Учні Віталія Івановича згадують його з великою пошаною й благоговінням. Їх слова наповнені теплом і подякою, а в очах іноді ледь помітно проблискує сум. Зі смертю видатного філософа вони втратили не тільки свого колегу і видатного діяча науки, а ще й духовного батька.
«Віталій Іванович мій улюблений вчитель. Для мене, як і для більшості людей нашої школи, він був духовним батьком», – доктор філософії Максим Лепський.
Віталій Іванович Воловик був Філософом з великої літери та особистим прикладом для своїх учнів. Для багатьох він став не тільки провідником у науковій кар’єрі, а й наставником у житті і на духовному шлясі. Віталій Іванович володів здатністю об’єднувати людей однією спільною ідеєю, яка їх надихала і розпалювала внутрішній вогонь.
«Він вмів знаходити ключ до кожного з нас. Вмів давати ідею заради якої варто було б жити», – доктор філософії Володимир Глазунов.
Віталій Воловик був людиною слова і діла. Його філософська думка була напрямлена до оточуючого світу – сьогоденних проблем суспільства. Це вкрай відрізняло його від сучасних представників філософської думки.
Його головна ідея полягала у тому, щоб навчитися бачити і розуміти, що коїться зараз у навколишньому світі, які соціологічні процеси відбуваються та як вони впливаю на суспільство і які наслідки несуть за собою.
«Сучасні представники філософської думки, більшість з них, намагаються відшукати теми дослідження у минулому. Професор Воловик намагався осмислити те, що актуально зараз для суспільства України», – доктор філософії Олександр Краснокутський.
Створення ефективної системи управління, що буде націлювати людей до майбутнього, неможливе без порозуміння теперішнього становища і сьогоденних соціологічних процесів, вважав Віталій Іванович.
«Необхідно усе піддавати сумнівам і критично відноситись до усього що говорять и що пишуть. Необхідно шукати матінку істину», – говорив Майстер.
«Віталій Іванович, був гармонійною особистістю, а його школа – це школа життєвої філософії», – доктор філософії Ігор Капріцин.
Віталій Іванович залишив після себе багато художніх робіт та видань про історію запорізького краю; «Культурологічний вісник» та філософську школу, і що найголовніше – учнів в різних напрямках та спадкоємців. Професор виплекав 9 докторів наук і майже 20 кандидатів наук, чим дуже пишався. Всіх, хто робив з ним одне діло він називав однією сім’єю.
Доктор філософії Володимир Скворець присвятив Віталію Івановичу наступні рядки:
«Учитель мій! Я Вас вітаю!
І щиро долі дякую за час.
Ту мить завжди я пам’ятаю,
що привела мене до вас.
Ця зустріч вже тоді змінила
назавжди шлях мого життя,
бо Воловик – це та духовна сила,
що перетворює буття».
Віталій Іванович Воловик виплекав багато гідних учнів, котрі будуть продовжувати його діло. А поки живе діло Майстра, він залишається безсмертним.