюється звичайний спосіб життя великого числа людей; ситуація супроводжується втратою роботи, швидкими змінами повсякденного життя. І що характерно – стрімко зростає кількість злочинів. Спостерігається і деяка своєрідність позицій злочинного світу, його реакції на те, що відбувається. Свіжі у пам’яті «Наполегливі рекомендації» злочинності співгромадянам у латиноамериканських країнах – сидіти вдома тихо і дихати рівно, щоб не заразитися коронавірусом. А італійська мафія робила негласні заяви про допомогу малому та середньому бізнесу, щоб не допустити у цій сфері кризи і застою. Або, якщо вже так сталося, легше вийти з них.
Це – так, кілька штрихів для вступу і настрою читача на серйозну хвилю. Бесіда ж наша стосується, головним чином, аж ніяк не гуманізму мафії і розгубленості верхів, що наробили стільки дурниць на очах у своїх співгромадян. Подумаємо разом про житіє у таких обставинах звичайного тихого-мирного середньостатистичного обивателя і його спільноти. Сама тенденція до деякого відокремлення, самоти, локалізації свого облаштування побуту – одне з корінних якостей обивателя. Тому він стільки безцінних життєвих сил витрачає саме на облаштування побуту, автономні зручності, запаси-запаси та інші тому подібні і вкрай необхідні, за його уявленнями, речі. Але, по-перше, це дається йому не просто-запросто: в основному мова йде про цінності матеріальні, а матерія не розтягується і на всіх дуже багато чого не вистачає. Таким чином, облаштовуючись, він постійно так чи інакше зустрічає перешкоди і опір собі подібних (іноді – навіть близьких), оскільки вони зайняті приблизно тим же. Але це б гаразд, а ось – епідемія-пандемія-карантин! І він проти волі, відповідно до якогось Указу, замкнений в улюбленому своєму закутку Всесвіту, ще вчора так надійно відгородженому від незатишних вітрів епохи. І улюблений затишок вже, начебто, не у радість. Як йому, бідному в умовах двомісячної, – поки ще, – ізоляції не розтринькати золоту врівноваженість, таку необхідну при таких життєвих цінностях. Вся його природа рветься зовні – у світ бурхливий. Чи не тому, що він, бунтівний, шукає бурі – не дай боже. А тому що саме звідти можна привносити у своє гніздечко все необхідне для відгородження від дурного цього світу. Згадаймо великого нашого земляка:
Недаром учили: клади на плечи,
За пазуху суй — к себе таща,
В закут овечий,
В дом человечий,
В капустную благодать борща.
И глядя на мир из дверей амбара,
Из пахнущих крысами недр его,
Не отдавай ни сора, ни пара,
Ни камня, ни дерева — ничего!
Це – за умови свободи вибору переміщення і способу облаштування побуту. А тут – ніякої свободи: сиди вдома, у трамвай-тролейбус-автобус не лізь, про літаки-поїзда-пароплави забудь на невизначений час. І партнери, і подільники – приблизно у такому ж становищі. І додому не покличеш – ще приволочуть всякої капості. І сам у гості – не дуже-то тобі і раді. І з тієї ж причини. І грошики, відкладені для справи, все швидше проїдаються. Словом, у товщі його підсвідомості починаються якісь процеси, які не дуже-то і передбачені обивательською природою. Тут вже і адреналін зашкалює, не так далеко до домашнього насильства, буллінг та інших вторгнень до КК. Воно звичайно, слід зауважити, і деякі серйозні мислителі, істинно-освічені і, що називається, передові наші сучасники теж відверто розгубилися, у подиві розводили руками і кривувато посміхалися один одному. Але ми сьогодні поговоримо про ту частину суспільства, настрої і поведінкові локомоції якої багато у чому визначають життєдіяльність більшості. Непроста розмова, вірно? Ось і поговоримо з компетентним співрозмовником, професіоналом в області глибинної психології.
Довідка:
Стогній Олександр Азатович – глава Харківського відділення Асоціації глибинної психології Теурунг . Викладач і тренер Інституту сімейної психології та консультування, дратмотерапевт. Завідувач літературно-драматургічної частини Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва. Один з напрямків його досліджень – процеси становлення жертвою злочину. У науці такий напрямок отримав назву віктимологія.
Віктимологія (лат. Victima – жертва, лат. Logos – вчення) – міждисциплінарна область, що досліджує віктимізацію, тобто процес перетворення у жертву злочину. Пострадянська і, зокрема, російська віктимологія займається переважно потерпілими від злочинів, як носіями індивідуальної чи групової здатності стати жертвами злочинного діяння. Західна віктимологія вивчає, у тому числі, відносини між жертвами і злочинцями, взаємодія жертв і системи кримінального судочинства – а саме поліції, судів та співробітників виправних установ – і зв’язок жертв з іншими соціальними групами та інститутами, такими як ЗМІ, бізнес і соціальні рухи.
– Який вплив, з позицій віктимології, можуть надати карантинні умови на наших співгромадян?
- Віктимологія – це все-таки окремий науковий напрям, причому досить вузька галузь кримінології. Я, як психолог, займаюся питаннями розуміння і пізнання несвідомого у глибинній психології людини. З психологічної точки зору – це галузь змісту інтегративної фігури, яку ми називаємо внутрішньою жертвою. Ми розглядаємо поняття віктимності більш широко, ніж кримінологія. Коли ми торкаємося позиції внутрішньої жертви, ми ділимо ці два явища на дві складові: жертву творчу і жертву віктимну – модель яка завжди йде на шкоду сутності людини, що у свою чергу може впливати на майбутнє людини і її перспективи розвитку. Поняття віктомологіі здатне розширюватися до глобальних явищ деструктивності людської психіки. За традицією Зигмунда Фрейда це слід назвати танатосом– прагненням до саморуйнування. У рамках сучасних поглядів ми розглядаємо поняття внутрішньої ефективності, як модель внутрішньої ущербності, яка на різних пластах несвідомого дуже по-різному здатна себе заявляти. Але у більшості випадків це йде на шкоду цілісності особистості людини. Далі можна заглиблюватися і довго розтікатися подумки по древу, починаючи від комплексу неповноцінності і закінчуючи таким поняттям, як внутрішнє автентичне Я .
Довідка: Комплекс неповноцінності – сильна і постійна невпевненість у собі, занижена самооцінка, відчуття переваги оточуючих над собою. Це поняття ввів у науковий обіг німецький психоаналітик Альфред Адлер . Симптомами комплексу неповноцінності зазвичай є: спроби привернути увагу до своїх страждань, боязнь людей, страх припуститися помилки, напруга, часом – дефекти мови, нервовий тик. Молоді чоловіки нерідко маскують комплекс неповноцінності підвищеною агресивністю або алкоголем, а також різними символами статусу, такими як спортивні автомобілі, зухвалий одяг і т.п. Зарозумілість також може говорити про ретельно прихований комплекс неповноцінності.
У повсякденній мові цим словосполученням часто користуються як принижуючим і майже лайливим, як правило, не розуміючи його реального психологічного значення.
– Які наслідки може мати і як може вплинути на людську психіку карантин?
- Будь-яка система ізоляції – така, як карантин створює необхідність вимкнутися з божевільного нав’язуваного темпу ритму життя, і фактично створює умови зустрітися з собою. Потрібно відзначити, для того, щоб людина це не зробила, ті ж інтернет технології надають безліч можливостей. Сьогодні яскраво процвітає піратство, що дозволяє зайняти дозвілля серіалами, іграми та іншим. Це дозволяє створити якийсь зовнішній шум, стійкий зовнішній фон. Тому, хочемо ми цього чи ні, людина змушена зустрічатися зі своїм внутрішнім я у таких умовах.
У нашій школі Теурунг, ми називаємо це інтеграційними об’єднуючими фігурами внутрішньої жертви і ката. Людина змушена ідентифікуватися з однією з цих фігур. Якщо фігура внутрішнього ката створює умови болісної умовної переваги, одночасно вона болісно мучить внутрішню жертву. То ідентифікація з внутрішньою жертвою провалює людину у комплекс неповноцінності. Далі воно починає затягувати людину у прірву саме нікчеми і самознищення. Людина починає відчувати своє безсилля.
Перше з чим стикається будь-який психолог – це зі старими усталеними внутрішніми проблемами, у яких людина не знаходить для себе творчої відповіді. Тому можна почути фрази типу відповідей: «Ну ось, знову чую те ж саме, мені здавалося я вже з цим розібрався …». Але як показує найменший аналіз подібних ситуацій, людина це не вирішила, а просто активно витіснила фоном зовнішнього шуму, тим самим створивши ілюзію що завдання виконане. І тут починає говорити той самий стан внутрішньої жертви. Важливо розуміти, що позиція фігури жертви зумовлює людську унікальність. По суті те, що задає його кращі риси і пов’язані з аспектами його креативності. Креативність ми розглядаємо як одне з головних провідних понять самореалізації людини. Фактично – це те що дозволяє йому реалізовувати шлях індивідуації. За Юнгом – це одна з головних задач, з якою стикається особистість, тому що процес внутрішнього пізнання, з’єднання з несвідомими аспектами, вміння навчитися взаємодіяти з ними усвідомлено – це головне завдання практично для будь-якого індивіда. Це, що і робить його індивідом. Тому що, якщо він цього уникає – він поповнює ряди конформістів. Починає рухатися за прагненням злитися у сіру масу і нічим не виділятися.
Саме тому карантин, як ми його жартівливо називаємо, самий благословенний час, коли людина повинна, нарешті, почути себе. І почути вона може не у рамках якоїсь індивідуальної кризи, як це зазвичай відбувається, а у рамках масштабного світового заходу. Історія, власне, знає чимало випадків, коли відбувалися і більш складні ситуації масових епідемій. І навіть страшніші, коли людина повинна була прислухатися до себе. Ті ж знамениті твори Декамерона, самі по собі вже нагадують нам про знамениту чуму …
Почути себе – це, звичайно ж, процес дуже болісний, а якщо мова йде про біль, може активізуватися внутрішній зміст позиції жертви. Але, це не завжди про саморуйнування. Швидше навпаки, виникають потенційні можливості самотворіння.
– Чи можемо ми розглядати глобальну пандемію у якості, так би мовити, «Ката»?
А що, близька аналогія: карантин такого роду і масштабу – це якесь лобне місце з плахою, до якої виходить кат, куди витягують жертву і де відбувається якийсь процес. Але точніше, мені здається, було б порівняння з предприговорним моментом. Як у тому підступі: «Стратити не можна помилувати», при відсутності коми абсолютно не ясно – де її ставити. Після «Стратити»? Або, все-таки, після «Не можна»? Маленька деталь, а як багато що змінює – не тільки у пунктуації, а й у житті у долях маси народу. Адже нерідко трапляється так, що – жертва може виправдатися. Тоді кат виявиться зайвою, а то і зовсім осоромленою фігурою.
– До речі, про плаху і ката: як Ви могли б описати ситуацію з психікою мас, коли під час карантинних заходів підвищується рівень злочинності?
- Існують архаїчні моделі реагування на стрес. Перше – це страх, аж до панічних станів. Друга – це «Бий або біжи», класика реагування на стрес. Людина повинна або сховатися, або почати процес репресування, щоб знайти можливість перемогти страх. Тут можна виділити дві категорії: кримінальну структуру і частину суспільства, яка є у будь-яких суспільствах. Звичайно ж, подібна модель багато у чому носить вельми спокусливий елемент, тому що грати на страху інших людей – це, по суті, активізувати їхню позицію жертви. А далі – у замутненій воді проводити різні афери, кримінальні схеми. По суті, для злочинців цей час, коли можна на страху людей зіграти, як на біржі. І отримати свою вигоду. Хто ж з капосної цієї братії пройде мимо! Хто з них дозволить собі розкіш почекати, не поспішати! Адже не дурні ж – розуміють: так чи інакше це скінчиться, водичка самоочиститься. Ось і розгорається бенкет під час чуми …
– Цей ефект, звичайно, істотний. Але справа ж не тільки у ньому?
Зрозуміло. З іншого боку, ми спостерігаємо класичну ситуацію, коли непідготовлені свідомо люди опиняються під впливом внутрішніх афективних реакцій, коли їх захльостують емоції. Тому навіть банальна домашня сцена драматична. І може закінчитися трагедією. Однак подібні ситуації бувають не тільки у «карантинних». Все залежить від того, наскільки людина заглиблюється у стан кризи. Коли загальний кризовий фон наростає, напевно повинні зростати статистичні показники, кількість злочинів. У мене на руках немає статистичних викладок, але я більш ніж упевнений у зростанні домашнього насильства. Буллінг, тролінг, активізація садистських дійств – думаю, мова може йти не про спад, а про зростання цих явищ. Загляньте мимохідь у будь-яку соціальну мережу – троллінгу стає тисячократно більше. Але давайте будемо об’єктивні: одночасно з цим активізуються і інші. Щось на кшталт леопольдовського: «Хлопці, давайте жити дружно». Все це – форми адаптації нашої психіки. Все пов’язано з фігурами садиста і жертви, тому що миротворча модель все більше характерна для жертовної позиції, а садистична – ближче до фігури ката. Тому багато програють, зливаючись зі своїм катом, відверто висловлюючись всупереч собі. Тобто, та ж форма прояву.
– Ви говорите про спостереження Сонді?
Чудовий психолог Леопольд Сонді виявив ці дві фігури, коли проводив дослідження знаменитої діади Каїна та Авеля. Діада багато у чому схожа з тими самими розкладками, у яких можна було б поєднати садистичні схильності з каїністічною фігурою, як з тіньовою активною фігурою, а творчі, індивідуальні риси з авелевською фігурою. Але тут не так все просто, бо Сонді говорив більше все-таки про рівень архетипових фігур. Коли ми про ці рівні говоримо, то ми входимо у сферу міфологічного мислення. Міфологічне мислення символічне. І на відміну від сучасного мислення, яке побудоване на структурі знакових моделей, міфологічне побудовано на символьному розкладі. Символьні змісти вкрай суперечливі. Тому що символ здатний включати у себе на рівні значень прямі протилежності. Насправді, там не зовсім діада, там набагато більше змісту, ніж можна знайти навіть в одній символічній фігурі. Тут уже все залежить від контексту, у якому проявляється сама суть. Складнощі психологічного розкладу полягають у тому, щоб зрозуміти наскільки і як саме ці фігури проявляються, який творчий потенціал вони несуть. Тому, що та ж каїністична фігура, як тіньовий аспект, здатна нанести величезний потенціал індивідуальності особистості, якщо вона коректно проявляється. Якщо ми маємо на увазі чисто кримінологічні варіанти розвитку – можна говорити про многосоціальном адаптованому варіанті розвитку. З іншого боку, тонкий сарказм або іронія здатні когось підштовхнути до того, щоб людина замислилася, навіть якщо для нього це неприємно або болісно.
Якщо підсумувати, звичайно ж – подібна ситуація провокує порушення усталених правил. Вона пробуджує давню архаїчну тіньову тему. Раз так все погано, можна не рахуватися з якимись загальноприйнятими законами. Проте, виходячи з того, що ми спостерігаємо, все-таки соціум прагне поки ще до стабілізації. Пандемія (у всякому разі, на даному етапі, якщо дивитися спокійно, прямо і тверезо) не носить той залякуючий страшний ефект, який активно пропагувався у ЗМІ, літературі, у голлівудському кінематографі, що пандемія, мовляв, – тотальна загибель, маса жертв, повне руйнування культурного середовища. Тому, сучасне суспільство у цілому, можна відзначити, цілком витримує людське обличчя. І навіть навпаки, є чимало тенденцій, які підкреслюють рух до взаєморозуміння, взаємодопомоги і взаємопідтримки. Загалом, все те, що дає право представнику загону прямоходящих називати себе дійсно великим словом – Людина …
Далі буде … Слідкуйте за оновленнями.
Автор Мирослав Бекчив
Підписуйтеся на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik