Так говорили про його жарти. Він, мовляв, завжди жартував – аж до смерті. І потім – також. Один із таких жартів пов’язаний і з Одесою . Він писав : «…Повернувшись на батьківщину, я дізнався, що був тричі повішений, двічі розстріляний і один раз четвертований дикими повстанцями киргизами біля озера Кале-Ісих. Нарешті мене остаточно закололи у бійці з п’яними матросами в одеському кабачку».
Багато друзів не приїхали проводити його в останній шлях тому, що просто не повірили у його смерть. Він любив дуракуватість, завжди містифікував суспільство. І був невичерпним вигадником і великим життєлюбом. Чутки про його смерть часто хвилювали і друзів, і кредиторів. Над чим він також жартував все доросле життя. Тим часом, саме його життя (навіть на ті часи – невелике) припало на часи аж ніяк не жартівливі. Не на жарт бідне дитинство і більш ніж серйозне Європейське бродіння. Перша світова, революція, громадянська війна та інтервенція у Росії також бачили його на своїх полях. Фронт, полон. Сумно-знаменитий Чехословацький корпус. Надзвичайна Комісія. Був навіть… комендантом Бугульми…
Все це і багато іншого у такому ж роді ним оспівано з незмінною яскраво-жартівливою інтонацією. Коли сучасні йому літератори дряпали читачів по нервах розповідями про жахіття світової бійні, Ярослав Гашек примудрявся все це фіксувати зовсім в іншому ключі. Шістсот із лишком сторінок його «Бравого солдата Швейка» про найстрашнішу на той період в історії світову війну повідали так, що найсерйозніші читачі досі корчать від сміху.
Якийсь пушкінський герой радив – якщо прийдуть чорні думки, відкрий шампанського пляшку і перечитай «Одруження Фігаро». Для багатьох освічених землян віра у те, що література може підняти настрій і зміцнити дух, з часу Гашека пов’язується з його «Швейком». І якби Пушкін це читав – хто зна, чи не цей твір був би їм рекомендований від нудьги-іпохондрії. Тим більше, що навіть не дописана до кінця (автор і справді помер, не додиктувавши ще багатьох чернеток) книга була перекладена багатьма мовами світу.
До речі, так співпало, що основні оповідання, які надалі склали роман про Швейка, вперше було видано у Києві (1918 р.). Відкриємо ще одну швейкову сторінку. Навіть літературознавці вважали Бравого Солдата вигаданим персонажем. Узагальненим, збірним, але – ліричним героєм-антигероєм. Але є відомості: жив та був на світі Божому цілком реальний Йозеф Швейк, 130-річчю від дня народження якого ми й присвячуємо цю публікацію. Цей празький ремісник (1892-1965) ще до Великої війни подружився з Ярославом Гашеком. І тоді ж носій цих імені та прізвища став з’являтися у його оповіданнях. Разом вони були на війні та у таборі для військовополонених. Згадаймо ж і автора та його героя незлим тихим словом. І фразами з гашеківського контексту – найяскравішими свідками тієї епохи, розуму-таланту автора та гарним посібником для нових письменників.
—————————————————————————————————————————————–
«У божевільні кожен міг говорити все, що спаде йому на думку. Як у парламенті».
«…Наша справа – кепська, – почав він слова втіхи».
«Коли тут короля били тузом, далеко на фронті королі били один одного своїми підданими».
«Хай буде так, як було. Адже якось так було. Ніколи так не було, щоб ніяк не було».
«Біда, коли людина раптом візьметься філософствувати. Це завжди пахне білою гарячкою».
«Скромність прикрашає чоловіка, але справжній чоловік прикрас не носить».
«Після вакханалій та оргій завжди приходить моральне похмілля».
«Кидатися праворуч і ліворуч лайном — аргументація більш менш переконлива, але інтелігентна людина навіть у стані роздратування або у суперечці не повинна прибігати до подібних виразів».
«Однією з найважливіших властивостей, що відрізняють купця Івана Івановича від інших тварин, є дар мови».
«А якщо говорити про чесність, то це, звичайно, річ прекрасна, з нею людина далеко піде. Ну, все одно як при змаганні у ходьбі: як тільки почнеш шахраювати і тікати, так моментально сходиш із дистанції».
«Ніде ніколи ніхто не цікавився долею безневинної людини».
«Без шахрайства теж не можна. Якби всі люди дбали лише про благополуччя інших, то ще швидше побилися б між собою».
«…хоч суд і визнав її недоумкуватою, але при цьому зазначив, що вона може обіймати будь-яку державну посаду».
«Досвід вчить нас, що дрібним злочинцям немає місця на сторінках історії. Туди потрапляють лише великі негідники, мерзотники, палії та вбивці; чим більше людей вони вбили, тим більший носять титул: князівський, королівський, імператорський. Там Атілли, Тамерлани, Вільгельми, Габсбурги. Вони вимагають нових і нових жертв доти, доки не помруть природною смертю або не знайдеться розумна людина, яка всьому цьому разом покладе край».
«Денщик робив усе, що забажає його пан. Коли його запитали, чи зможе за наказом офіцера з’їсти ложку його калу, відповів: «Якщо пан лейтенант накаже — я зжеру! Тільки щоб у ньому не попалося волосся. А то я страшенно гидливий, і мене одразу знудить».
«Чим освіченіша людина, тим витонченіше вона краде».
«У божевільні один запевняв, що всередині земної кулі є інша куля, значно більше зовнішньої»
«…Коротше кажучи, ВАША СПРАВА кепська, АЛЕ ВИТРАЧАТИ НАДІЇ НЕ СЛІД, — як казав циган Янечек у Пльзені, коли у тисяча вісімсот сімдесят дев’ятому році його засудили до страти через повішання за вбивство двох людей з метою пограбування…»
«За кілька хвилин я їду кудись далеко. Може, повернусь козацьким отаманом. Якщо ж буду повішений, пошлю тобі на щастя шматок мотузки”.
«Журналістика — воістину грізна зброя у боротьбі за нові способи спотворювати факти» .
«Військово-юридичний апарат був чудовий. Такий судовий апарат має кожна держава, яка стоїть перед загальним політичним, економічним і моральним крахом».
«Для майбутніх подвигів силу та волю ми черпали найбільше в алкоголі…».
«Стіл є, лави є, місця багато, юшка нам покладається, хліб дають, жбан води приносять, відхоже місце під самим носом. У всьому видно прогрес»
«… З полку було отримано наказ, згідно з яким порція вина офіцерам зменшувалась на одну восьму літра. Звичайно, не було забуто і рядового складу, якому пайка саго скорочувалася на десять грамів. Це виглядало тим загадковішим, що ніхто на військовій службі і не бачив саго».
«… Після його інспекційної поїздки то тут, то там хтось завжди стрілявся. У таких випадках генерал фон Шварцбург із задоволенням констатував: – Правильно! Це справжній солдат!».
«…П’ять разів я був смертельно поранений, а тепер мені настав кінець. Але яке щастя, яке блаженство, що я дожив до сьогодні! Що мені смерть, коли ми здобули перемогу і імператору повернуто його землі!».
«… Ми відкидаємо старі забобони, але ніяк не можемо, добре подумавши, відкинути парламент, ганьба якого тягнеться через історію людства»
«Маленький принц іде у свиті свого батька, короля, на прогулянку. Раптом вони бачать жебрака, який просить милостиню. Папу-короля осяює думка, і він велить синочку забрати у жебрака капелюха і просити милостиню за нього. Перехожі кидають гроші дощем, принц щасливий, король щасливий, бідолашному не дістається нічого, він плаче. А діти читають про це під назвою: «Шляхетний вчинок спадкоємця трону».
«Працівники оптового торговця худобою Жака на Кралових Виноградах вивантажували на Франтишковому вокзалі у Празі худобу. При цьому від них втекли два віслюки. Один осел проник у тунель під Жижковим, де потрапив під товарний потяг та загинув на місці. Інший осел дістався аж до прокуратури».
«Скільки шуму, наприклад, було створено довкола імені Наполеона.Склалася навіть так звана «наполеонівська література». Коли ж людство дозріє, нарешті, настільки, що перестане гриміти мечами і замислиться з жалісливою усмішкою над крихітними мізками тих, хто вважав таких людей славними і великими!».
Підписуйтеся на наші ресурси:
Facebook: www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал: https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції: info@lnvistnik.com.ua