Один дотепний чоловік (хоча і журналіст) зауважив: хаос – це порядок, який був знищений при створенні світу. Озираючись сьогодні по сторонам, мимоволі думаєш – а чи був колись хаос і справді знищений? Чи не повертається він, бо вижив тоді, у світле наше сьогодення? Чи не обрав він для свого енергійного повернення пароль «Коронавірус COVID-19»? Чарівне слово – казково спрацьовує: темпоритм поширення цього хаосу аналогічний хіба що голлівудським і глибоко чужим нам фільмам апокаліптичних жахів. І один з дивних ефектів цього явища – знак рівності, який вперше виник між окремим членом суспільства, громадськими лідерами і суспільством у цілому, між простими смертними громадянами, рядовими виборцями і платниками податків (базис) і вершиною державної піраміди (надбудова). Так-так, враження таке, що розгубилися всі разом. Ну, майже всі. І навіть наймаштабніші рішення приймаються хаотично. Як кажуть на Полтавщині – «з переляку». І не дивно: подумати тільки, яка несподіванка! Адже вдома, у школі, вузі нам розповідали, про що завгодно, тільки не про небезпеку для самого життя на дуже своєрідній планеті, що обдувається всіма космічними вітрами. І тому не надмірно захищеною від зовнішніх сюрпризів. І що не дуже-то ясно – що у нас там, під ногами, всередині Землі. І всередині кожного з нас. А отже, не такий вже й сам по собі гарантований і цей наш захист …
Що? Не зовсім так? Зрозуміло. Все відмінно знали – і про «всередині», і про «поза». Для такого знання-розуміння цілком достатньо середньої школи. І історії епідемій. А за нами ще й ВНЗ. І аспірантури. І взагалі – наука. Фундаментальна. Академічна. Теоретична. Практична. Навчальна. Популярна. Господь великий, скільки грошей у все це вбухали! А надїіІ! А мільярдні обороти! І тридцять років, і триста років тому були всі можливості усвідомлення землянами загальних бід і тривог, концентрації на головному – на самому житті людей, на їх здоров’ї, на їх захисті від загального внутрішнього та зовнішнього ворога. Якої міцності можна було б досягти у цій обороні! На яких віддалених рубежах у всеозброєнні зустрічати таку грізну небезпеку! Але мільярди і мільярди витрачалися на взаємне руйнування і знищення у війнах, на політиканську балаканину, на вивчення Марса і Кассіопеї. На перспективу подальшого освоєння Місяця та інше. Не кажучи вже про куриво, наркотики і питво, відсутність або дефіцит яких нічим особливим нам не погрожували. І ось гримнуло – і не знайшлося глибоких досліджень і розробок, і відпрацювань з цього приводу, точних наукових прогнозів, ефективних попереджень та ефективних ж щеплень для зустрічі загального грізного ворога. І термометрів. І елементарних лицьових пов’язок. І ліжко-місць. Знову, як у другу світову – ніби раптовий напад …
Історична довідка : Страшна епідемія XIV століття – «чорна смерть», прийшла у Європу, як не дивно, з Східного Китаю. Збіг? Джерело коронавируса – начебто теж Китай. Десь у 1320-х і 1330-х роках епідемія чуми почала поширюватися по Китаю і Центральній Азії, проникла на Близький Схід і у Єгипет. Мусульманські історичні джерела розповідають про величезну смертність та швидкість поширення хвороби. У 1348 році від неї померли майже 15 млн. Осіб, що становило чверть всього населення Європи. До 1352 року у Європі померло 25 млн. чоловік. Третина тодішнього населення.
Замальовки під час чуми
Воно, звичайно, масштаби жертв коронавируса не порівнянні поки з трагедією минулих днів. Але ж і наука, і фінанси, і виробництво, і досвід тоді були далекі від нинішніх. Ті жертви могли б бути визнані не марними, якби покладені були на вівтар нашої сучасності. Чи пішла та дорога наука про запас? Не переконана. На наших очах морем-океаном розливається людська тривога, здригається світ величезного числа сучасників. Для багатьох навіть дорослих, навіть не дурних дорослих громадян сьогодення стає незрозумілим, майбутнє – ще більш того. І знову, вже вкотре, нещастя стає своєрідним лакмусовим папірцем, каталізатором істини. Мається на увазі істинний психологічний портрет окремої людини і її спільнот, що опинилися у нинішній ситуації.
Засоби масової інформації, особливо телебачення, як завжди – на висоті. Крупним планом громадяни б’ють скло в автобусі, який привіз евакуйованих, їх же співвітчизників, з країни, де розбушувався коронавірус. Або явно хочуть спалити будівлю, куди їх тимчасово поселили на обсервацію. Погрожують розправою своїй односельчанці і її дітям – у неї, бачте, виявили коронавірус … Психологія …
Зіткнення місцевих жителів з правоохоронцями у Нових Санжарах
Навряд чи академік О.В. Мальцев, заглиблюючись у свої роздуми психологічного плану, передбачав цю конкретну ситуацію. Але його дослідження не випадково сьогодні так актуальні. Глава Одеського регіонального відділення УАН, PhD Мальцев Олег Вікторович досліджував психологічний стан сучасної людини і описав її характеристику. Мова у дослідженні йшла, між іншим, і про «біороботів».
… Давайте уявімо, що на півдні Італії у давні часи жив майстер фехтування, командор ордена Ісуса Христа. І йому вдалося зробити неможливе – перевернути станово, духовно і фізично Європу (по суті, здійснити так звану велику буржуазну європейську революцію). Він створив організацію, за допомогою якої і була пророблена ця глобальна операція у Європі. Подробиці – у книзі академіка Олега Мальцева «Мина уповільненої дії». Власне, до цих пір світ спостерігає «дітище» Франческо Віллардіти, створену ним організацію – «Ндрангету» на Півдні Італії. Ту саму, яка підготувала ґрунт ще у XVII столітті для можливості здійснення буржуазної революції у XIX столітті. Все це потрібно було для впровадження бізнесу, оскільки раніше такого явища не існувало. Як ми бачимо, початок ще було покладено у XVII столітті, а плоди пожинаємо сьогодні. З цього часу людей перетворювали у роботів, які здатні, головним чином, виконувати лише певні виробничі функції. Зрозуміло, представлений нижче матеріал – лише фрагмент об’ємного дослідження академіка Олега Мальцева про ущербність людини, як нової категорії глибинної психології, найбільш актуальною у реаліях XXI століття.
Франческо Віллардіта
Вчитайтеся у слова академіка Олега Мальцева:
«Досконала дурість з точки зору нашої цивілізації – створювати біоробота, тому що краще, ніж людина, біоробота не існує. З моєї точки зору, бажання створювати біороботів – це всього-на-всього прикриття, що з людей не роблять біороботів».
Світлі уми людства б’ються над тим, щоб створити досконалого робота, який міг би стати помічником для людини. Але все, чого змогли домогтися на даний момент – створити якусь машину, яка виконує лише певну функцію. Наприклад, робот, який прибирає, грає у шахи, готує різні страви. Ну, і так далі.
У кожній людині є Ущербність. У тій чи іншій дозі, звичайно. Не було б ущербності – якоїсь її дози у кожному з нас – не було б можливим зробити людину «гвинтом» у компанії, тобто елементом технологічної схеми, у якій використовуються тільки тілесні здібності людини. По суті, у сучасному світі нерідко людину ототожнюють з біороботом. Що ж, виходить, біоробот у вигляді людини – найкращий. Чому? Так, тому що він дістається підприємцю або компанії безкоштовно. Його не потрібно купувати, як інші машини. Тобто людина-машина дістається безкоштовно. А потім оплачуються лише витрати на його експлуатацію у вигляді заробітної плати.
Переваги біоробота у вигляді людини ще й у тому, що він багатофункціональний, у ньому поєднується одночасно безліч функцій. Наприклад, він може робити прибирання, готувати, розважати вас, а на додачу ще й виконувати певні виробничі функції – згідно зі штатним розкладом компанії. Для експлуатації будь-якої машини, необхідно зробити й у подальшому здійснювати безліч дій: її потрібно встановити, потім налаштувати і слідувати інструкції по експлуатації. А біоробот у вигляді людини, самостійно прибуває на місце роботи, потім, виконавши певні функції, самостійно повертається додому, і сам робить всі необхідні дії, щоб підтримувати конструкцію у робочому стані.
Чи існують недоліки у біороботів? Ви ж розумієте, що біороботам не властива відповідальність. Йому постійно потрібен керівник, тобто кібернетичний центр управління. З цього випливає, що найголовніша наука сучасності – це менеджмент. Ще один недолік біоробота – він не здатний мислити і приймати самостійно рішення. Робот не може щось придумати, він лише виконує прописаний алгоритм. Якщо є хороший менеджер, який розповість, що потрібно робити, то робот готовий за витрати на експлуатацію робити все, що завгодно. Якщо ж визнавати і підкреслювати важливість робота, то він буде готовий працювати позаурочно, вночі і безкоштовно.
І все ж, робот має і певні переваги, якими не володіє людина – робот послідовний, тобто якщо запрограмувати певні функції, то він буде строго їх виконувати. Виявляється біоробота можна програмувати, можна допрограмувати, і перепрограмувати. Таким чином можна змінювати функції біоробота. Якщо ж розглядати робота у вигляді машини, то вони виконують у переважній більшості випадків певну функцію, а у програму біоробота у вигляді людини можна вносити зміни, тобто змінювати або вносити додаткові функції. По суті, вмілий менеджер робота у вигляді людини, якого перетворили на біоробота, може використовувати як завгодно, завдання полягає лише у тому, щоб уміти програмувати.
Так, а як же йдуть справи у біоробота з ущербністю? А біороботи не бувають ущербними. Тільки людина може бути ущербною, але біоробот, по суті, не є людиною. Коли виникає біоробот, людська ущербність зникає – з одного боку. З іншого боку, біоробот – це втілена ущербність, оскільки він потребує постійного управління. Йому потрібно постійно говорити, що потрібно робити або прописувати алгоритми. Тільки у такому випадку біоробот буде щось робити, але якщо поставити завдання, яке виходить за рамки алгоритму або даних вказівок, то менеджеру доведеться втручатися у роботу біоробота і дописувати алгоритм, іншими словами допрограмовувати біоробота.
По суті, сучасні менеджери – інженери біороботів.
Цей напрямок на академічному рівні охоплюють три науки: психологія, соціологія та юриспруденція. Без біороботів обійтися неможливо, потрібно адже, щоб хтось виконував функції і обслуговував бізнес, значить потрібно створити соціальні інститути, які будуть контролювати біороботів.
Сучасна психологія вивчає біороботів, тобто досліджує – як змусити біороботів щось робити. Недарма зараз мотиваційні гасла на першому плані. Соціологія – наука і про те, як роботи між собою взаємодіють. І як зробити так, щоб взаємодія була конструктивною і біороботи не заподіяли шкоди один одному. Ну, а найголовніше, потрібно, щоб роботи жили у рамках певних правил, законів, – тому і виникає такого роду юриспруденція. Якщо озброїтися “окулярамии соціології”, можна побачити ряд соціальних інститутів, які стримують біоробота, щоб він неухильно дотримувався правил і законів.
Перший інститут стримування – сім’я. Сім’ю треба годувати, а для цього слід влаштуватися на роботу і отримувати заробітну плату. Наступний соціальний інститут стримування – колектив. Якщо наявність сім’ї робота не остерегла, то вхід іде колектив. А оскільки роботу потрібні повага, статус, у багатьох випадках, колективу достатньо для стримування. Однак чимало випадків, коли необхідне втручання і третього соціального інституту – суспільства. Тут інструментом служить той факт, що роботу потрібно суспільне визнання.
У тому випадку, якщо три вищеописані соціальні інститути не змогли зупинити робота, тобто запрограмувати його відповідним чином, то на сцену виступає держава. Робот, що не дотримується правил, вважається зламаним. І його потрібно терміново відправити в ізоляцію і на перевиховання. Для цього у державі створені виправні установи. Такий робот вважається соціально небезпечним. А оскільки для інших роботів дуже важлива безпека, вони згодні на кардинальні заходи, тобто на тимчасову ізоляцію зламаного робота для перепрограмування. І хоча для багатьох очевидна неефективність даних заходів, вони продовжують існувати і застосовуватися. На них продовжують витрачатися бюджетні гроші. І чималі …
Академік Мальцев акцентує на наступному: якщо все-таки говорити про людину, то їй не потрібні ніякі соціальні інститути стримування. Їй не потрібно, щоб її хтось зупиняв. Людина розуміє, повинна, зобов’язана розуміти – що вона робить, чітко розмежовувати «добре» і «погане». Ще одна відмінна ознака людини від біоробота полягає у тому, що у людини є, повинна бути совість, у біорбота вона відсутня. Біоробот не здатний себе оцінювати, свої вчинки, для людини ж характерна самооцінка.
Людина не має потреби у соціальних інститутах стримування і регулювання її вчинків, оскільки їй властива безліч інших запобіжників. Коли мова йде про юриспруденцію і зведенні законів, описаних у кодексі, то людині не потрібен кодекс, вона не стане порушувати закони, наприклад, красти, грабувати, шахраювати. Вимагати. І не тому, що існує кодекс, який передбачає кару, а тому що вона – саме людина і для неї вчинення таких вчинків не прийнятно. Ні за яких обставин. Біоробот же діє як всі. Ну, типу – всі крадуть, а чому б і мені не красти.
Біороботи були створені ще сотні років тому і протягом усього цього часу і донині не народилася наука, яка б дозволяла спочатку запрограмувати біороботів так, щоб вони не виходили за рамки встановлених правил і не порушували закони. І не відомо, як внести зміни у цю конструкцію, щоб вона функціонувала, як належить. По суті, як пояснює Олег Вікторович, це завдання психології. І вмій це робити психологи – не потрібні були б соціологія і юриспруденція. Якби психології був відомий пристрій біоробота і те, як програмувати, допрограмовувати і перепрограмувати біороботів, то соціології та юриспруденції не потрібно було усувати, по суті, недоробки психології. Вже протягом 300 років б’ються над створенням подібної інженерної науки, але так успіхів і не домоглися.
Уявімо: якась частина людей перетворилися у роботів. Це покоління “роботів з людей”, у цілому-то, вони безпечні. Але вони вимагають постійного допрограмовування. А сучасні психологи не володіють достатніми для того знаннями. Як прописувати алгоритми, як змусити постійно жити життям робота, щоб він ні на що більше не відволікався? Так, на сьогоднішній день існує психотерапія. Але як вона виглядає, якщо дивитися на неї об’єктивно? По суті, до психолога приходить біоробот, у якого сталося коротке замикання і, наприклад, згоріли запобіжники. Що робить психолог? Він його не чинить, ні, він пояснює, що, у принципі, ці запобіжники не настільки важливі і можна обійтися і без них. Біоробота переконали, і він пішов далі – працювати без запобіжників. А коли такий біоробот приходить на роботу, інженеру-менеджеру добре видно, що він зламаний і продуктивно виконувати свої обов’язки не в змозі, тому такого робота просто звільняють і знаходять біоробота у робочому стані
Олег Вікторович звертає увагу на те, що роботи ламаються найчастіше саме на роботі, але лагодити їх ніхто не вміє, тому з часом їх стає все більше і більше. 300 років тому, коли людину перетворили на біоробота, всі були у робочому стані, але з плином часу роботів в робочому стані не залишилося. Справа у тому, що коли людина народжується, вона не є роботом, але ті, хто її виховують, на той час вже перетворилися у зламаних роботів. У результаті вони виховують дитину за своїм образом і подобою і перетворюють у зламаного біоробота. Тому людина, тільки йдучи до школи, часто вже є зламаним біороботом. І з кожним роком його статок стає все гірше і гірше. А загальнодоступною терапії, яка б дозволила відремонтувати зламаного робота – не існує. Тобто, у наявності безліч різних психотерапій, проте всі вони зводяться до того, щоб розповісти людині – у повному обсязі, мовляв, так погано, і він може продовжувати життя робота
Олег Вікторович також займається і психотерапією, і володіє саме тими методиками і знаннями, які дозволяють не тільки відремонтувати біоробота, а й перетворити у людину.
Як можна здогадатися, подібного роду терапія досить складна і трудомістка, оскільки, по-перше, біоробот не бажає, щоб його ремонтували. Адже його вже переконали у тому, що все у порядку. По-друге, це займає тривалий період часу – півроку, рік, а може доходити і до двох років – і це тільки перша частина. Оскільки після ремонту біоробот ще не став людиною у повному розумінні цього слова. Перетворення у людину може тривати ще і рік, і два, і навіть три, а може і більше. Весь цей час людина є ущербною і з цією ущербністю потрібно щось робити, до тих пір, поки вона не зведеться до того, що древні називали мінімум мініморум. Академік Мальцев говорить: «Ми прийшли у точку ущербності, де зламані біороботи виховують народжених дітей, роблячи їх зламаними біороботами ще у дошкільному віці».
Як же все-таки вдалося людину перетворити у біоробота? Олег Вікторович пояснив: коли зникли знання і конфігурації, людина була просто змушена перетворитися у біоробота, йому ж треба якось жити, фізіологічні потреби нікуди не зникли. Конфігурація мається на увазі наявність інструментів, які дозволяють справлятися з різноплановими завданнями, а не чекати від менеджера алгоритму. Питання і в інструментарії. Наприклад, коли господині потрібно з м’яса зробити фарш, для чого потрібна м’ясорубка, тобто якийсь перехідник, який дозволить це зробити; голими руками не вийде. Так і у житті, щоб елементарно, домовиться про щось, потрібно щось використовувати, у іншому випадку результат не передбачуваний.
Хтось 300 років тому дуже добре постарався, щоб сучасна людина прийшла у стан біоробота, позбавивши людство прикладних знань. Прикладні знання нічого спільного з академічною наукою не мають. Це пояснює, чому можлива ситуація, яка склалася в умовах пандемії коронавируса: люди губляться, поринають у страх, піддаються паніці, роблять аморальні вчинки. Невизначеність справжнього, невідомість і примарність майбутнього лякає людей. Вони не знають, що робити. Люди вольові, думаючі і більш-менш об’єктивно дивляться на світ, стверджують: і новий хаос не вічний. А після закінчення цього хаосу, світ вже не буде колишнім. На жаль, значна частина землян сьогодні мало цікавиться тим, яким буде світ потім. Вони все більше поглинаються думкою про життя зараз. Вони, по суті, виживають. Як бувало в історії не раз, коли до стабілізації життя, до її повернення до системності, людям надлежало ще вижити і дожити. І тому тим, хто поки не втратив голови, звернення до філософії та психології потрібно поєднувати з увагою до ще однієї науки. Давня, між іншим, наука. При народженні вона отримала зоряне ім’я, не будучи ні астрологією, ні астрономією. У різних народів, від древніх шумерів і семітів до нас, освічених, воно змінювалося. Ішатар. Іштар. Естер. Естелла. Стелла. Істра. І нарешті – ІСТОРІЯ. Може бути, і у ній є сенс, не втрачаючи дорогого часу (вже, зізнатися, неабияк і даремно втраченого) пошукати відповіді на задачі тривожної сучасності?
Автор Анжела Хаміцевич
Підписуйтесь на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik